Перевершити Титанів

Мабуть в кожному місті бувають такі вулиці, що не змінюються десятиліттями. Здається, навіть дерева там не підростають, а на стінах висить та сама реклама. Рей вельми здивувався, коли на такій, якою він щодня ходив на роботу, одного дня з’явився майданчик з робо-таксі.
– Візьміть будь ласка. Дякую, – пробубнів хлопчина, що роздавав якісь листівки поряд.
Рей узяв одну та зрозумів причину раптової зміни на вулиці – скоро вибори. Вони не обіцяли нічого нового, ті самі слова про-прибульської партії збільшити фінансування освіти й підтримати миротворчу місію на півдні. За всі 20 років, що планета перебувала під протекторатом Титанів, Рей читав це вже вчетверте. Ніколи до їхнього візиту він не уявляв, що від прибульців, навіть доброзичливих, таких щедрих на нові технології, може бути так мало користі.
Лишалося ще трохи до роботи, вже виднілася її будівля. Рей глянув на неї і остовпів, усі підходи закривала смугаста стрічка, стояла поліція і навколо червоніли знаки “тунельне забруднення”.
– Вибачте, туди не можна. Завтра прилетять Титани і все почистять, – перепинив Рея поліцейський.
– Там мої речі! Дайте хоч їх заберу! – обурився Рей.
– З претензіями он-туди. Вибухне все, а скажуть ми винні.
Не інакше як хтось скористався “терміналом” – пластинкою для доставки товарів прямо зі складів Титанів. Два-три використання в неналежному місці і територія “забруднена” – мініатюрні просторові тунелі починають випадково переносити всяку погань з іншого кінця всесвіту.
Титани так і не прилетіли, іншопланетяни взагалі рідко “сходили з небес”. Напевно хтось “зам’яв” справу, щоб не псувати репутацію. Щоб показати які тут всі “цивілізовані” та знають як користуватися “терміналами”. Будівля простояла ще кілька днів, потім її наче роздуло зсередини і так вона стояла, розтріскана, поки не підігнали будівельних роботів, схожих на крабів, які хутко розібрали її.
Рей переїхав ближче до столиці, що проти рідного міста була як інша планета. Тут, серед її золотистих хвилястих хмарочосів, набудованих за минуле десятиліття, особливо відчувався весь футуристичний занепад. Всі ходили з ґаджетами Титанів, вставляли в кожну репліку чужинські слова. З супутника прибульців тут “ловило” їхні передачі про новини планет, які мало кому вдавалося побачити на власні очі. Вирушити як казали “вгору” вдавалося небагатьом, або найбільш талановитим, розвивати науку, або найбезстрашнішим, служити на фронтах далеких битв з незнаними ворогами. Рідне в столиці давно стало відсталим, вже і старожили соромилися не мати бодай найгіршого сарапта, омоджея та інших штук з цими чужинськими назвами. Але від того вони зовсім не стали Титанами.
– Нащо ти ще з собою наших книжок до столиці набрав? Сховай, осоромишся, – застеріг його сусід, допомагаючи доносити в нове житло пакунки.
– Класика ж, – виправдався Рей.
– Е, то не читав ти Титанів... – мудрував сусід. – То ж Титани, в них і планет багато, і культура вікова. А хто ми?
– Ти віриш, що наша планета справді їх загублена колонія? – поцікавився Рей.
– Може і так. Але вони й без того вже давно у всьому попереду, лишається наздоганяти. Отака наша доля.
Рей трудився над визначенням оптимального розміщення міжпросторових тунелів. Фактично це тільки означало нові забруднення, адже закон прибульців проголошував право кожної розумної істоти на користування тунелями. Але серед геометрично правильних хмарочосів столиці у схемах їх розташування Рей почав знаходити якусь приховану математичну красу.
– Якби закільцювати цей вхід з цим виходом, а тут створити менший тунель… – говорив про себе Рей. – Якби цей вузол помістити в забруднену зону, то в ньому виникне невагомість і можна буде перемикати силу тяжіння…
В цьому справді було щось гарне, Рей навіть виставив кілька схем, що нагадували заплутані унікурсальні фігури, в соцмережі. Ставлячи “вподобайки” його друзі мабуть і не здогадувалися що це, але Реєві подобалося, що не один він бачить це красивим або просто незвичайним. Одну схему, ніяк не підхожу для доставки товарів, він забрав і на роботу, доробити у вільну хвилину. На лихо нагрянули з інспекцією Титани. Їхні золоті скафандри рідко можна було побачити відкритими, так що цього разу прибульці не скидалися на роботів. Насправді смагляві, з оранжевими очима і чимось невловимо пташиним у рисах люди.
– Ви самі це придумали? – здивувався Титан, помітивши схему. А його вочевидь мало що могло здивувати.
***
Мабуть цей витвір можна було назвати скульптурою. Краплі темно-синьої рідини, завислі в повітрі над круглою платформою, втягувалися кожна в мікроскопічний портал і виливалися за кілька міліметрів поруч. Вся ця хмара рідинних кульок ритмічно пульсувала, створюючи форму того, що задасть на смартфоні творець. Іграшка, – подумав Рей, коли йому “терміналом” прислали діючу модель. Слідом дзеленькнув сигнал повідомлення електронної пошти. Писав той самий інспектор.

Сподіваюся, ви отримали скульптуру. Її створили ми, але ви – повноправний автор. Платформа не створює невагомість, там інша технологія, але я пам’ятаю ваш оригінальний задум. Щиро кажучи, я вражений. Не стільки тому, що хтось із вашої планети самотужки винайшов тунельні мистецтва, скільки тому, що ви зробили це так незвичайно. Використати забруднення… ви перевершили навіть нас. Ми вже звернулися до Академії тунельних мистецтв і сподіваємося побачити вас завтра за адресою нижче.

Крізь столицю і околиці пролягала біла дорога з круглими майданчиками, над кожним висіла унікальна мінлива скульптура, злита з різнокольорових крапельок. До неї навіть можна було доторкнутись, на відміну від повсюдних голографічних витворів. Одній відвели місце і в старому Реєвому місті, біля робо-таксі. В далині височів шпиль космопорту, звідки щодня прибували туристи подивитися на дивовижі, зведені на місці колишніх “забруднених” зон.

Рей ніколи не давав назви своїй першій скульптурі. Критики потім нарекли її “Великий вибух” – початок нового світу. І коли на обрії з’явилося будівництво перенесеної сюди Академії, він впевнився, що ті були як ніколи праві.


2017

Один з фіналістів I туру конкурсу "Зайві люди" сайту "Зоряна фортеця"