СПОГАДИ про МАРІЮ ЗАНЬКОВЕЦЬКУ

М. М.Сінельніков «Хвилюючі спогади»:

С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке справжній режисер, що таке а н с а м б л ь. До цього часу, до зустрічі з «Малоросійським театром», я, не вважаючи на серйозне знайомство з постановками, кращими на той час, Малого московського театру, не знав і навіть не запідозрював про головне – про а н с а м б л ь . Я бачив блискуче виконання блискучими артистами – головних, а іноді і другорядних ролей у різноманітних п’єсах – і це мене задовольняло, я був у захопленні. Дивлячись на так звані постановочні п’єси, скажімо «Воєвода» О.М.Островського, «Дмітрія Самозванца» я захоплювався виконавцями центральних ролей і не звертав увагм на виконавців другорядних, а головне на участь маси, юрби, народу. Але перші ж, побачені мною постановки справжнього режисера М.Л.Кропивницького, відкрили мені очі. Як це не соромно, мушу признатися, що тоді я і не запідозрював навіть, що а н с а м б л ь – це не тільки гармонійне виконання головних ролей хоя би і талановитими, хоч би і бездоганними акторами. У Кропивницького з ідеєю даної п’єси нерозривно зливалося все – виконавець центральної ролі, хорист, статист, оформлення, деталь – все – г а р м о н і я. І це то злиття складних елементів спектаклю в одно художнє ціле російський глядач вперше побачив тільки в спектаклях «малоросійської» трупи.
Все це було наслідком невтомної енергії, розуму і першорядного режисерського таланту М.Л.Кропивницького. У нього російський глядач побачив справжній театр, а при наявності чудових артистів – справжнє мистецтво.
Де, коли режисер відшукав цих обдарованих юнаків, де він вишукав першорядний світовий талант – Заньковецьку? Коли встиг згуртувати, закріпити всіх в одне ціле? Ми навіть не чули про існування цього колективу. З’явився він несподівано і обдарував нас небаченою майстерністю. Я кажу про давно минуле, коли «імператорська» привілейована сцена не знала, що таке режисер. Великі артисти, кожен окремо, бездоганно розробляли свої ролі, блискуче виконували їх і мало турбувалися про навколишнє.
Мені розкрив очі Марко Лукич Кропивницький. Взагалі маса була мовчазним, безучасним свідком того, що відбувалося на сцені. У Кропивницького – маса діяла! Грим, фігура – відповідний до них – рух, жест. Пензель талановитого художника доповнює цілісність картини. Ніхто не «виставляє». Актор, не відходячи від себе, від свого особистого, своєї індивідуальності – на «своїй канві» вишиває все нові і нові узори. Через деякий час я побачив знаменитих европейських артистів. Всі вони також, не відходячи від своєї індивідуальності, вносили в кожну виконувану роль вражаючу різноманітність. Вони не виставляли, а жили життям даної доби.
С.97 Так не виставляли і «малороси»!
Кропивницький оточив себе чудовою молоддю. Громадськість сприйняла їхні таланти з захопленням. Із сцени повіяло чимось новим, небаченим. Марко Лукич Кропивницький, крім режисерського таланту, володів і прекрасним талантом актора.
В його репертуарі виключні виконанням трагічні, характерні і комічні ролі. На жаль, такі обдаровані артисти змушені були грати слабенькі п’єси тодішнього репертуару. Своїми талантами Заньковецька, Затиркевич, Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Максимович, Фабіянська, Грицай, Загорський і інші прикривали дефекти п’єс. Артисти ліпили образи, про які і не снилоя авторам, визначеним на афіші.
…Ось молода Заньковецька. Її талант, як талант Єрмолової, Коміссаржевської, - проявив себе з перших сценічних кроків. Вона, як Єрмолова і Коміссаржевська, з молодих років і назавжди привернула до себе захоплену увагу глядача.
ЇЇ «Наймичка». – Тендітна, босонога дівчина, з коромислом на маленьких плечах, з відрами, повними води. Тягар ноші згинає її мініатурну фігурку – трохи не до землі. Похитуючись, вона перебігає вулицю. Цей німий вихід - сказав вам усе: «Наймичка».
Трагедія дівчини переживається так сильно, так яскраво, з таким жахом правди. Прекрасний талант артистки заволодів вами. Ні найменшої фальші, ні переборщення, ні єдиного мелодраматичного моменту, все жорстока правда. Вона увійшла в вашу душу. Нема «вистави». Перед вами – мистецтво.
Минуло більше як 50 років і я, як тепер бачу: «селянська кімната. За столом, серед селян і селянок, що веселяться, - встає молода дівчинаі в безумстві заспівала «Ой, не ходи Грицю». Кожний із юрби, що її оточує, по-своєму сприймає божевілля дівчини, і вона з божевільним, непорушним поглядом наспівує, повторюючи одні і ті ж слова: «Ой, не ходи Грицю». Обличчя, очі, голос, вся істота артистки – незабутні, як незабутня знаменита артистка П.А. Стрепетова, що теж у безумстві повторювала фразу: «маменька, что ви со мной сделалі…» у п’єсі «Семейниє расчети». Висока майстерність Марії Заньковецької мимоволі викликає порівняння з майстерністю знаменитих артисток того часу».

