TAEDIUM VITAE

Встромить у юнь відчаю ніж; вдягатись
В твою ліврею, гірше із століть;
Юрбі дать тайники душі всі зріть;
В сильце жіночих кучерів пійматись
Й лакеєм буть Фортуни -- присягатись
Я ладен, що не в змозі це терпіть:
Хвиль піни жалюгідніш; від суцвіть
Чортополоху пухом лиш остатись!
Ні, дурнів не пущу і на поріг
Тих злісних, що плітками тішать слух
Про мене; з батраками мать ночліг
Вже краще, ніж повернення в ту зграю,
Охриплу в спорах, де мій звідав дух
З гріхом в цілунку вперше втіхи раю.

Taedium vitae (лат.) -- відраза до життя.

НА ПРОДАЖ З АУКЦІОНУ ЛЮБОВНИХ ЛИСТІВ КІТСА

Листи ці, що писав Ендиміон
Коханій, ніжним почуттям зігрітий, --
Цих слів не смів би іншим повторити, --
Розпродує тепер аукціон.
Скарбів безцінних потаємний схрон
Для пліткування і торгів відкритий --
Кристал поета серця вже розбитий
Й очам глумливим відданий в полон.
Сюжет знов древній в пам'яті воскрес:
В містечку східнім так вночі солдати
Ділили одяг взятого до страти;
Кидали жереб, спір був до небес --
Й не знали ні того, хто був розп'ятий,
Ні смутку Бога, ні його чудес.

Ендиміон -- у давньогрецькій міфології вродливий юнак,
що жив на схилі гори Латмос; в нього закохалась
богиня Діана. Кітс присвятив йому однойменну поему.

РОЗКАЯННЯ

Цей гріх був мій -- і в цім моя журба.
Вже музики не чутно чарівної,
Крім хвиль зітхань мелодії сумної,
Де вічні наріканні і мольба.
Сухий лист вітер в діл жене з горба.
Де ж те все, чим жив літом і весною?
Вже срібної сережки ні одної
Не вимолить в зимових стуж верба.
Та хто це там йде берегом? Дивись,
Любове, й тішся! З півдня йде, й милує
Його яскравий одяг зір. -- Жених
То твій віднайдений: він поцілує
Ще не зів'ялі рози губ твоїх.
Й молиться буду й плакать, як колись.