ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ТРИ ТОВАРИШІ". "Франківці" і Львів
У Національному театрі ім. І. Франка «Три товариші» - це і трагічна історія Роберта (н.а. України Євген Нищук) і Пат (з.а. України Анжеліка Савченко), але, водночас, це і широке епічне полотно повоєнного покоління німецької молоді, що пережила Першу світову і не може пристосуватися до мирного часу, вірніше не може позбутися глибоких психологічних шрамів, завданих війною. Говорячи це, відразу занурююсь у ностальгійно-депресивну музику головних героїв, що «золотою» наскрізною ниткою прошиває все багатолике і багатоголосе середовище Ремаркового театрального простору – музика, яка до глибини душі зворушує глядацький зал (музичне оформлення Олексія Сікорського). Відчуттю масштабності зорового кадру чи, вірніше, «поля» сцени сприяє і відеоряд у глибині сцени (інженер відеоряду Олександр Рожков) з документальними повоєнними світлинами, а також зображеннями крутого «каділака» - гордості трьох друзів-побратимів Роберта Локампа, Отто Кестера (з.а. України Андрій Романій) та Готфріда Ленца (з.а. України Олександр Печериця), що спільно утримують не дуже успішну маленьку автомайстерню і залежать від випадковості Долі та від власної винахідливості – як «розіграти» свій єдиний «козир», продати подорожче свою єдину дорогу машину…
Тоді наче усмішка (чи іронія) Долі, власне і знаходиться покупець - пан Блюменталь (н.а. України Василь Мазур), що ставиться до своєї місії благодійника по-філософськи, з розумінням ситуації, бо дає за «каділак» величеньку суму грошей. Хочу особливо відзначити шляхетну гру Василя Мазура – його Блюменталь персонаж аристократичний: і у зовнішньому лиску, і в манері спілкуватися з робітничим оточенням – він спокійний, виважено-іронічний, до того ж дикція актора особливо чітка, з оксамитовий тембровим звучанням (у «заньківчан» таким тембром для порівняння володіє н.а. України Олександр Кузьменко та володів у минулому вже покійний н.а. України Олександр Гринько). Поруч нього його дружина – пані Блюменталь – зовсім не наділена жодним драматургічним текстом, вона лише «двійник» ігрового персонажа, створена режисером для повноти подружнього статусу героя. Натомість вражає роль Фріди, служниці пансіону (з.а. України Ксенія Баша-Довженко), яка у надзвичайно скупому тектовому матеріалі віртуозно заповнює собою сцену – і зоровими, навмисне закцентованими, «округлими» формами тіла, і виразним специфічним відтінком сміху, який тут же відгукується в залі бурхливими аплодисментами. Що то значить, коли артистка сама творить для себе роль!
Серед інших персонажів, слід сказати про Хассе (взагалі то, по-німецьки звучить «Гассе» - н.а. України Василь Баша) - сусіда Роберта Локампа в пансіоні Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна). Львівський глядач добре пам’ятає артиста Василя Башу і його незабутні ролі у львівському ТЮЗі, зокрема, архіви театральних програмок зберегли його фото в образі молодого Тараса Шевченка у виставі «Сон». Пам’ятає Львів Василя Башу також у нещодавній гастрольній виставі «Morituri te salutant» за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника. Ремарківський Хассе у Василя Баші щемливо безпорадний, дитинно-розгублений і приречений до життєвого фіаско. У львівській поставі «Трьох товаришів» роль Гассе виконав артист Олег Сікиринський. Правда, у львівській версії цього персонажа увесь ланцюг життєвих невдач обертається між двох сил: статусом безгрошів’я і зрадою дружини. У Хассе Василя Баші до всього ще й зорово додається вік, втома від життя і його постійних нищівних ударів.
Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна) на сцені виглядає ефектно, як і належить володарці пансіону. Відповідно у заньківчан цю роль виконала н.а. України Людмила Нікончук. Обидві рівноцінно привабливі і «позитивні», можливо навіть у Залеськи-Нікончук більше голосової інтонаційної палітри, коли вона дивується зі святкового фрака, придбаного Робертом: «так от, значить, як пішли справи…». Проте кожна з виконавиць у манері говорити, рухатися і спілкуватися з довкіллям, незабутньо індивідуальна. Так, як і незабутня Матільда Штосс (н.а. України Олена Хохлаткіна), прибиральниця автомайстерні, що любить прикладатися до чарки і тим легко «вписується» у чоловіче товариство трьох «камератів»-товаришів. Вона робить перед питтям характерний круговий рух чарки (за нею цей рух повторюють і всі чоловіки). В залі її поява теж супроводжується пожвавленням і оплесками.
У заньківчан роль Ремарківського Лікаря виконує н.а. України Богдан Козак – його Лікар скупо наділений текстом, чітко і шорстко формулює свої медичні настанови Робі, коли у Пат починається нова хвиля сухотної недуги. Він іде за схематичним візерунком: міряє пульс, підтримує хвору у нападних приступах кашлю… У «франківців» про цю нову хвилю сповіщає лише закривавлена подушка і тремтіння руки Пат, що тримає чашку чаю з ромом, аби зігрітися після невдалого купання в морі – це психологічно сильніше! Лікар «франківців» - н.а. України Олександр Задніпровський з’являється на сцені дуже благородним, проте якимсь занадто розгубленим, втишено-ліричним (навіть у прямому сенсі слова! – його голос звучить ненаповнено), він говорить з Робі як друг-порадник, у якого в житті теж відбулася подібна трагедія – померла його молода дружина. Це якось відразу наштовхує на трагічну розв’язку, занадто прямолінійно, без жодної спроби спротиву. Але ж попереду в Ремарківських героїв ще жевріє Надія – на пансіон в горах…
Фінальна сцена танцю Робі і Пат під дощем, що переходить у снігопад (пластичне вирішення Дмитра Лук’яненка, балетмейстер Павло Івлюшкін) чимось нагадує і сцену заньківчанських «Трьох товаришів» - там Роберт і Патріція теж танцюють під сніговою віхолою, і теж наприкінці танцю Роберт підтримує на руках уже мертву героїню. Обидва фінали вражаюче щемливі до сліз. Проте знову ж, у «франківців» фінал і початок вистави скеровують глядачів у символічний театр – адже тут герої вертаються у перший «кадр» вистави, коли натовп босоніж стоїть на сцені, задивлений у тепер уже засніжене небо… Тільки з тою різницею, що на початку вистави босий натовп Ремаркових героїв вдягає взуття на авансцені, себто починає заново, наче у Часовороті, відлік свого життєвого часу, бо ж за символікою Смерті – у Потойбіччя відходять босими.
Мені дуже дорога і зрозуміла мова символів режисера Юрія Одинокого, який говорив у інтерв’ю, що в Ремарка особлива поетика мови, отож і символи вистави чітко підпорядковані цій поетиці. У режисерському задумі «Трьох товаришів» Юрія Одинокого багато штрихів «привидів» війни, що глибоко зборознили душі головних і епізодичних героїв вистави (у постановці Вадима Сікорського вони не акцентовані). Скажімо, Три товариші…
Перший з них – Роберт Локамп – головний герой роману, коханий Патріції Гольман (Пат), учасник Першої світової; дія роману починається якраз в його 30-літній ювілей 1928 року. Роберт-Нищук - «велика дитина» повоєнного часу, що боїться сильних почуттів, особливої прив’язаності до протилежної статі. Проте поринаючи з головою у чуттєвий світ закоханості – ревнує, буянить, переживає злети і падіння, і топить свої страхи у чарці.
У виконанні на львівській сцені Роберт-Нищук був дуже «заанґажований» у світ свого персонажа (тим паче, що деякі трагічні паралелі єднають Євгена Нищука з його героєм), ця самозреченість і емоційна самовіддача виражалася у натхненні до гри, в динаміці дії вистави. Це було відчутно у залі, і зал віддавав щирим співпережиттям.
Отто Кестер – другий з товаришів, йому теж – 30. В час війни був пілотом, в романі саме він був власником автомайстерні, де працюють всі троє товаришів. Отто автогонщик, неодноразово брав участь у змаганнях на машині «Карл», займається боксом. Вирішальний голос у всіх справах трійки належить йому. У виставі навіть зорово Отто-Романій виглядає старшим за інших. У інтонаціях він завжди виважений, розсудливий, доцільний, проте коли гине один з товаришів, тяжке потрясіння повертає йому бажання спілкуватися забутою мовою сили.
Третій із них – Готфрід Ленц (з.а.України Олександр Печериця) – «душа» компанії, іронічний «останній паперовий» романтик, що любить подорожувати. Вся квартира його наповнена фотографіями із різних міст світу, валіза теж обклеєна відкритками та марками. Він служив в армії, любив вплутуватись у різні вуличні історії, в одній з таких історій в нього стріляють. Куля поціляє просто в серце… Зовнішньо в юрбі Готфрід виділявся солом’яним волоссям. Олександр Печериця, знову ж таки, зорово підходить на цю роль (взагалі зорові асоціації у режисурі Юрія Одинокого багато що важать!). Не кажу вже про «легкість» у акторському відчутті персонажа – у Готфріда-Печериці все органічне – і іронічні жарти над Робі, і його задерикуватість, і ліричність, а ще самовіддана дружба, що проявляється у переломні моменти сюжетної колізії між Робі і Пат. Глядацький зал беззастережно любить Готфріда-Печерицю і тяжко переживає його вбивство.
Тепер про акторську роботу з.а. України Анжеліки Савченко, що зіграла в «Трьох товаришах» Ремарка Патріцію Гольман. Це чудова акторська робота. Патріція-Савченко світиться у цій ролі – вона ніжна, делікатно-романтична, вірить у Любов як у єдиноможливе лікарство від своєї невиліковної хвороби. Вона різна у різних фрагментах драматичної дії – її зовнішні зміни (художник по костюмах – засл. діяч мистецтв Наталія Рудюк) підпорядковані змінам сюжетної колізії у виставі – та всюди вона веде і настроєво, і інтонаційно, і пластично ідею боротьби за щастя і життя своєї Ремарківської героїні. Анжеліка Савченко говорила в інтерв’ю, що не відразу вони з режисером прийшли до єдиного бачення образу Пат, але те, що бачить глядач на сцені, вражає і запам’ятовується.
Львівський глядач щиро дякував «Франківцям» за незабутні години театрального майстер-класу. Адже все що відбувалося на сцені того незабутнього вечора, пронизане великою любов’ю до світу театру і світу творчості Еріха Марії Ремарка.
грудень,2017.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ТРИ ТОВАРИШІ". "Франківці" і Львів
До століття львівського Театру ім. Марії Заньковецької «Франківці» привезли кілька своїх найкращих вистав, серед них інсценізацію Юрія Одинокого за мотивами роману Еріха Марія Ремарка «Три Товариші».
(Національний драматичний театр ім. І.Франка, режисер і автор інсценізації Юрій Одинокий. Прем’єра 2016)
Треба сказати, що у стінах Театру ім. Марії Заньковецької тексти персонажів Ремарка лунають не вперше: у 2009 році створив аналогічну постановку у Львові режисер Вадим Сікорський. Львів’яни люблять Ремарка, люблять його «Камератів», себто «Трьох товаришів». Тепер, маючи змогу на відстані часу порівняти дві постави двох різних режисерів, можу констатувати – львівські «Три товариші» більше зосереджені на історії кохання Роберта Локампа (з.а. України Юрій Хвостенко) і Патріції Гольман (з.а. України Олександра Люта), отже це вистава з одною яскравою сюжетною канвою, всі інші – ніби створені приглушеними інтонаціями та фарбами.У Національному театрі ім. І. Франка «Три товариші» - це і трагічна історія Роберта (н.а. України Євген Нищук) і Пат (з.а. України Анжеліка Савченко), але, водночас, це і широке епічне полотно повоєнного покоління німецької молоді, що пережила Першу світову і не може пристосуватися до мирного часу, вірніше не може позбутися глибоких психологічних шрамів, завданих війною. Говорячи це, відразу занурююсь у ностальгійно-депресивну музику головних героїв, що «золотою» наскрізною ниткою прошиває все багатолике і багатоголосе середовище Ремаркового театрального простору – музика, яка до глибини душі зворушує глядацький зал (музичне оформлення Олексія Сікорського). Відчуттю масштабності зорового кадру чи, вірніше, «поля» сцени сприяє і відеоряд у глибині сцени (інженер відеоряду Олександр Рожков) з документальними повоєнними світлинами, а також зображеннями крутого «каділака» - гордості трьох друзів-побратимів Роберта Локампа, Отто Кестера (з.а. України Андрій Романій) та Готфріда Ленца (з.а. України Олександр Печериця), що спільно утримують не дуже успішну маленьку автомайстерню і залежать від випадковості Долі та від власної винахідливості – як «розіграти» свій єдиний «козир», продати подорожче свою єдину дорогу машину…
Тоді наче усмішка (чи іронія) Долі, власне і знаходиться покупець - пан Блюменталь (н.а. України Василь Мазур), що ставиться до своєї місії благодійника по-філософськи, з розумінням ситуації, бо дає за «каділак» величеньку суму грошей. Хочу особливо відзначити шляхетну гру Василя Мазура – його Блюменталь персонаж аристократичний: і у зовнішньому лиску, і в манері спілкуватися з робітничим оточенням – він спокійний, виважено-іронічний, до того ж дикція актора особливо чітка, з оксамитовий тембровим звучанням (у «заньківчан» таким тембром для порівняння володіє н.а. України Олександр Кузьменко та володів у минулому вже покійний н.а. України Олександр Гринько). Поруч нього його дружина – пані Блюменталь – зовсім не наділена жодним драматургічним текстом, вона лише «двійник» ігрового персонажа, створена режисером для повноти подружнього статусу героя. Натомість вражає роль Фріди, служниці пансіону (з.а. України Ксенія Баша-Довженко), яка у надзвичайно скупому тектовому матеріалі віртуозно заповнює собою сцену – і зоровими, навмисне закцентованими, «округлими» формами тіла, і виразним специфічним відтінком сміху, який тут же відгукується в залі бурхливими аплодисментами. Що то значить, коли артистка сама творить для себе роль!
Серед інших персонажів, слід сказати про Хассе (взагалі то, по-німецьки звучить «Гассе» - н.а. України Василь Баша) - сусіда Роберта Локампа в пансіоні Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна). Львівський глядач добре пам’ятає артиста Василя Башу і його незабутні ролі у львівському ТЮЗі, зокрема, архіви театральних програмок зберегли його фото в образі молодого Тараса Шевченка у виставі «Сон». Пам’ятає Львів Василя Башу також у нещодавній гастрольній виставі «Morituri te salutant» за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника. Ремарківський Хассе у Василя Баші щемливо безпорадний, дитинно-розгублений і приречений до життєвого фіаско. У львівській поставі «Трьох товаришів» роль Гассе виконав артист Олег Сікиринський. Правда, у львівській версії цього персонажа увесь ланцюг життєвих невдач обертається між двох сил: статусом безгрошів’я і зрадою дружини. У Хассе Василя Баші до всього ще й зорово додається вік, втома від життя і його постійних нищівних ударів.
Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна) на сцені виглядає ефектно, як і належить володарці пансіону. Відповідно у заньківчан цю роль виконала н.а. України Людмила Нікончук. Обидві рівноцінно привабливі і «позитивні», можливо навіть у Залеськи-Нікончук більше голосової інтонаційної палітри, коли вона дивується зі святкового фрака, придбаного Робертом: «так от, значить, як пішли справи…». Проте кожна з виконавиць у манері говорити, рухатися і спілкуватися з довкіллям, незабутньо індивідуальна. Так, як і незабутня Матільда Штосс (н.а. України Олена Хохлаткіна), прибиральниця автомайстерні, що любить прикладатися до чарки і тим легко «вписується» у чоловіче товариство трьох «камератів»-товаришів. Вона робить перед питтям характерний круговий рух чарки (за нею цей рух повторюють і всі чоловіки). В залі її поява теж супроводжується пожвавленням і оплесками.
У заньківчан роль Ремарківського Лікаря виконує н.а. України Богдан Козак – його Лікар скупо наділений текстом, чітко і шорстко формулює свої медичні настанови Робі, коли у Пат починається нова хвиля сухотної недуги. Він іде за схематичним візерунком: міряє пульс, підтримує хвору у нападних приступах кашлю… У «франківців» про цю нову хвилю сповіщає лише закривавлена подушка і тремтіння руки Пат, що тримає чашку чаю з ромом, аби зігрітися після невдалого купання в морі – це психологічно сильніше! Лікар «франківців» - н.а. України Олександр Задніпровський з’являється на сцені дуже благородним, проте якимсь занадто розгубленим, втишено-ліричним (навіть у прямому сенсі слова! – його голос звучить ненаповнено), він говорить з Робі як друг-порадник, у якого в житті теж відбулася подібна трагедія – померла його молода дружина. Це якось відразу наштовхує на трагічну розв’язку, занадто прямолінійно, без жодної спроби спротиву. Але ж попереду в Ремарківських героїв ще жевріє Надія – на пансіон в горах…
Фінальна сцена танцю Робі і Пат під дощем, що переходить у снігопад (пластичне вирішення Дмитра Лук’яненка, балетмейстер Павло Івлюшкін) чимось нагадує і сцену заньківчанських «Трьох товаришів» - там Роберт і Патріція теж танцюють під сніговою віхолою, і теж наприкінці танцю Роберт підтримує на руках уже мертву героїню. Обидва фінали вражаюче щемливі до сліз. Проте знову ж, у «франківців» фінал і початок вистави скеровують глядачів у символічний театр – адже тут герої вертаються у перший «кадр» вистави, коли натовп босоніж стоїть на сцені, задивлений у тепер уже засніжене небо… Тільки з тою різницею, що на початку вистави босий натовп Ремаркових героїв вдягає взуття на авансцені, себто починає заново, наче у Часовороті, відлік свого життєвого часу, бо ж за символікою Смерті – у Потойбіччя відходять босими.
Мені дуже дорога і зрозуміла мова символів режисера Юрія Одинокого, який говорив у інтерв’ю, що в Ремарка особлива поетика мови, отож і символи вистави чітко підпорядковані цій поетиці. У режисерському задумі «Трьох товаришів» Юрія Одинокого багато штрихів «привидів» війни, що глибоко зборознили душі головних і епізодичних героїв вистави (у постановці Вадима Сікорського вони не акцентовані). Скажімо, Три товариші…
Перший з них – Роберт Локамп – головний герой роману, коханий Патріції Гольман (Пат), учасник Першої світової; дія роману починається якраз в його 30-літній ювілей 1928 року. Роберт-Нищук - «велика дитина» повоєнного часу, що боїться сильних почуттів, особливої прив’язаності до протилежної статі. Проте поринаючи з головою у чуттєвий світ закоханості – ревнує, буянить, переживає злети і падіння, і топить свої страхи у чарці.
У виконанні на львівській сцені Роберт-Нищук був дуже «заанґажований» у світ свого персонажа (тим паче, що деякі трагічні паралелі єднають Євгена Нищука з його героєм), ця самозреченість і емоційна самовіддача виражалася у натхненні до гри, в динаміці дії вистави. Це було відчутно у залі, і зал віддавав щирим співпережиттям.
Отто Кестер – другий з товаришів, йому теж – 30. В час війни був пілотом, в романі саме він був власником автомайстерні, де працюють всі троє товаришів. Отто автогонщик, неодноразово брав участь у змаганнях на машині «Карл», займається боксом. Вирішальний голос у всіх справах трійки належить йому. У виставі навіть зорово Отто-Романій виглядає старшим за інших. У інтонаціях він завжди виважений, розсудливий, доцільний, проте коли гине один з товаришів, тяжке потрясіння повертає йому бажання спілкуватися забутою мовою сили.
Третій із них – Готфрід Ленц (з.а.України Олександр Печериця) – «душа» компанії, іронічний «останній паперовий» романтик, що любить подорожувати. Вся квартира його наповнена фотографіями із різних міст світу, валіза теж обклеєна відкритками та марками. Він служив в армії, любив вплутуватись у різні вуличні історії, в одній з таких історій в нього стріляють. Куля поціляє просто в серце… Зовнішньо в юрбі Готфрід виділявся солом’яним волоссям. Олександр Печериця, знову ж таки, зорово підходить на цю роль (взагалі зорові асоціації у режисурі Юрія Одинокого багато що важать!). Не кажу вже про «легкість» у акторському відчутті персонажа – у Готфріда-Печериці все органічне – і іронічні жарти над Робі, і його задерикуватість, і ліричність, а ще самовіддана дружба, що проявляється у переломні моменти сюжетної колізії між Робі і Пат. Глядацький зал беззастережно любить Готфріда-Печерицю і тяжко переживає його вбивство.
Тепер про акторську роботу з.а. України Анжеліки Савченко, що зіграла в «Трьох товаришах» Ремарка Патріцію Гольман. Це чудова акторська робота. Патріція-Савченко світиться у цій ролі – вона ніжна, делікатно-романтична, вірить у Любов як у єдиноможливе лікарство від своєї невиліковної хвороби. Вона різна у різних фрагментах драматичної дії – її зовнішні зміни (художник по костюмах – засл. діяч мистецтв Наталія Рудюк) підпорядковані змінам сюжетної колізії у виставі – та всюди вона веде і настроєво, і інтонаційно, і пластично ідею боротьби за щастя і життя своєї Ремарківської героїні. Анжеліка Савченко говорила в інтерв’ю, що не відразу вони з режисером прийшли до єдиного бачення образу Пат, але те, що бачить глядач на сцені, вражає і запам’ятовується.
Львівський глядач щиро дякував «Франківцям» за незабутні години театрального майстер-класу. Адже все що відбувалося на сцені того незабутнього вечора, пронизане великою любов’ю до світу театру і світу творчості Еріха Марії Ремарка.
грудень,2017.
ТРИ ТОВАРИШІ - ТЕАТР імені Марії Заньковецької
www.zankovetska.com.ua/repertoire/main_stage/try-tovaryshi.html
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію