ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Хельґі Йогансен
2023.03.28 21:10
Звільни мене! Це можеш тільки ти.
Врятуй від всіх та перш за все від себе!
Надію дай і мрію воскреси,
щоб втік з полону сірості й нудьги
і птахом знову линув я у небо!

Врятуй мене від пристрастей, страхів!
Вони живцем з’їдають плоть і душу.

Наталія Кравченко
2023.03.28 18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя. Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з

Володимир Каразуб
2023.03.28 16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.

Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском

Іван Потьомкін
2023.03.28 15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”. Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф

Теді Ем
2023.03.28 10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.

Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –

Софія Цимбалиста
2023.03.28 08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.

Микола Соболь
2023.03.28 06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав

Віктор Кучерук
2023.03.28 05:43
Заплющую очі і бачу
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.

Володимир Каразуб
2023.03.27 19:44
Веди мене крізь темний коридор,
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.

В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.

Олександр Сушко
2023.03.27 16:03
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері

Козак Дума
2023.03.27 14:39
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…

Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –

Віктор Кучерук
2023.03.27 12:41
Темно-червоні суцвіття щириці
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.

Олександр Сушко
2023.03.27 11:04
Ніч. Святі й пророки встали із гробів
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.

А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:

Тетяна Левицька
2023.03.27 09:56
Вітер верби та води
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду

Заволала сирена,

Самослав Желіба
2023.03.27 02:23
А пам’ятаєш ти, як я ходив слідами,
   Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
   Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
   І тільки їх тобі присвячував щодня

Ярослав Чорногуз
2023.03.27 00:45
Посиніли губи помітно -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.

Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ХІ-й вінок )*
Образ твору І (ХІ)

Омани серця непролазний ліс –
Які картини дивні поставали:
Вкраїнець пив із радістю кумис,
Єврею смакувало наше сало!

Глобалізацію здолав «Green peace*»,
Порокенролив Преслі у Ла Скала.
Цірцеєю спокушений Уліс**,
А сонце вранці захід осявало.

Уяво мила, вище політай
Від напастей Гоморри і Содому,
Неперевернутим залиш ти рай.

Та все – відносне й іноді – зникоме,
Тож світ фантазій тихо повертай…
Чого тут тільки не буває в ньому!

* Green peace – зелений світ (англ.)
**Уліс – Одіссей.

ІІ (ХІ)

Чого тут тільки не буває в ньому!
Хіба пече у Африці, скажи?! –
Там лід, сніги і крига берег ломить…
Замети скрізь, давай по парі лиж!

Кохання, ох, набило всім оскому,
Інстинкт уже спрацьовує здебільш.
Спаровуються люди підсвідомо
Кому потрібен той любовний вірш?!

А ти аж кровоточиш почуттями!
Та жити ж можна, наче Діоніс*,
Вином себе довести до нестями…

Мов ухопив з чортів їй-Бо, котрийсь.
Тривожно переймаюся думками –
Куди уяви птах мене заніс?

ІІІ (ХІ)

Куди уяви птах мене заніс?
Якому бісу доручив – не бачу.
Що водить все химерами за ніс,
Підштовхує на дії необачні.

Спинюся десь поміж лелечих гнізд,
Схилю там тихо голову козачу,
Немов навіки в рідну землю вріс,
Коріння глибоко пустив неначе.

- Ти ненадовго душу забілив –
Почувся голос. Певно, духу злому
Належить, услуженцю кабали…

Із ним боровсь, долаючи утому,
Й відкинувши ці прикрощі малі,
У замку заховався потайному.

ІV (ХІ)

У замку заховався потайному.
О казко, чудеса свої яви –
Могуть небесна там таїться грому,
Підлога - ткана з хмарових сивин.

Підвладне все Перунові самому,
Бо Святослава вчив іти «на Ви».
І зло мечем вогненним боре пломінь,
Допоки світло день несе живий.

А уночі панує інша сила.
Вже тут із Чорнобогом веселись -
Несуть тебе хай каркаючі крила.

Та перед ними ти не падай ниць –
В чудовім сховку он чекає мила –
Він маревом повітряним завис.

V (ХІ)

Він маревом повітряним завис
І тут зібрались музиканти грати.
Пронизують мелодії наскрізь
Веселі небеса голубуваті.

Едемський сад. Ось – туї, тамариск,
Троянд, магнолій так цвіте багато.
У гроті чарівливім – зоглядись –
Обіймами цвіте любові свято.

Нависли темні хмари грозові
Щоб зіпсувати в дійстві навісному
Ідилію прекрасну – візаві*

Почувся голос Бога – невагомо
Той замок ніби щастям оповив –
Десь там Орфей співає без утоми.

*Візаві – навпроти (фр.)

VІ (ХІ)

Десь там Орфей співає без утоми,
Так насолоду розлива навкруг,
Підвладне ніби все йому одному…
Від звуків тих аж розквітає луг

І пестощів музичного огрому
Бере мовчання хвилечку малу
Щоб засвітитись ніжністю потому
Тим, хто душею, серцем не оглух.

- Та ж він свою утратив Еврідіку*!
Ще й ти, як з пекла йтимеш, озирнись –
Падлючо радять зміїв чорні сики**.

Тут зазвучав чарівний вокаліз,
Майнули легко тіні світлоликі –
Гойдає муз на гіллі верболіз.

*За грецькою легендою Орфей, виводячи із царства мертвих кохану Еврідіку, не мав права озирнутись, щоб вивести її. Але порушив цю умову Богів і втратив кохану.
**Сики – сичання.

VІІ (ХІ)
… Боже мій! Які фантоми!..
Подивіться навкруги:
Замки з баштами, луги,
Феї, лицарі і гноми...
Боже мій! Які фантоми...

Микола Вороний Фата Моргана

Гойдає муз на гіллі верболіз,
Яскраво грають духові оркестри
І мушкетер - шляхетний Араміс -
Кружляє герцогиню в темпі presto*.

Аристократів стільки тут – гульвіс.
Із лебедями - озеро чудесне.
Над ним самозакоханий Нарцис
Завмер, замилувавшися небесно.

А може це - той влюбливий поет -
Красунь перебирає з мрії дому,
Їх баламутить віршем тет-а-тет,

Насправді ж вірний лиш собі самому!..
Казковий виплітається сюжет –
Літають ельфи ще й танцюють гноми.

* Рresto – швидко (італ.)

VІІІ (ХІ)

Літають ельфи ще й танцюють гноми,
Зібралося тут птаство зусібіч.
Зависнувши над замком невагомо,
Парад краси очолює павич.

Ген дві хмарини третя враз розломить –
Лелека, журавель, сова і сич
Виспівують у небі голубому,
Де соловейко.., чайка все «Кигич!»

Не чути тільки каркання ворони,
Вона шматує замок той між веж –
Так різко, дратівливо-монотонно,

Мов душ холодний тому, хто без меж
До мрій горнувся, бо зникають сонні,
Як раптом головою ти стріпнеш.

ІХ (ХІ)

Як раптом головою ти стріпнеш,
Поволеньки приходячи до тями,
У мріях більш приземлений сам теж –
З коханою відвідати Багами.

Зорі вечірньої м`яких пожеж –
Заграв рожевих понад берегами
Побачити хотілося б авжеж –
Місця усіх, відзначених Богами.

А чом би й ні? Невже лише фантом
Фантазії на мить тебе вгортає.
Там океанне марево кругом.

В нім, як для птаха, також висота є.
Та ніч коли махне своїм крилом –
Ураз чарівне видиво зникає.

Х (ХІ)

Ураз чарівне видиво зникає
Як літо, що минуло, наче день.
Зелене листя з тихого відчаю
Сивіючи, жовтіє де-не-де.

А неба синь, розкішно-голубая,
Забарвлення втрачає молоде,
Сіріючи, здається - вигоряє,
На водні плеса тінь сумну кладе.

Лиш мрія, підкоряючись уяві,
Квітує, весняніючи усе ж,
Розвіюючи настрої ці мляві.

Та мало, бачу, доброго пожнеш,
Фантазії не втілюючи в Яві*,
Мов тануть обриси високих веж.

*Ява – реальний світ.

ХІ (ХІ)

Мов тануть обриси високих веж…
В незвідане поволеньки відчалюй.
Так тихо небо зоряне мереж,
Воно – уже життя твого скрижалі.

І важко попрощатися, еге ж?
Бо невідомо, як там буде далі.
А раптом ти політ свій обірвеш,
На береги спустившися оспалі?

Ніяк не одцуратися краси,
Такий у серці спогад залишає –
Хоч над живою нею голоси.

Та все таки це справа наживная –
Вирощуй чудеса з води й роси
Лише між див омріяного раю.

ХІІ (ХІ)

Лише між див омріяного раю
Лишаєшся навіки молодий.
Всесильна*, навіть час мов зупиняєш,
Я – Аполлон вродливий – назавжди.

Уява власна – сила головная,
Едемські справжні тут цвітуть сади.
Сам, наче Бог, свій всесвіт сотворяєш,
Постійно повертаєшся сюди.

Та хоч би постраждати довелося –
Ти неодмінно знаєш – упірнеш
В те видиво - у милої волосся

Вплетеш троянду запашну. О де ж
Ті чари? Чом без них же досі
Щасливий і наснажений живеш?

*Всесильна – звернення до коханої.

ХІІІ (ХІ)

Щасливий і наснажений живеш,
Лише тоді, коли кохана поруч.
Хоч як би згіркло враз життя, але ж
Її підтримка є - біду побореш.

В ясні хвилини радості збереш
Цілунків, пестощів аж ціле море,
Де вишина з нічних своїх одеж
Дарує ковдри сяйво неозоре.

Та світло денне ранок принесе –
Трудитись титанічно починаєш
Просвітлений, здається, можеш все!

Не владна темна сила гамівная.
Любові поетичне це есе –
Веди вперед, за межі небокраю.

ХІV (ХІ)

Веди вперед, за межі небокраю,
Хай на яснім лелечому крилі
Велична, ніжна пісня залунає,
Любов`ю світ огорне взагалі.

Немовби-то від сонця-короваю -
Де рушники вишивані полів -
Проллється та свобода степовая,
Яку Всевишній променем розлив.

Але і Богу темряви подякуй,
Бо з того також має він свій зиск,
Що терни розсипає усілякі…

Тож світлу й тьмі розважно помолись
Тоді розгорне вже свої гілляки –
Омани серця непролазний ліс.

ХІ-й Магістрал

Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.

Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.

Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…

Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!




*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131296





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-21 23:58:23
Переглядів сторінки твору 1484
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.329 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2023.03.27 03:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2018-02-22 00:15:20 ]
Сонетна форма складна. Я трохи писав сонети (свідомо змінивши деякі канони, хочеться ж і своє слово сказати), проте зараз мені імпонують інші форми, динамічніші і розкутіші. Знімаю капелюха, Ярославе) І майстерно і вправно)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-22 00:50:21 ]
Розумію, друже Серго! Більшості поетів імпонують розкутіші форми, а мені було в кайф почуватися розкуто і в такій - дуже затиснутій формі - розтиснути її до рівня польоту вільного птаха! Дякую, друже!)))