Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.06
14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
2026.05.06
12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
2026.05.06
12:01
Постійні калюжі, постійна сльота.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
2026.05.06
11:27
Ти не промовляй, так нестерпно живеться,
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
2026.05.06
08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
2026.05.06
06:55
Наум Лисиця (1932-2013, Україна)
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
2026.05.06
06:10
Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
2026.05.06
02:41
О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
2026.05.05
22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
14:08
Питання – що робити з цим
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
2026.05.05
10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Притча «Найголовніше»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча «Найголовніше»
Притча «Найголовніше»
Жив-був цар, і мучили його все життя три питання: яка найголовніша пора, хто найголовніша людина, яка найголовніша справа?
Думав цар: «Знай я відповідь на три ці питання - весь світ підкорю, все, що не забажається, зроблю, і стане народ за великого мудреця мене почитати».
Незліченна безліч людей пройшло перед царем, вчених мужів, але ніхто на питання ці так і не відповів. Дійшли раз до царя чутки, що живе відлюдно в лісі старик якийсь і славиться він мудрістю. Наказав він осідлати коня і поскакав сам відлюдника розшукувати. Їде він хащами лісовими і бачить: стоїть лачужка, а біля неї дідок старий землю сапає. Ледве з ніг від утоми не валиться, але мотики не випускає. Зіскочив цар додолу, підійшов, поклонився старцеві.
- Приїхав я до тебе, щоб відповідь на три свої питання отримати. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа ?
Вислухав його старик, нічого не сказав у відповідь, знай собі землю копає.
- Ти, мабуть, стомився, дай допоможу тобі, - запропонував цар.
Взяв у старика мотику і почав працювати. Потім знову свої три питання повторив. І на цей раз він йому не відповів , лише сказав, щоб мотику повернув. Але цар його і слухати не хоче, мотики не дає, сам вирішив справу до кінця довести.
Раптом бачить: йде назустріч чоловік , обличчя все поранено, кров'ю залито. Зупинив його цар, добрим словом втішив, сходив до струмка, приніс води, обмив рани, перев'язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім відвів в халупу, в ліжко уклав. Та й сам до сну збиратися став - вже вечір опустився.
Вранці знову до старика пішов. Дивиться - той насіння садить в грунт, що вчора розпушив .
- Мудрий чоловіче, - благає цар, - невже так і не відповіси на мої запитання?
- Годі тобі, - мовив той, - ти на них вже сам відповів.
- І гадки не маю, ніяких відповідей не чув, - здивувався цар.
- Ти, бачачи мою старість і неміч, зжалівся наді мною і взявся допомогати. Якщо не залишився ти вчора тут, вбили б тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожуючу людину понівечили.
Цар від подиву слова вимовити не може, а старик далі мову веде:
- Найголовніша пора та, коли ти копав землю, допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - найголовніша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, і найголовнішою справою виявилася твоя допомога йому.
Мало-помалу став розуміти цар сенс слів старика .
- Пам'ятай же, - сказав старик на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - той, хто поруч в цю пору. А найголовніша справа - вершити добро для того, хто поруч, тому що саме для цього ми і народжені.
Замовк старик, взявся насіння сіяти, а цар скочив на коня і в палац поскакав. На все життя напуття старика йому запам'яталося, і слава про великодушність і справедливість того царя рознеслася по всьому світу.
Переклала на українську мову 4.08.18 11.40
Жив-був цар, і мучили його все життя три питання: яка найголовніша пора, хто найголовніша людина, яка найголовніша справа?
Думав цар: «Знай я відповідь на три ці питання - весь світ підкорю, все, що не забажається, зроблю, і стане народ за великого мудреця мене почитати».
Незліченна безліч людей пройшло перед царем, вчених мужів, але ніхто на питання ці так і не відповів. Дійшли раз до царя чутки, що живе відлюдно в лісі старик якийсь і славиться він мудрістю. Наказав він осідлати коня і поскакав сам відлюдника розшукувати. Їде він хащами лісовими і бачить: стоїть лачужка, а біля неї дідок старий землю сапає. Ледве з ніг від утоми не валиться, але мотики не випускає. Зіскочив цар додолу, підійшов, поклонився старцеві.
- Приїхав я до тебе, щоб відповідь на три свої питання отримати. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа ?
Вислухав його старик, нічого не сказав у відповідь, знай собі землю копає.
- Ти, мабуть, стомився, дай допоможу тобі, - запропонував цар.
Взяв у старика мотику і почав працювати. Потім знову свої три питання повторив. І на цей раз він йому не відповів , лише сказав, щоб мотику повернув. Але цар його і слухати не хоче, мотики не дає, сам вирішив справу до кінця довести.
Раптом бачить: йде назустріч чоловік , обличчя все поранено, кров'ю залито. Зупинив його цар, добрим словом втішив, сходив до струмка, приніс води, обмив рани, перев'язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім відвів в халупу, в ліжко уклав. Та й сам до сну збиратися став - вже вечір опустився.
Вранці знову до старика пішов. Дивиться - той насіння садить в грунт, що вчора розпушив .
- Мудрий чоловіче, - благає цар, - невже так і не відповіси на мої запитання?
- Годі тобі, - мовив той, - ти на них вже сам відповів.
- І гадки не маю, ніяких відповідей не чув, - здивувався цар.
- Ти, бачачи мою старість і неміч, зжалівся наді мною і взявся допомогати. Якщо не залишився ти вчора тут, вбили б тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожуючу людину понівечили.
Цар від подиву слова вимовити не може, а старик далі мову веде:
- Найголовніша пора та, коли ти копав землю, допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - найголовніша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, і найголовнішою справою виявилася твоя допомога йому.
Мало-помалу став розуміти цар сенс слів старика .
- Пам'ятай же, - сказав старик на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - той, хто поруч в цю пору. А найголовніша справа - вершити добро для того, хто поруч, тому що саме для цього ми і народжені.
Замовк старик, взявся насіння сіяти, а цар скочив на коня і в палац поскакав. На все життя напуття старика йому запам'яталося, і слава про великодушність і справедливість того царя рознеслася по всьому світу.
Переклала на українську мову 4.08.18 11.40
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
