Я сотні разів уявляла, як відбуватиметься наша зустріч.
І коли вона стала неминучою, у що я щиро вірила і надіялася, ретельна підготовка знадобилася неабияк. З дня, як ми познайомилися у інтернеті, минуло понад місяць. А вже перебуваючи у відпустці на морі планувала, як ми з тобою питимемо на брудершафт за знайомство справжній брют з Нового Світу, пляшку якого спеціально придбала. У мене було шалене бажання тебе побачити, обійняти, почути твій запах, поцілувати. Пригорнутися до твого серця, доброго і вогняного. Я мріяла і марила тобою, відсилаючи тьохкання свого серденька через тисячі кілометрів. Навіть почала відчувати твій ритм, прокидатися тоді, коли прокидаєшся ти, хоча на годиннику у нас була глибока ніч. Звісно, потім знову засинала. І коли ти не міг опиратися мому натиску, все сталося як мало бути.
Ось я стою в терміналі аеропорту вперше в житті, біля довідкового бюро, адже ми домовилися про місце зустрічі заздалегідь, і з хвилюванням вдивляюся у кожну чоловічу спину, що проходить повз мене, ніби прикидаючи, якого зросту ти, мій довгоочікуваний гість.
Напарфумлена, зібрана, але однак нервую. Стою, поглядаючи на табло прибуття, і вже сумнів закрадається, а що як не прилетів, просто в останній момент передумав. Але сподіваюся, що навпаки, бажання зустрітися виявиться сильнішим за острах, і ти все ж прилетиш.
Я стою, поглядаючи на перехожих, які вже тісняться біля турнікетів виходу з терміналу, різні обличчя, осяяні надією на зустріч, в очікуванні хто кого. Тут є і чоловіки, що чекають дружин і дітей, і рідні, очікуючі родичів, і просто приятелі чи друзі. Тут є перекладачі, зустрічаючі представники фірм, таксисти, що настирно пропонують скористатися таксі. Шарлатани, що прагнуть перевірити вміст сумочок і кишень. У руках таблички з написами, з повітряними кульками, квітами, посмішками на обличчі. І я, що поза натовпом, у білому жакеті, чорній прозорій блузі, спідниці-олівець і білих балетках. Блондинка з новою зачіскою, прагну тебе здивувати.
Час від часу дивлюся на свої ноги. Чому я не взула туфлі на високих підборах справити перше враження? Певно, тому, що хотіла, щоб ти був вищим, таким, щоб ставати навшпиньки. Обвивати твою шию руками у обіймах.
Я підходжу до віконця довідки, щоб уточнити інформацію про прибуття рейсу.
Вже питаю втретє, звісно, хвилююся.
Раптом, високий і симпатичний молодик оминає мене. Я квапливо прямую за ним і негучно гукаю на ім'я. Він обертається і всміхається. Каже, що я помилилася, але хотів би бути тим, кого я чекаю. Зашарілася, опустила очі, зніяковіла, посміхаюся. І знову повертаюся на позицію очікування. У грудях холоне. Це очікування перетворюється помалу на тортури. Випробування. Нервове навантаження, де туго натягнуті струни вже дзвенять.
І тут – я бачу лише посмішку, іншого не помічаю, і розумію, ця посмішка, що рухається до мене – я її знаю тисячі років!
– Привіт, Вітуля! – тільки і встигаю почути. Далі все, ніби у круговерті – я простягаю руки, щоб обійняти, але наші вуста поєднуються у поцілунку. Блискавично! Це вище моїх сил. Магніт спрацював і я піддалася. Відчуття – я вдома, нарешті вдома! Світ пливе з-під ніг, земля крутиться, зірки сяють, я в космосі, і мій космос – ти. Ми цілуємося і одні у цілому Всесвіті. Я стою навшпиньках, ти мене схопив за талію і крутиш-крутиш-крутиш навколо осі, моя вісь – ти. Світ зачаївся. Час спинився. Тільки Кохання вічне.
У автобусі з аеропорту ми не спиняємося,поцілунки-поцілунки-багато поцілунків. Надолужити простір і час. Наздогнати життя. За спиною французи, випадкові спостерігачі нашої пристасті, шепочуть про нас, про Париж і любов.