ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Оскара Вайльда
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
ІІІ(1)
Не тішить зір тюремний двір
Із муром цегляним:
Тут він страждав, як страти ждав
Під небом цим сумним
Й, щоб самогубства не вчинив,
Сторожа поруч з ним.
Їм нерозлучними з ним буть,
Вдень стежить і вночі,
Щоб ехо чуть його зітхань,
Молитви всі й плачі;
Але до них байдужі ті,
В руках чиїх ключі.
Був розпорядок строгий тут,
Що комендант завів, --
"Смерть -- найприродніша з речей," --
Своє знов лікар вів
І капелан два рази в день,
Як жить на світі, вчив.
А той курив два рази в день
І пиво своє пив;
Здавалось: й тіні страху він
У душу не пустив;
Кураживсь навіть: страти час
Наблизити б хотів.
Чому ж не плач чув наглядач,
А дивні речі ці?
Не смів питать, бо мусив знать:
Ці в'язні -- не ченці;
То ж мовчазним слід буть із ним
Й мать маску на лиці.
А може й смів, та не зумів
Допомогти йому,
Та й що із жалістю робить,
Що замкнена в тюрму?
Де слів узять, щоб розігнать
Скорботу цю німу?
Ми йдем гулять, трястись, кульгать,
Мов дурників парад;
Пекельних слуг зібрав цей круг,
Й хоч йдуть всі невпопад,
Та бритий лоб -- хай жлоб чи сноб --
З'єднав у маскарад.
Ми льон прядем й канат плетем,
В крові вже нігті в нас;
Збираєм пил, шкребем настил,
Аж поки день не згас;
І двір метем, й по воду йдем --
Брязк відер повсякчас.
Копаєм, рвем, ламаєм, б'єм,
Та й ще серед всього
Встигаєм ми горлать псалми
Й не згадуєм його --
І в серці завмирає страх
Від гамору цього.
Таївся страх у нас в серцях
Й був тихим його крок;
Забули ми, що звук сурми
Звістить вже скоро строк, --
Й от бачим яму у дворі
Й навкруг -- землі горбок.
Мов зла оплот, розкривши рот,
Зіяла яма ця
В мольбі прийнять й навік обнять
Ще теплого мерця;
І кожен знав: до ранку ще
Повісять молодця.
Ми мовчки йшли, в душі ж були
Пітьма, і смерть, і жах;
Сновида мов, повз нас пройшов
Кат з клуночком в руках;
Й по камерах ми розбрелись,
Щоб ніч зустріть в сльозах.
Ховався страх по всіх кутках
У цю скорботну ніч;
Мов у труні, всі мовчазні,
Німотність зусібіч;
Відчай утрат плив із-за грат
З блідих, мов смерть, облич.
Він спати ліг, як тільки б міг,
Хто звідав благодать;
Наглядачі за ним вночі
Не знали, що гадать:
Який же сон вчас похорон? --
Й те, що останній -- знать!
Зате не спав той, хто ридав,
Хто ще не відав сліз:
Пройдисвіт, злодій, хуліган
В очах відчули різь,
В чиїх серцях проснувся страх
І душу відчай гриз.
О, в таку ніч жахлива річ --
Чужу вину відчуть!
Й себе розп'ять, й слова проклять
Невинних жертв почуть!
Й свинець немов, не сльози -- кров
Вже по лицю течуть.
Безшумно крались сторожі
І стежили пильніш,
Та бачать схилені в журбі
Фігури сірі лиш;
Й -- о, диво з див! -- поклони бив,
Й хто не моливсь раніш.
Всю ніч в мольбі в німій журбі,
Щоб осушить до дна
Ту чару, мов полин, гірку,
Як мари вже й труна
На когось ждуть, і смак відчуть
Розкаяння вина.
Не тішить зір тюремний двір
Із муром цегляним:
Тут він страждав, як страти ждав
Під небом цим сумним
Й, щоб самогубства не вчинив,
Сторожа поруч з ним.
Їм нерозлучними з ним буть,
Вдень стежить і вночі,
Щоб ехо чуть його зітхань,
Молитви всі й плачі;
Але до них байдужі ті,
В руках чиїх ключі.
Був розпорядок строгий тут,
Що комендант завів, --
"Смерть -- найприродніша з речей," --
Своє знов лікар вів
І капелан два рази в день,
Як жить на світі, вчив.
А той курив два рази в день
І пиво своє пив;
Здавалось: й тіні страху він
У душу не пустив;
Кураживсь навіть: страти час
Наблизити б хотів.
Чому ж не плач чув наглядач,
А дивні речі ці?
Не смів питать, бо мусив знать:
Ці в'язні -- не ченці;
То ж мовчазним слід буть із ним
Й мать маску на лиці.
А може й смів, та не зумів
Допомогти йому,
Та й що із жалістю робить,
Що замкнена в тюрму?
Де слів узять, щоб розігнать
Скорботу цю німу?
Ми йдем гулять, трястись, кульгать,
Мов дурників парад;
Пекельних слуг зібрав цей круг,
Й хоч йдуть всі невпопад,
Та бритий лоб -- хай жлоб чи сноб --
З'єднав у маскарад.
Ми льон прядем й канат плетем,
В крові вже нігті в нас;
Збираєм пил, шкребем настил,
Аж поки день не згас;
І двір метем, й по воду йдем --
Брязк відер повсякчас.
Копаєм, рвем, ламаєм, б'єм,
Та й ще серед всього
Встигаєм ми горлать псалми
Й не згадуєм його --
І в серці завмирає страх
Від гамору цього.
Таївся страх у нас в серцях
Й був тихим його крок;
Забули ми, що звук сурми
Звістить вже скоро строк, --
Й от бачим яму у дворі
Й навкруг -- землі горбок.
Мов зла оплот, розкривши рот,
Зіяла яма ця
В мольбі прийнять й навік обнять
Ще теплого мерця;
І кожен знав: до ранку ще
Повісять молодця.
Ми мовчки йшли, в душі ж були
Пітьма, і смерть, і жах;
Сновида мов, повз нас пройшов
Кат з клуночком в руках;
Й по камерах ми розбрелись,
Щоб ніч зустріть в сльозах.
Ховався страх по всіх кутках
У цю скорботну ніч;
Мов у труні, всі мовчазні,
Німотність зусібіч;
Відчай утрат плив із-за грат
З блідих, мов смерть, облич.
Він спати ліг, як тільки б міг,
Хто звідав благодать;
Наглядачі за ним вночі
Не знали, що гадать:
Який же сон вчас похорон? --
Й те, що останній -- знать!
Зате не спав той, хто ридав,
Хто ще не відав сліз:
Пройдисвіт, злодій, хуліган
В очах відчули різь,
В чиїх серцях проснувся страх
І душу відчай гриз.
О, в таку ніч жахлива річ --
Чужу вину відчуть!
Й себе розп'ять, й слова проклять
Невинних жертв почуть!
Й свинець немов, не сльози -- кров
Вже по лицю течуть.
Безшумно крались сторожі
І стежили пильніш,
Та бачать схилені в журбі
Фігури сірі лиш;
Й -- о, диво з див! -- поклони бив,
Й хто не моливсь раніш.
Всю ніч в мольбі в німій журбі,
Щоб осушить до дна
Ту чару, мов полин, гірку,
Як мари вже й труна
На когось ждуть, і смак відчуть
Розкаяння вина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
Про публікацію