
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
2025.10.19
18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
2025.10.19
16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
2025.10.19
15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
2025.10.19
14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
2025.10.19
13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження2)
С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке справжній режисер, що таке а н с а м б л ь. До цього часу, до зустрічі з «Малоросійським театром», я, не вважаючи на серйозне знайомство з постановками, кращими на той час, Малого московського театру, не знав і навіть не запідозрював про головне – про а н с а м б л ь . Я бачив блискуче виконання блискучими артистами – головних, а іноді і другорядних ролей у різноманітних п’єсах – і це мене задовольняло, я був у захопленні. Дивлячись на так звані постановочні п’єси, скажімо «Воєвода» О.М.Островського, «Дмітрія Самозванца» я захоплювався виконавцями центральних ролей і не звертав увагм на виконавців другорядних, а головне на участь маси, юрби, народу. Але перші ж, побачені мною постановки справжнього режисера М.Л.Кропивницького, відкрили мені очі. Як це не соромно, мушу признатися, що тоді я і не запідозрював навіть, що а н с а м б л ь – це не тільки гармонійне виконання головних ролей хоя би і талановитими, хоч би і бездоганними акторами. У Кропивницького з ідеєю даної п’єси нерозривно зливалося все – виконавець центральної ролі, хорист, статист, оформлення, деталь – все – г а р м о н і я. І це то злиття складних елементів спектаклю в одно художнє ціле російський глядач вперше побачив тільки в спектаклях «малоросійської» трупи.
Все це було наслідком невтомної енергії, розуму і першорядного режисерського таланту М.Л.Кропивницького. У нього російський глядач побачив справжній театр, а при наявності чудових артистів – справжнє мистецтво.
Де, коли режисер відшукав цих обдарованих юнаків, де він вишукав першорядний світовий талант – Заньковецьку? Коли встиг згуртувати, закріпити всіх в одне ціле? Ми навіть не чули про існування цього колективу. З’явився він несподівано і обдарував нас небаченою майстерністю. Я кажу про давно минуле, коли «імператорська» привілейована сцена не знала, що таке режисер. Великі артисти, кожен окремо, бездоганно розробляли свої ролі, блискуче виконували їх і мало турбувалися про навколишнє.
Мені розкрив очі Марко Лукич Кропивницький. Взагалі маса була мовчазним, безучасним свідком того, що відбувалося на сцені. У Кропивницького – маса діяла! Грим, фігура – відповідний до них – рух, жест. Пензель талановитого художника доповнює цілісність картини. Ніхто не «виставляє». Актор, не відходячи від себе, від свого особистого, своєї індивідуальності – на «своїй канві» вишиває все нові і нові узори. Через деякий час я побачив знаменитих европейських артистів. Всі вони також, не відходячи від своєї індивідуальності, вносили в кожну виконувану роль вражаючу різноманітність. Вони не виставляли, а жили життям даної доби.
С.97 Так не виставляли і «малороси»!
Кропивницький оточив себе чудовою молоддю. Громадськість сприйняла їхні таланти з захопленням. Із сцени повіяло чимось новим, небаченим. Марко Лукич Кропивницький, крім режисерського таланту, володів і прекрасним талантом актора.
В його репертуарі виключні виконанням трагічні, характерні і комічні ролі. На жаль, такі обдаровані артисти змушені були грати слабенькі п’єси тодішнього репертуару. Своїми талантами Заньковецька, Затиркевич, Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Максимович, Фабіянська, Грицай, Загорський і інші прикривали дефекти п’єс. Артисти ліпили образи, про які і не снилоя авторам, визначеним на афіші.
…Ось молода Заньковецька. Її талант, як талант Єрмолової, Коміссаржевської, - проявив себе з перших сценічних кроків. Вона, як Єрмолова і Коміссаржевська, з молодих років і назавжди привернула до себе захоплену увагу глядача.
