
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
21:26
Реалії змінюються, а разом із ними трансформуються й батьківські стратегії поведінки. Якщо раніше психотравми найчастіше були результатом перманентного контролю, жорстокості, емоційного ігнорування чи маніпуляцій (про це йдеться в першій частині), сьогодн
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження2)
С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке справжній режисер, що таке а н с а м б л ь. До цього часу, до зустрічі з «Малоросійським театром», я, не вважаючи на серйозне знайомство з постановками, кращими на той час, Малого московського театру, не знав і навіть не запідозрював про головне – про а н с а м б л ь . Я бачив блискуче виконання блискучими артистами – головних, а іноді і другорядних ролей у різноманітних п’єсах – і це мене задовольняло, я був у захопленні. Дивлячись на так звані постановочні п’єси, скажімо «Воєвода» О.М.Островського, «Дмітрія Самозванца» я захоплювався виконавцями центральних ролей і не звертав увагм на виконавців другорядних, а головне на участь маси, юрби, народу. Але перші ж, побачені мною постановки справжнього режисера М.Л.Кропивницького, відкрили мені очі. Як це не соромно, мушу признатися, що тоді я і не запідозрював навіть, що а н с а м б л ь – це не тільки гармонійне виконання головних ролей хоя би і талановитими, хоч би і бездоганними акторами. У Кропивницького з ідеєю даної п’єси нерозривно зливалося все – виконавець центральної ролі, хорист, статист, оформлення, деталь – все – г а р м о н і я. І це то злиття складних елементів спектаклю в одно художнє ціле російський глядач вперше побачив тільки в спектаклях «малоросійської» трупи.
Все це було наслідком невтомної енергії, розуму і першорядного режисерського таланту М.Л.Кропивницького. У нього російський глядач побачив справжній театр, а при наявності чудових артистів – справжнє мистецтво.
Де, коли режисер відшукав цих обдарованих юнаків, де він вишукав першорядний світовий талант – Заньковецьку? Коли встиг згуртувати, закріпити всіх в одне ціле? Ми навіть не чули про існування цього колективу. З’явився він несподівано і обдарував нас небаченою майстерністю. Я кажу про давно минуле, коли «імператорська» привілейована сцена не знала, що таке режисер. Великі артисти, кожен окремо, бездоганно розробляли свої ролі, блискуче виконували їх і мало турбувалися про навколишнє.
Мені розкрив очі Марко Лукич Кропивницький. Взагалі маса була мовчазним, безучасним свідком того, що відбувалося на сцені. У Кропивницького – маса діяла! Грим, фігура – відповідний до них – рух, жест. Пензель талановитого художника доповнює цілісність картини. Ніхто не «виставляє». Актор, не відходячи від себе, від свого особистого, своєї індивідуальності – на «своїй канві» вишиває все нові і нові узори. Через деякий час я побачив знаменитих европейських артистів. Всі вони також, не відходячи від своєї індивідуальності, вносили в кожну виконувану роль вражаючу різноманітність. Вони не виставляли, а жили життям даної доби.
С.97 Так не виставляли і «малороси»!
Кропивницький оточив себе чудовою молоддю. Громадськість сприйняла їхні таланти з захопленням. Із сцени повіяло чимось новим, небаченим. Марко Лукич Кропивницький, крім режисерського таланту, володів і прекрасним талантом актора.
В його репертуарі виключні виконанням трагічні, характерні і комічні ролі. На жаль, такі обдаровані артисти змушені були грати слабенькі п’єси тодішнього репертуару. Своїми талантами Заньковецька, Затиркевич, Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Максимович, Фабіянська, Грицай, Загорський і інші прикривали дефекти п’єс. Артисти ліпили образи, про які і не снилоя авторам, визначеним на афіші.
…Ось молода Заньковецька. Її талант, як талант Єрмолової, Коміссаржевської, - проявив себе з перших сценічних кроків. Вона, як Єрмолова і Коміссаржевська, з молодих років і назавжди привернула до себе захоплену увагу глядача.
