Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Притча «Найголовніше»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча «Найголовніше»
Притча «Найголовніше»
Жив-був цар, і мучили його все життя три питання: яка найголовніша пора, хто найголовніша людина, яка найголовніша справа?
Думав цар: «Знай я відповідь на три ці питання - весь світ підкорю, все, що не забажається, зроблю, і стане народ за великого мудреця мене почитати».
Незліченна безліч людей пройшло перед царем, вчених мужів, але ніхто на питання ці так і не відповів. Дійшли раз до царя чутки, що живе відлюдно в лісі старик якийсь і славиться він мудрістю. Наказав він осідлати коня і поскакав сам відлюдника розшукувати. Їде він хащами лісовими і бачить: стоїть лачужка, а біля неї дідок старий землю сапає. Ледве з ніг від утоми не валиться, але мотики не випускає. Зіскочив цар додолу, підійшов, поклонився старцеві.
- Приїхав я до тебе, щоб відповідь на три свої питання отримати. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа ?
Вислухав його старик, нічого не сказав у відповідь, знай собі землю копає.
- Ти, мабуть, стомився, дай допоможу тобі, - запропонував цар.
Взяв у старика мотику і почав працювати. Потім знову свої три питання повторив. І на цей раз він йому не відповів , лише сказав, щоб мотику повернув. Але цар його і слухати не хоче, мотики не дає, сам вирішив справу до кінця довести.
Раптом бачить: йде назустріч чоловік , обличчя все поранено, кров'ю залито. Зупинив його цар, добрим словом втішив, сходив до струмка, приніс води, обмив рани, перев'язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім відвів в халупу, в ліжко уклав. Та й сам до сну збиратися став - вже вечір опустився.
Вранці знову до старика пішов. Дивиться - той насіння садить в грунт, що вчора розпушив .
- Мудрий чоловіче, - благає цар, - невже так і не відповіси на мої запитання?
- Годі тобі, - мовив той, - ти на них вже сам відповів.
- І гадки не маю, ніяких відповідей не чув, - здивувався цар.
- Ти, бачачи мою старість і неміч, зжалівся наді мною і взявся допомогати. Якщо не залишився ти вчора тут, вбили б тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожуючу людину понівечили.
Цар від подиву слова вимовити не може, а старик далі мову веде:
- Найголовніша пора та, коли ти копав землю, допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - найголовніша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, і найголовнішою справою виявилася твоя допомога йому.
Мало-помалу став розуміти цар сенс слів старика .
- Пам'ятай же, - сказав старик на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - той, хто поруч в цю пору. А найголовніша справа - вершити добро для того, хто поруч, тому що саме для цього ми і народжені.
Замовк старик, взявся насіння сіяти, а цар скочив на коня і в палац поскакав. На все життя напуття старика йому запам'яталося, і слава про великодушність і справедливість того царя рознеслася по всьому світу.
Переклала на українську мову 4.08.18 11.40
Жив-був цар, і мучили його все життя три питання: яка найголовніша пора, хто найголовніша людина, яка найголовніша справа?
Думав цар: «Знай я відповідь на три ці питання - весь світ підкорю, все, що не забажається, зроблю, і стане народ за великого мудреця мене почитати».
Незліченна безліч людей пройшло перед царем, вчених мужів, але ніхто на питання ці так і не відповів. Дійшли раз до царя чутки, що живе відлюдно в лісі старик якийсь і славиться він мудрістю. Наказав він осідлати коня і поскакав сам відлюдника розшукувати. Їде він хащами лісовими і бачить: стоїть лачужка, а біля неї дідок старий землю сапає. Ледве з ніг від утоми не валиться, але мотики не випускає. Зіскочив цар додолу, підійшов, поклонився старцеві.
- Приїхав я до тебе, щоб відповідь на три свої питання отримати. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа ?
Вислухав його старик, нічого не сказав у відповідь, знай собі землю копає.
- Ти, мабуть, стомився, дай допоможу тобі, - запропонував цар.
Взяв у старика мотику і почав працювати. Потім знову свої три питання повторив. І на цей раз він йому не відповів , лише сказав, щоб мотику повернув. Але цар його і слухати не хоче, мотики не дає, сам вирішив справу до кінця довести.
Раптом бачить: йде назустріч чоловік , обличчя все поранено, кров'ю залито. Зупинив його цар, добрим словом втішив, сходив до струмка, приніс води, обмив рани, перев'язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім відвів в халупу, в ліжко уклав. Та й сам до сну збиратися став - вже вечір опустився.
Вранці знову до старика пішов. Дивиться - той насіння садить в грунт, що вчора розпушив .
- Мудрий чоловіче, - благає цар, - невже так і не відповіси на мої запитання?
- Годі тобі, - мовив той, - ти на них вже сам відповів.
- І гадки не маю, ніяких відповідей не чув, - здивувався цар.
- Ти, бачачи мою старість і неміч, зжалівся наді мною і взявся допомогати. Якщо не залишився ти вчора тут, вбили б тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожуючу людину понівечили.
Цар від подиву слова вимовити не може, а старик далі мову веде:
- Найголовніша пора та, коли ти копав землю, допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - найголовніша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, і найголовнішою справою виявилася твоя допомога йому.
Мало-помалу став розуміти цар сенс слів старика .
- Пам'ятай же, - сказав старик на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - той, хто поруч в цю пору. А найголовніша справа - вершити добро для того, хто поруч, тому що саме для цього ми і народжені.
Замовк старик, взявся насіння сіяти, а цар скочив на коня і в палац поскакав. На все життя напуття старика йому запам'яталося, і слава про великодушність і справедливість того царя рознеслася по всьому світу.
Переклала на українську мову 4.08.18 11.40
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
