Природа не дурепа, і Бог не каліка,
Всевишнього око бачить кожен
наш крок на тернистім шляху...

(перекл. фрагм. пісні І. Талькова)

Частина 1. Початок



Вагітна павучиха потрапила у пастку фарфорового рукомийника і товклася у ній вже не першу годину. Малесенькі лапки сковзали по білій поверхні наче по льоду, бідолашна комаха нервувала і пукала тремтячи усім тільцем.
Павуки не дуже приємні створіння, але й вони заслуговують на життя, і на відміну від деяких людей несуть користь, а не паразитично існують споживаючи суспільні блага і експлуатуючи природу-матір.
Так розпочався мій ранок – із рятувальної операції у ванній кімнаті, павучиха лишилася жити і під тумбою рукомийника вже клопоталася біля кокону.
Вічні мешканці вологої підлоги – водяні віслюки давалися диву вчинку руки, яка могла з легкістю як врятувати життя, так його і відібрати.
Комашня нишпорила кімнатою наче у себе в дома, а я ніколи не вбивала їх, бо вважала, що якщо не заважають і не лякають, то нехай живуть.
Історія яку я Вам розповім, розпочалася задовго до часів Великого смутку, ще тоді, коли ніхто навіть не думав, що ворота Пекла можуть відкритися, а вся його публіка попре створювати на землі осередки і філіали.
Жила в ті часи дівчина Марися, нічим особливим не виділяючись із загального загалу, не псувала загальноприйняті принципи статистики, не пнулася уперед, але і позаду не теліпалась. Поспішала за технічним прогресом, прислухалася до чужих думок, але і власну на все мала. Зовні була стрункою, білолицею, чорнобровою, носила черевички із шкірзамінника і пояс. Народилася в робітничій сім’ї, з самого дитинства привчена порпатися в землі і працювати на результат.
А під горою у долині, де розпочинається мереживо монастирських печер, жив Гнатко, теж із робітничої сім’ї парубок зі своїми принципами, поглядами і бузковим «Запорожцем». Зовні кремезний, з ручищами, як у велетня, жилавий, чорнобровий, підпоясаний шматком мотузки із шкірзамінника. Коли брався Гнат за роботу, то аж горобці тікали з переляку.
Часи були тоді прості і непрості, але спокійні, тихі. Ніхто не лютував, не громив і не горлав. Всі жили наче передчуттям чогось, похнюплено і зажурено, але в багатьох очі іскрилися радістю. Моя пенсія могла мене забезпечити майже усім, крім товарів-розкоші, власної автівки, поїздок в міжнародні здравниці. Я в’язала шкарпетки онукам, сушила сухарі на горищі, доживала віку. Мені навіть на думку не спадало, що може статися те, що сталося. У царстві Морфея також мовчали з цього приводу, або я кепсько вмію тлумачити сни.
Вранішнє сонце ще купалося у Дніпрі, коли Марися збиралася у похід на пошуки роботи. Ці скитання по ліпших офісах міста вже тривали майже рік. З якихось невідомих причин дівчину не хотіли брати на роботу. Її залізна витримка потроху перетворювалася у желе, а віра просякла зневірою.
На узбіччі дороги, у березі було припнуте мале теля, щоб паслося і не втекло. Марися одразу помітила його і підійшла, щоб погладити. Забувши, що поспішає на чергову співбесіду стосовно працевлаштування, забувши також про панчохи і черевики на високих підборах.
Не встигла Марися доторкнутися до мордочки теляти, як воно наче сказилося і почало ганяти навколо припони, а прив’язане воно було на залізний ланцюжок. Сила тварини і швидкість з якою воно гарцювало виявилися настільки неочікуваними, що дівчина розгубилася, зрозуміла, що справи її кепські, коли ноги вже декілька разів обмотав ланцюг. Поряд не було ані душі, щоб покликати на поміч, а дурне теля продовжувало намотувати кола. Боляче не було, а лячно, душу схопив шок і передчуття дурної смерті.
Через хвилин 10-15 теля так замотало ноги Марисі, що самотужки вона вибратися уже б не змогла, а тіло скрутив біль. Теля заспокоїлося, коли закінчився ланцюжок і бігати не було як. Дівчина стояла, як у часи інквізиції зв’язані на багатті відьми, знерухомлено і у відчаї.
Тим часом дорогою мчався «Запорожець», хазяїн якого навчився так віртуозно ним керувати, що колеса драндулета оминали майже всі ями. Гнат поспішав на роботу у ЖЕО, де працював двірником-сантехніком, роботи була бісова купа, а зарплатні – кролячі сльози. Проте, парубку треба було там працювати, щоб прикривати від сусідських очей основне джерело свого доходу.
Знайомство молодих людей було оригінальним і незабутнім, вони ще дуже довго будуть його пригадувати і реготати. У той день Марися не пішла ні на яку співбесіду, а пішла додому заліковувати рани, прати одяг, штопати панчохи. Гнатко врятував її від оскаженілого теляти, а що це означає для дівчини не потрібно казати.
Наступного дня вона йшла на співбесіду вже не звертаючи уваги ні на що, щоб знову не потрапити в халепу. А Гната викликав керівник на роботу, зірвало крани в 44 квартирі п’ятиповерхівки, заливало квартири знизу.
Бузкова автівка зупинилася з пилом, який вилетів з-під її коліс, як чорнильна хмара у каракатиці, біля струнких ніг пішохода.
З подивом сідаючи, Марися запитала у водія:
- Це «Бентлі»?
- Ні, це «Запорожець»! – посміхаючись відповів Гнатко.
- Ніколи в житті не сиділа у салоні такої, тут мабуть магнітола на пластинках? – збиткуючись.
- Не на пластинках, показав їй надсучасний аудіо програвач із сенсорним монітором, - дивися, в мене і навігатор тут є.
Йшла третя година співбесіди. Від анкетування у Марисі вилазили очі, зупинилася на 786 питанні: як ви ставитесь до групового сексу? До цього було 785: по яким ознакам при першій зустрічі можна виявити транссвистита? На посаду помічника адвоката виявляться були важливими і такі питання. Сам роботодавець також був дивним, незважаючи що був він, з його слів, відомий в певних колах адвокат, виглядав наче чоловік з 18 століття: потріпаний часом клітчастий пожований в деяких місцях міллю жакет, щтиблети, витягнуті на колінах брюки і білі рукавчики на руках, а його мова була настільки чудернацькою, що складалося таке відчуття, що сидів за партою з самим Пушкіним. Крім того, з його слів, що він неодмінно вважав головним зазначити при співбесіді на роботу, що був чоловіком неодруженим, дуже щедрим, уважним до жіночої статі і понад усе мріяв мати свою сім’ю, двойко, тройко дітей.
Насправді адвокат був самим звичайнісіньким сатиром, з копитами і ріжками, прості смертні побачити їх не могли. Тому напускання туману в дівочі голови у адвоката йшло з відмінним успіхом, а працевлаштування було лише прикриттям. Чи не могло не кидатися в очі, що помічника собі він шукає виключно серед молодих дівчат, не зважаючи на освіту і сімейний стан, або анкета у 1236 питань із сексуальним підтекстом, його мова, манери, навіть одяг все було сигналом, що щось тут не так.
Так і сталося, але вже після повернення Марисі додому. Окрилена надією, що стане помічником адвоката, вона влупила майже пів кіло лікарської ковбаси без хліба і стакан холодного молока. Після молока все і почалося.
Перший дзвінок сатира був в той день, коли проходила співбесіда. І Марисі він здався звичайним, зважаючи, що була майже впевнена, що її прийняли на роботу. А зацікавленість адвоката її персоною, як майбутньої помічниці, виглядала абсолютно нормальною. Але це був тільки перший дзвінок…
Другий був серед ночі близько третьої години, і тепер сатиристий адвокат не стримував себе у словах і порівняннях, по яким можна було сміливо писати анотацію до Кама-Сутри чи ще чогось подібного.
Далі дзвінки були щовечора, по годині-дві тривалістю, а адвокат-сатир ставав ще наполегливішим і геть втратив сором. Він запрошував на побачення чорноброву кралю, кидаючи ледь помітний натяк на секс.
Недвозначність слів і така поведінка адвоката розбили вщент рожеві окуляри Мариськи, вона вже розуміла чим там пахло і чим може все закінчитись. Лячно було від такої небачуваної наполегливості і нахабності адвоката. Він запрошував, вона відмовлялась, він запрошував, вона відмовлялась і так сотню разів.
Коли дійшло до того, що у дівчини закінчились всі аргументи для відмови, вона наважується прийняти запрошення і піти на побачення. Але вирішує поступити хитро, і обіграти надокучливого залицяльника, прийти на побачення з Гнатком. Лишалося тільки його вмовити і справа вирішена.
Не треба було нікого вмовляти! За миску вареників з вишнями Гнат погодився навіть не вагаючись і секунди. Він взагалі весь скипів, випадково зігнув навпіл виделку, коли Марися йому розповіла цю історію з адвокатом.
Побачення пройшло в дружній обстановці за 10 хвилин, рівно стільки часу необхідно було Гнату, щоб привітатися і зняти піджак, а адвокату зрозуміти цей прозорий жест і показати п’яти. Хіба можуть прекрасно натреновані м’язи рук, плечей і живота конкурувати із втікаючими п’ятками вилупка-збочинця?
Після побачення телефонні дзвінки припинилися, а сатир мабуть пудрив мізки черговій жертві. Але хто знає, можливо жертвою цього разу стане він сам. Бо по тому, як він втікав з Маріїнського парку стало очевидно, що сили його покидають. Час не стоїть на місці навіть для сатирів.
Пошуки роботи продовжувалися, але вони як і раніше не давали жодного позитивного результату. З невідомих для Марисі причин, роботодавці крутили носами на її резюме і дипломи вищої освіти, яким би точно позаздрив сам генеральний прокурор. Навіть до ЖЕО керівником дільниці директор не хотів її брати, мовляв надто освіта у вас гарна для роботи у нас. Як це гарна освіта для роботи у нас? – довго не давало заснути дівчині.
Десь на березі тропічного пляжу.
Засмаглі ноги лоскотав теплий океан, він лежав прямо на піску, хоча поряд стояв шезлонг. Легесенький вітер куйовдив м’які кучері і пір’я. Молодик був у відпустці, був голим і байдужим до всіх і всього, що виходило за рамки його миті насолоди на цьому безлюдному тихоокеанському острові. Відомо тільки те, що звали його Еродот.

Пішов дощ на чорноземи.


Далі є.


м. Київ, 14.05.2018


УВАГА: будь-яке співпадіння в подіях, назвах, іменах - випадковість. Історія цілком і повністю є вигадкою автора.