бажано почати читати після передмови в полі коментарів

Магістрал («Віночок місяців»)

Всі місяці гуртом зізвали раду,
Ізразу січень – в лідерський забіг.
– Невже? А ми? – загомоніли ззаду,
Огуда засніжила, наче сніг.

– Чи ж, браття, місце лідера – не знада? –
Оманою не ділиться пиріг.
Коби усе було між нас до ладу –
Миттєві свари виб’ємо з-під ніг.

І кожен пору року – чує серцем –
Собі пригляне мирно – не у герці,
Явивши толерантності зразок.

ЦвіллЯ образ приречене сконати.
«Ігристе» – в залу! То ж які дебати?!
Веселкою засяє наш вінок!


Сонет 1 («Всі місяці – друзі»)

Всі місяці гуртом зізвали раду,
Суспільна думка тут – понад усе,
І жоден з них не допускає зради –
Мовчазно друга поглядом пасе.

Ідея ж бо – зібралися заради
Спільноти. Звісно, ось у чому сенс.
Якщо удасться – кожному посаду! –
Це головне, що визріє в хосен.

Ідилія – той місяць, де шацунок*,
Довіку блискотливе злате руно,
Роками не роковане на сміх.

Устигли разом у тісному крузі
Знайти розумний вислід – по заслузі.
Ізразу січень – в лідерський забіг.

*шацунок - повага


Сонет 2 («І для січня – талан»)

Ізразу Січень – в лідерський забіг.
Друзяк доречні нехтує поради,
Лепече жадно: «Я б інак чи міг?!»,
Якісь іще виплескує рулади.

Силкується, що не ганяє бліх,
Іде на жертву товариства ради,
Чаїться, оминаючи утіх. –
Наочність показушної бравади.

– Якраз тепер настав жаданий час:
Талан оце привів мене до вас,
А разом – дарував таку принаду.

Ласкава доля стелиться мені:
Атож, сіктиму снігом день при дні!
– Невже? А ми? – загомоніли ззаду.


Сонет 3 («Нагорода лютого»)

– Невже? А ми? – загомоніли ззаду. –
Абихто міг би також так сікти.
Гаразд, у кожному пасуться вади,
Однак сніжили б ми не гірш, як ти.

Розсудить жереб диспутів торнадо,
Осмислимо, кому з нас пощастить:
Де місце «Лютий» в зимовій бригаді? –
Авжеж, до нього треба дорости.

Лютує той, у кого доста люті,
Югою може чи морозом скути
Так, що не скоро ступиш на поріг.

О, кожен прагне тої насолоди,
Гризуться, щоб здобути нагороду, –
Огуда засніжила, наче сніг.


Сонет 4 («Он - березню калач»)

Огуда засніжила, наче сніг..
Нервують невгамовні кандидати,
Бентежать суперечки навісні:
Еге ж, ніхто не хоче програвати.

Реальний жереб – ні, не уві сні.
Екстаз побіди штрикає завзято…
Зимі гаплик… І хто вже переміг –
Най березнéві одягає шати.

Юрба невдах занурилась у плач,
Комизиться: «Он – Березню калач!»
Але звитяжцю ті слова – розрада.

Лунає, не вщухаючи, кагал
(А на кону – квітневий п’єдестал):
– Чи ж, браття, місце лідера – не знада?




Сонет 5 («Чарує квітня тло»)

– Чи ж, браття, місце лідера – не знада? –
Азарту вистачає аж за край:
Рясніє злом словесна канонада
У перегонах за квітневий пай.

Єднає всіх непереборна вада –
Котись до перемоги, мов курай,
Вужем крутись, в’юнким звивайся гадом,
Ізгоєм стань, але – перемагай!

Та враз – о диво! – Квітня ніжне тло
Нагнало ворожду, як помело,
Явилося вуаллю на моріг.

Турніру чварам і крутійству – зась,
Лежи – у верші нібито карась,
Оманою не ділиться пиріг.



Сонет 6 («Он де травня знак»)

Оманою не ділиться пиріг..
Не раз, було, точили побрехеньки,
Дражнили словом, наче комарі.
Егей, чому теперечки тихенько? –

Травневий знак, можливо, на порі?
Роять хрущі, вишневий цвіт, – о ненько!
А там, дивись, ідуть плугатарі.
Вакантне місце Травня так близенько…

Нарешті жереб випав одному:
– Я цьому довіряюся керму,
Зостануся повік служити радо!

Ніхто кривого погляду не звів.
– Адіть! – лише лунало між братів. –
Коби усе було між нас до ладу!


Сонет 7 («Клопіт з червнем»)

«Коби усе було між нас до ладу!» –
Леліє душу заклик мировий.
Ось виринає з’ява зелен-саду,
П’янить шовковий дотик мурави.

І ніби нотоносців аколада**,
Твердий уявний образ булави
З’єднає конкурентів на посаду
Червневого (вже шостого) глави.