ЇЇ «Наймичка». – Тендітна, босонога дівчина, з коромислом на маленьких плечах, з відрами, повними води. Тягар ноші згинає її мініатурну фігурку – трохи не до землі. Похитуючись, вона перебігає вулицю. Цей німий вихід - сказав вам усе: «Наймичка».
Трагедія дівчини переживається так сильно, так яскраво, з таким жахом правди. Прекрасний талант артистки заволодів вами. Ні найменшої фальші, ні переборщення, ні єдиного мелодраматичного моменту, все жорстока правда. Вона увійшла в вашу душу. Нема «вистави». Перед вами – мистецтво.
Минуло більше як 50 років і я, як тепер бачу: «селянська кімната. За столом, серед селян і селянок, що веселяться, - встає молода дівчинаі в безумстві заспівала «Ой, не ходи Грицю». Кожний із юрби, що її оточує, по-своєму сприймає божевілля дівчини, і вона з божевільним, непорушним поглядом наспівує, повторюючи одні і ті ж слова: «Ой, не ходи Грицю». Обличчя, очі, голос, вся істота артистки – незабутні, як незабутня знаменита артистка П.А. Стрепетова, що теж у безумстві повторювала фразу: «маменька, что ви со мной сделалі…» у п’єсі «Семейниє расчети». Висока майстерність Марії Заньковецької мимоволі викликає порівняння з майстерністю знаменитих артисток того часу».
С.89 Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) «Видатна актриса»
із книги «Театр і життя»:
«…Марія Костянтинівна була настільки видатною актрисою темпераменту, що коли б не грала, то могла увесь театр затопити сльозами. У неї була своя особлива і школа, і темперамент.
З багатьох ролей, що їх виключною майстерністю виконувала Заньковецька, особливо хо́роше, на мою думку, вона грала Харитину в «Наймичці», Олену в «Глитаї», «Зіньку» в «Дві сім’ї», Оксану в «Доки сонце зійде», Софію в «Безталанній» і Цвіркурну в «Чорноморцях».
З моїх ранніх ролей пам’ятаю дуже любила вона роль Пеньожки («Мартин Боруля») і ніколи не пропускала цієї вистави з моєю участю.
Марію Костянтинівну всі дуже любили і дуже хо́роше до неї ставились. Вона буквально зачаровувала всіх".
С.90 Микола Карпович Садовський (Тобілевич) «Велетень і театр»
із книги «Мої театральні згадки»:
«Щось невимовно дивне, неописане трапилось. Це був тріумф українського слова, якого більш ніколи воно не зазнавало. Марія Костянтинівна Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою такі дивні риси простоти і мистецтва, в яких ця столична публіка, звикла до штучного і через те блискучого виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній, художній простоті гри артистки.»
З рецензій гастролей МАЛОРУССКІЙ ТЕАТР М. П.СТАРИЦКАГО
В ВОРОНЕЖЕ ( с 8 по 26 іюля 1884 года)
В.А. КЕНДЗЕРСКІЙ, С. – ПЕТЕРБУРГ, 1885.
«Дон», №86, 29.7. після вистави 25.7:
«…Трупа г. Старицкаго пользуется в Воронеже небывалым успехом – все 16 спектаклей дали почти полные сборы. Такія оваціи, какими наградила публика г. Заньковецкую, Крапивницкаго, Садовскаго, Старицкаго и всю труппу, редко выпадают на долю артистов – вызывали каждаго артиста отдельно и всю труппу вместе, с г. Старицким во главе, более 100 раз…
В первом акте г. Заньковецкой было поднесено на белой атласной подушке кораловое ожерелье и роскошный букет цветов, украшенный розовыми лентами, а по окончаніи спектакля – венок из роз и имморталей, на зеленой бархатной подушке, с надписью: «Заньковецкой, Воронеж, 25 іюля 84 года».