ЇЇ «Наймичка». – Тендітна, босонога дівчина, з коромислом на маленьких плечах, з відрами, повними води. Тягар ноші згинає її мініатурну фігурку – трохи не до землі. Похитуючись, вона перебігає вулицю. Цей німий вихід - сказав вам усе: «Наймичка».
Трагедія дівчини переживається так сильно, так яскраво, з таким жахом правди. Прекрасний талант артистки заволодів вами. Ні найменшої фальші, ні переборщення, ні єдиного мелодраматичного моменту, все жорстока правда. Вона увійшла в вашу душу. Нема «вистави». Перед вами – мистецтво.
Минуло більше як 50 років і я, як тепер бачу: «селянська кімната. За столом, серед селян і селянок, що веселяться, - встає молода дівчинаі в безумстві заспівала «Ой, не ходи Грицю». Кожний із юрби, що її оточує, по-своєму сприймає божевілля дівчини, і вона з божевільним, непорушним поглядом наспівує, повторюючи одні і ті ж слова: «Ой, не ходи Грицю». Обличчя, очі, голос, вся істота артистки – незабутні, як незабутня знаменита артистка П.А. Стрепетова, що теж у безумстві повторювала фразу: «маменька, что ви со мной сделалі…» у п’єсі «Семейниє расчети». Висока майстерність Марії Заньковецької мимоволі викликає порівняння з майстерністю знаменитих артисток того часу».
С.89 Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) «Видатна актриса»
із книги «Театр і життя»:
«…Марія Костянтинівна була настільки видатною актрисою темпераменту, що коли б не грала, то могла увесь театр затопити сльозами. У неї була своя особлива і школа, і темперамент.
З багатьох ролей, що їх виключною майстерністю виконувала Заньковецька, особливо хо́роше, на мою думку, вона грала Харитину в «Наймичці», Олену в «Глитаї», «Зіньку» в «Дві сім’ї», Оксану в «Доки сонце зійде», Софію в «Безталанній» і Цвіркурну в «Чорноморцях».
З моїх ранніх ролей пам’ятаю дуже любила вона роль Пеньожки («Мартин Боруля») і ніколи не пропускала цієї вистави з моєю участю.
Марію Костянтинівну всі дуже любили і дуже хо́роше до неї ставились. Вона буквально зачаровувала всіх".
С.90 Микола Карпович Садовський (Тобілевич) «Велетень і театр»
із книги «Мої театральні згадки»:
«Щось невимовно дивне, неописане трапилось. Це був тріумф українського слова, якого більш ніколи воно не зазнавало. Марія Костянтинівна Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою такі дивні риси простоти і мистецтва, в яких ця столична публіка, звикла до штучного і через те блискучого виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній, художній простоті гри артистки.»
З рецензій гастролей МАЛОРУССКІЙ ТЕАТР М. П.СТАРИЦКАГО
В ВОРОНЕЖЕ ( с 8 по 26 іюля 1884 года)
В.А. КЕНДЗЕРСКІЙ, С. – ПЕТЕРБУРГ, 1885.
«Дон», №86, 29.7. після вистави 25.7:
«…Трупа г. Старицкаго пользуется в Воронеже небывалым успехом – все 16 спектаклей дали почти полные сборы. Такія оваціи, какими наградила публика г. Заньковецкую, Крапивницкаго, Садовскаго, Старицкаго и всю труппу, редко выпадают на долю артистов – вызывали каждаго артиста отдельно и всю труппу вместе, с г. Старицким во главе, более 100 раз…
В первом акте г. Заньковецкой было поднесено на белой атласной подушке кораловое ожерелье и роскошный букет цветов, украшенный розовыми лентами, а по окончаніи спектакля – венок из роз и имморталей, на зеленой бархатной подушке, с надписью: «Заньковецкой, Воронеж, 25 іюля 84 года».
