Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
2025.11.16
02:27
Під прицілом чарівної Геби*
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
2025.11.15
22:18
Хлопець вирвшив улаштувати
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
2025.11.15
18:28
Відтоді, як з ночов кленових
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
2025.11.15
13:36
Ще, напевне, мене пам'ятає
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
2025.11.15
10:30
Як я ходив іще у семінарську школу
Була особа там, напучувала, буцім
Як оце звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Ти не у змозі звернутися до Бога молитвою!
Хто надасть мені притулок? Місце, де ховатис
Була особа там, напучувала, буцім
Як оце звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Ти не у змозі звернутися до Бога молитвою!
Хто надасть мені притулок? Місце, де ховатис
2025.11.15
10:16
Я - мов раб...
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
2025.11.15
09:10
Заради забавки — маклює.
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
"З любов'ю до Лесі" ( до 147-ліття Лесі Українки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З любов'ю до Лесі" ( до 147-ліття Лесі Українки)
Сьогодні Лесі Українці виповнються 147!
Вчора до цієї дати по каналу "Культура" з Волинського меморіального музею був репортаж про збережені рукописні архівні документи Лесі Українки, серед них вперше показано на камеру зошит з фольклорними записами та нотами, знайдений колись давним-давно випадково серед паперового мотлоху в закамарках історичного музею у Києві.
Серед них, певно, був запис і цієї української колискової, наспіваної Лесі Українці у селі Миропілля Звягельського повіту:
"ОЙ ДЕ Ж БО ТИ, МАТИ БОЖА..."
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитятко купала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя повивала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя годувала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя колихала.
(Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 255.)
Навчаючись у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на факультеті української філології, мала щастя багато років спілкуватися з відомим професором Іваном Овксентійовичем Денисюком, який присвятив свою наукову діяльність вивченню спадщини Лесі Українки, оскільки народився на Волині, у місцині, що сусідила з Лесиним Колодяжним і знаменитим Скулинським лісництвом та, тепер уже зарослим густою ряскою, Мавчиним озером Нечімлим (Нечімним). Всіх своїх улюблених студентів Іван Оксентійович возив з ночівлею до Колодяжного і до заповітного лісу, неодмінно розказуючи легенди про місцевих відьом, що літають на свої шабаші до пралітніх дерев і замовляють худобу та зміїв (вужів). Це з його ініціативи двічі у різний період його наукової кар'єри студенти-філологи грали "Лісову пісню" - у 60-их роках та у 80-их роках минулого століття. Так сталося, що у 80-их роках Мавку в "Лісовій пісні" випало зіграти мені. Про свої спогади Іван Овксентійович Денисюк написав щемливу, повну любові до Лесі Українки та її "Лісової пісні" (а з нею і всієї складної драматичної творчості своєї талановитої землячки) статтю "МАГІЯ СТУДЕНТСЬКОГО ТЕАТРУ", що видрукувана у №1(2) Львівського часопису "Просценіум" за 2002 рік. Ця стаття заявлена в інтернеті, проте сторінка з її публікацією є чомусь заблокована і недоступна (надіюсь, тимчасово!) www.anthropos.net.ua/jspui/handle/123456789/1347
Зате доступною є інша стаття Івана Овксентійовича, вірніше, його інтерв'ю в Львівській газеті "Високий замок"за 1 липня 2004 року. Витяги з цього інтерв'ю хочу навести у цій публікації.
"– Ви є одним із найвідоміших дослідників життя і творчості Лесі Українки, видали спільну із Тамарою Скрипкою працю ”Дворянське гніздо Косачів”, де описана доля батьків і дітей Косачів. Чи віднайдені всі архіви Лесі Українки?
– Ще студентом я був у Колодяжному, коли хата Лесі була вкрита солом’яною стріхою. Зустрічався із Варварою Дмитрук, яка пам’ятала Лесю. А коло озера Нечимного зі студентами ставили в природних декораціях “Лісову пісню”. Моя дипломна робота була присвячена творчості великої поетеси. І пізніше я займався вивченням біографії поетеси і всієї її родини.
А щодо архівів, то немає листів Івана Франка, Ольги Кобилянської та багатьох інших до Лесі Українки. Згідно з легендою академіка Михайла Возняка, архів поетеси був замурований у стінах одного волинського монастиря. Тамара Скрипка шукала архів у Запрудді, де жила тітка Лесі Українки, орала трактором землю і знайшла… срібний посуд.
– Як часто ви буваєте у своїх рідних місцях?
– Щороку влітку я їду до рідного села Заліси на Волинському Поліссі, відвідую село Тур, де народилася моя мати, і обов’язково декілька днів проводжу з сином Андрієм на Святому озері, що знаходиться в лісі на околиці Тура. За легендою, на цьому місці стояла свята обитель-монастир, яку розгніваний Бог затопив за гріхи. І тепер шелестять молитов старі дуби, які були колись ченцями. Традиційно зупиняємося в одного господаря. Вдосвіта син пливе на човні забирати рибу з сітей, потім смажить її. Господиня готує мої улюблені з дитинства страви, які стоять в печі гарячими цілий день.
– Розкажіть про давню поліську кухню. Які страви готувала вам мати?
– Страв багато, і готувалися вони в печі, завжди були свіжими, із екологічно чистих продуктів. На Різдво варили чорний борщ на свинячій крові зі свіжиною із особливо заквашеними буряками. Особливий смак мають запечені в печі головки капусти, смажені на салі гриби, вареники із гречаної муки, начинені пшоняною кашею із сиром, хліб, випечений на листі лепехи або тополиному чи кленовому. Рибу сушили в напаленій печі на соломі. Вона тоді дуже смачна. Додавали до борщу. На Великдень пекли порося, начинене намоченими сухарями. Кутю робили із обдертого ячменю, з медом і маком."
http://portal.lviv.ua/uncategorized/2004/07/01/142210
Завдяки Івану Овксентійовичу Денисюку не одне покоління українських філологів пізнало Лесю Українку та її творчий світ не з трафаретних сухих сторінок підручників та хрестоматій, а з живого трепетного слова людини, що відчувала її особливо глибоко, десь на рівні етногенетичних коренів, бо й сама черпала свою життєву енергію, свій Дух до праці і творчості з цього ж невичерпного джерела.
25 лютого 2018 року.
Вчора до цієї дати по каналу "Культура" з Волинського меморіального музею був репортаж про збережені рукописні архівні документи Лесі Українки, серед них вперше показано на камеру зошит з фольклорними записами та нотами, знайдений колись давним-давно випадково серед паперового мотлоху в закамарках історичного музею у Києві.
Серед них, певно, був запис і цієї української колискової, наспіваної Лесі Українці у селі Миропілля Звягельського повіту:
"ОЙ ДЕ Ж БО ТИ, МАТИ БОЖА..."
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитятко купала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя повивала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя годувала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя колихала.
(Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 255.)
Навчаючись у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на факультеті української філології, мала щастя багато років спілкуватися з відомим професором Іваном Овксентійовичем Денисюком, який присвятив свою наукову діяльність вивченню спадщини Лесі Українки, оскільки народився на Волині, у місцині, що сусідила з Лесиним Колодяжним і знаменитим Скулинським лісництвом та, тепер уже зарослим густою ряскою, Мавчиним озером Нечімлим (Нечімним). Всіх своїх улюблених студентів Іван Оксентійович возив з ночівлею до Колодяжного і до заповітного лісу, неодмінно розказуючи легенди про місцевих відьом, що літають на свої шабаші до пралітніх дерев і замовляють худобу та зміїв (вужів). Це з його ініціативи двічі у різний період його наукової кар'єри студенти-філологи грали "Лісову пісню" - у 60-их роках та у 80-их роках минулого століття. Так сталося, що у 80-их роках Мавку в "Лісовій пісні" випало зіграти мені. Про свої спогади Іван Овксентійович Денисюк написав щемливу, повну любові до Лесі Українки та її "Лісової пісні" (а з нею і всієї складної драматичної творчості своєї талановитої землячки) статтю "МАГІЯ СТУДЕНТСЬКОГО ТЕАТРУ", що видрукувана у №1(2) Львівського часопису "Просценіум" за 2002 рік. Ця стаття заявлена в інтернеті, проте сторінка з її публікацією є чомусь заблокована і недоступна (надіюсь, тимчасово!) www.anthropos.net.ua/jspui/handle/123456789/1347
Зате доступною є інша стаття Івана Овксентійовича, вірніше, його інтерв'ю в Львівській газеті "Високий замок"за 1 липня 2004 року. Витяги з цього інтерв'ю хочу навести у цій публікації.
