Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Я розлякував ящірок в зарослях чапаралі…
чув зозулю зі буцегарні, перепливав моря,
жив з китаянкою. Пак, моя
стовпова дорога подалі вела, чим кралі
на вокзалі привиділося. І то:
гадай на руці, та не скороходам.
Несусвітне у вивороті, пальто
змусить казитись і осінь сподом,
не якогось там "мусора". Далебі, верста,
є той виплід впосліджень, чиє правило
губить пейзаж і плодить місця,
де на часі зайве, гадаю, тіло.
Ба, крива собі не відмовить, в пандан прямій,
звіріючи від взуття, вибелькотіти "не треба".
Від лиця фотографію легше слати домів,
чим змальований янголів профіль з неба.
-----------------------------
И. Бродский
Я распугивал ящериц в зарослях чаппараля,
куковал в казенных домах, переплывал моря,
жил с китаянкой. Боюсь, моя
столбовая дорога вышла длинней, чем краля
на Казанском догадывалась. И то:
по руке не вычислить скорохода.
Наизнанку вывернутое пальто
сводит с ума даже время года,
а не только что мусора. Вообще верста,
падая жертвой своего предела,
губит пейзаж и плодит места,
где уже не нужно, я вижу, тела.
Знать, кривая способна тоже, в пандан прямой,
озверевши от обуви, пробормотать "не треба".
От лица фотографию легче послать домой,
чем срисовывать ангела в профиль с неба.
<1987>
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
" З Іосіфа Бродського. Шість років по тому "