За сімейним машинописним архівом: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження2)
СПОГАДИ про МАРІЮ ЗАНЬКОВЕЦЬКУ
М. М.Сінельніков «Хвилюючі спогади»:
С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке справжній режисер, що таке а н с а м б л ь. До цього часу, до зустрічі з «Малоросійським театром», я, не вважаючи на серйозне знайомство з постановками, кращими на той час, Малого московського театру, не знав і навіть не запідозрював про головне – про а н с а м б л ь . Я бачив блискуче виконання блискучими артистами – головних, а іноді і другорядних ролей у різноманітних п’єсах – і це мене задовольняло, я був у захопленні. Дивлячись на так звані постановочні п’єси, скажімо «Воєвода» О.М.Островського, «Дмітрія Самозванца» я захоплювався виконавцями центральних ролей і не звертав увагм на виконавців другорядних, а головне на участь маси, юрби, народу. Але перші ж, побачені мною постановки справжнього режисера М.Л.Кропивницького, відкрили мені очі. Як це не соромно, мушу признатися, що тоді я і не запідозрював навіть, що а н с а м б л ь – це не тільки гармонійне виконання головних ролей хоя би і талановитими, хоч би і бездоганними акторами. У Кропивницького з ідеєю даної п’єси нерозривно зливалося все – виконавець центральної ролі, хорист, статист, оформлення, деталь – все – г а р м о н і я. І це то злиття складних елементів спектаклю в одно художнє ціле російський глядач вперше побачив тільки в спектаклях «малоросійської» трупи.
Все це було наслідком невтомної енергії, розуму і першорядного режисерського таланту М.Л.Кропивницького. У нього російський глядач побачив справжній театр, а при наявності чудових артистів – справжнє мистецтво.
Де, коли режисер відшукав цих обдарованих юнаків, де він вишукав першорядний світовий талант – Заньковецьку? Коли встиг згуртувати, закріпити всіх в одне ціле? Ми навіть не чули про існування цього колективу. З’явився він несподівано і обдарував нас небаченою майстерністю. Я кажу про давно минуле, коли «імператорська» привілейована сцена не знала, що таке режисер. Великі артисти, кожен окремо, бездоганно розробляли свої ролі, блискуче виконували їх і мало турбувалися про навколишнє.
Мені розкрив очі Марко Лукич Кропивницький. Взагалі маса була мовчазним, безучасним свідком того, що відбувалося на сцені. У Кропивницького – маса діяла! Грим, фігура – відповідний до них – рух, жест. Пензель талановитого художника доповнює цілісність картини. Ніхто не «виставляє». Актор, не відходячи від себе, від свого особистого, своєї індивідуальності – на «своїй канві» вишиває все нові і нові узори. Через деякий час я побачив знаменитих европейських артистів. Всі вони також, не відходячи від своєї індивідуальності, вносили в кожну виконувану роль вражаючу різноманітність. Вони не виставляли, а жили життям даної доби.
С.97 Так не виставляли і «малороси»!
Кропивницький оточив себе чудовою молоддю. Громадськість сприйняла їхні таланти з захопленням. Із сцени повіяло чимось новим, небаченим. Марко Лукич Кропивницький, крім режисерського таланту, володів і прекрасним талантом актора.
В його репертуарі виключні виконанням трагічні, характерні і комічні ролі. На жаль, такі обдаровані артисти змушені були грати слабенькі п’єси тодішнього репертуару. Своїми талантами Заньковецька, Затиркевич, Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Максимович, Фабіянська, Грицай, Загорський і інші прикривали дефекти п’єс. Артисти ліпили образи, про які і не снилоя авторам, визначеним на афіші.
…Ось молода Заньковецька. Її талант, як талант Єрмолової, Коміссаржевської, - проявив себе з перших сценічних кроків. Вона, як Єрмолова і Коміссаржевська, з молодих років і назавжди привернула до себе захоплену увагу глядача.
