ІІІ(1)
Не тішить зір тюремний двір
Із муром цегляним:
Тут він страждав, як страти ждав
Під небом цим сумним
Й, щоб самогубства не вчинив,
Сторожа поруч з ним.

Їм нерозлучними з ним буть,
Вдень стежить і вночі,
Щоб ехо чуть його зітхань,
Молитви всі й плачі;
Але до них байдужі ті,
В руках чиїх ключі.

Був розпорядок строгий тут,
Що комендант завів, --
"Смерть -- найприродніша з речей," --
Своє знов лікар вів
І капелан два рази в день,
Як жить на світі, вчив.

А той курив два рази в день
І пиво своє пив;
Здавалось: й тіні страху він
У душу не пустив;
Кураживсь навіть: страти час
Наблизити б хотів.

Чому ж не плач чув наглядач,
А дивні речі ці?
Не смів питать, бо мусив знать:
Ці в'язні -- не ченці;
То ж мовчазним слід буть із ним
Й мать маску на лиці.

А може й смів, та не зумів
Допомогти йому,
Та й що із жалістю робить,
Що замкнена в тюрму?
Де слів узять, щоб розігнать
Скорботу цю німу?

Ми йдем гулять, трястись, кульгать,
Мов дурників парад;
Пекельних слуг зібрав цей круг,
Й хоч йдуть всі невпопад,
Та бритий лоб -- хай жлоб чи сноб --
З'єднав у маскарад.

Ми льон прядем й канат плетем,
В крові вже нігті в нас;
Збираєм пил, шкребем настил,
Аж поки день не згас;
І двір метем, й по воду йдем --
Брязк відер повсякчас.

Копаєм, рвем, ламаєм, б'єм,
Та й ще серед всього
Встигаєм ми горлать псалми
Й не згадуєм його --
І в серці завмирає страх
Від гамору цього.

Таївся страх у нас в серцях
Й був тихим його крок;
Забули ми, що звук сурми
Звістить вже скоро строк, --
Й от бачим яму у дворі
Й навкруг -- землі горбок.

Мов зла оплот, розкривши рот,
Зіяла яма ця
В мольбі прийнять й навік обнять
Ще теплого мерця;
І кожен знав: до ранку ще
Повісять молодця.

Ми мовчки йшли, в душі ж були
Пітьма, і смерть, і жах;
Сновида мов, повз нас пройшов
Кат з клуночком в руках;
Й по камерах ми розбрелись,
Щоб ніч зустріть в сльозах.

Ховався страх по всіх кутках
У цю скорботну ніч;
Мов у труні, всі мовчазні,
Німотність зусібіч;
Відчай утрат плив із-за грат
З блідих, мов смерть, облич.

Він спати ліг, як тільки б міг,
Хто звідав благодать;
Наглядачі за ним вночі
Не знали, що гадать:
Який же сон вчас похорон? --
Й те, що останній -- знать!

Зате не спав той, хто ридав,
Хто ще не відав сліз:
Пройдисвіт, злодій, хуліган
В очах відчули різь,
В чиїх серцях проснувся страх
І душу відчай гриз.

О, в таку ніч жахлива річ --
Чужу вину відчуть!
Й себе розп'ять, й слова проклять
Невинних жертв почуть!
Й свинець немов, не сльози -- кров
Вже по лицю течуть.

Безшумно крались сторожі
І стежили пильніш,
Та бачать схилені в журбі
Фігури сірі лиш;
Й -- о, диво з див! -- поклони бив,
Й хто не моливсь раніш.

Всю ніч в мольбі в німій журбі,
Щоб осушить до дна
Ту чару, мов полин, гірку,
Як мари вже й труна
На когось ждуть, і смак відчуть
Розкаяння вина.