ШЛЯХИ

Один шлях йде на Лондон,
Інший в Уельс веде;
А мій шлях проліг до моря,
Де біле вітрило жде.

Один шлях йде до річки,
Що тихо несе свій чар;
А мій шлях веде у гавань,
Де бронзовий юнг загар.

Веди, мани, зови мене
Туди, де бризки солоні, --
Без куряви я вибрав шлях
Й навік вже в його полоні.

Шлях мокрий мій, весь у зблисках,
Де чайок не мовкне крик
Й цілунком солоним вітер
Торкнеться пристрасно щік.

Манять на північ і південь,
На захід і схід їх біг;
Веде більшість з них додому,
А мій шлях вперед проліг, --

Щоб ще кілька миль додати
До тих, що уже здолав
В шуканнях краси тієї,
Знайти яку Бог послав.

МОРСЬКА ЛИХОМАНКА

Манить мене море знов, і небо над ним без дна;
І все, що прошу, – стрункий корабель і зоря провідна,
Й руля пульс, і парус, щоб вітру сповнювать забаганку,
І сірий туман на хвилях в сірім такім же світанку.

Манить мене море знов, приплив і відплив зве мене,
Це владний зов, магічний зов, й ніколи він не мине;
І все, що прошу, – вітряний день і хмар білосніжні лики,
І в бризках піни кипіння, і чайок над морем крики.

Манить мене море знов, циганське бродяче життя,
Де чайки лет і шлях кита, рев шторму й вітру виття;
І все, що прошу, – друга-попутника жарти веселі,
А після вахти – втіха сну й видіння солодкі в постелі.

ШУКАЧІ

Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
Лиш надія на Боже Місто, що нас в кінці шляху жде.

Не для нас відрада й спокій, спочинок від суєти,
Бо зве і манить нас Місто, яке повік не знайти.

Таким, як ми, нема вже пейзажу краси, гір і рік, –
Хто сховане Місто шукає, яке не зріти повік.

Лиш сонце й вітер, світанок, дорога й дощу каламуть,
Й бівачне багаття під зорями, й сон, і знов у путь.

Шукаємо Боже Місто, оселю краси, а взамін
Знаходимо гомін базарний або ж похоронний дзвін;

Не Сонячне Місто, де люди щасливі не знають турбот,
А нетрі, де всі понурі, згорблені від гніту скорбот.

Бредемо в пилюці шляхом, поки день не щезне в імлі
Й сонце останній свій промінь сховає за край землі.

Йдемо від світання до смерку, поки день не згасне весь,
Шукаючи Боже Місто, що там десь, за краєм небес.

Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
Лиш надія на Боже місто, що нас в кінці шляху жде.

ВАНТАЖІ

Галера Ніневії з Офіру далей в спеки млості
Вертається на веслах до рідних палестин
Із вантажем слонової кості,
Й мавпочок, і павичів,
Й сандала, й кедра, й солодких білих вин.

Іспанський галеон від Перешийка, що в пальм намисті,
Йде під вітрилами крізь тропіки неозорі,
Й вантаж у трюмі: аметисти,
Й смарагди, й діаманти,
Й топази, й кориця, й золоті моїдори.

Брудний англійський каботажник, вкритий кіптяви сіллю,
Шкутильгає Каналом в пору бур березневих
З вантажем рейок і вугілля,
І свинцевих чушок,
Й залізяччя, й дров, й жерстяних виробів дешевих.