Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Рубцов (1965) /
Проза
Ромашка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромашка
Неспішне гоління перед дзеркалом у душовій – наче яка розкіш після тих незвичайних хвилювань… Два з половиною роки минуло, а нестандартна ідея тільки тепер виникла, коли там, у люстрі, я побачив себе, вимитого і виголеного, задоволеного результатом дня. А війна, між іншим, не завершилася. І ось, приблизно, таке спало на думку, що ніколи не вигадав би, не постукай ця війна до мого і нашого порога. Що мені? Спокійний вечір у місті, в яке я закоханий по вуха (як у жінку, хоча Київ – він). Тьху! Побічні думки: місто – взагалі воно, але, з іншого боку, столиця – таки вона. Ну все, устаканилось. Я її кохаю, столицю, тобто, моєї країни. І просинаюся в ній, і засинаю, і стою у душовій кімнатці трохи не одягнений, у капцях, значить. Вишкрібаю лезом обличчя. І тут прилітає думка: влітку чотирнадцятого у мене не було часу милуватися собою (хоч милування собою недостойна чоловіка справа), але ж, отут, перед люстром, бачу себе від маківки мало не до середини стегон і не поспішаючи ганяю піну по мармизі. Маю право, ні? Ну, то так, але як там інші? Не кажу вже про бійців на позиціях, та у місті ж, у своєму Донецьку, день у день повторювалася процедура швидкісного миття тіла, яке за день набиралося з гарячої атмосфери літа хімічними сполуками не надто бажаними для здоров’я. Дві речі, які викликали найбільшу тривогу на війні: відвідини туалету і ванної. Під час миру ніхто й не подумає про це. Але… Розумієте?
Наш мікрорайон накривало часто. Якщо не накривало, вистріли, вибухи чулися постійно. А коли вже сипалося десь поблизу, тоді я, за давньою армійською звичкою людини, що втомилася боятись, лягав між двома стінами у коридорі, відкривав рот, щоб не луснули барабанні перетинки і доручав свою долю Всевишньому. На ніч діставав з-під трюмо імпровізоване ліжко, розгортав на підлозі і до ранку, як на підводному човні: куди діватись? Якась зараза сконструювала градівську ракету таким чином, що у польоті вона настільки неприємно шерехтить! Не так гучно, як цілеспрямовано у мозок. Здається, ракета має влучити саме в голову. Звук наближається здалеку. Наростає, наростає, наростає. Хочеться швидше: хрясь! І нема. А ні. Намотує нерви на кулак. Якби от порівняти зі стоматологом, що наближається до тебе з жахливими лещатами, причому стоматолог глухий, а тому працює без наркозу. Повний пакет «Граду» - сорок ракет. Ви вже знаєте це, мабуть. Щоправда, не всякий раз він пуляє по повному пакету. Але вони летять щільно. Ти дивуєшся, що черговий сюрприз впав за кількадесят метрів, хоча летів точно у маківку, а вже чути наступний. Різниця між звуком пуску до падіння у нашому дворі становила близько шести секунд. Цього мало, щоб стоячі негліже у ванній вскочити у штани. Ніхто ж не хоче бути знайдений у такому розпусному вигляді. Обов’язково хтось із сусідів зафільмує це на мобільник і ти вже герой усіх засобів інформації. Жмуру по цимбалах, живому – ні. Я у цей момент найбільше тривожився, наближаючись до туалету, або ванної. До імовірної смерті ставився байдуже. Не хотілося, щоб отак-о. А як вгадаєш? Нічні прильоти відучили спати а-ля Адам навіть у найбільшу спеку. Хрін з нею, зі спекою! У нижній білизні спиш, наче немовля у бронепамперсі.
Війна відучила нас робити маленькі глупства. Весь час мобілізований, за винятком тих самих моментиків. Постійно напоготові. Рухаєшся містом – никаєш навсібіч, зважаючи на речі, здатні тебе захистити: бордюр, чи там ямка яка. Ти швидко стаєш профі. Ніколи не їздиш ліфтом, відкритий простір перетинаєш швидко, від поверху до поверху перебігаєш якомога швидше. На сходовому майданчику, куди не долетить скло вибитої шибки вельми спокійніше перестояти «плюси». Тож, давай-давай, до дев’ятого вісім перегонів через дві сходинки. Відсапався на другому – прислухайся і далі, вперед! Та уважніше на поворотах! Ясно, до квартири добігає не людина – кінь у милі. Тре митися, твою дивізію! І, скинувши поруч із ванною останній захист, відчуваєш себе вразливим. Чи не тепер почнеться? Узяти би всезнаючу ромашку і поворожити на щастя: влучить, не влучить, влучить, не влучить…
Я обтираюсь рушником, докоряючи собі: пригрівся під спокійними зорями і збайдужів, втратив чуйку. А там і совість підпливе нечутливістю до чужого страху, до чужого болю. То що, може на Схід, на пошуки чарівної ромашки?
17 травня 2017 року
Наш мікрорайон накривало часто. Якщо не накривало, вистріли, вибухи чулися постійно. А коли вже сипалося десь поблизу, тоді я, за давньою армійською звичкою людини, що втомилася боятись, лягав між двома стінами у коридорі, відкривав рот, щоб не луснули барабанні перетинки і доручав свою долю Всевишньому. На ніч діставав з-під трюмо імпровізоване ліжко, розгортав на підлозі і до ранку, як на підводному човні: куди діватись? Якась зараза сконструювала градівську ракету таким чином, що у польоті вона настільки неприємно шерехтить! Не так гучно, як цілеспрямовано у мозок. Здається, ракета має влучити саме в голову. Звук наближається здалеку. Наростає, наростає, наростає. Хочеться швидше: хрясь! І нема. А ні. Намотує нерви на кулак. Якби от порівняти зі стоматологом, що наближається до тебе з жахливими лещатами, причому стоматолог глухий, а тому працює без наркозу. Повний пакет «Граду» - сорок ракет. Ви вже знаєте це, мабуть. Щоправда, не всякий раз він пуляє по повному пакету. Але вони летять щільно. Ти дивуєшся, що черговий сюрприз впав за кількадесят метрів, хоча летів точно у маківку, а вже чути наступний. Різниця між звуком пуску до падіння у нашому дворі становила близько шести секунд. Цього мало, щоб стоячі негліже у ванній вскочити у штани. Ніхто ж не хоче бути знайдений у такому розпусному вигляді. Обов’язково хтось із сусідів зафільмує це на мобільник і ти вже герой усіх засобів інформації. Жмуру по цимбалах, живому – ні. Я у цей момент найбільше тривожився, наближаючись до туалету, або ванної. До імовірної смерті ставився байдуже. Не хотілося, щоб отак-о. А як вгадаєш? Нічні прильоти відучили спати а-ля Адам навіть у найбільшу спеку. Хрін з нею, зі спекою! У нижній білизні спиш, наче немовля у бронепамперсі.
Війна відучила нас робити маленькі глупства. Весь час мобілізований, за винятком тих самих моментиків. Постійно напоготові. Рухаєшся містом – никаєш навсібіч, зважаючи на речі, здатні тебе захистити: бордюр, чи там ямка яка. Ти швидко стаєш профі. Ніколи не їздиш ліфтом, відкритий простір перетинаєш швидко, від поверху до поверху перебігаєш якомога швидше. На сходовому майданчику, куди не долетить скло вибитої шибки вельми спокійніше перестояти «плюси». Тож, давай-давай, до дев’ятого вісім перегонів через дві сходинки. Відсапався на другому – прислухайся і далі, вперед! Та уважніше на поворотах! Ясно, до квартири добігає не людина – кінь у милі. Тре митися, твою дивізію! І, скинувши поруч із ванною останній захист, відчуваєш себе вразливим. Чи не тепер почнеться? Узяти би всезнаючу ромашку і поворожити на щастя: влучить, не влучить, влучить, не влучить…
Я обтираюсь рушником, докоряючи собі: пригрівся під спокійними зорями і збайдужів, втратив чуйку. А там і совість підпливе нечутливістю до чужого страху, до чужого болю. То що, може на Схід, на пошуки чарівної ромашки?
17 травня 2017 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
