Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
(про закоханість і метафізику)
Стан закоханості, нехай і легенький, провокує зміну реальності. Метафізично. Відчуваєш магію у подіях і настрої, людях і світові. І нехай це лише мить на фоні плину буднів, вона алогічна, але така до щему приємна. Цією нотою розпочато було день, а день, як відомо, розпочинається з вечора минулого дня і так по колу.
Віра випурхнула з офісу, ніби пташка. Попереду було кілька важливих справ. А обідня перерва не гумова, отже, треба встигнути, і насолодитися літечком, променями сонечка, буйною зеленню і квітами, самотністю і відособленістю, полюбуватися ягодами шипшини, що щодня наливаються і стають дедалі червонішими, співом пташок і синню неба. Насолодитися зміною обстановки, можливими знайомствами з випадковими людьми, враженнями і емоціями. А ще Віра страшенно любить дивитися в небо, це її найулюбленіше із занять, адже погляд у монітор і погляд, що впирається у навколишні будівлі – майже одне й те ж, а от у сині небес - візерунки хмар і мрійливі літаки.
Дівчина, всміхаючись світові, на підборах, оминаючи калюжі від вранішнього дощу, направилася до найближчої ятки з квітами. Авжеж, квіти необхідно купити, у приятельки презентація персональної збірки віршів, і Віра розуміє, наскільки це знаковий момент для коліжанки. Навідавши банкомат, дівчина вибрала букет, але ще згадала, що треба у магазин гайнути, тому домовилася з продавчинею, що повернеться за букетом.
Вони стрілися на порозі магазину. Дядечко не міг відірвати погляду від Віри, приязно усміхався і промовив:
- Дівчино, ви така гарна, можна я Вас поцілую?
- Отак? І одразу? - засміялася, мов джерельце, Віра, вирішивши підіграти чоловікові.- Авжеж, повітряний поцілунок можете надіслати, чом би й ні.
- Та Ви що, я насправді хочу! Я ж морський військовий, хоч куди козак, і мені 74! – гордо повідомив дядечко.
- Є ще порох у порохівницях, - підсумувала дівчина, чоловік засяяв, так йому стало приємно.
Віра гайнула у справах.
Попереду чекала ще робота, але магія радості від позитивного спілкування і сукупності інших факторів ще довго витали у повітрі, розповсюджуючи особливий настрій і створюючи атмосферу загадковості і таїни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
(про закоханість і метафізику)
Стан закоханості, нехай і легенький, провокує зміну реальності. Метафізично. Відчуваєш магію у подіях і настрої, людях і світові. І нехай це лише мить на фоні плину буднів, вона алогічна, але така до щему приємна. Цією нотою розпочато було день, а день, як відомо, розпочинається з вечора минулого дня і так по колу.
Віра випурхнула з офісу, ніби пташка. Попереду було кілька важливих справ. А обідня перерва не гумова, отже, треба встигнути, і насолодитися літечком, променями сонечка, буйною зеленню і квітами, самотністю і відособленістю, полюбуватися ягодами шипшини, що щодня наливаються і стають дедалі червонішими, співом пташок і синню неба. Насолодитися зміною обстановки, можливими знайомствами з випадковими людьми, враженнями і емоціями. А ще Віра страшенно любить дивитися в небо, це її найулюбленіше із занять, адже погляд у монітор і погляд, що впирається у навколишні будівлі – майже одне й те ж, а от у сині небес - візерунки хмар і мрійливі літаки.
Дівчина, всміхаючись світові, на підборах, оминаючи калюжі від вранішнього дощу, направилася до найближчої ятки з квітами. Авжеж, квіти необхідно купити, у приятельки презентація персональної збірки віршів, і Віра розуміє, наскільки це знаковий момент для коліжанки. Навідавши банкомат, дівчина вибрала букет, але ще згадала, що треба у магазин гайнути, тому домовилася з продавчинею, що повернеться за букетом.
Вони стрілися на порозі магазину. Дядечко не міг відірвати погляду від Віри, приязно усміхався і промовив:
- Дівчино, ви така гарна, можна я Вас поцілую?
- Отак? І одразу? - засміялася, мов джерельце, Віра, вирішивши підіграти чоловікові.- Авжеж, повітряний поцілунок можете надіслати, чом би й ні.
- Та Ви що, я насправді хочу! Я ж морський військовий, хоч куди козак, і мені 74! – гордо повідомив дядечко.
- Є ще порох у порохівницях, - підсумувала дівчина, чоловік засяяв, так йому стало приємно.
Віра гайнула у справах.
Попереду чекала ще робота, але магія радості від позитивного спілкування і сукупності інших факторів ще довго витали у повітрі, розповсюджуючи особливий настрій і створюючи атмосферу загадковості і таїни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
