- 1 -

Бобо померла, а шапки не геть.
Осмуті із сутуг сухій не вийти.
Метелика лиш нівечить багнет
Адміралтейства, куций нашпилити.

Квадрати вікон, скільки не крути
макітрою. І цілковита певність
в поясненні трапунку з пустоти,
як у бляшанці патраній: "Ось це ось".

Бобо померла. Збігла середа.
На вулиці, на випадок нічлігу
білісінько, і чорна лиш вода
ріки нічної не приймає снігу.

- 2 -
Бобо померла. В инеї журби
квадрати вікон, аркові півкружжя.
Такий мороз, що хай уб’ють, аби
зі вогнепального оружжя.

Бувай, Бобо, о, чарівна Бобо.
Сльозу сочити личить скибці сиру.
Услід тобі податися слабó
і остовпіти обіч не під силу.

Твій образ буде, знаю наперед,
у спеку, на морозі-ломоносі
зникомий обертати силует
у неповторній перспективі Россі.

- 3 -
Бобо померла. Відчаї зажур
не празнують, а ті слизькі, як мило.
Оце було наснилось, що лежу
в своєму ліжку. Так воно і вийшло.

Зірви цей аркуш, дату переправ:
кільце нуля круне і лік утратам.
Сни без Бобо обволікають яв,
але повітря в дім трапля квадратом.

Бобо померла. Немічні вуста
огубити: "Не треба", ледве теплі.
Напевне, після смерті – пустота.
Гірка, але чесніша, ніж у Пеклі.

- 4 -
Ти всім була. Але тому, що ти
небіжчиця, Бобо моя, бувати
тобі хіба-що згустком пустоти.
Що теж чимало, як поміркувати.

Бобо померла. Погляд зіслиза
із образів на обрієве лезво,
та вам, Бобо, Кікі або Заза
замін катма навзаєм й незалежно.

Іде четвер. Я вірю в пустку тут,
у Пекло буцім, так у ній херово.
І Дант новий бере перо покут,
і на пусті місця ставляє слово.



------------------------------------

Иосиф Бродский.

Похороны Бобо
- 1 -

Бобо мертва, но шапки не долой.
Чем объяснить, что утешаться нечем.
Мы не приколем бабочку иглой
Адмиралтейства - только изувечим.

Квадраты окон, сколько ни смотри
по сторонам. И в качестве ответа
на "Что стряслось" пустую изнутри
открой жестянку: "Видимо, вот это".

Бобо мертва. Кончается среда.
На улицах, где не найдешь ночлега,
белым-бело. Лишь черная вода
ночной реки не принимает снега.

- 2 -

Бобо мертва, и в этой строчке грусть.
Квадраты окон, арок полукружья.
Такой мороз, что коль убьют, то пусть
из огнестрельного оружья.

Прощай, Бобо, прекрасная Бобо.
Слеза к лицу разрезанному сыру.
Нам за тобой последовать слабо,
но и стоять на месте не под силу.

Твой образ будет, знаю наперед,
в жару и при морозе-ломоносе
не уменьшаться, но наоборот
в неповторимой перспективе Росси.

- 3 -

Бобо мертва. Вот чувство, дележу
доступное, но скользкое, как мыло.
Сегодня мне приснилось, что лежу
в своей кровати. Так оно и было.

Сорви листок, но дату переправь:
нуль открывает перечень утратам.
Сны без Бобо напоминают явь,
и воздух входит в комнату квадратом.

Бобо мертва. И хочется,уста
слегка разжав, произнести: "Не надо".
Наверно, после смерти - пустота.
И вероятнее, и хуже Ада.

- 4 -

Ты всем была. Но, потому что ты
теперь мертва, Бобо моя, ты стала
ничем - точнее, сгустком пустоты.
Что тоже, как подумаешь, немало.

Бобо мертва. На круглые глаза
вид горизонта действует, как нож, но
тебя, Бобо, Кики или Заза
им не заменят. Это невозможно.

Идет четверг. Я верю в пустоту.
В ней как в Аду, но более херово.
И новый Дант склоняется к листу
и на пустое место ставит слово.

«1972»