
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
21:26
Реалії змінюються, а разом із ними трансформуються й батьківські стратегії поведінки. Якщо раніше психотравми найчастіше були результатом перманентного контролю, жорстокості, емоційного ігнорування чи маніпуляцій (про це йдеться в першій частині), сьогодн
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження1)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження1)
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки
С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара бабуся Сухондика розповідала маленькій дівчинці, що зростала в оточенні селянських дітей, побуту українського села, багато казок, байок, оповідань. Народні пісні, танці, народний гумор і тяжкі драми сільського життя відтоді вже стають близькими, рідними і зрозумілими майбутній великій артистці. Вони складають не невичерпне джерело фантазії, ширості почуттів, виразності і соковитості мови, які завжди характеризували Заньковецьку – артистку і людину.
З шести років Марія вчиться в Копилівці, в приватній школі Арендаренка, але це навчаннячко швидко кінчається, бо дівчинка, ображена учителькою, тікає додому – і освіта її тільки згодом продовжується (і закінчується) в жіночому пансіоні Осовської в Чернігові. Вже в пансіоні юна Марія Костянтинівна захоплюється театральним мистецтвом, бере гарячу участь у влаштуванні аматорських вистав, цікавиться драматургією (зокрема на іспиті в школі вона читає «Антігону» Софокля) і вражає всіх своїми артистичними здібностями.
С.10 Марія Костянтинівна одружується рано. 18-літня жона військового Хлистова, вона кидає рідний дім, Чернігівщину і виїжджає разом з чоловіком за призначенням до фортеці Бендери. Там, у задушливій, бездіяльній атмосфері маленького містечка, Марія Костянтинівна знаходить єдину втіху в театральних виставах, концертах, вечорах аматорської молоді, на яких усіх чарує акторський талант та прекрасне драматичне сопрано Заньковецької. В Бендерах знайомиться вона з Миколою Карповичем Садовським-Тобілевичем (1856-1933).
Згодом Марія Костянтинівна переїздить до Свеаборга, в нове місце призначення чоловіка. Тут, цій живій натурі, яка завжди прагнула до культури, до самовдосконалення, вдається продовжити своє навчання у філії петербурзької консерваторії. У Свеаборзі заводить вона своє перше знайомство з народницькими гуртами, переховує в себе нелегальну літературу і переживає перший у своєму житті «візіт» - трус царської жандармерії.
С.11-13 В цей же час було якраз утворено перший на Україні професійний буржуазний театр під керівництвом Марка Лукича Кропивницького, до складу якого ввійшли брати Микола Карпович Садовський (Тобілевич) та Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) і інші талановиті актори. До Марії Костянтинівни звертаються з пропозицією здійснити свою давню мрію і виконати обіцянку, дану нею ще в Бендерах – вступити до професійного українського театру. Та нелегко це зробити. Тільки поборовши опір чоловіка і батька, прийнявши псевдонім, який би приховав зв’язок «благородних» фамілій з українським театром, - іде Марія Костянтинівна на сцену під своїм новим прізвищем – ЗАНЬКОВЕЦЬКА – за назвою хутора, в якому народилася. Так і залишилася вона для українського трудящого народу Заньковецькою – народною артисткою, творчістю своєю нерозривно зв’язана з його стражданнями, його мріями, його боротьбою.
В грудні 1882 року в Полтаві дебютувала Заньковецька в трупі Кропивницького, в «Наталці Полтавці» з надзвичайним успіхом.
З того часу починається величний творчий шлях артистки, в трупі Кропивницького, потім – у трупі Старицького, потім знову у Кропивницького, а з 1888 року у братів Тобілевичів - Садовського і Саксаганського. Від ролі до ролі, з місяця в місяць зростає популярність Заньковецької і любов до неї глядача. Виступаючи в п’єсах Старицького, Тобілевича, Кропивницького, вона кращими своїми образами: Оленою з «Глитая», Софією з «Безталанної», Харитиною з «Наймички», Зінькою з п’єси «Дві сім’ї» вражає не лише звичайного глядача, але й таких вибагливих цінителів мистецтва, як Лев Миколайович Толстой та Антон Павлович Чехов.
С.14 Коли Марія Костянтинівна з українським театром 1886-1887 рр. відвідала Петербург і Москву, її не один раз запрошували до російського театру, пропонували найкращі умови роботи, її надзвичайно високо оцінила театральна критика, порівнюючи з італійкою Дузе, Сарою Бернар і кращими артистками російської сцени. Але вона не прийняла цих привабливих пропозицій, не почуваючи ніякого потягу до холодного, казенного імператорського театру, і залишилася в українському театрі, позбавленому всяких прав. Там вона сподівалася найти найближчий шлях до народних мас.
