ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Оскара Вайльда
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
V
Хто зна, чи правим є закон
Й чи варт спокут вина?
Що знаєм ми тут у тюрмі,
Це -- що стіна міцна;
Й що кожен день тут, наче рік,
Й годин варт мить одна.
Для того й створено закон --
Я в цім переконавсь --
З тих пір, як брата брат убив
Й печальний світ почавсь, --
Щоб у полову йшло зерно,
А плевел залишавсь.
Хотів би, щоб це знали й ви,
В чім впевнивсь я стократ:
Людьми будується тюрма
З ганьби цеглин і грат,
Щоб міг побачити Христос,
Як любить брата брат.
Щоб сонце й місяць не пустить,
У грати все вдягли;
Вдалося їм тут пекло всім
Створить -- ще й мур звели,
Щоб Божий син і син людський
Заглянуть не могли.
Розцвів тут сад з найгірших вад,
Чортополохам -- рай;
А як добра росток пробивсь --
Засохни й відмирай!
При брамі ключником тут Страх,
А сторожем -- Відчай.
Дитину тут -- й ту мучать, б'ють;
Сильніший над слабким
Знущається; беруть на глум,
Сміються й над старим;
В притулку цім погано всім,
Та мусиш буть німим.
Тут за житло брудне кубло,
Мов яма вигрібна;
Штовхає Смерть нас в круговерть,
Де біль й відчай без дна;
Сквернить усіх Розпусти гріх
Й нікого не мина.
Солону й затхлу воду п'єм --
Від неї в роті слиз
Й вапна чуть запах; хліб їмо
Гіркий від наших сліз;
І навіть сон -- й той, навісний,
Відчаєм серце згриз.
Тут спрага й голод -- дві змії --
Сплелись в одне жало;
Та, скромний хай, тюремний пай --
Ще не найгірше зло:
Те каменем вночі стає,
Що серцем вдень було.
Із мороком в душі й думках
У камерах сидим,
У власнім пеклі кожен сам,
Свердлим, плетем, лудим;
Мовчання і самотність нам
Жахливіші за грім.
Людської мови тут не чуть,
Щоб зворушить могла;
Недремне ж око з-за дверей
Презирства повне й зла;
Забуті ми -- й гниють в пітьмі
І душі, і тіла.
Ржавіє наш ланцюг життя,
Тяжка й самотня путь:
Одні мовчать, одні кричать,
А інші сльози ллють; --
Та Божі ласка і закон
У серці камінь б'ють.
Й розбите серце кам'яне
Із-за тюремних грат
Для світу явить скарб, земних
Коштовніший стократ,
Й наповнить камеру брудну
Із нарду аромат.
О, той щасливий, хто своє
Розбить так серце встиг!
Як ще б могти себе спасти
Й спокутувати гріх? --
І як інакше в серце те
Ввійти Христос би міг?
З розпухлим горлом і в очах
Із блиском вже скляним
Він жде Спасителя руки,
Простертої над ним,
Щоб той простив смертельний гріх
Й знов сином звав своїм.
Йому іще три тижні жить --
Так суд постановив;
Три тижні лиш, щоб біль душі
Сльозами осушив
Й з руки, яка тримала ніж,
Щоб згустки крові змив.
Він мив кривавими слізьми
Ту руку, скільки міг,
Бо тільки кров'ю змиєш кров, --
І переплавить встиг
Криваве Каїна тавро
В печать Христа, як сніг.
VI
Там яма сорому й ганьби
Де Редінзька тюрма,
Й нещасний там у ній лежить,
Де тиша і пітьма;
Він в полум'ї вапна горить,
Забутий усіма.
Й аж до Страшного Суду дня
Хай остається там;
Не варт удавано зітхать,
Й не місце тут сльозам --
Кохану вбив свою, то ж він
Померти мав і сам.
Вбивають всі любов свою,
Відчувши в серці щем,
То словом лесті чи образ,
То сміхом чи плачем;
Цілунком Юди -- боягуз,
Сміливець же -- ножем.
Хто зна, чи правим є закон
Й чи варт спокут вина?
Що знаєм ми тут у тюрмі,
Це -- що стіна міцна;
Й що кожен день тут, наче рік,
Й годин варт мить одна.
Для того й створено закон --
Я в цім переконавсь --
З тих пір, як брата брат убив
Й печальний світ почавсь, --
Щоб у полову йшло зерно,
А плевел залишавсь.
Хотів би, щоб це знали й ви,
В чім впевнивсь я стократ:
Людьми будується тюрма
З ганьби цеглин і грат,
Щоб міг побачити Христос,
Як любить брата брат.
Щоб сонце й місяць не пустить,
У грати все вдягли;
Вдалося їм тут пекло всім
Створить -- ще й мур звели,
Щоб Божий син і син людський
Заглянуть не могли.
Розцвів тут сад з найгірших вад,
Чортополохам -- рай;
А як добра росток пробивсь --
Засохни й відмирай!
При брамі ключником тут Страх,
А сторожем -- Відчай.
Дитину тут -- й ту мучать, б'ють;
Сильніший над слабким
Знущається; беруть на глум,
Сміються й над старим;
В притулку цім погано всім,
Та мусиш буть німим.
Тут за житло брудне кубло,
Мов яма вигрібна;
Штовхає Смерть нас в круговерть,
Де біль й відчай без дна;
Сквернить усіх Розпусти гріх
Й нікого не мина.
Солону й затхлу воду п'єм --
Від неї в роті слиз
Й вапна чуть запах; хліб їмо
Гіркий від наших сліз;
І навіть сон -- й той, навісний,
Відчаєм серце згриз.
Тут спрага й голод -- дві змії --
Сплелись в одне жало;
Та, скромний хай, тюремний пай --
Ще не найгірше зло:
Те каменем вночі стає,
Що серцем вдень було.
Із мороком в душі й думках
У камерах сидим,
У власнім пеклі кожен сам,
Свердлим, плетем, лудим;
Мовчання і самотність нам
Жахливіші за грім.
Людської мови тут не чуть,
Щоб зворушить могла;
Недремне ж око з-за дверей
Презирства повне й зла;
Забуті ми -- й гниють в пітьмі
І душі, і тіла.
Ржавіє наш ланцюг життя,
Тяжка й самотня путь:
Одні мовчать, одні кричать,
А інші сльози ллють; --
Та Божі ласка і закон
У серці камінь б'ють.
Й розбите серце кам'яне
Із-за тюремних грат
Для світу явить скарб, земних
Коштовніший стократ,
Й наповнить камеру брудну
Із нарду аромат.
О, той щасливий, хто своє
Розбить так серце встиг!
Як ще б могти себе спасти
Й спокутувати гріх? --
І як інакше в серце те
Ввійти Христос би міг?
З розпухлим горлом і в очах
Із блиском вже скляним
Він жде Спасителя руки,
Простертої над ним,
Щоб той простив смертельний гріх
Й знов сином звав своїм.
Йому іще три тижні жить --
Так суд постановив;
Три тижні лиш, щоб біль душі
Сльозами осушив
Й з руки, яка тримала ніж,
Щоб згустки крові змив.
Він мив кривавими слізьми
Ту руку, скільки міг,
Бо тільки кров'ю змиєш кров, --
І переплавить встиг
Криваве Каїна тавро
В печать Христа, як сніг.
VI
Там яма сорому й ганьби
Де Редінзька тюрма,
Й нещасний там у ній лежить,
Де тиша і пітьма;
Він в полум'ї вапна горить,
Забутий усіма.
Й аж до Страшного Суду дня
Хай остається там;
Не варт удавано зітхать,
Й не місце тут сльозам --
Кохану вбив свою, то ж він
Померти мав і сам.
Вбивають всі любов свою,
Відчувши в серці щем,
То словом лесті чи образ,
То сміхом чи плачем;
Цілунком Юди -- боягуз,
Сміливець же -- ножем.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію