«Гей, конику, ти чий?
Чи ти вже звідав стайні,
Ґаздівських батогів,
Гарапників,попруг?

Гей, конику,втечи,
Бо, може, ти останній
Із нас, хто ще не давсь
До злих і дужих рук!»
(Василь Терещук)

…І що то за мана, коли сивіють скроні,
коли Гнідий ірже, урвавши ланцюги…
Зненацька вирина все небо на долоні,
Мов у твоїх руках зімкнулись береги.
…Гей, конику, втечи в степи зеленотраві,
де вольності твоїй не стане владних меж,
де зло зчерствілих душ маліє в сонцеплаві,
де втрачену мету свободи віднайдеш.
І пильний зір очей, і слух, кнутами скутий,
враз видивиться вдаль і вслухає мотив:
о, скільки в світі рук! – їм зась підкови гнути,
і скільки в світі рік, що ти не переплив!..
Тече на бистрині ріка, дзвінка, як пісня,
хлюпоче, сміючись, дзвін-римам навздогін –
на тому берегу Гніда Лошиця пізня
чекатиме тебе, здолавши часу плин.
Посеред тихих плес, в очеретах вшамрілих -
дві гриви промайнуть в високій осоці…
В неторкані сади, до яблунь перезрілих,
де Золоте Лоша зросте на молоці.
…Гей, конику, ти чий?..В якому безталанні
на тебе завели ляскі гарапники?..
О,скільки в світі пут!.. - і ти єси останній,
хто п’є водичку тут на відстані руки.

Попереду – шляхи безкраї, неозорі -
до них душа з попруг рвоне, не хотячи…
Якщо тобі туди, де в травах стигнуть зорі,
та на Великий Луг – гей, конику, втечи!

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)