Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження3)
«Мені страшенно сумно й усією душею я лину до любої своєї дорогої України. Що там робиться? Ти мені нічого не пишеш, а тут російських газет немає, все польські та німецькі. Бог з ними, з їхніми звичаями та обичаями».
Галицькі товариші по сцені здавалися їй мало здібними до драми, але як співців вона цінувала їх дуже високо і захоплювалася їх свіжими, дзвінкими голосами й музичністю.
Сама вона, як артистка, дуже вподобалася галичанам. Кілька років тому один галичанин передавав мені враження від її гри: «вона була незрівнянна й робила просто чудеса. Її виступу в великому львівському театрі я не забуду ніколи».
С.125-127 В Галичині Марія Костянтинівна придбала нового члена сім’ї, про що я довідалась з її перших листів. Вона писала, що в Станіславові на вокзалі її зустрів Садовський з хлопчиком років шести. Дитина кинулась до неї з словами: «драстуйте, тьотю». Це був Юрко, син Садовського і однієї актриси з колишньої його трупи, причина великого душевного болю Заньковецької і розриву її з Садовським, який чимало років був її чоловіком. Юрко зараз же вступив під її опіку. Я уявляю собі, як важко було їй перебороти в собі звичайні людські почуття – ревнощі, образу, але все ж таки Марія Костянтинівна переборола, пожаліла і полюбила хлопця. Спочатку вона не дозволяла Юркові називати себе матір’ю, але, одержавши одного разу справедливу відповідь: «ви за мене піклуєтеся, так ви мені й мати» - вона не протестувала більше і самотне, вихрясте дитя оселилося в неї. Вона начебто й сама дивувалася, як це трапилось, а трапилось те, що хлопчик, який до 5 років прожив у чужих людей, на селі, зазнав холоду й голоду, раптом опинився в дуже ніжних жіночих руках. Його чистенько вдягли, сито годували, мили щодня, пожаліли й приголубили. Садовський говорив: «він покращав, Марусю, під твоїм впливом». А вона часто міркувала над майбутнім цієї дитини, радилася зі мною, сумувала, що здоров’я він мав слабке. Батько поводився з ним дуже нерівно: то все дозволяв, то поводився суворо. Марія Костянтинівна вважала себе поганою вихователькою, одначе я не помилюся, стверджуючи, що найщасливішим моментом у житті Юрка був цей час. Лягаючи спати, він до сліз зворушував її своїми недитячими міркуваннями. Він почував, що дехто з родичів Заньковецької проти того, що вона прийняла його до себе. Траплялось, що хто-небудь, не звертаючи увагу на дитину, висловить свою думку про це, або почне йому докоряти, що він не вихований. Він мовчки вислухає все і тільки, лягаючи спати, з милою дитячою вимовою розказує Марії Костянтинівні: «І за що вони, мамочко, мене печуть, що я невихований? Де ж би я того виховання набрався? Візьміть вовка з лісу, що він розуміє? Так само і я, що той вовк, а вони кажуть: невихований, невихований».
С.128 Цей хлопець багато зазнав такого, про що іншим дітям його віку й чути не доводилося, часом бував і грубим, і зухвалим, але до того ж він був розумним і чулим. Він глибоко відчував ту ласку, що мав її від Марії Костянтинівни і бабуні, яка його теж любила.
До 1908 року Юрко знаходився, під час театральних мандрівок Заньковецької і Садовського, під наглядом бабуні в Ніжині, аж поки батько не помістив його в Києві у своїх родичів, щоб дати хлопцеві освіту. Влітку Садовський брав Юрка до себе на хутір (Костовата, що на Херсонщині). Одного разу Юрко викупався в холодній воді, застудився і дуже швидко помер, про що Марію Костянтинівну сповістили трохи згодом телеграмою. Вона дуже сумувала за Юрком, бо щиро полюбила хлопця.
Пригадую, як одного разу Марія Костянтинівна, Садовський, я і Юрко їздили в Заньки навідати бабуню, що оселилася в новому будинку. Поверталися ми пізно. Ніч ясна, місячна, повітря чудове, настрій тихий, елегійний. Садовський цього вечера був надто лагідний і привітний. Напевно дитина, що так довірливо заснула на руках Марії Костянтинівни, зворушила його так само, як і мене. Він стиха оповідав про щось. Візник не поганяв коней, Марія Костянтинівна мовчки дивилась на небо; обличчя її, освітлене місячним промінням, було таке гарне, ніжне і сумне. Темні очі під високими бровами такі глибокі, такі привітні, вона так обережно притулила до свого плеча голівку сонної дитини, що мимоволі не хотілося вірити, що ця дитина також, як і ці двоє дорослих людей, в дійсності самотні і, зустрівшися ненадовго, знов розійдуться і стануть чужими одне одному.
