Притча «Найголовніше»

Жив-був цар, і мучили його все життя три питання: яка найголовніша пора, хто найголовніша людина, яка найголовніша справа?

Думав цар: «Знай я відповідь на три ці питання - весь світ підкорю, все, що не забажається, зроблю, і стане народ за великого мудреця мене почитати».

Незліченна безліч людей пройшло перед царем, вчених мужів, але ніхто на питання ці так і не відповів. Дійшли раз до царя чутки, що живе відлюдно в лісі старик якийсь і славиться він мудрістю. Наказав він осідлати коня і поскакав сам відлюдника розшукувати. Їде він хащами лісовими і бачить: стоїть лачужка, а біля неї дідок старий землю сапає. Ледве з ніг від утоми не валиться, але мотики не випускає. Зіскочив цар додолу, підійшов, поклонився старцеві.

- Приїхав я до тебе, щоб відповідь на три свої питання отримати. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа ?

Вислухав його старик, нічого не сказав у відповідь, знай собі землю копає.

- Ти, мабуть, стомився, дай допоможу тобі, - запропонував цар.

Взяв у старика мотику і почав працювати. Потім знову свої три питання повторив. І на цей раз він йому не відповів , лише сказав, щоб мотику повернув. Але цар його і слухати не хоче, мотики не дає, сам вирішив справу до кінця довести.

Раптом бачить: йде назустріч чоловік , обличчя все поранено, кров'ю залито. Зупинив його цар, добрим словом втішив, сходив до струмка, приніс води, обмив рани, перев'язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім відвів в халупу, в ліжко уклав. Та й сам до сну збиратися став - вже вечір опустився.

Вранці знову до старика пішов. Дивиться - той насіння садить в грунт, що вчора розпушив .

- Мудрий чоловіче, - благає цар, - невже так і не відповіси на мої запитання?

- Годі тобі, - мовив той, - ти на них вже сам відповів.

- І гадки не маю, ніяких відповідей не чув, - здивувався цар.

- Ти, бачачи мою старість і неміч, зжалівся наді мною і взявся допомогати. Якщо не залишився ти вчора тут, вбили б тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожуючу людину понівечили.

Цар від подиву слова вимовити не може, а старик далі мову веде:

- Найголовніша пора та, коли ти копав землю, допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - найголовніша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, і найголовнішою справою виявилася твоя допомога йому.

Мало-помалу став розуміти цар сенс слів старика .

- Пам'ятай же, - сказав старик на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - той, хто поруч в цю пору. А найголовніша справа - вершити добро для того, хто поруч, тому що саме для цього ми і народжені.

Замовк старик, взявся насіння сіяти, а цар скочив на коня і в палац поскакав. На все життя напуття старика йому запам'яталося, і слава про великодушність і справедливість того царя рознеслася по всьому світу.
Переклала на українську мову 4.08.18 11.40