ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Хельґі Йогансен
2023.01.30 18:31
Я гладив ніжний шовк твого волосся,
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.

Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,

Ярослав Чорногуз
2023.01.30 18:27
Помер Дмитро Павличко — блискучий поет, перекладач, публіцист, наш український класик, титан праці, велет українського духу, один з провісників незалежної України як народний депутат Верховної ради України, який боровся у рядах УПА за її незалежність, сл

Сергій Губерначук
2023.01.30 17:13
Збудиш – нікуди не дінешся!
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,

Вікторія Лимар
2023.01.30 17:10
Рідний дім – це той, в якому
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.

Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе

Володимир Каразуб
2023.01.30 15:36
Ніч зійшла в долину пустощів
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с

Гриць Янківська
2023.01.30 15:04
Жодного слова. І тиша така громовержна.
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.

Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі

Іван Потьомкін
2023.01.30 12:06
Соснам заздрю, що, мов скалолази,
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…

Віктор Кучерук
2023.01.30 03:43
Сіється надмірно
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.

Олександр Сушко
2023.01.30 02:52
Віктор Кучерук

Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.

Ледве видиме лоно, мов квітка

Микола Дудар
2023.01.29 21:25
… і навіть сніг покинув двір.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.

Віктор Кучерук
2023.01.29 16:52
Крізь численні страждання,
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.

Євген Федчук
2023.01.29 15:56
Летять вітри в Україну, несуть чорні хмари.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.

Володимир Невесенко
2023.01.29 15:06
Застряг у висі погляд, як у глею:
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.

Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,

Хельґі Йогансен
2023.01.29 13:07
Ти – весь мій світ від краю і до краю!
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.

В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині

Іван Потьомкін
2023.01.29 12:44
– Ну, что? – спросил я своего сослуживца, почти предвидя ответ. – Ужас, – как-то неохотно выдавил он из себя, и при этом, как мне показалось, его даже передернуло. Не понаслышке знал я, что Михаил всегда как-то болезненно неохотно расставался с деньгами

Олександр Сушко
2023.01.29 10:31
Інна Кінь

Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.

Дощем оросив долівку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Жива валюта таланту

Валентина Семеняк. Об’явник: роман. – Тернопіль: Астон, 2016. – 184 с.

Письменниця, журналістка, фотохудожник Валентина Семеняк-Штангей давно відома в Україні. У творчому доробку більше десяти книжок, що мають вельми симпатичні назви, зокрема: «Світ, який люблю», «Спитай у свого Янгола», «Хто загубив усмішку?», «Булочка для…Бога». Проте, за жанром, це або оповідання, або маленькі повісті, тобто твори короткого дихання, в той час, як новий прозовий твір, про який мова, авторка називає романом. Наразі опублікована тільки його перша частина.

Давно відомо, що перше речення роману досить важливе, тому що становить нероздільну смислову групу із подальшим розгортанням сюжету; тут закодована сутність тих речей, про які нам оповідає автор упродовж твору (згадаймо знамениту фразу, з якої починається «Анна Кареніна», щоправда, починаєш розуміти її логічність і майже пророчу сутність тільки у взаємозв’язку зі трагічним фіналом).

Валентина Семеняк починає свій роман «Об’явник» несподіваним повідомленням, що містить зерно інтриги і спричиняє раптові зміни у подальшому перебігу подій: «Коли старому Овсеню (головний герой роману, той самий об’явник – Т. Д.) виповнилося сто вісім років, у нього почали рости… нові зуби. Спочатку прорізалися кутні, а згодом – і передні». Об’явник – рідко вживана лексема: звучання цього слова якесь загадкове, з таємничою аурою словесних асоціацій, що обгортають, оповивають і наповнюють його додатковими семантичними смислами: яв, явище, явний, наявний, з’ява...

Я не буду переповідати сюжетні перипетії, що відбувалися з головним героєм дідом Овсенем і з тими, хто живе поряд – зацікавлений читач про все дізнається, коли прочитає роман. Коротенька анотація повідомляє: «на 108-му році його життя кардинально змінюється, і з ним починають відбуватися містичні, але реальні за своєю природою історії… роман насичений позитивом, добрим гумором, цікавою пізнавальною інформацією, філософськими міркуваннями… як то кажуть, із цього місця, будь ласка, детальніше!

Отже, роман насичений позитивом. І правда, давненько не читала схожого прозового твору, коли речення за реченням, розділ за розділом тримають твою увагу, проте не втомлюють, а додають мажорних відчуттів, на противагу мінорним реаліям життя, що обертаються довкола нас і не збираються нікуди зникати! Далебі, нічого дивного! Валентина Семеняк – гармонійна особистість, її позитивна харизма випромінює тепло і шарм, і необхідна всім, хто потребує, як мінімум, доброго ставлення до себе. А численні дійові особи її творів сумлінно і чесно виконують творчу настанову авторки – сіяти розумне, добре і вічне (I’m sorry, вельмишановний класику, за позичену цитату!).

Роман дійсно легко читається, не в останню чергу завдяки тому, що раз у раз дарує гарний смішливий настрій. Коли уважно проаналізувати, за рахунок чого письменниця досягає такого ефекту, впадає в око прихильність авторки до стилістики так званої ситуативної комедії, що ведеться ще від середньовічної комедії масок (commedia dell’arte). Яскравим прикладом українського гумору в цьому стилі є творчість Миколи Гоголя. Отже, головна обставина, що рухає сюжет «Об’явника” – випадок з новими зубами 108-літнього чоловіка, після чого він перетворюється на цілителя і Божого проповідника. «Там зовсім інші цінності: валюта добра, валюта чесності, валюта доброзичливості, валюта порядності. У Бога тільки така валюта» – час від часу виголошує новітній «справжнісінький фільозоф».
Кожен житель хутора, де це дійство відбувається, так чи інакше, реагує на цей трафунок . Власне, різні кумедні обставини, в які потрапляють герої – це і є головний двигун подій тої частини роману, де йдеться про діда Овсеня; відповідне оточення складають влучні репліки, монологи, діалоги, описи та характеристики: «Уже біля дверей Пантель (родич діда зі сусіднього села – Т. Д.) несподівано обернувсь і мовив до Овсеня – не то зі жалем, не то з радістю: – Одне погано: після того, як ти мене обійняв, на горілку не можу навіть дивитися, не те, щоб нюхати чи пити її. Стара дуже з того налякалась і хоче везти мене по дохторах, бо каже, що то щось зле діється зі мною»…
… «– І де він тіки взявся на мою сиву голову? Кирило (сусід – Т. Д.) завжди так про себе говорив, хоча насправді важко було сказати, чи був сивий, чи русявий, а чи темний. Він був лисий».

Композиція роману багатопланова; паралельно розповідається історія молодого вченого Вілена: «упродовж життя він провів багато експериментів та дослідів, намагаючись відшукати секрет Макропулоса – таємницю довголіття» («Засіб Макропулоса» – п’єса Карела Чапека, 1922 р., де сюжет побудовано довкола секрету необмеженого довголіття – Т. Д.). Волею пера пані Валентини до тексту роману залучаються канадські та індійські реалії, природа, архітектура, пейзажні картини; роздуми авторки на різні духовні, моральні, релігійні та філософські теми. Веселощів у цій частині набагато менше, проте і тут присутня авторська «родзинка»: цікаво читати про пригоди, що трапляються з дійовими особами саме в Індії, коли знаєш про чисельні відвідини письменницею цієї країни.

Мелодійна, мальовнича, барвиста, квітчаста авторська мова багата на порівняння, метафори, характерні власні імена та звучні прізвиська. Втім, судіть самі: «Будимир був для Овсеня не просто півнем, а піднебесним птахом. Він був гордим і незалежним. Любив простір та свободу. Міг ночувати де завгодно. Якоїсь весни облюбував собі вишню. Коли землю передчасно огортали холодні вітри, півень перебирався жити у теплу затишну псячу буду, в якій уже давно ніхто не зимував…Будимир чесно і самовіддано ніс вартову службу. Він служив у самого Сонця. Навіть у похмурі, не сонячні дні жодного разу не збивсь із графіка кукурікання. Кукурікав вчасно і безпомилково…»; «…Довкруж – ані шелесне. Тихо і темно. Посвіт. Найтемніша пора на світанку. Час, коли світло набирає силу і темінь ось-ось відступить у нікуди, просто щезне. Криничне око ще відсвічувало ранковою зорею, яка тихо виколисувалася десь далеко внизу й поблимувала з глибини дивним мерехтливим сяйвом.»




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-09-10 10:12:47
Переглядів сторінки твору 914
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.12.20 19:54
Автор у цю хвилину відсутній