Собаку треба було вигулювати. Пес був слухняний, добрий, клопоту на прогулянці не створював. Він біг по доріжці, принюхувався і, ймовірно, думав про тих, хто тут пройшов. Хоча все-таки людям невідомо про що думають собаки. Господарю це пристало більше, якщо, звичайно, він помічав свого собаку. Схоже, що вони були разом, господар і собака, але в той же час кожен сам по собі.
Безглуздий добродушний дог, темний, плямистий, принюхувався, схиливши голову, продовжував свої пошуки.
Господар, зручно влаштувавшись в своїй теплій куртці, сховав руки в кишені, а голову в комір. На голові була світла шапка з хутра. Ноги самі шукали опору, під снігом був лід. Сніг був свіжим, лежав тонким шаром і тішив своєю чистотою. Зрідка опускалися легкі сніжинки. Було тихо, сніг рипів під ногами. Сіре небо зливалося з таким же снігом. Все було одинакового кольору.
Безмовно й нерухомо стояли німі будинкі великого міста. Так буває. Дерева завмерли в зимовій сплячці. Лавочки вкрилися шаром снігу. Непомітним був перехід сірого дня в сутінки. День був коротким, без сонця. Час був особливий. Наближався вечір, злегка погойдувалася тоненька берізка.
Бувають іноді такі хвилини в житті великого міста. Це були кілька перших днів нового року. Грань між святами і буднями ще попереду. Всі справи ще чекали свого часу. Ще не появлялися друзі, зателефонувавши останній раз напередодні Нового року, ще не треба було дбати про вічні проблеми, адже скільки сил було витрачено напередодні на все це. Всьому свій час. Це було непогане місто. Воно жило добре, тому йому не треба було думати про тепло. Ця проблема тут вирішувалася. Тепло було. Такими тихими, теплими і затишними були перші дні нового року.
Десь там, не тут, все було по - іншому. Варто було тільки натиснути кнопку того чудовиська, що було неодмінною частиною нашого життя. Телебачення негайно вважало своїм обов'язком все нам розповісти. Але, як то кажуть - далеко від очей, далеко від серця. Як тільки дистанційник являв перед нами інше, колишнє було забуто безповоротно.
Дух надій і дух мрій - велике різдвяне диво.
Ніщо не може зрівнятися з великим святом. А тому ніхто не хоче легко розлучитися з цим відчуттям і бажання продовжити його як можна довше, утримати в такому стані бажає кожен.
Хто стає ворогом свята ? Чому святкову метушню, веселе очікування дива поділяють не всі?
Що з ними не так?
Свято вимагає не менше наполегливої ​​праці, ніж будь-яка інша справа, але якщо чесно, то набагато - набагато більше. Треба зробити не просту работу. Подивіться в очі дітей, коли вони очікують дива.
Цікаво, чи прийде час, коли замість Діда Мороза з'явиться інший персонаж ... Адже історія знає, як змінювалися герої, змінювалися епохи, змінювалося все. Ідея появи людини, яка знає кожного з хорошого боку, вірить, що кожен з нас добрий. Та приділяє увагу всім. Ми потребуємо уваги, може ми про це забуваємо, коли зайняті всім тим, що собі понавигадували, але все ж це той час, який не дасть забути.
Що значить Новий Рік для людей, як змінює він життя?
Це не старий дурний жарт. Вся справа в любові, надії і доброті.
Відмовлятися від свята - означає зраджувати любов і надію мільйонів дітей і дорослих.
Різдвяне диво .
Всі його чекають .

А бачить і отримує його той, хто відкриває своє серце.

Ось тепер і дісталися ми до питання, що звучало раніше.
Що з ними не так?

Вони закрили своє серце.
Шкода, звичайно, що дитинство мало запам'ятовується.
Хіба що яскраві, дуже-дуже яскраві фарби свята,
яке,
краще розділити з близькими.
Все це було в повітрі.

9.02.2009