Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
1
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них?
щодня підростають,
осені квіти
ще зацвітають,
умиваються росами
і втираються травами,
стають вірші дорослими
вірою й правдою;
розбрелися сірі сни
не залишивши у чаші
неживої рідини
все на ліпше
все на краще
все кінець іще війни
й перемога наша завше
Пестити не хочу напоказ, -
Зігріваю поглядом ласкавим,
Подумки голублю повсякчас.
Росами вмиваю пишну вроду,
Витираю сонячним теплом
І, твоєму серцю на догоду,
Вітерцем цілую перед сном.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Самі себе?!
його ніхто не вправі відібрать!
Та виявилась іншою дорога
євреїв багатьох… Ні вік, ні стать
у цьому дійстві не зіграли ролі,
коли до таборів збирали їх.
Родинним навіть випадало колом
і танув у печах дитячий сміх…
Але не все у цім питанні просто!
Чому завжди жидівський антураж,
а навкруги євреїв голокосту
в усі часи такий ажіотаж?
Нацисти українців не вбивали?
В концтабори не гнали росіян
чи в печі білорусів не складали,
поляків, чехів, сербів – всіх слов’ян?!.
Немовби димом не ішли цигани,
французи, німці смерть там не знайшли…
Іспанці також власними ногами
до крематоріїв дорогу не пройшли?.
Чому у дні війни, не тільки Богом,
народ ізраїлевий „обраним“ знов був?
Багато чом лишилось „за порогом“ –
про Мільха, Гольдшлаг, Кацлера хто чув?!.
Перевертнів таких було багато
і у двадцятий, лицемірний, вік –
у армії німецькій юд-солдатів,
на жаль, ішов на сотні тисяч лік.
У „Травниках“ ще звірів муштрували,
тих нелюдів з пов’язками „капо“.
Чужі й свої зазнали їх навали,
в нацистських вистачало їх депо.
Чому євреї розповзлися світом?
Куди лише не ліг семітський шлейф
і, перш за все, у всіх вони в елітах.
Не виключенням був і третій Рейх!.
Чому євреїв завжди не любили?
У цьому суть короткого есе…
За лицемірства непомірну силу,
за їх користолюбство, перш за все!
01.02.2018
Це відповідь на твір без назви пані Т. Вольтской, опублікованого на ФБ, наступного змісту:
...Ах, скажите, скажите скорее,
Где, поляки, ваши евреи?
Где торгуют они, где бреют,
Лечат, учат, флиртуют, стареют,
Проезжают в автомобиле?
Почему вы их всех убили?
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, литовцы, ваши евреи?
Где такие ж, как вы, крестьяне –
Те, кого вы толкали к яме,
А кто прятался на сеновале –
Тех лопатами добивали.
Между сосен, янтарных кочек
Не положите им цветочек?
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, французы, ваши евреи? –
Адвокаты, врачи, кокетки,
Дети с вашей лестничной клетки,
Те, которых вы увозили
Ранним утром – не в магазины –
К черным трубам, стоявшим дыбом,
Чтоб соседи взлетели – дымом.
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, голландцы, ваши евреи? –
Часовщик, поправляющий время,
И кондитер, испачканный в креме,
Где рембрандтовские менялы?
На кого вы их променяли?
Почему вы их выдавали?
Почему вы их убивали?
Ах, скажите, скажите скорее,
Где, британцы, ваши евреи,
Те, кому вы не отперли двери?
Пепел их – на земле, в траве и
В вашем сердце, что всех правее.
Ах, беспечные европейцы,
Эти желтые звезды, пейсы,
Полосатых призраков стаи
В вашем зеркале не растаяли.
По ночам в еврейском квартале
Ветерок шелестит картавый.
Как вам дышится? Как вам спится?
Не тошнит ли вашу волчицу
С бронзовеющими сосцами?
Подсказать? Или лучше сами?
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
