ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2024.05.06 02:42
Скрізь Великдень, скрізь Великдень аж розливсь неначе
Писанки і крашанки квітами цвітуть.
Я на пасочці одній абревіатуру бачив:
Хе і Ве... Й замислився, в чому ж її суть?

Ви скажіть направду, друзі, що символізує
Кекс отой пасхальний, ну добре помі

Артур Курдіновський
2024.05.06 02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!

Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка

Ілахім Поет
2024.05.06 00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч

Ігор Шоха
2024.05.05 20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.

Меланія Дереза
2024.05.05 20:09
П'ять речень Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч

Олександр Сушко
2024.05.05 18:39
Пасха Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти. Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така

Євген Федчук
2024.05.05 13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько

Іван Потьомкін
2024.05.05 10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич

Артур Курдіновський
2024.05.05 02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!

Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?

Ілахім Поет
2024.05.05 00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.

Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл

Артур Курдіновський
2024.05.04 13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.

Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,

Ілахім Поет
2024.05.04 12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак

Козак Дума
2024.05.04 11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.

Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує

Іван Потьомкін
2024.05.04 10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»

Ігор Деркач
2024.05.04 10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.

***
Воююча частина світу

Леся Горова
2024.05.04 08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.

Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Реминисценции с "опальным стрелком"




РЕМИНИСЦЕНЦИИ С “ОПАЛЬНЫМ СТРЕЛКОМ”

Как кому, а мне нравится ходить самому. Особенно ранним утром, когда голова еще свободна от дневной суетности, называемой работа. Вот и сегодня иду я обычным своим маршрутом: Бейт-а-Керем – Гивъат Шауль. Иду и будто слышу песню о бывшем лучшем, но опальном стрелке в исполнении самого Владимира Высоцкого. Да, ту самую, где вопреки всем сказкам и легендам будущий победитель Чуда-Юда отказывается от королевской дочери...
Но не успела песня закончиться, как тут же нахлынули воспоминания о своем стрелковом прошлом. Может быть, потому, что всего лишь год тому назад наконец-то распростился я с оружием, которое вынужден был носить, как того требовала моя должность охранника, ежедневно. В течение десяти лет.
Правда, память каким-то чудом воспроизвела и мою самую первую стрельбу. Из “мелкашки”. На занятиях по военной подготовке в педагогическом училище. Тогда я не попал даже в развернутый лист газеты.
Но ярче всего всплыли события армейских будней. Срочную службу мне привелось проходить в Калининграде, в знаменитой Первой Московской Пролетарской дивизии. Начинал в курсантской роте отдельного батальона связи. И вот, как это было заведено, перед принятием присяги новобранцы должны сдать стрельбу из печальной ныне памяти автомата Калашникова. Вызывают и меня на огневой рубеж. Волнения никакого. Знаю, что не попаду. Но вот стрельба окончена. Командир взвода сообщает, что мой результат – один из лучших.
– Не может быть, – говорю. – Видимо, чужие пули рикошетом попали в мою мишень...
– Отставить разговоры, – слышу в ответ.
И после этого меня на доску почета, в комсомольское бюро. Никакой радости, ибо знаю, что уже следующая стрельба развеет дым моей мнимой славы. Так оно и случилось.
Стреляли ночью. По подсвечивающимся мишеням. В противогазах. Тьма кромешная, а у меня еще и запотели очки. Вдруг доносится голос старшины. Еле-еле разобрал, что речь обо мне. Ведь старшина Гаршанов с трудом выговаривал гласные.
– Чво н... стрляш? Пкзли мшен.
Стреляю.
– Кда стрляш? Убрли.
Но после этого, как ни в чем не бывало, меня назначали в караул. Конечно же, с оружием. Убежденный атеист, я просил Господа Б-га, чтобы обошлось без стрельбы. А кроме этого срабатывало и всем известное: “Пуля – дура”. Так что обходилось без происшествий. А потом меня перевели в штаб дивизии, где на смену автомату пришла пишущая машинка. Так вот и закончил я службу военную практически не обстрелянным. Особой досады не было, так как даже в страшном сне не помышлял, что когда-нибудь возьмусь за оружие.
И вот по иронии судьбы пришлось. Да еще и в пожилом возрасте. В Израиле.
После безуспешных попыток устроиться на бензоколонке в поисках хоть какой-нибудь работы зашел я и в компанию по охране. Приняли. А после разрешения Министерства внутренних дел на ношение оружия отправили в тир.
Теперь уже стрелять довелось из пистолета. Видимо, мысль, что это последний шанс, передалась руке, так как я уложился в требуемую норму.
Пока речь шла о том, чтобы постоянно носить пистолет и соблюдать меры предосторожности, все было хорошо. Но вот настало время подтверждать квалификацию стрелка, а вместе с ним и мои треволнения.
Пришел в тир раньше всех. Инструктор показался свойским парнем и даже начал рассказывать о своем житье-бытье. А потом поделился и заповедным:
– Знаешь, я даже духа не переношу этих олим ми-Русья. А перед тем, как они появятся, окропляю помещение дезодорантом.
Конечно, не стоило тогда признаваться, что и я один из тех, кого он органически ненавидит. Может быть, все бы и обошлось. Но, видимо, его разглагольствования переполнили чашу издевательств и глумлений над нами, вчера еще уважаемыми людьми, я не выдержал и высказал все, что думал о нем и ему подобных. И русофоб оплошность свою и злость обрушил на меня сполна. Не дав закончить стрельбу, он еще и написал начальству, что мне вообще противопоказано обращаться с оружием.
Видимо, в моей компании уже знали об упомянутом инструкторе, так как, даже получив его суровое предписание, меня не отстранили от работы, а послали в другой тир. Там я хоть и выполнил требуемую норму, но все же не было ощущения, что стреляю правильно. Два дня в году, даже если были они солнечными, меркли для меня, когда нужно было идти в тир. Как на казнь, выходил я на огневую линию.
Исцеление пришло, сказать бы, уже под занавес моей карьеры охранника. Молоденький инструктор, то ли вспомнив рассказы деда о том, как несладко пришлось начинать жизнь в Израиле, то ли просто пожалев без пяти минут пенсионера, предложил стрелять с ним вместе. Стал за моей спиной, взял руку в свою и указательным пальцем начал медленно-медленно отводить спусковой крючок до упора. После этого также спокойно нажал его. Раздался выстрел, и я увидел разрыв в самом центре “десятки”.
– Так держать! – еле расслышал я сквозь наушники и продолжал стрелять уже самостоятельно.
Пули ложились хоть и не в “десятке”, но ни одна не вылетала за пределы цифрового круга. И так было не только в положении “стоя”, но и “с колена”, и “из-за укрытия”. А самое главное – хотелось стрелять и стрелять. Даже не заметив, что кончились все пятьдесят патронов, я продолжал все еще отводить и нажимать спусковой крючок.
– А говорил, что не умеешь, – сказал инструктор, по-видимому радуясь не меньше, чем я сам.
Когда пришло в голову, что хорошо бы взять мишень на память да еще с автографом наставника, было поздно. В зале стреляла уже другая группа.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-05 15:14:27
Переглядів сторінки твору 791
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.025 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.205 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.05.05 21:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Кисельова (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-05 16:08:28 ]
Таке враження, що він мав рацію. Коли ж то було? Адже зараз ряди поповнились і тими, хто ніколи б цього не міг і подумати. Нація сусіда дуже вже старається, щоб викликати таку реакцію і виявляється робить це постійно. Мабуть та людина мала особистий досвід, як тепер багато українців. А сьогодні, що сьогодні Ви б йому сказали, тому хто органічно ненавидів ?