Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Притча «Найголовніше»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча «Найголовніше»
Притча «Найголовніше»
Жив-був цар, і мучили його все життя три питання: яка найголовніша пора, хто найголовніша людина, яка найголовніша справа?
Думав цар: «Знай я відповідь на три ці питання - весь світ підкорю, все, що не забажається, зроблю, і стане народ за великого мудреця мене почитати».
Незліченна безліч людей пройшло перед царем, вчених мужів, але ніхто на питання ці так і не відповів. Дійшли раз до царя чутки, що живе відлюдно в лісі старик якийсь і славиться він мудрістю. Наказав він осідлати коня і поскакав сам відлюдника розшукувати. Їде він хащами лісовими і бачить: стоїть лачужка, а біля неї дідок старий землю сапає. Ледве з ніг від утоми не валиться, але мотики не випускає. Зіскочив цар додолу, підійшов, поклонився старцеві.
- Приїхав я до тебе, щоб відповідь на три свої питання отримати. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа ?
Вислухав його старик, нічого не сказав у відповідь, знай собі землю копає.
- Ти, мабуть, стомився, дай допоможу тобі, - запропонував цар.
Взяв у старика мотику і почав працювати. Потім знову свої три питання повторив. І на цей раз він йому не відповів , лише сказав, щоб мотику повернув. Але цар його і слухати не хоче, мотики не дає, сам вирішив справу до кінця довести.
Раптом бачить: йде назустріч чоловік , обличчя все поранено, кров'ю залито. Зупинив його цар, добрим словом втішив, сходив до струмка, приніс води, обмив рани, перев'язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім відвів в халупу, в ліжко уклав. Та й сам до сну збиратися став - вже вечір опустився.
Вранці знову до старика пішов. Дивиться - той насіння садить в грунт, що вчора розпушив .
- Мудрий чоловіче, - благає цар, - невже так і не відповіси на мої запитання?
- Годі тобі, - мовив той, - ти на них вже сам відповів.
- І гадки не маю, ніяких відповідей не чув, - здивувався цар.
- Ти, бачачи мою старість і неміч, зжалівся наді мною і взявся допомогати. Якщо не залишився ти вчора тут, вбили б тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожуючу людину понівечили.
Цар від подиву слова вимовити не може, а старик далі мову веде:
- Найголовніша пора та, коли ти копав землю, допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - найголовніша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, і найголовнішою справою виявилася твоя допомога йому.
Мало-помалу став розуміти цар сенс слів старика .
- Пам'ятай же, - сказав старик на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - той, хто поруч в цю пору. А найголовніша справа - вершити добро для того, хто поруч, тому що саме для цього ми і народжені.
Замовк старик, взявся насіння сіяти, а цар скочив на коня і в палац поскакав. На все життя напуття старика йому запам'яталося, і слава про великодушність і справедливість того царя рознеслася по всьому світу.
Переклала на українську мову 4.08.18 11.40
Жив-був цар, і мучили його все життя три питання: яка найголовніша пора, хто найголовніша людина, яка найголовніша справа?
Думав цар: «Знай я відповідь на три ці питання - весь світ підкорю, все, що не забажається, зроблю, і стане народ за великого мудреця мене почитати».
Незліченна безліч людей пройшло перед царем, вчених мужів, але ніхто на питання ці так і не відповів. Дійшли раз до царя чутки, що живе відлюдно в лісі старик якийсь і славиться він мудрістю. Наказав він осідлати коня і поскакав сам відлюдника розшукувати. Їде він хащами лісовими і бачить: стоїть лачужка, а біля неї дідок старий землю сапає. Ледве з ніг від утоми не валиться, але мотики не випускає. Зіскочив цар додолу, підійшов, поклонився старцеві.
- Приїхав я до тебе, щоб відповідь на три свої питання отримати. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа ?
Вислухав його старик, нічого не сказав у відповідь, знай собі землю копає.
- Ти, мабуть, стомився, дай допоможу тобі, - запропонував цар.
Взяв у старика мотику і почав працювати. Потім знову свої три питання повторив. І на цей раз він йому не відповів , лише сказав, щоб мотику повернув. Але цар його і слухати не хоче, мотики не дає, сам вирішив справу до кінця довести.
Раптом бачить: йде назустріч чоловік , обличчя все поранено, кров'ю залито. Зупинив його цар, добрим словом втішив, сходив до струмка, приніс води, обмив рани, перев'язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім відвів в халупу, в ліжко уклав. Та й сам до сну збиратися став - вже вечір опустився.
Вранці знову до старика пішов. Дивиться - той насіння садить в грунт, що вчора розпушив .
- Мудрий чоловіче, - благає цар, - невже так і не відповіси на мої запитання?
- Годі тобі, - мовив той, - ти на них вже сам відповів.
- І гадки не маю, ніяких відповідей не чув, - здивувався цар.
- Ти, бачачи мою старість і неміч, зжалівся наді мною і взявся допомогати. Якщо не залишився ти вчора тут, вбили б тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожуючу людину понівечили.
Цар від подиву слова вимовити не може, а старик далі мову веде:
- Найголовніша пора та, коли ти копав землю, допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - найголовніша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, і найголовнішою справою виявилася твоя допомога йому.
Мало-помалу став розуміти цар сенс слів старика .
- Пам'ятай же, - сказав старик на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - той, хто поруч в цю пору. А найголовніша справа - вершити добро для того, хто поруч, тому що саме для цього ми і народжені.
Замовк старик, взявся насіння сіяти, а цар скочив на коня і в палац поскакав. На все життя напуття старика йому запам'яталося, і слава про великодушність і справедливість того царя рознеслася по всьому світу.
Переклала на українську мову 4.08.18 11.40
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
