ІІІ(2)
Чувсь півня сірого вже спів,
Й червоний теж співав,
Та смерті птах наводив жах
І день не наставав;
Тривала мла для духів зла,
Що Пекла Князь нам слав.

В пітьмі тряслись й до нас неслись
Зловісні мандрівці,
Старі й малі, потворні й злі,
Й бліді, немов мерці;
Невпинний лет взад і вперед
Самих й рука в руці.

Здіймавсь й не тих гармидер їх
В бурхливому танку,
Апофеоз в мигтінні поз,
Мов сплетених в вінку;
Гротеск химер з бісівських сфер,
Як вітровій в піску.

Падіння, злет, й знов пірует --
Вже їх не зупинить, --
То жаху згук, то флейти звук,
Кружлянь несамовить;
Їх шал і гнів вливавсь у спів,
Щоб і мерця збудить.

"Ліг від воріт широкий світ,
Хоч стріне мандрівець
Багато бід -- 'Зіграть нам слід!' --
Одне з його силець;
Та шулер-гріх обмане всіх
Й програє все гравець."

Юрму химер, мов тих мегер,
Пропасниця трясла;
Шалений сміх лякав усіх
Й розпука все росла.
О, кров Христа, сяйни з хреста! --
Вже багровіє мла.

Круть-верть, круть-верть -- вже з ними й смерть
Пустилась у танець;
Хоч заголяйсь, хоч затуляйсь --
Один всіх жде кінець;
То ж знов усяк в молитві кляк:
"Помилуй нас, Отець!"

Ранковий вітер забринів,
Хоч ніч була ще тут,
Та це була остання мла,
Що йшла з усіх усюд;
Й нам у мольбу він ніс журбу:
Звершиться скоро Суд!

Він морок гнав, вив і стогнав
Над мурами тюрми,
Щоб, як летить й зникає мить,
Сповна відчули ми.
О, не ридай! Тривать ще дай
Цій ночі і пітьмі!

Та ось від грат узор вгорі
Раптово прояснивсь
Й від нього відблиск на стіні
Й на нарах засвітивсь,
І зрозумів я: в світі десь
Вже кров'ю ранок вмивсь.

О шостій встали, щоб прибрать,
Й спочинок потім був,
Та плескіт крил, мов гул з могил,
Здавалось, кожен чув, --
Щоб жертву брать і убивать,
Це Смерті Князь прибув.

Не верхи їхав на коні,
Й не в пурпурі був кат:
Шнурка моток й стояк з дощок --
Ось квота всіх витрат:
В петлі ганьби й не для юрби
Процес таємних страт.

Ми, наче ті, хто збивсь з путі
Й блукає в морі зла,
А хто й схиливсь, вже не моливсь --
Мов чорна тінь лягла:
Вмирало щось у кожнім з нас --
Й надія це була.

Бо правосуддя людське йде
По мертвих і живих,
Без звивів, рівний його шлях:
Вбиває, нищить всіх --
Залізна топчеться п'ята
По сильних і слабких.

Чекали ми в страху восьми
У ступорі німім,
Бо восьмий час -- це Долі глас
Над юрмиськом людським,
А Доля зла -- вже запасла
По шибениці всім.

Нам залишалось тільки ждать
В апофеозі мук;
Із уст, що стиснуті були,
Не линув жоден звук, --
Немов безумства барабан,
Лунав лиш серця стук.

Й той час наспів -- годинник бив, --
Й без меж відчаєм він
Торкнувся змучених сердець
Й лунав з усіх сторін,
Мов прокаженого в пітьмі
Відлякувальний дзвін.

Й видінням грізним заглушив
У грудях наших схлип:
Вже кат вірьовку закріпив
Й чувсь шибениці скрип;
І від стовпа неслась мольба,
Що перейшла у хрип.

Той смертний хрип й останній схлип
Звучать в ушах моїх
І застить світ кривавий піт
Видінь тих навісних,
Бо хто життя жив не одне,
Й помре не раз у них.