ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію