Ми познайомились недавно.
Писав листи і говорив:
"Як би у мене була ти!"
Дарма повірила тобі.
Ти зник з мого життя назавжди.
Утік й сховався в глушині.
Ну що ж тебе я розумію.
Твій вчинок є для мене підлим!
Хоч думаєш:"Це не біда!
Що через мене ти помріш!
Ти знай, у цьому я не винен.
Я просто так тобі сказав,
Що ти ... це ти ,
а я ... цея!
Ми люди різних поколінь
І я не можу бути твій."
Ні! Вірить в це не буду.
Тобі не вірю я ... і все ж... люблю тебе.
Люблю це фото на столі,
Ці дивні вірші про кохання,
І... ну звичайно... голос твій.
Я знаю!.. Міг мене б знайти...
Але так сталось,
Що не хочеш мене побачить. Ні... ні... ні...
Не хочеш ... Знаю... Розумію...
Лиш ми друзі так чи ні?
Якщо ми друзі,
То давай залишимось ними назавжди.
Мені це боляче казати... знай.
Мені не треба твоєї ласки,
Я просто хочу бути... існувати... жити.
Жити лиш тобою!
Я знаю ти зараз говориш:
"Пробач за все, я зрозумів тебе... пробач
Але так сталось - ти кохаєш!
Я теж кохаю, але ... ні.
Не смію я тобі казати ці слова.
Пробач за все, прошу пробач.
Це лиш для тебе я роблю.
Для тебе і твого кохання...
Пробач, я мушу ... мушу йти від тебе.
Я не для тебе, вибачай!
Ти мусиш бути з тим з ким є.
Тобі не хочу заважати, тому... йду.
Йду назавжди, пробач
І не карай мене благаю!"
Я не дуюсь, уже не дуюсь.
Я знаю... ти будеш зі мною:
Коханням вічним, недалеким.
І в той же час таким безкрайнім,
Що я не можу позбирати твої слова із неба.
Ти будь зі мною. Обіцяй.
"Я обіцяю... не покину,
Але ж пробач.
З тобою поряд бути я не можу."
Я розумію все і пробачаю... я ж твій друг.
І щиро, щиро так бажаю,
Щоб ти знайшов собі другую,
І був із нею й жив,
І з нею діток наплодив.
"Від серця дякую тобі,
Що розумієш, поважаєш.
Ну па-па
В останній раз тебе цілую... Й йду"
//
__/
Прощавай!