Варвара і Грицько живуть, як і більшість сімей. Він займається домашнім господарством, порається біля худоби. Варвара ходить на роботу, поєднуючи домашні клопоти з працею «на пана».
Вони разом понад тридцять років, точніше, тридцять п’ять. За цей час виростили дітей, дали їм освіту і випурхнули діти з гніздечка. На вихідні діти навідують батьків, сапають картоплі чи крутять заготівлю на зиму, батьки не чекають від них особливої помочі, Бог здоров’я дає, і слава Йому.
Якось Грицько ладнався на косовицю, як почув спілкування молоді, що проходила повз. На мову це було мало схоже. Матюки стояли такі, що хоч сокиру вішай. Обурило це літнього чоловіка, він і не втримався, зробив зауваження. Варвара саме вішала на мотузку білизну, і виділа оте все і чула.
Молодик з компанії огризнувся, звісно, це раніше «молодим усюди в нас дорога, старикам усюди в нас повага». Грицько запальний, щось йому відповів. Зайшлося про те, хто кому зробить і покаже. Звісно, чоловік не мав на увазі фізичної розправи чи чогось, він не міг пояснити задиракуватому синку, що він має говорити інакше, і вживання матюків не є ознакою дорослості, самостійності і виваженості.
Наступного дня молодик «відплатив» - кинув камінь у вікно хати. Шибка луснула і зітхнула від такого гостя. Гриць знав, що камінь кинула рука того хлопця, бо він мав «причини» відплатити. Відплатити за що? За зауваження, яке зробила доросла людина, яка за віком годиться у діди.
Чоловік забив вікно дошками. І це вікно почало мати історію. Історію про затаєне зло і жагу розправи. Історію про деградацію і неповагу. Історію про конфлікт поколінь.
Наступного дня опецькуватий синок йшов з матір’ю, Грицько сказав, що її син влучив у шибку. Огрядна жінка заперечила, на захист свого чада. Збрехала, бо не хотіла вірити, що її дитятко таке чудове в лапках. Сам хлопець не зізнався. тут бере початок історія про совість і брехню. Інша сумна історія.