Енергії йому не позичати –
Розрадять літні медоносні шати,
Впиватиметься зорями вгорі.

Незгоди ж знову як ув’ють небавом,
Егоїстичні вибрики у справі, –
Миттєві свари виб’ємо з-під ніг.

**аколада - пряма або фігурна дужка, яка з'єднує два чи більше нотоносців у партитурах


Сонет 8 («Мелодія лѝпневі»)

Миттєві свари виб’ємо з-під ніг –
Естетика нехай витає в раді.
Лип аромати, ниви у зерні
Оспівують пташини на леваді.

До фінішу – півроку день при дні,
Ігрою добрій справі чи зарадиш?
Які труди в робочі й вихідні
Лишилося осилити громаді?

Ит! Місяцю, що жнивувати звик,
Потрібен хлібосійний керівник –
Не той, що заглядає до люстерця.

Ерозія душі – тебе нема,
Весна чи літо, осінь чи зима. –
І кожен пору року чує серцем.


Сонет 9 («Іще у серпні – Спас»)

І кожен пору року – чує серцем –
Щаблиною до щастя обере:
Едемський сад, у ньому – ще й озéрце
Упору захлюпоче без проблем.

Серпневе небо, як джерельне скельце –
Емоцій не опишеш малярéм.
Рої бджілок, колосся піль, усé це –
Перед небесним світлим вівтарем…

– Нехай же Серпнем буде кращий з нас,
Із ким святково-яблучно – у Спас…
Стікають соти медом до відерця.

Поволі лìта блякнуть образки,
А хтось між нами вересня мазки
Собі пригляне мирно – не у герці.


Сонет 10 («Сопілка вересня»)

Собі пригляне мирно – не у герці
Один серед четвірки нас – отут:
Пильнуймося і пошкодуймо перцю
Історії взаємин. – Без отрут.

– Либонь мені довіртесь. Візитерці,
Котра ув’є в осінні барви час,
Абѝ-де стріну – піднесу люстерце,
Вона й розм’якне. Скаже: «Ловелас!»

– Ех, панно! – Вереснем назвусь. – Ви – Осінь!
Радійте, вам дарую першу просинь…
Етюд на славу. Обійму разок.

Сопілкою заворожу, зворушу,
Напоєм трав гірських зігрію душу,
Явивши толерантності зразок.


Сонет 11 («Якраз жовтню – віц***»)

Явивши толерантності зразок,
Квартал останній розділити треба.
Розказувать негоже казочок,
А також натягати коц на себе.

Зосталось троє. Хто з них – ватажок?
Жовтневий жереб – визріла потреба.
Ось тут Покрови сяє образок,
Вшановані повстанці – поклик неба.

Таки обрали. Жовтнем нарекли.
Наразі обійшлося без хули.
Юга листви позолотила шати.

Вітають. Не повернеться навспак,
І віц у добру путь як гарний знак.
ЦвіллЯ образ приречене сконати.

*** віц - дотеп


Сонет 12 («Цур листопадові»)

ЦвіллЯ образ приречене сконати,
Уважити бажання – добрий тон,
Радіти від осінньої сонати,
Листка шуршання вчувши камертон.

Ич, як хоч раз приємно відчувати
Снагу життя уповні – без утом
Та жартома покепкувати з брата:
Ось – цур тобі: не твій останній трон!

Поволеньки танцює падолист,
А Листопадом бути – гожий хист
Дано таки не всякому спізнати.

О, невблаганно швидко тане час,
Вабливо фініш лащиться до нас –
«Ігристе» – в залу! То ж які дебати?!


Сонет 13 («І грудня чуєм зов»)

«Ігристе» – в залу! То ж які дебати?..
Гряде з-за виднокола рік Новий,
Радіємо – не треба обирати:
Ух, місяць лиш один без голови!

Даремна метушня – гайда вітати
Найпершого із родичів зими!
Ялинки пишні запахущі шати
Чарівно упадуть на килими.

Успішний фініш! Більш нема призначень
Єдиність душ. Серця у грудях скачуть. –
Минулися години заморок.

Знайшлося місце кожному у році
О, як нуртують виплески емоцій,
Веселкою засяє наш вінок!


Сонет 14 («Відрада місяців»)

Веселкою засяє наш вінок! –
Історія не твориться одразу.
Для місяця у році власний строк,
Рідня – усі, коли зберуться разом.

Агов! Радій життю! – Твори добро.
Дивися в очі. Уникай маразму.
А ще – керуй без чвар і заморок.
Молись, щоб обминали віршомази.

Інак умить – в ганьбі твоє ім’я,
Страждатиме тоді уся сім’я.
Яви братам увагу і відраду.

Цінуй довіру, дружбу яко мур
І пам’ятай – для чого і чому
Всі місяці гуртом зізвали раду.

22-27.02.2018