- 1 -

Бобо померла, а шапки не геть.
Осмуті із сутуг сухій не вийти.
Метелика понівечить багнет
Адміралтейства, куций нашпилити.

Квадрати вікон, скрізь – куди не кинь:
"Що трапилось?" І цілковита певність
у вишкрібках із решти опостінь,
як у бляшанці патраній: "Ось це ось".

Бобо померла. Збігла середа.
На вулиці, на випадок нічлігу
білісінько, і чорна лиш вода
ріки нічної не приймає снігу.

- 2 -
Бобо померла. В цих рядках журби –
квадрати вікон, аркові півкружжя.
Такий мороз, що хай уб’ють, аби
зі вогнепального оружжя.

Бувай, Бобо, о, чарівна Бобо.
Сльозу сочити личить скибці сиру.
Тобі услід податися слабó
і обік остовпіти не під силу.

Твій образ буде, знаю наперед,
у спеку, на морозі-ломоносі,
рокам навспак зростати в силует
у неповторній перспективі Россі


- 3 -
Бобо померла. І разки зажур
цілком ділимі, та слизькі, як мило.
Було оце наснилось, що лежу
в своєму ліжку. Так воно і вийшло.

Зірви цей аркуш, дату переправ:
Нуль передує відліку утратам.
Сни без Бобо порожні, як і яв,
й повітря проникає в дім квадратом.

Бобо померла. Немічні вуста
огубити "Не треба", доки теплі.
Напевне, після смерті – пустота.
Ймовірніша, авжеж, і гірш, ніж в Пеклі.

- 4 -
Ти всім була. Але тому, що ти
небіжчиця, Бобо моя, бувати
тобі хіба-що згустком пустоти.
Що теж чимало, як поміркувати.

Бобо померла. Око зіслиза
на здаленіле обрієве лезво,
та вас, Бобо, Кікі або Заза
ним не заміниш. Стійма, чи то лежма.

Іде четвер. Пустельний виднокруг.
У нім, як в Пеклі, так здебільш херово.
І Дант новий бере перо до рук,
і на пусті місця ставляє слово.




------------------------------------

Иосиф Бродский.

Похороны Бобо
- 1 -

Бобо мертва, но шапки не долой.
Чем объяснить, что утешаться нечем.
Мы не приколем бабочку иглой
Адмиралтейства - только изувечим.

Квадраты окон, сколько ни смотри
по сторонам. И в качестве ответа
на "Что стряслось" пустую изнутри
открой жестянку: "Видимо, вот это".

Бобо мертва. Кончается среда.
На улицах, где не найдешь ночлега,
белым-бело. Лишь черная вода
ночной реки не принимает снега.

- 2 -

Бобо мертва, и в этой строчке грусть.
Квадраты окон, арок полукружья.
Такой мороз, что коль убьют, то пусть
из огнестрельного оружья.

Прощай, Бобо, прекрасная Бобо.
Слеза к лицу разрезанному сыру.
Нам за тобой последовать слабо,
но и стоять на месте не под силу.

Твой образ будет, знаю наперед,
в жару и при морозе-ломоносе
не уменьшаться, но наоборот
в неповторимой перспективе Росси.

- 3 -

Бобо мертва. Вот чувство, дележу
доступное, но скользкое, как мыло.
Сегодня мне приснилось, что лежу
в своей кровати. Так оно и было.

Сорви листок, но дату переправь:
нуль открывает перечень утратам.
Сны без Бобо напоминают явь,
и воздух входит в комнату квадратом.

Бобо мертва. И хочется,уста
слегка разжав, произнести: "Не надо".
Наверно, после смерти - пустота.
И вероятнее, и хуже Ада.

- 4 -

Ты всем была. Но, потому что ты
теперь мертва, Бобо моя, ты стала
ничем - точнее, сгустком пустоты.
Что тоже, как подумаешь, немало.

Бобо мертва. На круглые глаза
вид горизонта действует, как нож, но
тебя, Бобо, Кики или Заза
им не заменят. Это невозможно.

Идет четверг. Я верю в пустоту.
В ней как в Аду, но более херово.
И новый Дант склоняется к листу
и на пустое место ставит слово.

«1972»