Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Рівненські ковбаси
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рівненські ковбаси
Ми з братом зачудовано роззиралися. Ще б пак – у Києві немає рогу вулиць Симона Петлюри та Степана Бандери з відповідними табличками. А в Рівному – є. Минуло всього пару літ як Україна отримала незалежність, а знаки тоталітарної символіки у цьому місті зникли. Столиця ж – навпаки: дбає про своїх комуністичних ідолів рабства, підмітає біля катів майдани, змахує з пам’ятників вбивцям українського народу пилюку та павуків. І ставить почесну варту, коли в цьому є потреба.
Цілу ніч ми грали в преферанс із Васьою Жданкіним – першим лауреатом, який отримав гран-прі фестивалів «Червона Рута» та «Оберіг» . Його кобзу, порепані голі п’яти та пісню «Чорна рілля ізорана» знав кожен поважний співак. До початку концерту перед спонсорами туру залишалося кілька годин, варто було трохи подрімати. Тож брат дав Василю будильника аби той не проспав свій виступ та випхав його за двері. Ми провалилися в двогодинний сон.
Першою виступала Катя Чілі. До її стилю треба було звикнути. Ми стояли за кулісами: Валерій Маренич повторював слова якоїсь пісні і ворушив вусами, Марійка Бурмака самозаглибилася, брат надимав щоки (тренував резонатори), а я копирсався в носі. Мучило одне питання: чому нас не нагодували уранці? Хоча в цьому є й позитив: їдло не буде чавити на діафрагму, отже співатиметься легко.
Оголосили наш виступ. Щойно ступили на сцену, як одчинилися вхідні двері і до зали почовгала ватага працівників м’ясокомбінату. М'ясники йшли в авангарді. Закривавлені руки витирали об передники і одразу сідали в перших рядах. Що поробиш: часу на перевдягання не було. Ми з братом перезирнулися: заляпані кров’ю з ніг до голови люди з відповідним запахом викликали нездорові асоціації. Вирішили співати щось криваве, патріотичне. Боковим зором побачив як з-за куліс вигулькнув здивований ніс Марійки Бурмаки. Я непомітно підморгнув, немов казав: «Чувіха, все буде чотко!».
Одспівалися. Оговталися. А директор повів нас до їдальні.
Такого столу я не бачив уже ніколи! Було все: заливні язики, вертуни, котлети, відбивні, філейки, корейка, мізки, балики… А ковбас! Боже упаси все те з’їсти! Навіть запам’ятати назви усіх отих виробів несила. За столом нас було з сотню душ. Але скільки б ми не налягали на блюда – їх не меншало. Підносили все нові та нові тарілки. Брат мляво дожовував котлету, часто зупинявся, дослуховуючись чи впав шматочок на дно шлунку, чи ще висить у стравоході. А потім нас попросили заспівати…
Я погано спав. Снилися ковбаси, які мені запихували до рота злі орки, немилосердно пучило, гикавка продиралася навіть крізь сон. І увесь час співав. На повний шлунок, з ротом повним ковбас.
Наступного дня був фінальний захід в Оржівському лісі на фестивалі «Повстанські ночі». Все б нічого, але я купив ікону Божої матері з маленьким Ісусиком на руках. Важила та іконка кілограмів вісім і було доволі великою, тому гітару довелося до потягу нести Марійці Бурмаці. Йшли лісом кілометрів зо три.
Сіли в потяг, розпакувалися. І тут Вася почав діставати зі своєї торби подаровані вуджені ковбаси. Я знепритомнів.
З тих часів минуло років 30. Але й і досі , коли чую слово «ковбаса», то мене «ковбасить» і я згадую і той м'ясокомбінат, і виступ перед його працівниками, і бучне застілля яке влаштували гостинні господарі артистам. І згадую моїх молодих колег , які несли українську пісню рідному народові. Але час змінився, ми постарішали, авторська пісня програла попсі і нам залишилися тільки спогади про те, як ми колись були потрібні, нас кликали і хотіли бачити люди.
12.03.2018р.
Цілу ніч ми грали в преферанс із Васьою Жданкіним – першим лауреатом, який отримав гран-прі фестивалів «Червона Рута» та «Оберіг» . Його кобзу, порепані голі п’яти та пісню «Чорна рілля ізорана» знав кожен поважний співак. До початку концерту перед спонсорами туру залишалося кілька годин, варто було трохи подрімати. Тож брат дав Василю будильника аби той не проспав свій виступ та випхав його за двері. Ми провалилися в двогодинний сон.
Першою виступала Катя Чілі. До її стилю треба було звикнути. Ми стояли за кулісами: Валерій Маренич повторював слова якоїсь пісні і ворушив вусами, Марійка Бурмака самозаглибилася, брат надимав щоки (тренував резонатори), а я копирсався в носі. Мучило одне питання: чому нас не нагодували уранці? Хоча в цьому є й позитив: їдло не буде чавити на діафрагму, отже співатиметься легко.
Оголосили наш виступ. Щойно ступили на сцену, як одчинилися вхідні двері і до зали почовгала ватага працівників м’ясокомбінату. М'ясники йшли в авангарді. Закривавлені руки витирали об передники і одразу сідали в перших рядах. Що поробиш: часу на перевдягання не було. Ми з братом перезирнулися: заляпані кров’ю з ніг до голови люди з відповідним запахом викликали нездорові асоціації. Вирішили співати щось криваве, патріотичне. Боковим зором побачив як з-за куліс вигулькнув здивований ніс Марійки Бурмаки. Я непомітно підморгнув, немов казав: «Чувіха, все буде чотко!».
Одспівалися. Оговталися. А директор повів нас до їдальні.
Такого столу я не бачив уже ніколи! Було все: заливні язики, вертуни, котлети, відбивні, філейки, корейка, мізки, балики… А ковбас! Боже упаси все те з’їсти! Навіть запам’ятати назви усіх отих виробів несила. За столом нас було з сотню душ. Але скільки б ми не налягали на блюда – їх не меншало. Підносили все нові та нові тарілки. Брат мляво дожовував котлету, часто зупинявся, дослуховуючись чи впав шматочок на дно шлунку, чи ще висить у стравоході. А потім нас попросили заспівати…
Я погано спав. Снилися ковбаси, які мені запихували до рота злі орки, немилосердно пучило, гикавка продиралася навіть крізь сон. І увесь час співав. На повний шлунок, з ротом повним ковбас.
Наступного дня був фінальний захід в Оржівському лісі на фестивалі «Повстанські ночі». Все б нічого, але я купив ікону Божої матері з маленьким Ісусиком на руках. Важила та іконка кілограмів вісім і було доволі великою, тому гітару довелося до потягу нести Марійці Бурмаці. Йшли лісом кілометрів зо три.
Сіли в потяг, розпакувалися. І тут Вася почав діставати зі своєї торби подаровані вуджені ковбаси. Я знепритомнів.
З тих часів минуло років 30. Але й і досі , коли чую слово «ковбаса», то мене «ковбасить» і я згадую і той м'ясокомбінат, і виступ перед його працівниками, і бучне застілля яке влаштували гостинні господарі артистам. І згадую моїх молодих колег , які несли українську пісню рідному народові. Але час змінився, ми постарішали, авторська пісня програла попсі і нам залишилися тільки спогади про те, як ми колись були потрібні, нас кликали і хотіли бачити люди.
12.03.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
