Глава 1.

Я музою твоєю не була,
(а втім, як знати потайні бажання?).
Жагучі ноти, ніби друзки скла,
Так дзвінко б’ються, так нестерпно ранять,
Що аж з душі сочиться кров і крик,
До забуття цнотливу тишу поїть.
Чи ТИ героєм був моєї гри,
Чи лиш фантом, навіяний тобою?
Не знаю, що робитиму я з ним –
На біс покличу чи пошлю до біса.
Втомилась я. В красиву клітку рим
Не ловиться твоя душа-гульвіса.
Тим часом інша (добра і земна)
Наллє тобі трояндового чаю.
Про мене ж, мій нескорений, не знай.
Мовчатиму. А люди хай гадають.

Глава 2.

Я створена була з твого ребра,
Та віддалася змію на поруки.
І вирвалось прозріння із пера:
У тебе – муза, а у мене – мука.
Давав талант, але не відав Бог,
Що вірші стануть одкровенням змія.
Та яблуко було одне на двох.
Не поділили. Попіл рай завіяв.
І не дано знайти святий Грааль
Тому, хто осягнув гріховність раю.
Нам соромно зірвати одяг-фальш,
Лиш у рядках нага любов гуляє.
А ти хоч небо розпиши жалем,
Хоч всоте відречися від натхнення.
Не виросте з гріха новий едем.
Для Єви ти не вимолиш прощення.

Глава 3.

Напнув лукавий Ерос тятиву.
Спокуси на землі снують юрбою.
Я іншого кохаю наяву,
Та зраджую в поезії з тобою.
А ти люби лиш музу і не смій
Живих вінчати лаврами богині.
Нас пов’язав навіки хитрий змій,
Спаливши наші крила янголині.
І знову випадає чорна масть,
Жага у жилах закипить сильніше.
Хай муза мій цілунок передасть,
Взамін не жду нічого я, крім віршів.
В них істина й омана обнялись,
У них розмай замерзлі душі будить.
Пишу без адресата вкотре лист.
А що між нами – хай гадають люди.