ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
09:09
Кажеш з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
П'ять слів
Контекст : Мысль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П'ять слів
Бува, ранок – а ти схопився вдосвіта, як завжди, плиг-стриб ніжками на килимку, туди-сюди ручками, тиґдим-тиґдим у кухню кавки зварити… Цить та диш, дурню, сплять же ж усі! – А, так, так, котячими оманливими крочками уздовж стіночки в кухоньку шасть, кава, новини, книжечка, аж тут – БАЦ!
Осяйнула твій мозок думка, і не думка, а думище, одкровення в п’ять слів, і такі ті п’ять слів влучні, ні додати, ні відняти, і в такому порядку – ой, філігрань-фініфть, 32 карати, антік маре, найглибший респект.
А тут і чайничок закипів, кавку в горняточко закинути, ласуючи думищею та обережно торкаючись отих п’яти заповітних слів кінчиками дрібнесеньких, нетривких, тричі перетравлених думок: а що як оце – сюди?
Нннннііііі, голубе мій, не займай, а натомість у філіжанку поклади собі цукру. Йой, цукорниця порожня – до шухлядки, пакетик цукру дістаємо – в цукорницю його! Цур тобі, пек тобі, порозсипав скрізь, бісова ковінька, десь тут віничок…
А за вікном рожеве – мати моя жінка, ранок сьогодні неймовірний, ну й нехай, що таке тисячу разів бачене-фотане, а ну-мо, а ну-мо мені телефончика. Клац, клац, клац! – ет, на великому моніторі не теє буде, розбавиться піксель, розрідиться колір, попливе картинка, та оце за вікном – впасти-вмерти, а на дисплеї телефону – лєпотааааааа...
Ой, кава хлюпнула на плиту. Тек-с, зараз ми її ганчірочкою… Нема ганчірочки. Закінчилася ганчірочка. І не придбана. Ай-вей, кепські справи… А в мене ж думище! – ой, так я вам скажу без жодної брехні та облуди, що таку думку треба зразу золотими літерами на скрижалі. В пантеон її! В глобальні ефіри! Як там воно? Зара, зара, витру каву з плити, сяду за стіл, відкрию ноута – і моментально надрукую.
Трам-тарарам! Година вже ж яка – ой-йой-йой! Та-да-да-та, та-даааа!!! Прокидаємось, до школи, зуби, кава, цьом, жетони, гроші, портфелі, зуби, кава, бігцем-риссю-миттю, цьом, метро, двері закриваються, не притуляємося, не вперше, їдемо-їдемо, Господи, який Дніпро, привіт-привіт, авжеж, день розпочався, ну, так, давай… Ніби я щось забув? А, так, а як же, п’ять слів, неодмінно, так, бувай, до завтра…
…Впав абияк, заснув стурбовано, зате спав недовго, вдосвіта підхопився, плиг-стриб ніжками на килимку, мах-мах ручками, тиґдим-тиґдим у кухню кавки зварити… Нишкни, дураче, сплять усі! – А, так, так, котячою ходою в кухоньку шасть, кава, новини, книжечка, аж тут – БАЦ!
…П’ять слів. Уся правда. Фініфть-філігрань. WTF. Нічогісінько не пам’ятаю. Най ти качка копне. Твою ж дивізію. Таке ж один раз за ціле життя. Це Нобель. Пулітцер. Гремі з шаблями, хрестами, рожевими стрічками та дубовим листям. Це ж…
А тут і чайничок закипів.
2017
Осяйнула твій мозок думка, і не думка, а думище, одкровення в п’ять слів, і такі ті п’ять слів влучні, ні додати, ні відняти, і в такому порядку – ой, філігрань-фініфть, 32 карати, антік маре, найглибший респект.
А тут і чайничок закипів, кавку в горняточко закинути, ласуючи думищею та обережно торкаючись отих п’яти заповітних слів кінчиками дрібнесеньких, нетривких, тричі перетравлених думок: а що як оце – сюди?
Нннннііііі, голубе мій, не займай, а натомість у філіжанку поклади собі цукру. Йой, цукорниця порожня – до шухлядки, пакетик цукру дістаємо – в цукорницю його! Цур тобі, пек тобі, порозсипав скрізь, бісова ковінька, десь тут віничок…
А за вікном рожеве – мати моя жінка, ранок сьогодні неймовірний, ну й нехай, що таке тисячу разів бачене-фотане, а ну-мо, а ну-мо мені телефончика. Клац, клац, клац! – ет, на великому моніторі не теє буде, розбавиться піксель, розрідиться колір, попливе картинка, та оце за вікном – впасти-вмерти, а на дисплеї телефону – лєпотааааааа...
Ой, кава хлюпнула на плиту. Тек-с, зараз ми її ганчірочкою… Нема ганчірочки. Закінчилася ганчірочка. І не придбана. Ай-вей, кепські справи… А в мене ж думище! – ой, так я вам скажу без жодної брехні та облуди, що таку думку треба зразу золотими літерами на скрижалі. В пантеон її! В глобальні ефіри! Як там воно? Зара, зара, витру каву з плити, сяду за стіл, відкрию ноута – і моментально надрукую.
Трам-тарарам! Година вже ж яка – ой-йой-йой! Та-да-да-та, та-даааа!!! Прокидаємось, до школи, зуби, кава, цьом, жетони, гроші, портфелі, зуби, кава, бігцем-риссю-миттю, цьом, метро, двері закриваються, не притуляємося, не вперше, їдемо-їдемо, Господи, який Дніпро, привіт-привіт, авжеж, день розпочався, ну, так, давай… Ніби я щось забув? А, так, а як же, п’ять слів, неодмінно, так, бувай, до завтра…
…Впав абияк, заснув стурбовано, зате спав недовго, вдосвіта підхопився, плиг-стриб ніжками на килимку, мах-мах ручками, тиґдим-тиґдим у кухню кавки зварити… Нишкни, дураче, сплять усі! – А, так, так, котячою ходою в кухоньку шасть, кава, новини, книжечка, аж тут – БАЦ!
…П’ять слів. Уся правда. Фініфть-філігрань. WTF. Нічогісінько не пам’ятаю. Най ти качка копне. Твою ж дивізію. Таке ж один раз за ціле життя. Це Нобель. Пулітцер. Гремі з шаблями, хрестами, рожевими стрічками та дубовим листям. Це ж…
А тут і чайничок закипів.
2017
Контекст : Мысль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію