ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Юрій Гундарєв
2025.06.29 11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі

Віктор Кучерук
2025.06.29 06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.

Борис Костиря
2025.06.28 21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань

Марія Дем'янюк
2025.06.28 20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.

Козак Дума
2025.06.28 15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…

І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ТРИ ТОВАРИШІ". "Франківці" і Львів

До століття львівського Театру ім. Марії Заньковецької «Франківці» привезли кілька своїх найкращих вистав, серед них інсценізацію Юрія Одинокого за мотивами роману Еріха Марія Ремарка «Три Товариші».


(Національний драматичний театр ім. І.Франка, режисер і автор інсценізації Юрій Одинокий. Прем’єра 2016)

Треба сказати, що у стінах Театру ім. Марії Заньковецької тексти персонажів Ремарка лунають не вперше: у 2009 році створив аналогічну постановку у Львові режисер Вадим Сікорський. Львів’яни люблять Ремарка, люблять його «Камератів», себто «Трьох товаришів». Тепер, маючи змогу на відстані часу порівняти дві постави двох різних режисерів, можу констатувати – львівські «Три товариші» більше зосереджені на історії кохання Роберта Локампа (з.а. України Юрій Хвостенко) і Патріції Гольман (з.а. України Олександра Люта), отже це вистава з одною яскравою сюжетною канвою, всі інші – ніби створені приглушеними інтонаціями та фарбами.
У Національному театрі ім. І. Франка «Три товариші» - це і трагічна історія Роберта (н.а. України Євген Нищук) і Пат (з.а. України Анжеліка Савченко), але, водночас, це і широке епічне полотно повоєнного покоління німецької молоді, що пережила Першу світову і не може пристосуватися до мирного часу, вірніше не може позбутися глибоких психологічних шрамів, завданих війною. Говорячи це, відразу занурююсь у ностальгійно-депресивну музику головних героїв, що «золотою» наскрізною ниткою прошиває все багатолике і багатоголосе середовище Ремаркового театрального простору – музика, яка до глибини душі зворушує глядацький зал (музичне оформлення Олексія Сікорського). Відчуттю масштабності зорового кадру чи, вірніше, «поля» сцени сприяє і відеоряд у глибині сцени (інженер відеоряду Олександр Рожков) з документальними повоєнними світлинами, а також зображеннями крутого «каділака» - гордості трьох друзів-побратимів Роберта Локампа, Отто Кестера (з.а. України Андрій Романій) та Готфріда Ленца (з.а. України Олександр Печериця), що спільно утримують не дуже успішну маленьку автомайстерню і залежать від випадковості Долі та від власної винахідливості – як «розіграти» свій єдиний «козир», продати подорожче свою єдину дорогу машину…
Тоді наче усмішка (чи іронія) Долі, власне і знаходиться покупець - пан Блюменталь (н.а. України Василь Мазур), що ставиться до своєї місії благодійника по-філософськи, з розумінням ситуації, бо дає за «каділак» величеньку суму грошей. Хочу особливо відзначити шляхетну гру Василя Мазура – його Блюменталь персонаж аристократичний: і у зовнішньому лиску, і в манері спілкуватися з робітничим оточенням – він спокійний, виважено-іронічний, до того ж дикція актора особливо чітка, з оксамитовий тембровим звучанням (у «заньківчан» таким тембром для порівняння володіє н.а. України Олександр Кузьменко та володів у минулому вже покійний н.а. України Олександр Гринько). Поруч нього його дружина – пані Блюменталь – зовсім не наділена жодним драматургічним текстом, вона лише «двійник» ігрового персонажа, створена режисером для повноти подружнього статусу героя. Натомість вражає роль Фріди, служниці пансіону (з.а. України Ксенія Баша-Довженко), яка у надзвичайно скупому тектовому матеріалі віртуозно заповнює собою сцену – і зоровими, навмисне закцентованими, «округлими» формами тіла, і виразним специфічним відтінком сміху, який тут же відгукується в залі бурхливими аплодисментами. Що то значить, коли артистка сама творить для себе роль!
