***
Час витікає із пляшки, неначе вино.
Слово стискає обійми петлею на шиї.
Слава стікає розплавленим воском і виє
Втомлене полум’я вовчих зіниць.
Не воно
Трем викликає і страхом повзе по стіні.
Винні акорди викльовують очі спасінню.
Тінню заходить непевність у заспані сіни.
Еґо вмирає комахою у бурштині.
Плавиться пам'ять на лініях доль і долонь,
Скрапує стигмами на незахищене тім'я.
Дзеркало світу лякає холодна катівня.
Право продажної ночі сичить: охолонь!
Пристрасть вповзає у лоно сліпих протиріч.
Річка бажання ламає і греблі, і дамби.
Я би за щастя для тебе і серце віддав би,
Тільки піску у очниці насипала ніч.
Люди навпомацки йдуть у відчинений рай
І випадають із сьомого неба будинків.
Ранок окреслить яскравими стрічками вчинків
Те, що сховалось від себе, втекло… І нехай.
Випите випече нутрощі і догорить
Лампа у кіптяві круглої битої колби.
Віра виходить з тюрми не минаючи торби
І помирає на ґратах розіп’ята мить.

05-06.03.17