В 1891 році працює Заньковецька в трупі Найди, у 1892 р. – в товаристві М.Старицького, у 1893-1903 рр. – в антрепризі Миколи Садовського, у 1903-1905 рр. – в трупі Ф.Волика, їде до Галичини, знову працює в трупі Садовського (1906-1911), утворює разом із Саксаганським та Мар’яненком товариство (1915), після революції працює в державному Народному театрі (1919-1921 рр) і, нарешті, з 1922 р. в театрі ім. М.Заньковецької.
15 січня 1908 року Заньковецька святкує в Києві ювілей своєї 25-річної театральної діяльності. Цей ювілей перетворюється на велике свято українського театру. Сотні адрес і присвят від робітників, службовців, від селян, сільських аматорських гуртків, від письменників та театрів одержує ювілянтка.
У 1922 році Марія Костянтинівна востаннє грає на своєму 40-річному ювілеї сценічної діяльності і першою з артистів одержує від уряду почесне звання "Народної артистки республіки".
Невеликий час працює ще Марія Костянтинівна в театрі і в кіно, але хвороба не дає змоги продовжувати свою плідну працю. 4 жовтня 1934 року М.К.Заньковецька, велика народна улюблениця, померла.
С.206 З «АДРЕСИ» студентів-харківчан на день Бенефісу Марії Заньковецької
4.ІІ 1899 року:
«День Вашого бенефісу є найкращою для для нас нагодою висловити Вам свою найглибшу повагу не тільки яко надзвичайно талановитій артистці, але більше того – яко громадському діячеві. Се єсть та риса, що відзначає Вас від усіх сучасних, навіть найбільш знаменитих, артистів світу. Висока художність виконання, надзвичайна сила і реальність утворених Вами образів – словом, усе те, до чого стремлять і що є конечним ідеалом усіх артистів, і що Ви так знаменито осягнули, є тільки половина Ваших заслуг. Друга ж половина Ваших подій для слави у нащадків далеко більша – це та, що Ви в час, коли театр перестав бути школою і потроху переводився на панську забавку, сміливо виступили першою видатною піонеркою в ділі рішення глибокої і нелегкої задачі народного театру, народного не тільки поверхово, але, що головне, внутрішнім змістом".
Витяги за виданням «М.К. Заньковецька», за редакцією І.Скорини. – Київ: «Мистецтво»,1937.
За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. «Марія Заньковецька.(Матеріали)». – Львів,1947 рік.
С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара бабуся Сухондика розповідала маленькій дівчинці, що зростала в оточенні селянських дітей, побуту українського села, багато казок, байок, оповідань. Народні пісні, танці, народний гумор і тяжкі драми сільського життя відтоді вже стають близькими, рідними і зрозумілими майбутній великій артистці. Вони складають не невичерпне джерело фантазії, ширості почуттів, виразності і соковитості мови, які завжди характеризували Заньковецьку – артистку і людину.
З шести років Марія вчиться в Копилівці, в приватній школі Арендаренка, але це навчаннячко швидко кінчається, бо дівчинка, ображена учителькою, тікає додому – і освіта її тільки згодом продовжується (і закінчується) в жіночому пансіоні Осовської в Чернігові. Вже в пансіоні юна Марія Костянтинівна захоплюється театральним мистецтвом, бере гарячу участь у влаштуванні аматорських вистав, цікавиться драматургією (зокрема на іспиті в школі вона читає «Антігону» Софокля) і вражає всіх своїми артистичними здібностями.
С.10 Марія Костянтинівна одружується рано. 18-літня жона військового Хлистова, вона кидає рідний дім, Чернігівщину і виїжджає разом з чоловіком за призначенням до фортеці Бендери. Там, у задушливій, бездіяльній атмосфері маленького містечка, Марія Костянтинівна знаходить єдину втіху в театральних виставах, концертах, вечорах аматорської молоді, на яких усіх чарує акторський талант та прекрасне драматичне сопрано Заньковецької. В Бендерах знайомиться вона з Миколою Карповичем Садовським-Тобілевичем (1856-1933).
Згодом Марія Костянтинівна переїздить до Свеаборга, в нове місце призначення чоловіка. Тут, цій живій натурі, яка завжди прагнула до культури, до самовдосконалення, вдається продовжити своє навчання у філії петербурзької консерваторії. У Свеаборзі заводить вона своє перше знайомство з народницькими гуртами, переховує в себе нелегальну літературу і переживає перший у своєму житті «візіт» - трус царської жандармерії.