"– Ви є одним із найвідоміших дослідників життя і творчості Лесі Українки, видали спільну із Тамарою Скрипкою працю ”Дворянське гніздо Косачів”, де описана доля батьків і дітей Косачів. Чи віднайдені всі архіви Лесі Українки?
– Ще студентом я був у Колодяжному, коли хата Лесі була вкрита солом’яною стріхою. Зустрічався із Варварою Дмитрук, яка пам’ятала Лесю. А коло озера Нечимного зі студентами ставили в природних декораціях “Лісову пісню”. Моя дипломна робота була присвячена творчості великої поетеси. І пізніше я займався вивченням біографії поетеси і всієї її родини.
А щодо архівів, то немає листів Івана Франка, Ольги Кобилянської та багатьох інших до Лесі Українки. Згідно з легендою академіка Михайла Возняка, архів поетеси був замурований у стінах одного волинського монастиря. Тамара Скрипка шукала архів у Запрудді, де жила тітка Лесі Українки, орала трактором землю і знайшла… срібний посуд.
– Як часто ви буваєте у своїх рідних місцях?
– Щороку влітку я їду до рідного села Заліси на Волинському Поліссі, відвідую село Тур, де народилася моя мати, і обов’язково декілька днів проводжу з сином Андрієм на Святому озері, що знаходиться в лісі на околиці Тура. За легендою, на цьому місці стояла свята обитель-монастир, яку розгніваний Бог затопив за гріхи. І тепер шелестять молитов старі дуби, які були колись ченцями. Традиційно зупиняємося в одного господаря. Вдосвіта син пливе на човні забирати рибу з сітей, потім смажить її. Господиня готує мої улюблені з дитинства страви, які стоять в печі гарячими цілий день.
– Розкажіть про давню поліську кухню. Які страви готувала вам мати?
– Страв багато, і готувалися вони в печі, завжди були свіжими, із екологічно чистих продуктів. На Різдво варили чорний борщ на свинячій крові зі свіжиною із особливо заквашеними буряками. Особливий смак мають запечені в печі головки капусти, смажені на салі гриби, вареники із гречаної муки, начинені пшоняною кашею із сиром, хліб, випечений на листі лепехи або тополиному чи кленовому. Рибу сушили в напаленій печі на соломі. Вона тоді дуже смачна. Додавали до борщу. На Великдень пекли порося, начинене намоченими сухарями. Кутю робили із обдертого ячменю, з медом і маком."
http://portal.lviv.ua/uncategorized/2004/07/01/142210
Завдяки Івану Овксентійовичу Денисюку не одне покоління українських філологів пізнало Лесю Українку та її творчий світ не з трафаретних сухих сторінок підручників та хрестоматій, а з живого трепетного слова людини, що відчувала її особливо глибоко, десь на рівні етногенетичних коренів, бо й сама черпала свою життєву енергію, свій Дух до праці і творчості з цього ж невичерпного джерела.
25 лютого 2018 року.
Свої авторські присвяти Лесі Українці вже видрукувані мною на сайті "Поетичних майстерень". Бажаючим відновити їх в пам'яті з нагоди Лесиних днів, даю посилання на інтернет-сторінки:
"Офелія...і Тірца... і Йоганна" http://maysterni.com/publication.php?id=126387
"Лесиними стежками"(цикл) maysterni.com/publication.php?id=126365
"Сцена з Перелесником" з циклу "Лесиними стежками" maysterni.com/publication.php?id=126366
"Мавчине..." maysterni.com/publication.php?id=129303
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