За сімейним машинописним архівом: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження2)
СПОГАДИ про МАРІЮ ЗАНЬКОВЕЦЬКУ
М. М.Сінельніков «Хвилюючі спогади»:
С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке справжній режисер, що таке а н с а м б л ь. До цього часу, до зустрічі з «Малоросійським театром», я, не вважаючи на серйозне знайомство з постановками, кращими на той час, Малого московського театру, не знав і навіть не запідозрював про головне – про а н с а м б л ь . Я бачив блискуче виконання блискучими артистами – головних, а іноді і другорядних ролей у різноманітних п’єсах – і це мене задовольняло, я був у захопленні. Дивлячись на так звані постановочні п’єси, скажімо «Воєвода» О.М.Островського, «Дмітрія Самозванца» я захоплювався виконавцями центральних ролей і не звертав увагм на виконавців другорядних, а головне на участь маси, юрби, народу. Але перші ж, побачені мною постановки справжнього режисера М.Л.Кропивницького, відкрили мені очі. Як це не соромно, мушу признатися, що тоді я і не запідозрював навіть, що а н с а м б л ь – це не тільки гармонійне виконання головних ролей хоя би і талановитими, хоч би і бездоганними акторами. У Кропивницького з ідеєю даної п’єси нерозривно зливалося все – виконавець центральної ролі, хорист, статист, оформлення, деталь – все – г а р м о н і я. І це то злиття складних елементів спектаклю в одно художнє ціле російський глядач вперше побачив тільки в спектаклях «малоросійської» трупи.
Все це було наслідком невтомної енергії, розуму і першорядного режисерського таланту М.Л.Кропивницького. У нього російський глядач побачив справжній театр, а при наявності чудових артистів – справжнє мистецтво.
Де, коли режисер відшукав цих обдарованих юнаків, де він вишукав першорядний світовий талант – Заньковецьку? Коли встиг згуртувати, закріпити всіх в одне ціле? Ми навіть не чули про існування цього колективу. З’явився він несподівано і обдарував нас небаченою майстерністю. Я кажу про давно минуле, коли «імператорська» привілейована сцена не знала, що таке режисер. Великі артисти, кожен окремо, бездоганно розробляли свої ролі, блискуче виконували їх і мало турбувалися про навколишнє.
Мені розкрив очі Марко Лукич Кропивницький. Взагалі маса була мовчазним, безучасним свідком того, що відбувалося на сцені. У Кропивницького – маса діяла! Грим, фігура – відповідний до них – рух, жест. Пензель талановитого художника доповнює цілісність картини. Ніхто не «виставляє». Актор, не відходячи від себе, від свого особистого, своєї індивідуальності – на «своїй канві» вишиває все нові і нові узори. Через деякий час я побачив знаменитих европейських артистів. Всі вони також, не відходячи від своєї індивідуальності, вносили в кожну виконувану роль вражаючу різноманітність. Вони не виставляли, а жили життям даної доби.
С.97 Так не виставляли і «малороси»!
Кропивницький оточив себе чудовою молоддю. Громадськість сприйняла їхні таланти з захопленням. Із сцени повіяло чимось новим, небаченим. Марко Лукич Кропивницький, крім режисерського таланту, володів і прекрасним талантом актора.
В його репертуарі виключні виконанням трагічні, характерні і комічні ролі. На жаль, такі обдаровані артисти змушені були грати слабенькі п’єси тодішнього репертуару. Своїми талантами Заньковецька, Затиркевич, Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Максимович, Фабіянська, Грицай, Загорський і інші прикривали дефекти п’єс. Артисти ліпили образи, про які і не снилоя авторам, визначеним на афіші.
…Ось молода Заньковецька. Її талант, як талант Єрмолової, Коміссаржевської, - проявив себе з перших сценічних кроків. Вона, як Єрмолова і Коміссаржевська, з молодих років і назавжди привернула до себе захоплену увагу глядача.
ЇЇ «Наймичка». – Тендітна, босонога дівчина, з коромислом на маленьких плечах, з відрами, повними води. Тягар ноші згинає її мініатурну фігурку – трохи не до землі. Похитуючись, вона перебігає вулицю. Цей німий вихід - сказав вам усе: «Наймичка».
Трагедія дівчини переживається так сильно, так яскраво, з таким жахом правди. Прекрасний талант артистки заволодів вами. Ні найменшої фальші, ні переборщення, ні єдиного мелодраматичного моменту, все жорстока правда. Вона увійшла в вашу душу. Нема «вистави». Перед вами – мистецтво.
Минуло більше як 50 років і я, як тепер бачу: «селянська кімната. За столом, серед селян і селянок, що веселяться, - встає молода дівчинаі в безумстві заспівала «Ой, не ходи Грицю». Кожний із юрби, що її оточує, по-своєму сприймає божевілля дівчини, і вона з божевільним, непорушним поглядом наспівує, повторюючи одні і ті ж слова: «Ой, не ходи Грицю». Обличчя, очі, голос, вся істота артистки – незабутні, як незабутня знаменита артистка П.А. Стрепетова, що теж у безумстві повторювала фразу: «маменька, что ви со мной сделалі…» у п’єсі «Семейниє расчети». Висока майстерність Марії Заньковецької мимоволі викликає порівняння з майстерністю знаменитих артисток того часу».
С.89 Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) «Видатна актриса»
із книги «Театр і життя»:
«…Марія Костянтинівна була настільки видатною актрисою темпераменту, що коли б не грала, то могла увесь театр затопити сльозами. У неї була своя особлива і школа, і темперамент.
З багатьох ролей, що їх виключною майстерністю виконувала Заньковецька, особливо хо́роше, на мою думку, вона грала Харитину в «Наймичці», Олену в «Глитаї», «Зіньку» в «Дві сім’ї», Оксану в «Доки сонце зійде», Софію в «Безталанній» і Цвіркурну в «Чорноморцях».
З моїх ранніх ролей пам’ятаю дуже любила вона роль Пеньожки («Мартин Боруля») і ніколи не пропускала цієї вистави з моєю участю.
Марію Костянтинівну всі дуже любили і дуже хо́роше до неї ставились. Вона буквально зачаровувала всіх".
С.90 Микола Карпович Садовський (Тобілевич) «Велетень і театр»
із книги «Мої театральні згадки»:
«Щось невимовно дивне, неописане трапилось. Це був тріумф українського слова, якого більш ніколи воно не зазнавало. Марія Костянтинівна Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою такі дивні риси простоти і мистецтва, в яких ця столична публіка, звикла до штучного і через те блискучого виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній, художній простоті гри артистки.»
З рецензій гастролей МАЛОРУССКІЙ ТЕАТР М. П.СТАРИЦКАГО
В ВОРОНЕЖЕ ( с 8 по 26 іюля 1884 года)
В.А. КЕНДЗЕРСКІЙ, С. – ПЕТЕРБУРГ, 1885.
«Дон», №86, 29.7. після вистави 25.7:
«…Трупа г. Старицкаго пользуется в Воронеже небывалым успехом – все 16 спектаклей дали почти полные сборы. Такія оваціи, какими наградила публика г. Заньковецкую, Крапивницкаго, Садовскаго, Старицкаго и всю труппу, редко выпадают на долю артистов – вызывали каждаго артиста отдельно и всю труппу вместе, с г. Старицким во главе, более 100 раз…
В первом акте г. Заньковецкой было поднесено на белой атласной подушке кораловое ожерелье и роскошный букет цветов, украшенный розовыми лентами, а по окончаніи спектакля – венок из роз и имморталей, на зеленой бархатной подушке, с надписью: «Заньковецкой, Воронеж, 25 іюля 84 года».
За сімейним машинописним архівом: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження3)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження1)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження1)"
Про публікацію