Серед інших персонажів, слід сказати про Хассе (взагалі то, по-німецьки звучить «Гассе» - н.а. України Василь Баша) - сусіда Роберта Локампа в пансіоні Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна). Львівський глядач добре пам’ятає артиста Василя Башу і його незабутні ролі у львівському ТЮЗі, зокрема, архіви театральних програмок зберегли його фото в образі молодого Тараса Шевченка у виставі «Сон». Пам’ятає Львів Василя Башу також у нещодавній гастрольній виставі «Morituri te salutant» за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника. Ремарківський Хассе у Василя Баші щемливо безпорадний, дитинно-розгублений і приречений до життєвого фіаско. У львівській поставі «Трьох товаришів» роль Гассе виконав артист Олег Сікиринський. Правда, у львівській версії цього персонажа увесь ланцюг життєвих невдач обертається між двох сил: статусом безгрошів’я і зрадою дружини. У Хассе Василя Баші до всього ще й зорово додається вік, втома від життя і його постійних нищівних ударів.
Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна) на сцені виглядає ефектно, як і належить володарці пансіону. Відповідно у заньківчан цю роль виконала н.а. України Людмила Нікончук. Обидві рівноцінно привабливі і «позитивні», можливо навіть у Залеськи-Нікончук більше голосової інтонаційної палітри, коли вона дивується зі святкового фрака, придбаного Робертом: «так от, значить, як пішли справи…». Проте кожна з виконавиць у манері говорити, рухатися і спілкуватися з довкіллям, незабутньо індивідуальна. Так, як і незабутня Матільда Штосс (н.а. України Олена Хохлаткіна), прибиральниця автомайстерні, що любить прикладатися до чарки і тим легко «вписується» у чоловіче товариство трьох «камератів»-товаришів. Вона робить перед питтям характерний круговий рух чарки (за нею цей рух повторюють і всі чоловіки). В залі її поява теж супроводжується пожвавленням і оплесками.
У заньківчан роль Ремарківського Лікаря виконує н.а. України Богдан Козак – його Лікар скупо наділений текстом, чітко і шорстко формулює свої медичні настанови Робі, коли у Пат починається нова хвиля сухотної недуги. Він іде за схематичним візерунком: міряє пульс, підтримує хвору у нападних приступах кашлю… У «франківців» про цю нову хвилю сповіщає лише закривавлена подушка і тремтіння руки Пат, що тримає чашку чаю з ромом, аби зігрітися після невдалого купання в морі – це психологічно сильніше! Лікар «франківців» - н.а. України Олександр Задніпровський з’являється на сцені дуже благородним, проте якимсь занадто розгубленим, втишено-ліричним (навіть у прямому сенсі слова! – його голос звучить ненаповнено), він говорить з Робі як друг-порадник, у якого в житті теж відбулася подібна трагедія – померла його молода дружина. Це якось відразу наштовхує на трагічну розв’язку, занадто прямолінійно, без жодної спроби спротиву. Але ж попереду в Ремарківських героїв ще жевріє Надія – на пансіон в горах…
Фінальна сцена танцю Робі і Пат під дощем, що переходить у снігопад (пластичне вирішення Дмитра Лук’яненка, балетмейстер Павло Івлюшкін) чимось нагадує і сцену заньківчанських «Трьох товаришів» - там Роберт і Патріція теж танцюють під сніговою віхолою, і теж наприкінці танцю Роберт підтримує на руках уже мертву героїню. Обидва фінали вражаюче щемливі до сліз. Проте знову ж, у «франківців» фінал і початок вистави скеровують глядачів у символічний театр – адже тут герої вертаються у перший «кадр» вистави, коли натовп босоніж стоїть на сцені, задивлений у тепер уже засніжене небо… Тільки з тою різницею, що на початку вистави босий натовп Ремаркових героїв вдягає взуття на авансцені, себто починає заново, наче у Часовороті, відлік свого життєвого часу, бо ж за символікою Смерті – у Потойбіччя відходять босими.
