Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Самі себе?!
його ніхто не вправі відібрать!
Та виявилась іншою дорога
євреїв багатьох… Ні вік, ні стать
у цьому дійстві не зіграли ролі,
коли до таборів збирали їх.
Родинним навіть випадало колом
і танув у печах дитячий сміх…
Але не все у цім питанні просто!
Чому завжди жидівський антураж,
а навкруги євреїв голокосту
в усі часи такий ажіотаж?
Нацисти українців не вбивали?
В концтабори не гнали росіян
чи в печі білорусів не складали,
поляків, чехів, сербів – всіх слов’ян?!.
Немовби димом не ішли цигани,
французи, німці смерть там не знайшли…
Іспанці також власними ногами
до крематоріїв дорогу не пройшли?.
Чому у дні війни, не тільки Богом,
народ ізраїлевий „обраним“ знов був?
Багато чом лишилось „за порогом“ –
про Мільха, Гольдшлаг, Кацлера хто чув?!.
Перевертнів таких було багато
і у двадцятий, лицемірний, вік –
у армії німецькій юд-солдатів,
на жаль, ішов на сотні тисяч лік.
У „Травниках“ ще звірів муштрували,
тих нелюдів з пов’язками „капо“.
Чужі й свої зазнали їх навали,
в нацистських вистачало їх депо.
Чому євреї розповзлися світом?
Куди лише не ліг семітський шлейф
і, перш за все, у всіх вони в елітах.
Не виключенням був і третій Рейх!.
Чому євреїв завжди не любили?
У цьому суть короткого есе…
За лицемірства непомірну силу,
за їх користолюбство, перш за все!
01.02.2018
Це відповідь на твір без назви пані Т. Вольтской, опублікованого на ФБ, наступного змісту:
...Ах, скажите, скажите скорее,
Где, поляки, ваши евреи?
Где торгуют они, где бреют,
Лечат, учат, флиртуют, стареют,
Проезжают в автомобиле?
Почему вы их всех убили?
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, литовцы, ваши евреи?
Где такие ж, как вы, крестьяне –
Те, кого вы толкали к яме,
А кто прятался на сеновале –
Тех лопатами добивали.
Между сосен, янтарных кочек
Не положите им цветочек?
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, французы, ваши евреи? –
Адвокаты, врачи, кокетки,
Дети с вашей лестничной клетки,
Те, которых вы увозили
Ранним утром – не в магазины –
К черным трубам, стоявшим дыбом,
Чтоб соседи взлетели – дымом.
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, голландцы, ваши евреи? –
Часовщик, поправляющий время,
И кондитер, испачканный в креме,
Где рембрандтовские менялы?
На кого вы их променяли?
Почему вы их выдавали?
Почему вы их убивали?
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, британцы, ваши евреи,
Те, кому вы не отперли двери?
Пепел их – на земле, в траве и
В вашем сердце, что всех правее.
Ах, беспечные европейцы,
Эти желтые звезды, пейсы,
Полосатых призраков стаи
В вашем зеркале не растаяли.
По ночам в еврейском квартале
Ветерок шелестит картавый.
Как вам дышится? Как вам спится?
Не тошнит ли вашу волчицу
С бронзовеющими сосцами?
Подсказать? Или лучше сами?
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
