Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Світло згаслої зірки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло згаслої зірки
Михайлові Булаху –талановитому
поетові та журналістові
з Полтавщини
ПРИСВЯЧЕНО
Уривок з повісті
1. ДИТИНСТВО
Болісна згадка дитинства – довічна рана його серця. Ось він, чотирирічне, кучеряве хлоп’ятко, задихаючись від жаху, мчить городами до синіючого недалекого лісу. Матуся, з молодшим братиком на руках, не встигає за ним.
У їхнє рідне село Сакалівку ввірвалися, наче зграя скажених собак, страшні, чужі солдати – то німці!
Мабуть, помітили втікачів, бо один рудий здоровань зняв автомата і, майже не цілячись, випустив коротку чергу.
Мама, якось схлипнувши, наче спіткнулась і впала на спину. Мишко не зрозумів, що сталось – він плакав і кричав, тягнучи маму за ще теплу руку:
–Мамо! Біжімо! Треба тікати! Там німці! Німці! Мамо!
А матуся, широко розкритими, застиглими, ніби від здивування, синіми очима, мовчки дивилася у холодне березневе небо, а в руці, за яку Мишко намагався її підняти, затиснута перша синя квіточка – пролісок…
У братика, з-під світлого чубчика збігала тоненька червона цівочка крові. Така ж червона пляма розпливлася у мами на грудях. На сусідньому городі якась жінка заломила руки:
–Ой, лишенько! Утікай, Мишаню! Мамі вже не допоможеш!
Хлопчик зрозумів, що трапилося щось жахливе та непоправне і щодуху кудись побіг. Отямився Мишко в бабусиній хаті, у запічку. Зуби цокотіли від страху так, що не міг випити води з кухлика, який подала бабуся.
А через кілька днів німці упіймали партизана, катували його на очах у селян. Пригнали туди і бабусю з онуком.
Тоді Михайлик востаннє бачив свого замученого, але незлам-ного батька. Йому, майже непритомному від нелюдського болю, вирізали на грудях зірку, а потім повісили, почепивши на шию табличку з надписом «Партізанен».
–Татусю! – захлинаючись сльозами, крикнув Мишко.
Та бабуня швидко закрила йому обличчя шорсткою від праці долонею і пригорнула обличчям до своєї спідниці.
Далі все провалилося в темряву. Якось виживали з бабусею, ховаючись у погребі та у лісі, бо в хаті оселилися німецькі солдати.
Через деякий час, наші війська звільнили Сакалівку від фашистів. Люди раділи, святкували, як могли, а для Мишка з бабусею все залишалося чорним. Від усього пережитого, бабуся зовсім злягла, а незабаром, померла.
Малого Михайлика помістили до дитячого будинку, де і проходило його гірке сирітське дитинство, яке він буде носити у своєму хворому серці усе життя.
Пізніше, вже зрілим поетом, Михайло Булах напише такі вірші:
ЛИСТ ДО БАТЬКА
Здрастуй, батьку…
Пишу до тебе.
Крізь чорну тишу,
Крізь вічну тьму.
Прийми від мене
Окраєць неба
І глек води –
Жагу втамуй…
Ти пить хотів –
Водиця добра!
Ти пить хотів,
Я знаю сам…
Здавався вічним
Тобі той допит,
Як кат на грудях
Зірки писав.
Ти пить хотів,
Як твої очі
Тонули в мирній
Твоїй крові.
Ти пить хотів…
І зараз хочеш,
Бо ти для мене
Повік живий…
15.04.1969
ПАМ’ЯТІ МАТЕРІ
Чи то згадую, чи то сниться!
З коминами селянська піч…
Якби хто мені паляницю
На капустянім листі спік!
Якби хто мені спік, за неї –
Щоб пахуча й крайок в золі –
я б поніс її над землею –
пахне хлібом
хай
на землі!
06.04.1969
поетові та журналістові
з Полтавщини
ПРИСВЯЧЕНО
Уривок з повісті
1. ДИТИНСТВО
Болісна згадка дитинства – довічна рана його серця. Ось він, чотирирічне, кучеряве хлоп’ятко, задихаючись від жаху, мчить городами до синіючого недалекого лісу. Матуся, з молодшим братиком на руках, не встигає за ним.
У їхнє рідне село Сакалівку ввірвалися, наче зграя скажених собак, страшні, чужі солдати – то німці!
Мабуть, помітили втікачів, бо один рудий здоровань зняв автомата і, майже не цілячись, випустив коротку чергу.
Мама, якось схлипнувши, наче спіткнулась і впала на спину. Мишко не зрозумів, що сталось – він плакав і кричав, тягнучи маму за ще теплу руку:
–Мамо! Біжімо! Треба тікати! Там німці! Німці! Мамо!
А матуся, широко розкритими, застиглими, ніби від здивування, синіми очима, мовчки дивилася у холодне березневе небо, а в руці, за яку Мишко намагався її підняти, затиснута перша синя квіточка – пролісок…
У братика, з-під світлого чубчика збігала тоненька червона цівочка крові. Така ж червона пляма розпливлася у мами на грудях. На сусідньому городі якась жінка заломила руки:
–Ой, лишенько! Утікай, Мишаню! Мамі вже не допоможеш!
Хлопчик зрозумів, що трапилося щось жахливе та непоправне і щодуху кудись побіг. Отямився Мишко в бабусиній хаті, у запічку. Зуби цокотіли від страху так, що не міг випити води з кухлика, який подала бабуся.
А через кілька днів німці упіймали партизана, катували його на очах у селян. Пригнали туди і бабусю з онуком.
Тоді Михайлик востаннє бачив свого замученого, але незлам-ного батька. Йому, майже непритомному від нелюдського болю, вирізали на грудях зірку, а потім повісили, почепивши на шию табличку з надписом «Партізанен».
–Татусю! – захлинаючись сльозами, крикнув Мишко.
Та бабуня швидко закрила йому обличчя шорсткою від праці долонею і пригорнула обличчям до своєї спідниці.
Далі все провалилося в темряву. Якось виживали з бабусею, ховаючись у погребі та у лісі, бо в хаті оселилися німецькі солдати.
Через деякий час, наші війська звільнили Сакалівку від фашистів. Люди раділи, святкували, як могли, а для Мишка з бабусею все залишалося чорним. Від усього пережитого, бабуся зовсім злягла, а незабаром, померла.
Малого Михайлика помістили до дитячого будинку, де і проходило його гірке сирітське дитинство, яке він буде носити у своєму хворому серці усе життя.
Пізніше, вже зрілим поетом, Михайло Булах напише такі вірші:
ЛИСТ ДО БАТЬКА
Здрастуй, батьку…
Пишу до тебе.
Крізь чорну тишу,
Крізь вічну тьму.
Прийми від мене
Окраєць неба
І глек води –
Жагу втамуй…
Ти пить хотів –
Водиця добра!
Ти пить хотів,
Я знаю сам…
Здавався вічним
Тобі той допит,
Як кат на грудях
Зірки писав.
Ти пить хотів,
Як твої очі
Тонули в мирній
Твоїй крові.
Ти пить хотів…
І зараз хочеш,
Бо ти для мене
Повік живий…
15.04.1969
ПАМ’ЯТІ МАТЕРІ
Чи то згадую, чи то сниться!
З коминами селянська піч…
Якби хто мені паляницю
На капустянім листі спік!
Якби хто мені спік, за неї –
Щоб пахуча й крайок в золі –
я б поніс її над землею –
пахне хлібом
хай
на землі!
06.04.1969
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
