Гляди, як вона розворушує стерплі хребти -
мов сотні драконів розвитих із льоль тонкосніжних.
Отрушує вроки з ялинових душ і зо стрижнів
у всепроминання,у потерть суху і торішню,
у лодію зимну, що геть заходилась гребти.

Дивись, як вона виворковує з цяток зіниць
світи колообертні, як вихиляється в"юнко
із шарої манти - безстидна і зельна відунка;
як п"янко розпружує звуки із кожної бруньки,
аж льоду заслона розкришено сипеться ниць.

В лилові її замовляння зловися і будь.
Учуй, як вона першоцвітами сни протинає
і хльоскає вспалих комонів грози малахаєм,
аж сонячна кров у травині - у кожній - скипає,
як перший цілунок на юні неторканих вуст.

Крадися до неї, як лісу розбуджений дух -
нeбавно і тремко, невтерпно і палко крадися,
прозорою сутністю вовка, голодної рисі,
березовим бризом у ноги магині кладися
і березнем вичуй незглибну її висоту.