(Які незбагненно-мінливі інтонації стихії!..
Від глупої темряви гнівних туч - до сліпучих блискавиць знервованого неба,від всепожираючого рику повсталої води - до знесиленого шумхотіння розтраченої хвилі,від п'яного реготу морської безодні - до жалібного квиління розпластаної поверхні моря, що, наче живе дзеркало, відбиває самотню постать птаха, в якого буря украла найдорожче - його товариство.
Над усім тим збором інтонацій стихії, страшної у своїй власті над людським тілом і безсилої, водночас, над її пісенною Душею, розтікається мислію Дума, така ж далековидна, як серце сліпого Кобзаря).

ГОЛОС Кобзаря:
(співає)

"Гей, на Чорному морю на камені біленькім,
Там сидить сокіл ясненький,
Жалібненько квилить-проквиляє
І на Чорне море спильна поглядає,
Що на Чорному морю щось недобре починає.
Злосопротивна хвилечка - хвиля вставає,
Судна козацькі-молодецькі на три части розбиває:
Перву часть ухопило - у білоарапську землю забило,
Другу часть ухопило - у Дунай у гирло забило,
А третя часть тут ся має -
Посеред Чорного моря у бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопає".

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Гей, ти, дівко-чорнобривко,
подай білу руку!..

ГОЛОСИ Русалок:

- Лови, мене на наживку -
"ку-ку", милий, "ку-ку"!

- Як не зловиш мою руку,
пущу рибу-щуку…
А я тобі, козаченьку,
віщую розлуку!

- Утопив єсь головоньку
та й на чужиноньку,
пращай своїх отця-неньку,
пращай дівчиноньку!

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Ще не піяв красий півень
третє "кукуріку",
щоб я дівці заподіяв
та й журбу довіку…
Ще при боці щабля гарна,
чим вона не панна?
Гей, ти, шабелько-серденько,
поцілуй любенько…

ГОЛОС Русалки:

- З бусурманом зустрівалась,
тричі цілувалась,
із коханим козаченьком
спатоньки вкладалась.

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Гей, ти, шабле-шабелино,
тонкая стеблино,
прощавайте, отець-мати,
прощавай, дівчино!

ГОЛОС Русалки:

- Десь у тебе, козаченьку,
заблудила мила,
а що тобі, мій миленький,
фортуна зблудила.

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Ой чи мила, чи не мила,
не втечеш від долі…
Визволь мене, Божа сило,
із сії неволі…

ГОЛОС Русалки:

- Ловись, ловись, козаченьку,
неводом шовковим,
а я тебе залоскочу
пилом пелюстковим.

ХОР козаків
(з морського дна):

- Прийми, Боже, наші душі
у свої палати…
Краще - в морі, ніж на суші
волі не видати!..

(… Ще деякий час над морем стоїть холодна біла Мряка. Наче у сувій цупкого простирадла загортає вона від людських очей чайку гетьмана Петра Сагайдачного.)


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)