ІV Розділ авторської антології "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!" має назву "ПІД ОМОФОРОМ ЗЛОТОТКАНИМ..." і складається з Марійської (Богородичної) поезії української еміграції 20-70 років минулого століття - це все автори з насиченою творчою і життєвою біографією боротьби з тоталітарним режимом. Всі вони на чужині плідно творили і в їх творах відчувається велика туга за рідним краєм. Ці автори в більшості невідомі сучасному українському читачеві, а коли й відомі, то лише вузькому колу істориків-літературознавців.
У цих авторів багато псевдонімів, криптонімів та невідомих імен з огляду на ту буремну добу, в якій вони жили і творили.

Антологія Марійської поезії "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!" (рукопис)

Скиталець

МОЛИТВА
До тебе, Мати, ми з чужини
всі линем в щирих молитвах:
вітай нам, Мати, все між тими,
що нам являються лиш в снах!

Йдемо Христовими слідами,
скитальців хрест на плечах в нас,
хоч ллється кров дітей за нами,
однак вогонь надій не згас.

Бо Ти, Пречистая, для Сина
благання наші всі береш,
і віруєм - прийде хвилина,
в якій нам волю повернеш.

Бо кров, терпіння і наруга,
це шлях до вічного життя –
до рідного повернем плуга
і піде біль наш в забуття.

Тебе благаємо, Пречиста,
бери нас всіх під Свій Покров!
Плестимем з серць Тобі намиста,
вкрашатиме їх наша кров.

І будеш вічно Ти між нами
і Бог Христос, Твій любий Син,
і непорочними устами
славитимем Христовий чин!
На скитальщині, в Байройті, 31 травня 1947 року Божого цю віршовану молитву склав, імовірно, Остап Грицай.
«Календар Світла» 1958, ст.4.

Деріян

МОЛИТВА
Богородице Діво, в мандрівну годину –
на моря випливаючи, в простір шумкий,
ще поглянемо зором на Схід, в Україну,
і медалик затиснем в долоні міцній,
той медалик сріберний,що перед роками,
коли вперше виходили в далеч, у світ,
мозолистими з праці твердої руками
наша мати в’язала на шию. Привіт
далечінь шле та пісню чужу і грайливу,
береги промиває солоний прибій…

О прийми, о прийми, Богородице Діво,
Нас тривожних під прапор оспіваний Твій…

Богородице Діво, далеко у мряках,
за горами, за ріками, за обрієм –
залишили ми, добровільні бурлаки,
найдорожче, найкраще, все рідне своє.
Ми вийшли у світ розшумілий на зорях,
ми вийшли шукати чужинних скарбів;
пронесли ми криштальне, скривавлене горе,
понесли ми терпіння і рани віків.
І немає для нас понад батьківську ниву!
І немає для нам понад це більших мрій…

О верни, о верни, Богородице Діво,
Нас у край незабутній, в омріяний свій!
«Церковний календар-альманах», 1982, с.4.

Євген Мацелюх

ЗАРВАНИЦЯ
Знана всім нам Зарваниця,
Чар Подільських, тихих сіл…
Чудотворна там керниця,
Лік на кожен смуток, біль…
Гай зелений, ліс співучий,
В межах золотих ланів…
Там несеться спів могучий
Відпустових молебнів…
Літом тисячні прочани
З міст Поділля, з гірських сіл,
В Зарваницю йдуть стежками,
З вірою несуть поклін.
Гомін пісні дзвенить в полю,
В долі чути десь дзвінок…
О, Маріє! Дай нам волю!
Щастя, радости вінок!..
Сад вишневий і ліс гордий
Шумить пісню давніх літ,
Бо там образ чудотворний,
Ще з минулих літ, стоїть…
В долі Стрипа круто в’ється
Серед зелені лугів…
Соловейків спів несеться
З білих, вишневих садів.
Світять світла вечорами…
Йдуть прапори, чути спів…
О, Маріє! Все будь з нами!
В щасті, горю наших днів!..

Тужно нам без Батьківщини,
Як згадаєм Рідний Край,
Лине серце до родини,
В Зарваницю, тихий рай…
«Слідами Малої Святої» 1950, число 3, ст.14.

А. Трух, ЧСВВ

МАТИ УКРАЇНИ
Непорочна Діво-Нене, Мати Бога-Сина,
Як сердечно Тебе любить наша Україна!

Вже літ тисяч – ще від Ольги, від Володимира
До Марії з України лине просьба щира.

Пливуть мольби, щедрі жертви на гарні святині,
Щоб Марії честь складали по всій Україні.

Честь складали, піснь співали на славу Цариці –
Діти Руси-України на рідній землиці.

Чи то в Києві престольнім, чи в Галичі, Львові –
До Марії Україна горнулась в любові.

Навіть Січ і Запорожжя любило Марію,
В небезпеці в Ній все мало опіку й надію.

Як під Віднем проти турка ставали до бою:
«Пречистая Діво-Мати», співали з мольбою!..

Похилилась в горю-смутку червона калина –
Завитала в Україну недобра година…

Течуть сльози, вмліва серце від смутку, недолі –
Погибають Її діти в жорстокій неволі.

О, Маріє, Ти, що з Сином царюєш у небі:
Кинь луч ласки вірним дітям, дай поміч і потребі!

Хай підійме Твоя ручка червону калину,
Хай поверне Воля й Доля на всю Україну!

Хай ще в Києві заблисне гетьманська булава –
Тоді буде, Божа Мати, Тобі дяка й слава!
«Калєндар Українських Вістей» 1939, ст.57.

Микола Матіїв-Мельник

СПАСИ, РЯТУЙ НАС, БОЖА МАТИ"
Спаси, рятуй нас, Божа Мати –
Кричать серця в нас і уста,
Кричить крізь чорну ніч окату
Наш біль, розп’ятий на хрестах!..
Рятуй нас: Ірод поля топче,
Січуть нас полчища бутні –
Клює нам крук голодний очі
І кляті на чужині дні.
Рятуй від голоду й від спраги –
В неволі наша вся земля.
І поганьблені наші стяги,
І стид на нас камінням ляг.
Зніми із нас нестерпні кари:
Горить душа від мук і ран…
Цілили обри нас, татари
І цідить кров червоний хан!
Ми знаємо, за що ті муки…
Дав чорнозем нам Бог…мечі,
Й плуги… дав талани нам в руки –
І золото, і колачі…
І ми від туків оп’яніли
Й заснули каменем в лігвах,
Аж в полі смерчі задудніли
І потяглася Чудь… Мордва…
В огнях збудилась Україна
Без воїв, сурм і рогатин –
Прости, Пречиста, нам провину,
Ачей простить нам і Твій Син!..
Отчизну знов верни нам милу,
На рідний стати дай обліг,
Побиті спростувати крила
І рідний цілувать поріг.
Ми чорнозем наш на долонях
Нести будем. Насущний хліб
Із наших золотих загонів
Не забере нам злий сусід.
І встане наша рать, як плова,
На тих, що нам заступлять путь
До сонця і до Твого Слова –
І кров на жертву понесуть!
«Калєндар Української Родини», 1952, ст.98.

Автор невідомий

МОЛИТВА
О Мати Ізбранна, Царице Маріє,
До Тебе ми шлемо все наші мольби,
Ти Русь-Україну й народ наш веди,
Єдиний Покрове і наша Надіє!

За ті сліз потоки і поту, і крови,
Що в бою за долю крізь шлях горя й бід,
Нам труди значили, наш крок, кожний слід,
Спаси нас, Маріє, немічних Покрове.

Веди нас, Маріє, благаєм єдина,
Прихильним глянь оком на працю й наш труд,
Най двигнесь у славі і чести наш люд,
Най Мати воскресне, величня Вкраїна!
«Калєндар Місіонаря», Жовква 1923, с.94.

Автор невідомий

МОЛИТВА
Обдерті з цвіту всякої надії,
До Тебе всі звертаємось, Пречиста:
Дай, щоб заблисла в нас зіниця мглиста,
Щоб нам сльоза не зрошувала вії!

Дивися, Мати, в крайний час потреби,
З низин до Тебе простягаєм руки,
Збав наші душі від скорбот і муки:
З сліз наших світиться любов до Тебе!

Навколішках Тебе благаєм, Мати,
По імени Тебе зовем, Маріє,
Єдина жизні нашої надіє,
Лише від Тебе ждемо благодати!

Як очі путника серед пустині
Лиш за оазою зорять без впину,
Так ми до Тебе просьбу шлем єдину,
Будь поміччю нам у важкій годині.

Дай одність нам – а ми здобудем сили!
Дай провід нам – а ми як один станем!
Під омофором Твоїм злототканим
Ми всі постанемо з могили!
«Із глубини возвах», Жовква 1905, с.123.
«Калєндар Місіонаря», Жовква 1922, с.80.
«Калєндар Доброго Пастиря» 1949, с.3.


Автор невідомий

"У ЧЕСТЬ МАРІЇ, ТРОЯНДИ МІСТИЧНОЇ"
Хвала Тобі, Трояндо
Містичної краси,
Не на землі розцвіла
Не в жемчугах роси.

Хвала тобі, Трояндо,
Святих небес висот,
Хвала Тобі, Маріє,
За пахощі чеснот.

Ти найчистіший творе
Небесного Вітця,
Оздобо наймиліша
Душ праведних вінця.

Маріє-пишноквіте,
Що звеселяєш рай,
Наш український нарід
В опіці завжди май.
«Місіонар», Філадельфія 1951, ч.4. с.116.

Автор невідомий

"МАДОННА"
Мадонно ясна, зорецвітний мій раю,
Запашная квітко з померлих вже літ!
Тобі я молюся й на Тебе вповаю, -
Ти сонечком сяєш і грієш мій світ.

З дитинства ще тямлю: в голубії ночі,
Коли мамин шепіт застиг в тишині,
Я чув Твою близькість крізь замкнені очі,
Що ласкою сяла з ікон на стіні.

Тоді Ти у снах наді мною леліла
І пряла в клубок щиро-злотії сни…
А ранком Ти яблуні квіттям біліла
І пестила чаром дзвінкої весни…

А потім – спокуси. Як бурі шаління
Вчіпали мій дух, - деревце молоде,
Ти тьму роздирала неземним промінням,
І вела на шлях, що в безпечність веде.

Як гіркість життя і зневіри безодні
Вливались у душу й палили, мов грань,
О часто вже доторк Твоєї долоні
Зганяв із чола накип дум і страждань!..

На цій сліз долині, в мандрівці без краю
Для мене на світі тільки Ти одна,
Надія пресвітла, розкішний мій раю,
Мадонно моя пресвята, неземна!
«Місіонар», Філадельфія, ч.9-10, с.260-261.

Василь Лімниченко

ДО ЯСНОЇ ГОРИ В ГОШЕВІ…
Із душ, нанизаних чуттями скарг і кривд
І сподіваннями та споминами днів
Прокладені шляхи до Ясної Гори,
Якої світлий верх вже два віки виднів…

Впродовж цих двох віків туди йшли шукачі
Здорових, свіжих сил та життьових полегш,
Ішли з безоднями страждання у душі
На наш преясний Верх, до брам його, до веж.

Це ж чудотворний Верх! Його храмний поріг,
Зцілований часом і міліоном уст,
Це світляна межа печалів і потіх,
Погідних почувань душі й тремких покус!

Це наш родимий Верх! Його храмний вівтар
Це пристань грішних душ, що наче кораблі
Із вихорів та бур, із досвідів і кар
Натрапили на твердь багнистої землі.

Із цього вівтаря вже много-много літ
Блакитна Пані ласк прочанам вік пряде,
Тому на Ясний Верх і до його воріт
Наш нарід звідусіль щороку йде та йде.
На спомин прощі Перемиської Землі на Ясну Гору в Гошеві (9-10.VІІ.1938).
Друкарня ОО.Василіан у Жовкві. Наклад ОО.Василіан у Перемишлі.

Роман Оріон Климкевич

РАДУЙСЯ, МАРІЄ!
У пристані на вежах грають дзвони,
Із далечі надранній вітер віє,
Несе солодкий гомін в небосклони –
Пренепорочна
Радуйся, Маріє!

Ген, поза хвиль тремтливе колихання,
Там, де на самоті вітрило мріє,
Уноситься розмолене вітання -
Пренепорочна
Радуйся, Маріє!

Злітають вгору зграї голубині,
Біліють… гинуть… небо лиш синіє…
Благословенна в цій ясній годині,
Пренепорочна
Радуйся, Маріє!


Недільна тиша сонячного ранку
Сповнила груди цвітами надїї.
Пречиста Діво в срібному серпанку,
Пренепорочна
Радуйся, Маріє!
«Католицька акція», Едмонтон 1954, ч.11-12, с.2. Зі збірки «На синіх обріях»

Юрко Шкрумеляк

МАТИ БОЖА У ПИЛАТА
(легенда)
Забажала Божа Мати
Свого Сина рятувати,
Бо взяли Його на муки
Люті фарисейські руки.
Копу яєчок зібрала,
В полотенце зав’язала,
Та й понесла до Пилата,
Щоби ласки ублагати.
- Він не винен, любий пане!
Чи вчинив Він щось погане?
Не давай його на страсти,
Не давай святому впасти!
А Пилат говорить: - Знаю,
Та ніщо вже не зділаю!
На Голгофті цеї ночі
Син твій, мати, замкнув очі.
Похилилась, заридала,
Гей трава скошена, впала –
І яєчка розв’язались,
По камінню розкачались.
А Пилат поглянув живо –
Що за чудо – що за диво!
Це не яєчка біленькі,
Але писанки пишненькі!
Ломить руки з болю й дива:
«Мати! Мати нещаслива!
Вірю – Син Твій Бог обнови!
Я не винен в Його крови!»
Писанки гей барвні цвіти,
Розкотилися по світі.
Добрі люди їх забрали,
Христа Бога прославляли.
«Америка» 1935, ч.50, с.3.

Володимир Янів

УСМІХ ОТЧИЗНИ
В сірий день нераз звитяжний промінь
Зломить силу мряк і лютість грому –
Лихоліть зловіщий зов.
Так теж в сірий день я блуканини
Дорогу іконку з України
В сірім провулку знайшов.

Вирізьблений в пам’яті й уяві –
Як тягар зневіри й болю здавить,
Він проміттям скрізь мені.
Ні! Ніколи зло мене не стріне
І даремно не пройду, не згину
У розпуки чорні дні.

Виповню обіт – найкращу мрію
І по днях невдач, війни, стихії
Принесу іконку знов.
І в моїй отчизні, в тихій хаті,
Буде обрах ореолом сяти
У горінні молитов.


***
… І прийду колись, приб’юсь, припаду
До порогів, де я пив розраду,
Що навік її зберіг.
…І в молитві ще слабі долоні
Простягну я, може, до ікони,
Де царить Твій щастя сміх.
«Шляхи», Мюнхен 1951, ст.127.

"ІКОНА В СІРІМ ПАВУТИННІ"
У житті моїм, колись в дорозі,
Я спинивсь на стоптанім порозі,
Де замешкав стиду біль.
В темноті розбитої каплиці,
В бруді сум пониження таїться,
Студінь пустки відусіль.

Там, де слово падало з амвону,
Де псалом з грудей нестримним тоном
До небес в неділю плив,
Олтарі – без ладану й кадила,
В поросі стоять, покриті пилом,
Миті струменями злив.

А ікона в сірім павутинні,
В холоду імлі прозоро-синій,
На пустій стіні тремтить.
Тайнами життя глибокі очі
Вже повік мене скувати хочуть,
Щоб століттям стала мить.

Сивий сумерк день короткий ловить;
В настрою, у припливі любови,
Я молюся за батьків.
Так нераз на путей бездоріжжі
Родяться слова й натхнення свіжі
З почувань забутих днів.

І дивлюсь: ікона оживає
В слів моїх нестримному ручаї,
І рука благословить.
Павутиння вже сріблом ясніє,
І німа сльоза на довгих віях
В пустки темноті блистить.
Шляхи», Мюнхен 1951, ст.128.

Дан Мур (Данило Муринка)

ПРОМІННЯ ЛАСКИ
Ні, не кошмар зрадливий в сні хмільному,
Ані примара в тьмі лихої ночі,
А в день погідний, при труді важкому,
Побачили душі моєї очі
Пречисту Діву в сяйві осяйному.
В прозрілі очі сяйвом б’є картина:
Стоїть Пречиста, білий цвіт-долоні…
Під пагорбом розложиста долина
І постаті в чернечому. Їх скроні
Схилила каяття свята година.
В одних, мов ночі розпростерті крила,
Зневіри тіні, сутінь маловір’я
І сумнівів імла обличчя вкрила,
А в других, близько до вершка узгір’я,
У сніжній білі ясність – віри сила!
На них спливає Ласка Пресвятої –
Проміння злива ніжна і прозора…
Не сонця золото сівби яркої –
Предивна ткань сяйного омофора,
Спадь золотава сині голубої.
Не описать мені, убога мово,
Святу красу Пречистої словами,
Проймає серце трепетом тривога…
Бо хто земними зобразить красками
Прикрасу неба, Діву, Матір Бога!?

Німе довкілля, сповнене журбою,
Збудило тишу криком передгрози –
«Що діялось і діється з тобою!?»
Слова гасили струмом щастя сльози,
Що променіло Ласкою Святою.

Налите серце вірою горіло…
Гостило Дари Пресвяті кивота…
Лице на муках радістю ясніло,
Родило усміх в тіні ешафота –
Кого Проміння Ласки осінило.
«Світло» 1963, ст.226.

Дан Мур

НЕ ОСКОРБИ, МАРІЄ!
Торкнулось сонце сяйва скронь…
і наче болі змило…
Скотилось вниз у цвіт долонь…
і злото вій стулило…
Це не краса – а всесвіт мук…
мов мармур, сніг біліє…
Торкнусь Твоїх устами рук…
Не оскорби, Маріє!

Мій поцілунок не терпкий,
без зради і облуди.
Серпанком ласки оповий, -
не крам продажний Юди, -
Бо це любови й віри жар,
що ним душа жевріє…
Мого це серця щедрий дар…
Не оскорби, Маріє!

Його у серці заховай,
пробитому мечами…
Душі моїй тоді віддай,
як ночі стануть днями…
Як темінь очі погасить,
а кров заціпеніє,
Востаннє серце проквилить:
Не оскорби, Маріє!
«Світло» 1963, ст.227.


Л. Ромен

ОСВЯТИ
Тобі ця молитва горить як свіча,
Надією, Матінко Божа, єдина, -
Такий, як мій біль, гірш удару меча,
Прошив Твоє серце й за рідного Сина!..
А нам розп’яли Землю-Матір кати…
Несилу Ти нам, Милосерда, прости…

Не встоялись мужні в над смертнім бою…
Та, руки умивши, дивились Пилати,
Не знали, ствердивши «невинність» свою,
Що прийде Господня рука їх карати…
За байдужність наших сусідів прости
І нас від байдужости всіх захисти!

Та вимоли в Бога ще мужності й нам –
За нашу стражденну, за Матір обстати,
Щоб – вільна! – всміхнулась. Простила синам,
Що слово шанують величнеє – МАТИ!..
Як Син Твій здіймав на негідних бича,
Ти нам освяти на безбожних меча!
«Наша Мета» 1954, число 22, ст.5.

Віра Вовк

РІЗДВО
Всміхнися, Мамо! На Твоїх колінах
Проснулось нині дороге Дитя;
Його загріли сарни і ягня,
Як догоряли в вогнищі поліна.

Прийшов і князь, і воїн, і чумак
Розпромінити личенько дитяче,
Та й розстелили взори мерехтячі,
Пшеничні ядра і пахучий мак.

Лягає ніч на вбогім оборозі
І світить мирно уставками зір.
Усе: і янгол, і пастух, і звір
Клякає тихо на Твоїм порозі.
«Правда», Прудентопіль 1956, ч.51-52, с.5.

Христофорський

СЯЄ ТВІЙ, О МАТИ СТЯГ!
(фрагмент)
О краю мій! вже не стогнать Тобі в кігтях хижацьких,
Вже чути гомін волі, - когорти крицеві встають!..
На затризублених щитах, шоломах
Тобі скарб волі й перемог несуть!

Із запустіння встане Нарід,
Відродиться… промостить славі шлях…
Тоді на вежах Юра і Софії
Засяє твій, о Мати, стяг!
«Слідами малої Святої» 1950. Число 4, ст.13

Леся Храплива

УКРАЇНСЬКА МАДОННА
Бачу Тебе у побіленій хаті
Українська Мадонно пахучих степів.
Під вікном простелився барвінок хрещатий,
При іконі старій чорнобривець розцвів,
А в очах твоїх сміх і несказанна ласка,
Як в вишиванці Сина свойого пестиш,
Сивих слави сторіч незабута ще казка,
Тиха гордість і блиск із небес висоти.
І я бачу, як йдеш, обездолена Мати,
Із терновим вінцем через муки і жах,
Бо далеко Твій Син, ні нема в Тебе хати,
Лиш надія одна ще жевріє в очах:
Що повернешся знов до забутої хати,
Де в куті на іконі рушник споловів,
І до Сина ще знов усміхнешся, о Мати,
Українська Мадонно цвітистих степів.

«Світло» 1957, число 7-8, ст.45.
«Християнський голос» 1969, число 19, ст.3.

З рукопису авторської антології "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!", 2018.