Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Булат (1980) /
Поеми
Буття Іллі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Буття Іллі
Де та Росія тоді була,
Коли Ілля тут народивсь,
Київ столиця, на світ гула,
У ній і він пізніш спочивсь.
Йому і друзів ви припнули,
Не бачив він їх за життя,
В інших краях та часі були,
Робіть окремо з них буття.
Історія багато каже,
Про Русь, про Київ і синів.
Нехай вона усім покаже
Погляд новий для віщунів.
Хоч і козаків ще не було,
Ілля був перший серед них,
Свободи його вітром дуло
До волі й правди перед всіх.
Ну що ж, почнемо ми з початку,
З часів коли він народивсь.
Але зробімо тут нотатку,
Жовтень був місяць, як не збивсь.
Під Києвом Іван Чоботько,
В селі Моровійськ здавна жив.
Сім'ї чернігівської батько,
Хазяїн був широких нив.
Родився син, ще було темно,
В тісній хатині на печі.
Світло і радість не даремно
Приніс Ілля серед ночі.
Малим родився, як всі діти,
Та змалку в ньому щось було.
Хоч важко було і ходити -
В руках у нього все гуло.
На печі легше, так і в полі
На спині лежа спочивать,
Той біль важкий, так треба долі,
Вузлом на руку зав'язать.
Коли і мучився, трудився -
Батькам крізь силу помагав.
Характер ріс і сам кріпився.
Діло полегшив костоправ.
Був той каліка юродивий,
Та сам цілитель хоч куди.
Народ простий без ліків живий,
А тут знахар від природи.
Поставив він як треба спину -
Ілько, мов знову народивсь.
Хлопець міцний, що хміль по тину,
На ноги встав і в вись повивсь.
Країна тоді розвивалась,
Міцні та вірні в Київ йшли.
Так і Іллю, як сила взялась,
До раті князя позвали.
Було Іллі тридцять три роки
Пора й країні дань нести.
Ісус воскрес, а в ньому соки
І сил на всіх носить хрести.
Узяв коня у батька свого,
В столицю зразу ж поскакав.
Годин за п'ять до війська того,
Хто князем був і всіх держав.
Коли побачили козака -
На п'ядю вищий, сили міх.
Зразу ж до лав того юнака
Занесли першим перед всіх.
І Муровленіним прозвали,
По селу сам де народивсь.
Хоч роду батька і питали
З іншим він прізвиськом і зливсь.
І зброю дали, в чоботи взули,
Кольчугу також, щоб прикривсь.
Пішов туди де справи були -
Ворог в краю з всіх сил бісивсь.
Дорога довга, коню важко -
Богатир добрий, ще й броня.
У лісі скинути бо тяжко,
Щоб відпочити до раня.
Девять дубів, природа гарна,
Тут можна мати і привал.
Втомленому йти то справа марна
Десь упадеш ще наповал.
Не встиг Ілля собі лягти -
Як лізуть з лісу половці,
Крізь сон до хащів затягти,
Легкої здобичі знавці.
Та не так просто теє діло,
Коли ти в'яжеш богатиря -
У нього й чобіт в руках, тіло
Ворога б'є як та гиря.
На купу склав всіх, пов'язав
Вже сон пропав і треба іти.
Там на посту, коли здавав,
Було воякам сміхоти.
Чоботько воїн чоботом,
Не встиг на службу заступить,
Склада бандитів одним сном,
Якби не бачить й не вірить.
Мстислав був князь, коли почув
І сам не вірив він тому,
До поки в темницю на засув,
Не здали ворогів йому.
Між тим в Іллі дальня дорога
До землі нашої межі.
Поїхав він щоб від порога,
Гнати тих половців з вежі.
Ілля став старшим на заставі
Де було хлопців тридцять душ.
Відвагу ворогу на справі
Показати міг - тут їх не руш.
Булатний меч, зброя вояка,
Вірним був другом у бою.
Хоч ніби й справа і двояка,
Вбивав він тільки за свою,
За землю рідну і батьків,
Дітей малих, її синів.
Стеріг він мирних селюків,
Яким і сам бути хотів.
Князі мінялись у столиці,
Боролись люто за престол.
Та воїн все ж стеріг границі,
Від зовнішніх всіляких зол.
Князі давали всім укази,
Ловити тих хто десь мішав.
Деколи важко, все ж накази
Ілля робив, думки лишав.
Зробив собі гріхів з волхвами,
Що солов'ями нарікли.
Ходили київськими землями,
Старої віри душ посли.
Привести мав їх у столицю,
Щоб християнство прийняли.
Про сил природу, вір каплицю
Нікому правди не несли.
Хоч Богу вірив він новому,
І хрест на грудях був в нього,
Та силу бачив і в старому,
Цілющу віру рідного.
Гірко сприйняв, коли сказали,
Що голови знесли волхвам.
Ті християнство не прийняли,
Вірні були своїм богам.
Гріх був, хоч ніби і невинний,
Бо сам з дружиною ходив.
На смерть привів, а князь неспинний
Їх просто взяв собі убив.
У князя віра похитнулась -
Не всі вони гідні були.
Не раз князів дружина гнулась,
Коли Іллю у бій звали.
В країну ж вірив на заставі,
З ворогом бився, як прийде.
Сильніших брав і на заграві
До долу клав, хай більш не йде.
Хоронив бува і рідних братів,
Що в боях поряд полягли.
Не жалів ніколи своїх латів,
Не раз самого із бійнь тягли.
Служив отак він довгі роки,
Аж поки ранили в бою.
Монахом стати рішив доки
Богові любий він в строю.
Гріхи спокути, людям служити
Далеко від мирських забав.
До старості віку дожити,
Пройти, як ходять до відправ.
Служив Ілля в Лаврі смиренно,
І не повірив би ніхто,
Що положив він не даремно
За вік до цього душ не сто.
І за покору шанували,
За вдачу тиху і любов.
Хоч часом добре відчували,
Десь там чернечу люту кров.
Прожив би так та Рюрик сунув
У Київ владу одібрать -
Ілля ізнов справи відсунув,
Щоб захистити братів рать.
Так, захищати можна землю,
Лиш ту, що тебе родила.
Як не хотілось цього Кремлю,
Під Києвом вона була.
Поляг Ілля у бою тому,
Мирний на вид собі монах,
Ворог із півночі у бої злому,
Заставив згинути у снах.
Брати монахи, ратні брати
Тіло і спогад зберегли.
Святим в печерах йому стати,
У Лаврі мощі полягли.
До мощів тих всі люди ходять,
Хоч дух Іллі живе в раю.
Сили у собі враз знаходять,
Щоб жити мирно у краю.
Як треба, будуть боронити
І Україну і дітей
Так треба гідно життя жити -
Буття Іллі для всіх людей.
З нього написані ікони,
Пам'ять ніколи час не стре.
Життя пройшов він рубікони,
Приклад того, як жити тре.
Коли Ілля тут народивсь,
Київ столиця, на світ гула,
У ній і він пізніш спочивсь.
Йому і друзів ви припнули,
Не бачив він їх за життя,
В інших краях та часі були,
Робіть окремо з них буття.
Історія багато каже,
Про Русь, про Київ і синів.
Нехай вона усім покаже
Погляд новий для віщунів.
Хоч і козаків ще не було,
Ілля був перший серед них,
Свободи його вітром дуло
До волі й правди перед всіх.
Ну що ж, почнемо ми з початку,
З часів коли він народивсь.
Але зробімо тут нотатку,
Жовтень був місяць, як не збивсь.
Під Києвом Іван Чоботько,
В селі Моровійськ здавна жив.
Сім'ї чернігівської батько,
Хазяїн був широких нив.
Родився син, ще було темно,
В тісній хатині на печі.
Світло і радість не даремно
Приніс Ілля серед ночі.
Малим родився, як всі діти,
Та змалку в ньому щось було.
Хоч важко було і ходити -
В руках у нього все гуло.
На печі легше, так і в полі
На спині лежа спочивать,
Той біль важкий, так треба долі,
Вузлом на руку зав'язать.
Коли і мучився, трудився -
Батькам крізь силу помагав.
Характер ріс і сам кріпився.
Діло полегшив костоправ.
Був той каліка юродивий,
Та сам цілитель хоч куди.
Народ простий без ліків живий,
А тут знахар від природи.
Поставив він як треба спину -
Ілько, мов знову народивсь.
Хлопець міцний, що хміль по тину,
На ноги встав і в вись повивсь.
Країна тоді розвивалась,
Міцні та вірні в Київ йшли.
Так і Іллю, як сила взялась,
До раті князя позвали.
Було Іллі тридцять три роки
Пора й країні дань нести.
Ісус воскрес, а в ньому соки
І сил на всіх носить хрести.
Узяв коня у батька свого,
В столицю зразу ж поскакав.
Годин за п'ять до війська того,
Хто князем був і всіх держав.
Коли побачили козака -
На п'ядю вищий, сили міх.
Зразу ж до лав того юнака
Занесли першим перед всіх.
І Муровленіним прозвали,
По селу сам де народивсь.
Хоч роду батька і питали
З іншим він прізвиськом і зливсь.
І зброю дали, в чоботи взули,
Кольчугу також, щоб прикривсь.
Пішов туди де справи були -
Ворог в краю з всіх сил бісивсь.
Дорога довга, коню важко -
Богатир добрий, ще й броня.
У лісі скинути бо тяжко,
Щоб відпочити до раня.
Девять дубів, природа гарна,
Тут можна мати і привал.
Втомленому йти то справа марна
Десь упадеш ще наповал.
Не встиг Ілля собі лягти -
Як лізуть з лісу половці,
Крізь сон до хащів затягти,
Легкої здобичі знавці.
Та не так просто теє діло,
Коли ти в'яжеш богатиря -
У нього й чобіт в руках, тіло
Ворога б'є як та гиря.
На купу склав всіх, пов'язав
Вже сон пропав і треба іти.
Там на посту, коли здавав,
Було воякам сміхоти.
Чоботько воїн чоботом,
Не встиг на службу заступить,
Склада бандитів одним сном,
Якби не бачить й не вірить.
Мстислав був князь, коли почув
І сам не вірив він тому,
До поки в темницю на засув,
Не здали ворогів йому.
Між тим в Іллі дальня дорога
До землі нашої межі.
Поїхав він щоб від порога,
Гнати тих половців з вежі.
Ілля став старшим на заставі
Де було хлопців тридцять душ.
Відвагу ворогу на справі
Показати міг - тут їх не руш.
Булатний меч, зброя вояка,
Вірним був другом у бою.
Хоч ніби й справа і двояка,
Вбивав він тільки за свою,
За землю рідну і батьків,
Дітей малих, її синів.
Стеріг він мирних селюків,
Яким і сам бути хотів.
Князі мінялись у столиці,
Боролись люто за престол.
Та воїн все ж стеріг границі,
Від зовнішніх всіляких зол.
Князі давали всім укази,
Ловити тих хто десь мішав.
Деколи важко, все ж накази
Ілля робив, думки лишав.
Зробив собі гріхів з волхвами,
Що солов'ями нарікли.
Ходили київськими землями,
Старої віри душ посли.
Привести мав їх у столицю,
Щоб християнство прийняли.
Про сил природу, вір каплицю
Нікому правди не несли.
Хоч Богу вірив він новому,
І хрест на грудях був в нього,
Та силу бачив і в старому,
Цілющу віру рідного.
Гірко сприйняв, коли сказали,
Що голови знесли волхвам.
Ті християнство не прийняли,
Вірні були своїм богам.
Гріх був, хоч ніби і невинний,
Бо сам з дружиною ходив.
На смерть привів, а князь неспинний
Їх просто взяв собі убив.
У князя віра похитнулась -
Не всі вони гідні були.
Не раз князів дружина гнулась,
Коли Іллю у бій звали.
В країну ж вірив на заставі,
З ворогом бився, як прийде.
Сильніших брав і на заграві
До долу клав, хай більш не йде.
Хоронив бува і рідних братів,
Що в боях поряд полягли.
Не жалів ніколи своїх латів,
Не раз самого із бійнь тягли.
Служив отак він довгі роки,
Аж поки ранили в бою.
Монахом стати рішив доки
Богові любий він в строю.
Гріхи спокути, людям служити
Далеко від мирських забав.
До старості віку дожити,
Пройти, як ходять до відправ.
Служив Ілля в Лаврі смиренно,
І не повірив би ніхто,
Що положив він не даремно
За вік до цього душ не сто.
І за покору шанували,
За вдачу тиху і любов.
Хоч часом добре відчували,
Десь там чернечу люту кров.
Прожив би так та Рюрик сунув
У Київ владу одібрать -
Ілля ізнов справи відсунув,
Щоб захистити братів рать.
Так, захищати можна землю,
Лиш ту, що тебе родила.
Як не хотілось цього Кремлю,
Під Києвом вона була.
Поляг Ілля у бою тому,
Мирний на вид собі монах,
Ворог із півночі у бої злому,
Заставив згинути у снах.
Брати монахи, ратні брати
Тіло і спогад зберегли.
Святим в печерах йому стати,
У Лаврі мощі полягли.
До мощів тих всі люди ходять,
Хоч дух Іллі живе в раю.
Сили у собі враз знаходять,
Щоб жити мирно у краю.
Як треба, будуть боронити
І Україну і дітей
Так треба гідно життя жити -
Буття Іллі для всіх людей.
З нього написані ікони,
Пам'ять ніколи час не стре.
Життя пройшов він рубікони,
Приклад того, як жити тре.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