Мені дуже дорога і зрозуміла мова символів режисера Юрія Одинокого, який говорив у інтерв’ю, що в Ремарка особлива поетика мови, отож і символи вистави чітко підпорядковані цій поетиці. У режисерському задумі «Трьох товаришів» Юрія Одинокого багато штрихів «привидів» війни, що глибоко зборознили душі головних і епізодичних героїв вистави (у постановці Вадима Сікорського вони не акцентовані). Скажімо, Три товариші…
Перший з них – Роберт Локамп – головний герой роману, коханий Патріції Гольман (Пат), учасник Першої світової; дія роману починається якраз в його 30-літній ювілей 1928 року. Роберт-Нищук - «велика дитина» повоєнного часу, що боїться сильних почуттів, особливої прив’язаності до протилежної статі. Проте поринаючи з головою у чуттєвий світ закоханості – ревнує, буянить, переживає злети і падіння, і топить свої страхи у чарці.
У виконанні на львівській сцені Роберт-Нищук був дуже «заанґажований» у світ свого персонажа (тим паче, що деякі трагічні паралелі єднають Євгена Нищука з його героєм), ця самозреченість і емоційна самовіддача виражалася у натхненні до гри, в динаміці дії вистави. Це було відчутно у залі, і зал віддавав щирим співпережиттям.
Отто Кестер – другий з товаришів, йому теж – 30. В час війни був пілотом, в романі саме він був власником автомайстерні, де працюють всі троє товаришів. Отто автогонщик, неодноразово брав участь у змаганнях на машині «Карл», займається боксом. Вирішальний голос у всіх справах трійки належить йому. У виставі навіть зорово Отто-Романій виглядає старшим за інших. У інтонаціях він завжди виважений, розсудливий, доцільний, проте коли гине один з товаришів, тяжке потрясіння повертає йому бажання спілкуватися забутою мовою сили.
Третій із них – Готфрід Ленц (з.а.України Олександр Печериця) – «душа» компанії, іронічний «останній паперовий» романтик, що любить подорожувати. Вся квартира його наповнена фотографіями із різних міст світу, валіза теж обклеєна відкритками та марками. Він служив в армії, любив вплутуватись у різні вуличні історії, в одній з таких історій в нього стріляють. Куля поціляє просто в серце… Зовнішньо в юрбі Готфрід виділявся солом’яним волоссям. Олександр Печериця, знову ж таки, зорово підходить на цю роль (взагалі зорові асоціації у режисурі Юрія Одинокого багато що важать!). Не кажу вже про «легкість» у акторському відчутті персонажа – у Готфріда-Печериці все органічне – і іронічні жарти над Робі, і його задерикуватість, і ліричність, а ще самовіддана дружба, що проявляється у переломні моменти сюжетної колізії між Робі і Пат. Глядацький зал беззастережно любить Готфріда-Печерицю і тяжко переживає його вбивство.
Тепер про акторську роботу з.а. України Анжеліки Савченко, що зіграла в «Трьох товаришах» Ремарка Патріцію Гольман. Це чудова акторська робота. Патріція-Савченко світиться у цій ролі – вона ніжна, делікатно-романтична, вірить у Любов як у єдиноможливе лікарство від своєї невиліковної хвороби. Вона різна у різних фрагментах драматичної дії – її зовнішні зміни (художник по костюмах – засл. діяч мистецтв Наталія Рудюк) підпорядковані змінам сюжетної колізії у виставі – та всюди вона веде і настроєво, і інтонаційно, і пластично ідею боротьби за щастя і життя своєї Ремарківської героїні. Анжеліка Савченко говорила в інтерв’ю, що не відразу вони з режисером прийшли до єдиного бачення образу Пат, але те, що бачить глядач на сцені, вражає і запам’ятовується.
Львівський глядач щиро дякував «Франківцям» за незабутні години театрального майстер-класу. Адже все що відбувалося на сцені того незабутнього вечора, пронизане великою любов’ю до світу театру і світу творчості Еріха Марії Ремарка.

грудень,2017.

ТРИ ТОВАРИШІ - ТЕАТР імені Марії Заньковецької
www.zankovetska.com.ua/repertoire/main_stage/try-tovaryshi.html





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-12-26 11:36:29
Переглядів сторінки твору 1603
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2025.03.22 18:26
Автор у цю хвилину відсутній