С.11-13 В цей же час було якраз утворено перший на Україні професійний буржуазний театр під керівництвом Марка Лукича Кропивницького, до складу якого ввійшли брати Микола Карпович Садовський (Тобілевич) та Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) і інші талановиті актори. До Марії Костянтинівни звертаються з пропозицією здійснити свою давню мрію і виконати обіцянку, дану нею ще в Бендерах – вступити до професійного українського театру. Та нелегко це зробити. Тільки поборовши опір чоловіка і батька, прийнявши псевдонім, який би приховав зв’язок «благородних» фамілій з українським театром, - іде Марія Костянтинівна на сцену під своїм новим прізвищем – ЗАНЬКОВЕЦЬКА – за назвою хутора, в якому народилася. Так і залишилася вона для українського трудящого народу Заньковецькою – народною артисткою, творчістю своєю нерозривно зв’язана з його стражданнями, його мріями, його боротьбою.
В грудні 1882 року в Полтаві дебютувала Заньковецька в трупі Кропивницького, в «Наталці Полтавці» з надзвичайним успіхом.
З того часу починається величний творчий шлях артистки, в трупі Кропивницького, потім – у трупі Старицького, потім знову у Кропивницького, а з 1888 року у братів Тобілевичів - Садовського і Саксаганського. Від ролі до ролі, з місяця в місяць зростає популярність Заньковецької і любов до неї глядача. Виступаючи в п’єсах Старицького, Тобілевича, Кропивницького, вона кращими своїми образами: Оленою з «Глитая», Софією з «Безталанної», Харитиною з «Наймички», Зінькою з п’єси «Дві сім’ї» вражає не лише звичайного глядача, але й таких вибагливих цінителів мистецтва, як Лев Миколайович Толстой та Антон Павлович Чехов.
С.14 Коли Марія Костянтинівна з українським театром 1886-1887 рр. відвідала Петербург і Москву, її не один раз запрошували до російського театру, пропонували найкращі умови роботи, її надзвичайно високо оцінила театральна критика, порівнюючи з італійкою Дузе, Сарою Бернар і кращими артистками російської сцени. Але вона не прийняла цих привабливих пропозицій, не почуваючи ніякого потягу до холодного, казенного імператорського театру, і залишилася в українському театрі, позбавленому всяких прав. Там вона сподівалася найти найближчий шлях до народних мас.
В 1891 році працює Заньковецька в трупі Найди, у 1892 р. – в товаристві М.Старицького, у 1893-1903 рр. – в антрепризі Миколи Садовського, у 1903-1905 рр. – в трупі Ф.Волика, їде до Галичини, знову працює в трупі Садовського (1906-1911), утворює разом із Саксаганським та Мар’яненком товариство (1915), після революції працює в державному Народному театрі (1919-1921 рр) і, нарешті, з 1922 р. в театрі ім. М.Заньковецької.
15 січня 1908 року Заньковецька святкує в Києві ювілей своєї 25-річної театральної діяльності. Цей ювілей перетворюється на велике свято українського театру. Сотні адрес і присвят від робітників, службовців, від селян, сільських аматорських гуртків, від письменників та театрів одержує ювілянтка.
У 1922 році Марія Костянтинівна востаннє грає на своєму 40-річному ювілеї сценічної діяльності і першою з артистів одержує від уряду почесне звання "Народної артистки республіки".
Невеликий час працює ще Марія Костянтинівна в театрі і в кіно, але хвороба не дає змоги продовжувати свою плідну працю. 4 жовтня 1934 року М.К.Заньковецька, велика народна улюблениця, померла.
С.206 З «АДРЕСИ» студентів-харківчан на день Бенефісу Марії Заньковецької
4.ІІ 1899 року:
«День Вашого бенефісу є найкращою для для нас нагодою висловити Вам свою найглибшу повагу не тільки яко надзвичайно талановитій артистці, але більше того – яко громадському діячеві. Се єсть та риса, що відзначає Вас від усіх сучасних, навіть найбільш знаменитих, артистів світу. Висока художність виконання, надзвичайна сила і реальність утворених Вами образів – словом, усе те, до чого стремлять і що є конечним ідеалом усіх артистів, і що Ви так знаменито осягнули, є тільки половина Ваших заслуг. Друга ж половина Ваших подій для слави у нащадків далеко більша – це та, що Ви в час, коли театр перестав бути школою і потроху переводився на панську забавку, сміливо виступили першою видатною піонеркою в ділі рішення глибокої і нелегкої задачі народного театру, народного не тільки поверхово, але, що головне, внутрішнім змістом".
Витяги за виданням «М.К. Заньковецька», за редакцією І.Скорини. – Київ: «Мистецтво»,1937.
За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. «Марія Заньковецька.(Матеріали)». – Львів,1947 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження2)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их - 1940-их років."
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их - 1940-их років."
Про публікацію