Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Світло згаслої зірки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло згаслої зірки
Михайлові Булаху –талановитому
поетові та журналістові
з Полтавщини
ПРИСВЯЧЕНО
Уривок з повісті
1. ДИТИНСТВО
Болісна згадка дитинства – довічна рана його серця. Ось він, чотирирічне, кучеряве хлоп’ятко, задихаючись від жаху, мчить городами до синіючого недалекого лісу. Матуся, з молодшим братиком на руках, не встигає за ним.
У їхнє рідне село Сакалівку ввірвалися, наче зграя скажених собак, страшні, чужі солдати – то німці!
Мабуть, помітили втікачів, бо один рудий здоровань зняв автомата і, майже не цілячись, випустив коротку чергу.
Мама, якось схлипнувши, наче спіткнулась і впала на спину. Мишко не зрозумів, що сталось – він плакав і кричав, тягнучи маму за ще теплу руку:
–Мамо! Біжімо! Треба тікати! Там німці! Німці! Мамо!
А матуся, широко розкритими, застиглими, ніби від здивування, синіми очима, мовчки дивилася у холодне березневе небо, а в руці, за яку Мишко намагався її підняти, затиснута перша синя квіточка – пролісок…
У братика, з-під світлого чубчика збігала тоненька червона цівочка крові. Така ж червона пляма розпливлася у мами на грудях. На сусідньому городі якась жінка заломила руки:
–Ой, лишенько! Утікай, Мишаню! Мамі вже не допоможеш!
Хлопчик зрозумів, що трапилося щось жахливе та непоправне і щодуху кудись побіг. Отямився Мишко в бабусиній хаті, у запічку. Зуби цокотіли від страху так, що не міг випити води з кухлика, який подала бабуся.
А через кілька днів німці упіймали партизана, катували його на очах у селян. Пригнали туди і бабусю з онуком.
Тоді Михайлик востаннє бачив свого замученого, але незлам-ного батька. Йому, майже непритомному від нелюдського болю, вирізали на грудях зірку, а потім повісили, почепивши на шию табличку з надписом «Партізанен».
–Татусю! – захлинаючись сльозами, крикнув Мишко.
Та бабуня швидко закрила йому обличчя шорсткою від праці долонею і пригорнула обличчям до своєї спідниці.
Далі все провалилося в темряву. Якось виживали з бабусею, ховаючись у погребі та у лісі, бо в хаті оселилися німецькі солдати.
Через деякий час, наші війська звільнили Сакалівку від фашистів. Люди раділи, святкували, як могли, а для Мишка з бабусею все залишалося чорним. Від усього пережитого, бабуся зовсім злягла, а незабаром, померла.
Малого Михайлика помістили до дитячого будинку, де і проходило його гірке сирітське дитинство, яке він буде носити у своєму хворому серці усе життя.
Пізніше, вже зрілим поетом, Михайло Булах напише такі вірші:
ЛИСТ ДО БАТЬКА
Здрастуй, батьку…
Пишу до тебе.
Крізь чорну тишу,
Крізь вічну тьму.
Прийми від мене
Окраєць неба
І глек води –
Жагу втамуй…
Ти пить хотів –
Водиця добра!
Ти пить хотів,
Я знаю сам…
Здавався вічним
Тобі той допит,
Як кат на грудях
Зірки писав.
Ти пить хотів,
Як твої очі
Тонули в мирній
Твоїй крові.
Ти пить хотів…
І зараз хочеш,
Бо ти для мене
Повік живий…
15.04.1969
ПАМ’ЯТІ МАТЕРІ
Чи то згадую, чи то сниться!
З коминами селянська піч…
Якби хто мені паляницю
На капустянім листі спік!
Якби хто мені спік, за неї –
Щоб пахуча й крайок в золі –
я б поніс її над землею –
пахне хлібом
хай
на землі!
06.04.1969
поетові та журналістові
з Полтавщини
ПРИСВЯЧЕНО
Уривок з повісті
1. ДИТИНСТВО
Болісна згадка дитинства – довічна рана його серця. Ось він, чотирирічне, кучеряве хлоп’ятко, задихаючись від жаху, мчить городами до синіючого недалекого лісу. Матуся, з молодшим братиком на руках, не встигає за ним.
У їхнє рідне село Сакалівку ввірвалися, наче зграя скажених собак, страшні, чужі солдати – то німці!
Мабуть, помітили втікачів, бо один рудий здоровань зняв автомата і, майже не цілячись, випустив коротку чергу.
Мама, якось схлипнувши, наче спіткнулась і впала на спину. Мишко не зрозумів, що сталось – він плакав і кричав, тягнучи маму за ще теплу руку:
–Мамо! Біжімо! Треба тікати! Там німці! Німці! Мамо!
А матуся, широко розкритими, застиглими, ніби від здивування, синіми очима, мовчки дивилася у холодне березневе небо, а в руці, за яку Мишко намагався її підняти, затиснута перша синя квіточка – пролісок…
У братика, з-під світлого чубчика збігала тоненька червона цівочка крові. Така ж червона пляма розпливлася у мами на грудях. На сусідньому городі якась жінка заломила руки:
–Ой, лишенько! Утікай, Мишаню! Мамі вже не допоможеш!
Хлопчик зрозумів, що трапилося щось жахливе та непоправне і щодуху кудись побіг. Отямився Мишко в бабусиній хаті, у запічку. Зуби цокотіли від страху так, що не міг випити води з кухлика, який подала бабуся.
А через кілька днів німці упіймали партизана, катували його на очах у селян. Пригнали туди і бабусю з онуком.
Тоді Михайлик востаннє бачив свого замученого, але незлам-ного батька. Йому, майже непритомному від нелюдського болю, вирізали на грудях зірку, а потім повісили, почепивши на шию табличку з надписом «Партізанен».
–Татусю! – захлинаючись сльозами, крикнув Мишко.
Та бабуня швидко закрила йому обличчя шорсткою від праці долонею і пригорнула обличчям до своєї спідниці.
Далі все провалилося в темряву. Якось виживали з бабусею, ховаючись у погребі та у лісі, бо в хаті оселилися німецькі солдати.
Через деякий час, наші війська звільнили Сакалівку від фашистів. Люди раділи, святкували, як могли, а для Мишка з бабусею все залишалося чорним. Від усього пережитого, бабуся зовсім злягла, а незабаром, померла.
Малого Михайлика помістили до дитячого будинку, де і проходило його гірке сирітське дитинство, яке він буде носити у своєму хворому серці усе життя.
Пізніше, вже зрілим поетом, Михайло Булах напише такі вірші:
ЛИСТ ДО БАТЬКА
Здрастуй, батьку…
Пишу до тебе.
Крізь чорну тишу,
Крізь вічну тьму.
Прийми від мене
Окраєць неба
І глек води –
Жагу втамуй…
Ти пить хотів –
Водиця добра!
Ти пить хотів,
Я знаю сам…
Здавався вічним
Тобі той допит,
Як кат на грудях
Зірки писав.
Ти пить хотів,
Як твої очі
Тонули в мирній
Твоїй крові.
Ти пить хотів…
І зараз хочеш,
Бо ти для мене
Повік живий…
15.04.1969
ПАМ’ЯТІ МАТЕРІ
Чи то згадую, чи то сниться!
З коминами селянська піч…
Якби хто мені паляницю
На капустянім листі спік!
Якби хто мені спік, за неї –
Щоб пахуча й крайок в золі –
я б поніс її над землею –
пахне хлібом
хай
на землі!
06.04.1969
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
