(Чи то від гнівного тону козацьких розмов, чи то під жаркими стрілами південного полудневого сонця - море займається черленими барвами, а окреслений берег видається здаля яскравою, жовто-гарячою смугою.
Спекотливе сонце і ритмічне веслування накликають на козаків легку дрімоту. Мліють груди і в гетьмана Петра… Кольори небесні і жовто-багряні розтікаються перед очима спочатку в безладді, а потім формуючи дивовижні живописні картини.
Між тих барв і звуків, і незвичних картин постає перед гетьманом Петром образ його нареченої Насті…)

ГОЛОС Насті Повчанської
(по дії Білої Троянди Щастя):

- Це ти… Я знаю, ти прийшов по мене…
Не все вино ще випито черлене…
Не вся ще кров пролита в білий світ -
паліє пеклом, Петре, білий цвіт!
… Он хмари-тучі марять променисто -
такі ж пекучі, як твоє намисто…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Вогню… Вогню… Настуню, не щезай!..

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Не дорізай мене… не дорізай…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Хіба ж то я невіра-бусурман!
Вже й Чорне море корчиться від ран…

ГОЛОС Насті Повчанської:

-… Пече мене сльоза з Майдану Сліз…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- А я тобі твоє шиття привіз…
А я б тебе на той бік перевіз…

ГОЛОС Насті Повчанської
(широко):

- В мені кричить сльоза з Майдану Сліз...

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Ще крикне Каффа, крякне і Хотин…
Іще Осман залишиться один --
ще меч його впаде во лжі і злі…*37

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Зникай, бо йде стара ханум*38-Назлі́…*39
Шипить змія. Назлі-ханум іде…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- … А що коли нас доля не зведе?..
Спалю тоді я рай цей у злобі!!!

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Цей гнів як смерч… Не личить він тобі!
Вертайся, Петре… Я тебе молю…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Та ж я тебе…Та ж я тебе люблю…
В обіймах смерті ти мені далась!

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Завчасно, Петре… Я ще не збулась!

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Ти не збулась… Бо ти ще молода,
мої ж літа несе у вир вода.
Допоки сонця, Настонько, горім!!!

ГОЛОС Насті Повчанської
(віддихом видива):

- Надходить буря, Петре. Буде грім.

(Важке небесне склепіння погрозливо зависає над морем. Море скипає в розпуці, багряні барви його темніють, наче рани, що запеклися. Велетенські хвилі невимовного страждання здіймаються дибом, могутніми валами котяться одна супроти другої, терзаються чорно, стають одчайдушно на прю, - і вергнуть навзаєм себе з диким риком.
Регоче п'яно Русалка. Справляє кривавий бенкет. Чує близьку поживу. Козацький дух лоскоче їй ніздрі. Наче хтива одаліска, вона збурунює хвилі відьомським хвостом і вкупі з посестрами чатує на чоловічу плоть, аби в ненаситних ласкощах залоскотати.
… Між гримавим небом і здибленим морем гуляє розбуджений Демон).

ХОР козаків
(зазираючи в душу стихії):

- Гей, Чорне море, чом ти розгнівилось?
Чи ти ще рік кров'яних не напилось,
чи демон помсти дух твій поборов,
чи то в тобі гуляє чорна кров.

Чи гнів тебе взиває, а чи докір,
що поціляє мітко ясен сокіл,
що споглядає косу та намітку -
сподобав сокіл білую лебідку!

(Лунає феєричне багатоголосся. Неприкаяні Душі Русалок з голосами Гаремних Троянд ронять на дно моря коштовні сльози-перли).

ХОР Русалок з голосами Гаремних Троянд:

- Ой крикнула лебедонька
над морем летючи…

ГОЛОС Русалки в подобі Білої Троянди Щастя:

- Чого квилиш, хвиле?
Чого виснеш, туче?

ХОР Русалок з голосами Гаремних Троянд:

- Ой крикнула лебедонька
та й море узрівши…

Заплакали козаченьки,
весла погубивши…

Ой крикнула лебедонька
на синьому морі…

Заплакали козаченьки
та й об своїм горі…

ХОР козаків
(захлинаючись в обіймах стихії):

- Летить сокіл понад морем,
та й пісні співає -
озирнувся…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Де ви, браття?..

ХОР Русалок
(з мінливими інтонаціями голосу):

- … А братів немає!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

ПРИМІТКИ

37 Султан Осман ІІ, чоловік Насті Повчанської, загине у 1622 р. під час заколоту яничар, що були невдоволені поразкою у Хотинській битві (1621).

38 Ханум – ознака пошани у звертанні до жінки. Щось на зразок нашого: "пані".

39 Ханум – Назлі – тітка султана Османа ІІ (за Зінаїдою Тулуб).