С.89 Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) «Видатна актриса»
із книги «Театр і життя»:
«…Марія Костянтинівна була настільки видатною актрисою темпераменту, що коли б не грала, то могла увесь театр затопити сльозами. У неї була своя особлива і школа, і темперамент.
З багатьох ролей, що їх виключною майстерністю виконувала Заньковецька, особливо хо́роше, на мою думку, вона грала Харитину в «Наймичці», Олену в «Глитаї», «Зіньку» в «Дві сім’ї», Оксану в «Доки сонце зійде», Софію в «Безталанній» і Цвіркурну в «Чорноморцях».
З моїх ранніх ролей пам’ятаю дуже любила вона роль Пеньожки («Мартин Боруля») і ніколи не пропускала цієї вистави з моєю участю.
Марію Костянтинівну всі дуже любили і дуже хо́роше до неї ставились. Вона буквально зачаровувала всіх".

С.90 Микола Карпович Садовський (Тобілевич) «Велетень і театр»
із книги «Мої театральні згадки»:
«Щось невимовно дивне, неописане трапилось. Це був тріумф українського слова, якого більш ніколи воно не зазнавало. Марія Костянтинівна Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою такі дивні риси простоти і мистецтва, в яких ця столична публіка, звикла до штучного і через те блискучого виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній, художній простоті гри артистки.»

З рецензій гастролей МАЛОРУССКІЙ ТЕАТР М. П.СТАРИЦКАГО
В ВОРОНЕЖЕ ( с 8 по 26 іюля 1884 года)
В.А. КЕНДЗЕРСКІЙ, С. – ПЕТЕРБУРГ, 1885.

«Дон», №86, 29.7. після вистави 25.7:
«…Трупа г. Старицкаго пользуется в Воронеже небывалым успехом – все 16 спектаклей дали почти полные сборы. Такія оваціи, какими наградила публика г. Заньковецкую, Крапивницкаго, Садовскаго, Старицкаго и всю труппу, редко выпадают на долю артистов – вызывали каждаго артиста отдельно и всю труппу вместе, с г. Старицким во главе, более 100 раз…
В первом акте г. Заньковецкой было поднесено на белой атласной подушке кораловое ожерелье и роскошный букет цветов, украшенный розовыми лентами, а по окончаніи спектакля – венок из роз и имморталей, на зеленой бархатной подушке, с надписью: «Заньковецкой, Воронеж, 25 іюля 84 года».

За сімейним машинописним архівом: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.