ЇЇ «Наймичка». – Тендітна, босонога дівчина, з коромислом на маленьких плечах, з відрами, повними води. Тягар ноші згинає її мініатурну фігурку – трохи не до землі. Похитуючись, вона перебігає вулицю. Цей німий вихід - сказав вам усе: «Наймичка».
Трагедія дівчини переживається так сильно, так яскраво, з таким жахом правди. Прекрасний талант артистки заволодів вами. Ні найменшої фальші, ні переборщення, ні єдиного мелодраматичного моменту, все жорстока правда. Вона увійшла в вашу душу. Нема «вистави». Перед вами – мистецтво.
Минуло більше як 50 років і я, як тепер бачу: «селянська кімната. За столом, серед селян і селянок, що веселяться, - встає молода дівчинаі в безумстві заспівала «Ой, не ходи Грицю». Кожний із юрби, що її оточує, по-своєму сприймає божевілля дівчини, і вона з божевільним, непорушним поглядом наспівує, повторюючи одні і ті ж слова: «Ой, не ходи Грицю». Обличчя, очі, голос, вся істота артистки – незабутні, як незабутня знаменита артистка П.А. Стрепетова, що теж у безумстві повторювала фразу: «маменька, что ви со мной сделалі…» у п’єсі «Семейниє расчети». Висока майстерність Марії Заньковецької мимоволі викликає порівняння з майстерністю знаменитих артисток того часу».
С.89 Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) «Видатна актриса»
із книги «Театр і життя»:
«…Марія Костянтинівна була настільки видатною актрисою темпераменту, що коли б не грала, то могла увесь театр затопити сльозами. У неї була своя особлива і школа, і темперамент.
З багатьох ролей, що їх виключною майстерністю виконувала Заньковецька, особливо хо́роше, на мою думку, вона грала Харитину в «Наймичці», Олену в «Глитаї», «Зіньку» в «Дві сім’ї», Оксану в «Доки сонце зійде», Софію в «Безталанній» і Цвіркурну в «Чорноморцях».
З моїх ранніх ролей пам’ятаю дуже любила вона роль Пеньожки («Мартин Боруля») і ніколи не пропускала цієї вистави з моєю участю.
Марію Костянтинівну всі дуже любили і дуже хо́роше до неї ставились. Вона буквально зачаровувала всіх".
С.90 Микола Карпович Садовський (Тобілевич) «Велетень і театр»
із книги «Мої театральні згадки»:
«Щось невимовно дивне, неописане трапилось. Це був тріумф українського слова, якого більш ніколи воно не зазнавало. Марія Костянтинівна Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою такі дивні риси простоти і мистецтва, в яких ця столична публіка, звикла до штучного і через те блискучого виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній, художній простоті гри артистки.»
З рецензій гастролей МАЛОРУССКІЙ ТЕАТР М. П.СТАРИЦКАГО
В ВОРОНЕЖЕ ( с 8 по 26 іюля 1884 года)
В.А. КЕНДЗЕРСКІЙ, С. – ПЕТЕРБУРГ, 1885.
«Дон», №86, 29.7. після вистави 25.7:
«…Трупа г. Старицкаго пользуется в Воронеже небывалым успехом – все 16 спектаклей дали почти полные сборы. Такія оваціи, какими наградила публика г. Заньковецкую, Крапивницкаго, Садовскаго, Старицкаго и всю труппу, редко выпадают на долю артистов – вызывали каждаго артиста отдельно и всю труппу вместе, с г. Старицким во главе, более 100 раз…
В первом акте г. Заньковецкой было поднесено на белой атласной подушке кораловое ожерелье и роскошный букет цветов, украшенный розовыми лентами, а по окончаніи спектакля – венок из роз и имморталей, на зеленой бархатной подушке, с надписью: «Заньковецкой, Воронеж, 25 іюля 84 года».
За сімейним машинописним архівом: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження3)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження1)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження1)"
Про публікацію