ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Роль (1963) /
Публіцистика
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
КОСМОС СЕРГІЯ БАБИЧА.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію