
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
21:26
Реалії змінюються, а разом із ними трансформуються й батьківські стратегії поведінки. Якщо раніше психотравми найчастіше були результатом перманентного контролю, жорстокості, емоційного ігнорування чи маніпуляцій (про це йдеться в першій частині), сьогодн
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
«Пори року» Любові Бенедишин
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Пори року» Любові Бенедишин
(Збірка поезій «Літа проминальна літургія».
«Плай» Львів 2017. – 120 с.)
Чарівний світ мистецтва не обійшов увагою проминальний цикл природи «Пори року», що входять ними то без попередження, а то й завчасно у світ душі: весняні мотиви Антоніо Вівальді і осінні Астора П’яццоли, ораторія Йозефа Гайдна і фортепіанні картини Петра Чайковського, балет Олександра Глазунова і поезія Івана Буніна – сповнені шедевральністю і вдумливістю, дають змогу людині відчути глибоку пластику природних ліній, пережити хвилини радості наодинці з тайною буття. Коли я розкрив цьогорічну книжку поезій сокальської поетки Любові Бенедишин «Літа проминальна літургія», мені стало зрозуміло, що вона перегукується з моєю минулорічною збіркою «Почерк часу», оскільки структурно складається з чотирьох циклів, які відповідають порам року «Феєрія весни», «Елегія літа», «У самотність осені» та «По той бік зими». Мої ж пори року містять цикли «Зимове рондо», «Вальси весни», «Еклоги літа» та «Ноктюрни осені». Проте мова не про збіги чи паралелі в назвах циклів, а про сприйняття природи, в яке мені захотілося поринути, почувши голос Любові Бенедишин на її травневому літературному вечорі в Будинку вчителя у Львові. До того ж вона майже моя ровесниця.
Збірка авторки насправді несе інтонацію віршовано-сповідальних життєвих мотивів на фоні пейзажних замальовок і тем, які щедро налиті соком добірної силабо-тонічної поезії. Не знаю, чи натхненні вірші народжуються в муках, як весна, на думку поетки, але це спостереження довірене нею правоті природного голосу весни як явища. Тож прислухатися до голосу природи авторка воліє зробити мистецьким кредо збірки. Очевидно, що пережиті людиною почуття оживатимуть у строфах, присвячених самій природі, коли з нею тет-а-тет можна вести бесіду:
А лютий ще затримався на трішки,
Аби не розминутися з весною.
Вона вже поруч, зовсім-зовсім близько,
Легка на руку і легка ходою.
Ступає, наче гордовита леді,
Не дивлячись на тванисті дороги.
І лютий хутро білого ведмедя
Закохано їй кидає під ноги.(с. 13).
Природі так само дозволено входити у святая святих людських почуттів, натрапляти на їхні таємничі три крапки:
Я знов тебе зустріла випадково…
Упав на тротуар проміння сніп.
І дощик, що почався був раптово,
На сонце задивився – і осліп.
І райдуга. І вулиця. І місто.
І мить. І туга в поглядах німа…
В тісному світі нам уже не тісно.
У нас нічого спільного нема. (с. 24).
Проте поетці затишніше переживати драму почуттів у полоні лісового осоння або в садку поміж кущами смородини, порічок…:
Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть…
Маслюки
біленькі льолі
поскидали утраву –
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
повноті нового дня.
Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа…
Сонце снам цілує скроні.
Лісу світиться душа…
(«Ранок у лісі», с. 34).
Тут вона підвладна алітераціям, асонансам, метафориці та звуковій палітрі, може помилуватись красою рідного слова:
Серпень у серденько глипне.
Рій-гіркоту розтривожить…
Липа, похресниця липня.
Цвіт роздала перехожим.
Перса серпанком прикрила:
– Солодко… Дякую, доле…
… Од золотавого пилу
Липа обтрушує поли.
(«Липа», с. 38).
Або ж у двох наступних віршах:
Отавно …
Октавно…
Ох, славно!
Осанно…
Органно…
О! («Акорди серпня», с. 44).
Блакить
пориває
ялину:
я лину…
я лину…
я лину… (с. 48).
Окрема пошана віддана деревам. У збірці це береза, липа, дуб, ялина, осика, берест, горобина, тополя, верба, яблуня, горіх, клен…, та й деревна тематика представлена в окремих поезіях збірки «Дерева» тощо. Вони щедро світяться край дороги, переливаються барвами, створюючи неймовірні асоціації і правдивою поезією оживає свідок-час:
– Здорові будьте берести, ялини.
Сумна осико, і тобі – чолом!
… Дуб наступив на ниточку стежини, –
ген за рікою – вузликом – село.
(«Відлуння лісу», с. 65).
Гуляє осінь золоте весілля,
Помпезне дійство тишею вража.
Зітхає сонно нива-породілля,
Довіривши господарю врожай.
Злітає листя мовчазних овацій
На паморозі першої фату.
І свідок-час по неба синій таці
Обручку катуляє золоту. («Золоте весілля», с. 64).
Природа стає альтер Еґо поетки, супроводжує її почуття, антропоморфно перевтілюється в ритми сьогодення урбаністики. Однак міста насправді не чути, лиш лунають близькі серцю слова:
Контрасту легітне контральто…
Відлуння нотки золоті…
І шпацирує по асфальту
Зима в осінньому пальті. (с. 111).
