ТЬЮКСБЕРСЬКА ДОРОГА

Як добре бути в дорозі, блукати невідомо де,
Брести повз луки й поля, не знаючи, куди й чому,
Крізь куряву сіру, коли вітер бринить і гуде,
Вдивляючись в неба синь і в хмар білосніжних юрму.

Й спинитись біля струмка, що в папороть і звіробій
Сховався, де наперстянка, й дзвоники, й дрік навсібіч,
Й куди полохливий олень приходить на водопій,
Як зорі спілі й важкі, коли присмерк зміняє ніч.

О, дощ на дотик відчути й глибинний запах землі,
Й збунтується кров – не висловиш це, бо не хватить слів,–
Й душа звеселиться в лугах, забудеш про всі жалі,
Вслухаючись в гру шумливу ягнят і в пташиний спів.

ЗАХІДНИЙ ВІТЕР

Це теплий західний вітер, співає в ньому птах,
Ніколи його не чув ще, та сльози в моїх очах,
Бо лине з країв далеких, від древніх рудих горбів,
І квітень в західнім вітрі, й нарцис у нім розцвів.

Той край для серця любий – як же втомилось воно! –
Де яблунь сади квітують й повітря, наче вино.
Трава там зелена й ніжна, можна лягти й спочить,
Не мовкнучи й на хвильку, там спів дрозда звучить.

“Чи прийдеш додому, брате? Довго тебе нема,
Вже квітень, й біло від квіту, неначе знов зима,
І сонце яскраве, брате, й дощ теплий повсякчас,
Чи ж прийдеш додому, брате, додому знов до нас?

Жита зеленіють, брате, кроликам благодать,
І в небі хмаринки білі – чого ще душі жадать;
Там пісня зцілює душу й мозок звільня від сну,
Влилось в неї бджіл гудіння – де так ще відчуєш весну?

Співає жайворон, брате, там, де ниви й моріг,
Чи ж прийдеш додому, брате, дати спочинок для ніг?
Для серця тут ліки, брате, й для зболених очей,”–
Мовить західний вітер, повний пташиних речей.

Білим шляхом на захід мені йти навстріч траві,
Що дасть жаданий спокій і серцю, й голові,
До щирих сердець, до пісні, яку співають дрозди,
В західний край, що милий і рідний вже назавжди.