V
Хто зна, чи правим є закон
Й чи варт спокут вина?
Що знаєм ми тут у тюрмі,
Це -- що стіна міцна;
Й що кожен день тут, наче рік,
Й годин варт мить одна.

Для того й створено закон --
Я в цім переконавсь --
З тих пір, як брата брат убив
Й печальний світ почавсь, --
Щоб у полову йшло зерно,
А плевел залишавсь.

Хотів би, щоб це знали й ви,
В чім впевнивсь я стократ:
Людьми будується тюрма
З ганьби цеглин і грат,
Щоб міг побачити Христос,
Як любить брата брат.

Щоб сонце й місяць не пустить,
У грати все вдягли;
Вдалося їм тут пекло всім
Створить -- ще й мур звели,
Щоб Божий син і син людський
Заглянуть не могли.

Розцвів тут сад з найгірших вад,
Чортополохам -- рай;
А як добра росток пробивсь --
Засохни й відмирай!
При брамі ключником тут Страх,
А сторожем -- Відчай.

Дитину тут -- й ту мучать, б'ють;
Сильніший над слабким
Знущається; беруть на глум,
Сміються й над старим;
В притулку цім погано всім,
Та мусиш буть німим.

Тут за житло брудне кубло,
Мов яма вигрібна;
Штовхає Смерть нас в круговерть,
Де біль й відчай без дна;
Сквернить усіх Розпусти гріх
Й нікого не мина.

Солону й затхлу воду п'єм --
Від неї в роті слиз
Й вапна чуть запах; хліб їмо
Гіркий від наших сліз;
І навіть сон -- й той, навісний,
Відчаєм серце згриз.

Тут спрага й голод -- дві змії --
Сплелись в одне жало;
Та, скромний хай, тюремний пай --
Ще не найгірше зло:
Те каменем вночі стає,
Що серцем вдень було.

Із мороком в душі й думках
У камерах сидим,
У власнім пеклі кожен сам,
Свердлим, плетем, лудим;
Мовчання і самотність нам
Жахливіші за грім.

Людської мови тут не чуть,
Щоб зворушить могла;
Недремне ж око з-за дверей
Презирства повне й зла;
Забуті ми -- й гниють в пітьмі
І душі, і тіла.

Ржавіє наш ланцюг життя,
Тяжка й самотня путь:
Одні мовчать, одні кричать,
А інші сльози ллють; --
Та Божі ласка і закон
У серці камінь б'ють.

Й розбите серце кам'яне
Із-за тюремних грат
Для світу явить скарб, земних
Коштовніший стократ,
Й наповнить камеру брудну
Із нарду аромат.

О, той щасливий, хто своє
Розбить так серце встиг!
Як ще б могти себе спасти
Й спокутувати гріх? --
І як інакше в серце те
Ввійти Христос би міг?

З розпухлим горлом і в очах
Із блиском вже скляним
Він жде Спасителя руки,
Простертої над ним,
Щоб той простив смертельний гріх
Й знов сином звав своїм.

Йому іще три тижні жить --
Так суд постановив;
Три тижні лиш, щоб біль душі
Сльозами осушив
Й з руки, яка тримала ніж,
Щоб згустки крові змив.

Він мив кривавими слізьми
Ту руку, скільки міг,
Бо тільки кров'ю змиєш кров, --
І переплавить встиг
Криваве Каїна тавро
В печать Христа, як сніг.

VI
Там яма сорому й ганьби
Де Редінзька тюрма,
Й нещасний там у ній лежить,
Де тиша і пітьма;
Він в полум'ї вапна горить,
Забутий усіма.

Й аж до Страшного Суду дня
Хай остається там;
Не варт удавано зітхать,
Й не місце тут сльозам --
Кохану вбив свою, то ж він
Померти мав і сам.

Вбивають всі любов свою,
Відчувши в серці щем,
То словом лесті чи образ,
То сміхом чи плачем;
Цілунком Юди -- боягуз,
Сміливець же -- ножем.