«Прощай, мій старий друже, зрадливий та коханий», - скаже тяжко хвора Марія Костянтинівна у 1933 році, стоячи при вікні кімнати у будинку на вул. Великій Васильківській, і споглядаючи похоронну процесію, що проводжала Садовського на Байковий цвинтар. А Садовський перед смертю признається: «Я тяжко завинив перед Марусею… Тяжко завинив!» 4 жовтня 1934 Марія Костянтинівна помре увві сні. Її поховають на Байковому. Між її могилою та могилою Садовського заледве пів метра.
С.129 …В цей свій приїзд Садовський чарував усіх. Марія Костянтинівна віддала йому свою кімнату, де він з самого ранку до обіду невпинно палив цигарки й писав свої «згадки»; по обіді відпочивав, а вечорами був нашим. Він і співав, і танцював, і деклямував із Шевченкових «Гайдамаків». Частенько сходилася ніжинська молодь, заводила пісні. Заньковецька і Садовський пригадували минуле, співали нам дуети, як от – «Там, де Ятрань круто в’ється» та інші, якісь особливі, нам невідомі.
Перебування Садовського в Ніжині цього разу мало й цілком ділову підставу. Він набирав за допомогою Заньковецької нову трупу, головним чином, з молодих сил аматорського драмгуртка, що купчився в Ніжині біля своєї основоположниці Марії Костянтинівни.
Збір було призначено в Ніжині в серпні місяці 1906 року, а звідти трупа вирушила до Полтави. Антреприза і режисура Садовського. Вони мусіли перевести в Полтаві підготовчу працю й розпочати там зимовий сезон. Садовський і мене запрошував до своєї молодої трупи на другі драматичні ролі, давав добру платню, Марія Костянтинівна пропонувала мені жити разом з нею, а в мене серце краялося на дві половини і я, що лише вві сні могла мріяти про такі умови, мусила відмовитись. Чому так?
Я ясно бачила, що Заньковецька не довго буде працювати в цій трупі, а без неї я не вважала можливим залишатись.
Трупа без мене виїхала до Полтави, а я поїхала до Одеси продовжувати освіту на вищих жіночих курсах.
С.130 До 1907 року трупа настільки обігралася, що переїхала до Києва і розпочала свої вистави в театрі «Общества грамотности». Саме там 15 січня 1908 року Заньковецька відсвяткувала 25 років своєї сценічної діяльності. Це була не тільки ювілейна вистава геніальної артистки, це було велике свято мистецтва, на якому вшанували як художню, так і громадську діяльність артистки, що виходила далеко поза межі своєї національності.
На ювілеї була присутня й бабуня Марія Василівна Адасовська, яка, не дивлячись на старий вік, приїхала з Ніжина на свято своєї доньки.
На жаль, цей урочистий день було зіпсовано втручанням адміністрації, яка визнала, що ювілей мав занадто демонстративний характер, що зміст деяких адрес – революційний і не відповідає моментові. На другий день у Заньковецької вчинили трус, переглянули і переписали всі адреси, і на все життя залишився у неї гіркий спогад про цих непроханих гостей.
Не маючи змоги відповісти всім, хто привітав її в день ювілею, вона надіслала до київських газет листа…».
ЛИСТ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ до РЕДАКЦІЇ:
«Дозвольте через Вашу шановну часопись звернутись з глибокою, щирою подякою до всіх, хто привітав мене в день 25-літнього ювілею моєї діяльності на українській сцені.
15 января я вважаю одним з найкращих днів мого життя. Цей день буде пам’ятним і дорогим для мене: я бачила прояви гарячого чуття, прояви пошани до української театральної штуки, прояви любові до неї, і ця любов показує, що та справа, якій я присвятила свої скромні сили, потрібна рідному народові, потрібна його розвитку, його духовній красі і силі.
Я вірю в кращу будучність рідного народу, я вірю, ні, я певна, що вільний геній цього народу створить нову вільну національну штуку: ця штука буде стояти в глибокому й органічному зв’язку з інтересами народних мас. Буде допомагати їх різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно і сильного чоловіка.
Я щаслива, неймовірно щаслива, що своєю грою на сцені, своїми скромними силами української артистки, сприяла збудженню серед українського народу любові до рідної штуки, сприяла культурно-естетичному розвиткові рідного народу.
М.Заньковецька
П.С. Прохаю й інші газети передрукувати мого листа.
19 января 1908 р."
З машинопису сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження3)
УРИВКИ ІЗ СПОГАДІВ про МАРІЮ ЗАНЬКОВЕЦЬКУ
Н.М. Богомолець-Лазурської
С.124 «По тривожних подіях 17 жовтня 1905 року, Марія Костянтинівна Заньковецька поїхала до Галичини, в трупу під керуванням Садовського, і ми з нею довго не бачилися. Звідти вона писала мені, як їй подобається Галичина, яким чужим і неприємним здається польський вплив на галичан і взагалі на весь тамошній уклад життя. Успіх, як артистка, вона мала величезний і громадянство її на руках носило. Але вона дуже сумувала і писала:
«Мені страшенно сумно й усією душею я лину до любої своєї дорогої України. Що там робиться? Ти мені нічого не пишеш, а тут російських газет немає, все польські та німецькі. Бог з ними, з їхніми звичаями та обичаями».
Галицькі товариші по сцені здавалися їй мало здібними до драми, але як співців вона цінувала їх дуже високо і захоплювалася їх свіжими, дзвінкими голосами й музичністю.
Сама вона, як артистка, дуже вподобалася галичанам. Кілька років тому один галичанин передавав мені враження від її гри: «вона була незрівнянна й робила просто чудеса. Її виступу в великому львівському театрі я не забуду ніколи».
С.125-127 В Галичині Марія Костянтинівна придбала нового члена сім’ї, про що я довідалась з її перших листів. Вона писала, що в Станіславові на вокзалі її зустрів Садовський з хлопчиком років шести. Дитина кинулась до неї з словами: «драстуйте, тьотю». Це був Юрко, син Садовського і однієї актриси з колишньої його трупи, причина великого душевного болю Заньковецької і розриву її з Садовським, який чимало років був її чоловіком. Юрко зараз же вступив під її опіку. Я уявляю собі, як важко було їй перебороти в собі звичайні людські почуття – ревнощі, образу, але все ж таки Марія Костянтинівна переборола, пожаліла і полюбила хлопця. Спочатку вона не дозволяла Юркові називати себе матір’ю, але, одержавши одного разу справедливу відповідь: «ви за мене піклуєтеся, так ви мені й мати» - вона не протестувала більше і самотне, вихрясте дитя оселилося в неї. Вона начебто й сама дивувалася, як це трапилось, а трапилось те, що хлопчик, який до 5 років прожив у чужих людей, на селі, зазнав холоду й голоду, раптом опинився в дуже ніжних жіночих руках. Його чистенько вдягли, сито годували, мили щодня, пожаліли й приголубили. Садовський говорив: «він покращав, Марусю, під твоїм впливом». А вона часто міркувала над майбутнім цієї дитини, радилася зі мною, сумувала, що здоров’я він мав слабке. Батько поводився з ним дуже нерівно: то все дозволяв, то поводився суворо. Марія Костянтинівна вважала себе поганою вихователькою, одначе я не помилюся, стверджуючи, що найщасливішим моментом у житті Юрка був цей час. Лягаючи спати, він до сліз зворушував її своїми недитячими міркуваннями. Він почував, що дехто з родичів Заньковецької проти того, що вона прийняла його до себе. Траплялось, що хто-небудь, не звертаючи увагу на дитину, висловить свою думку про це, або почне йому докоряти, що він не вихований. Він мовчки вислухає все і тільки, лягаючи спати, з милою дитячою вимовою розказує Марії Костянтинівні: «І за що вони, мамочко, мене печуть, що я невихований? Де ж би я того виховання набрався? Візьміть вовка з лісу, що він розуміє? Так само і я, що той вовк, а вони кажуть: невихований, невихований».
С.128 Цей хлопець багато зазнав такого, про що іншим дітям його віку й чути не доводилося, часом бував і грубим, і зухвалим, але до того ж він був розумним і чулим. Він глибоко відчував ту ласку, що мав її від Марії Костянтинівни і бабуні, яка його теж любила.
До 1908 року Юрко знаходився, під час театральних мандрівок Заньковецької і Садовського, під наглядом бабуні в Ніжині, аж поки батько не помістив його в Києві у своїх родичів, щоб дати хлопцеві освіту. Влітку Садовський брав Юрка до себе на хутір (Костовата, що на Херсонщині). Одного разу Юрко викупався в холодній воді, застудився і дуже швидко помер, про що Марію Костянтинівну сповістили трохи згодом телеграмою. Вона дуже сумувала за Юрком, бо щиро полюбила хлопця.
Пригадую, як одного разу Марія Костянтинівна, Садовський, я і Юрко їздили в Заньки навідати бабуню, що оселилася в новому будинку. Поверталися ми пізно. Ніч ясна, місячна, повітря чудове, настрій тихий, елегійний. Садовський цього вечера був надто лагідний і привітний. Напевно дитина, що так довірливо заснула на руках Марії Костянтинівни, зворушила його так само, як і мене. Він стиха оповідав про щось. Візник не поганяв коней, Марія Костянтинівна мовчки дивилась на небо; обличчя її, освітлене місячним промінням, було таке гарне, ніжне і сумне. Темні очі під високими бровами такі глибокі, такі привітні, вона так обережно притулила до свого плеча голівку сонної дитини, що мимоволі не хотілося вірити, що ця дитина також, як і ці двоє дорослих людей, в дійсності самотні і, зустрівшися ненадовго, знов розійдуться і стануть чужими одне одному.
«Прощай, мій старий друже, зрадливий та коханий», - скаже тяжко хвора Марія Костянтинівна у 1933 році, стоячи при вікні кімнати у будинку на вул. Великій Васильківській, і споглядаючи похоронну процесію, що проводжала Садовського на Байковий цвинтар. А Садовський перед смертю признається: «Я тяжко завинив перед Марусею… Тяжко завинив!» 4 жовтня 1934 Марія Костянтинівна помре увві сні. Її поховають на Байковому. Між її могилою та могилою Садовського заледве пів метра.
С.129 …В цей свій приїзд Садовський чарував усіх. Марія Костянтинівна віддала йому свою кімнату, де він з самого ранку до обіду невпинно палив цигарки й писав свої «згадки»; по обіді відпочивав, а вечорами був нашим. Він і співав, і танцював, і деклямував із Шевченкових «Гайдамаків». Частенько сходилася ніжинська молодь, заводила пісні. Заньковецька і Садовський пригадували минуле, співали нам дуети, як от – «Там, де Ятрань круто в’ється» та інші, якісь особливі, нам невідомі.
Перебування Садовського в Ніжині цього разу мало й цілком ділову підставу. Він набирав за допомогою Заньковецької нову трупу, головним чином, з молодих сил аматорського драмгуртка, що купчився в Ніжині біля своєї основоположниці Марії Костянтинівни.
Збір було призначено в Ніжині в серпні місяці 1906 року, а звідти трупа вирушила до Полтави. Антреприза і режисура Садовського. Вони мусіли перевести в Полтаві підготовчу працю й розпочати там зимовий сезон. Садовський і мене запрошував до своєї молодої трупи на другі драматичні ролі, давав добру платню, Марія Костянтинівна пропонувала мені жити разом з нею, а в мене серце краялося на дві половини і я, що лише вві сні могла мріяти про такі умови, мусила відмовитись. Чому так?
Я ясно бачила, що Заньковецька не довго буде працювати в цій трупі, а без неї я не вважала можливим залишатись.
Трупа без мене виїхала до Полтави, а я поїхала до Одеси продовжувати освіту на вищих жіночих курсах.
С.130 До 1907 року трупа настільки обігралася, що переїхала до Києва і розпочала свої вистави в театрі «Общества грамотности». Саме там 15 січня 1908 року Заньковецька відсвяткувала 25 років своєї сценічної діяльності. Це була не тільки ювілейна вистава геніальної артистки, це було велике свято мистецтва, на якому вшанували як художню, так і громадську діяльність артистки, що виходила далеко поза межі своєї національності.
На ювілеї була присутня й бабуня Марія Василівна Адасовська, яка, не дивлячись на старий вік, приїхала з Ніжина на свято своєї доньки.
На жаль, цей урочистий день було зіпсовано втручанням адміністрації, яка визнала, що ювілей мав занадто демонстративний характер, що зміст деяких адрес – революційний і не відповідає моментові. На другий день у Заньковецької вчинили трус, переглянули і переписали всі адреси, і на все життя залишився у неї гіркий спогад про цих непроханих гостей.
Не маючи змоги відповісти всім, хто привітав її в день ювілею, вона надіслала до київських газет листа…».
ЛИСТ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ до РЕДАКЦІЇ:
«Дозвольте через Вашу шановну часопись звернутись з глибокою, щирою подякою до всіх, хто привітав мене в день 25-літнього ювілею моєї діяльності на українській сцені.
15 января я вважаю одним з найкращих днів мого життя. Цей день буде пам’ятним і дорогим для мене: я бачила прояви гарячого чуття, прояви пошани до української театральної штуки, прояви любові до неї, і ця любов показує, що та справа, якій я присвятила свої скромні сили, потрібна рідному народові, потрібна його розвитку, його духовній красі і силі.
Я вірю в кращу будучність рідного народу, я вірю, ні, я певна, що вільний геній цього народу створить нову вільну національну штуку: ця штука буде стояти в глибокому й органічному зв’язку з інтересами народних мас. Буде допомагати їх різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно і сильного чоловіка.
Я щаслива, неймовірно щаслива, що своєю грою на сцені, своїми скромними силами української артистки, сприяла збудженню серед українського народу любові до рідної штуки, сприяла культурно-естетичному розвиткові рідного народу.
М.Заньковецька
П.С. Прохаю й інші газети передрукувати мого листа.
19 января 1908 р."
З машинопису сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
ДАЛІ БУДЕ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940 років. (Продовження4)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження2)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження2)"
Про публікацію