Ось така вона пережита приминальність. Чекатимеш її приходу як літургійного дійства у вірі.
Богдан ЗАВІДНЯК
«Плай» Львів 2017. – 120 с.)
Чарівний світ мистецтва не обійшов увагою проминальний цикл природи «Пори року», що входять ними то без попередження, а то й завчасно у світ душі: весняні мотиви Антоніо Вівальді і осінні Астора П’яццоли, ораторія Йозефа Гайдна і фортепіанні картини Петра Чайковського, балет Олександра Глазунова і поезія Івана Буніна – сповнені шедевральністю і вдумливістю, дають змогу людині відчути глибоку пластику природних ліній, пережити хвилини радості наодинці з тайною буття. Коли я розкрив цьогорічну книжку поезій сокальської поетки Любові Бенедишин «Літа проминальна літургія», мені стало зрозуміло, що вона перегукується з моєю минулорічною збіркою «Почерк часу», оскільки структурно складається з чотирьох циклів, які відповідають порам року «Феєрія весни», «Елегія літа», «У самотність осені» та «По той бік зими». Мої ж пори року містять цикли «Зимове рондо», «Вальси весни», «Еклоги літа» та «Ноктюрни осені». Проте мова не про збіги чи паралелі в назвах циклів, а про сприйняття природи, в яке мені захотілося поринути, почувши голос Любові Бенедишин на її травневому літературному вечорі в Будинку вчителя у Львові. До того ж вона майже моя ровесниця.
Збірка авторки насправді несе інтонацію віршовано-сповідальних життєвих мотивів на фоні пейзажних замальовок і тем, які щедро налиті соком добірної силабо-тонічної поезії. Не знаю, чи натхненні вірші народжуються в муках, як весна, на думку поетки, але це спостереження довірене нею правоті природного голосу весни як явища. Тож прислухатися до голосу природи авторка воліє зробити мистецьким кредо збірки. Очевидно, що пережиті людиною почуття оживатимуть у строфах, присвячених самій природі, коли з нею тет-а-тет можна вести бесіду:
А лютий ще затримався на трішки,
Аби не розминутися з весною.
Вона вже поруч, зовсім-зовсім близько,
Легка на руку і легка ходою.
Ступає, наче гордовита леді,
Не дивлячись на тванисті дороги.
І лютий хутро білого ведмедя
Закохано їй кидає під ноги.(с. 13).
Природі так само дозволено входити у святая святих людських почуттів, натрапляти на їхні таємничі три крапки:
Я знов тебе зустріла випадково…
Упав на тротуар проміння сніп.
І дощик, що почався був раптово,
На сонце задивився – і осліп.
І райдуга. І вулиця. І місто.
І мить. І туга в поглядах німа…
В тісному світі нам уже не тісно.
У нас нічого спільного нема. (с. 24).
Проте поетці затишніше переживати драму почуттів у полоні лісового осоння або в садку поміж кущами смородини, порічок…:
Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть…
Маслюки
біленькі льолі
поскидали утраву –
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
повноті нового дня.
Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа…
Сонце снам цілує скроні.
Лісу світиться душа…
(«Ранок у лісі», с. 34).
Тут вона підвладна алітераціям, асонансам, метафориці та звуковій палітрі, може помилуватись красою рідного слова:
Серпень у серденько глипне.
Рій-гіркоту розтривожить…
Липа, похресниця липня.
Цвіт роздала перехожим.
Перса серпанком прикрила:
– Солодко… Дякую, доле…
… Од золотавого пилу
Липа обтрушує поли.
(«Липа», с. 38).
Або ж у двох наступних віршах:
Отавно …
Октавно…
Ох, славно!
Осанно…
Органно…
О! («Акорди серпня», с. 44).
Блакить
пориває
ялину:
я лину…
я лину…
я лину… (с. 48).
Окрема пошана віддана деревам. У збірці це береза, липа, дуб, ялина, осика, берест, горобина, тополя, верба, яблуня, горіх, клен…, та й деревна тематика представлена в окремих поезіях збірки «Дерева» тощо. Вони щедро світяться край дороги, переливаються барвами, створюючи неймовірні асоціації і правдивою поезією оживає свідок-час:
– Здорові будьте берести, ялини.
Сумна осико, і тобі – чолом!
… Дуб наступив на ниточку стежини, –
ген за рікою – вузликом – село.
(«Відлуння лісу», с. 65).
Гуляє осінь золоте весілля,
Помпезне дійство тишею вража.
Зітхає сонно нива-породілля,
Довіривши господарю врожай.
Злітає листя мовчазних овацій
На паморозі першої фату.
І свідок-час по неба синій таці
Обручку катуляє золоту. («Золоте весілля», с. 64).
Природа стає альтер Еґо поетки, супроводжує її почуття, антропоморфно перевтілюється в ритми сьогодення урбаністики. Однак міста насправді не чути, лиш лунають близькі серцю слова:
Контрасту легітне контральто…
Відлуння нотки золоті…
І шпацирує по асфальту
Зима в осінньому пальті. (с. 111).
Ось така вона пережита приминальність. Чекатимеш її приходу як літургійного дійства у вірі.
Богдан ЗАВІДНЯК
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію