ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.27
10:56
У Жмеринці через падіння уламків дрона пошкоджено кілька будинків.
Один із них захистило дерево…
Дерево віти розкрило -
уламок приймає на себе…
Рожево-смарагдові крила
на фоні червоного неба.
Один із них захистило дерево…
Дерево віти розкрило -
уламок приймає на себе…
Рожево-смарагдові крила
на фоні червоного неба.
2024.05.27
08:17
Коли зневіра обснує порожня,
Безмовністю напружено дзвенить
Із неба-висі, неба-глибини,
Із мли-бажання, сповіді-вини
Уперто- невідступне поверни.
...
Так бачить за картиною художник,
Піднявши очі раптом від мольберту,
Безмовністю напружено дзвенить
Із неба-висі, неба-глибини,
Із мли-бажання, сповіді-вини
Уперто- невідступне поверни.
...
Так бачить за картиною художник,
Піднявши очі раптом від мольберту,
2024.05.27
05:26
Свароже капище і нині
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,
2024.05.27
05:26
Обрій осяяли сходи світання
І озорив далеч сонця вогонь, –
Серце упоює радість кохання
Та зігрівають надії його.
Вже обірвалась застояна тиша,
Віра у щастя вчувається знов, –
Серце дедалі стукоче гучніше
І закипає від збудження кров.
І озорив далеч сонця вогонь, –
Серце упоює радість кохання
Та зігрівають надії його.
Вже обірвалась застояна тиша,
Віра у щастя вчувається знов, –
Серце дедалі стукоче гучніше
І закипає від збудження кров.
2024.05.27
02:38
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш, звідкіля!
На бій благословило наше небо!
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш, звідкіля!
На бій благословило наше небо!
2024.05.27
00:04
Чи фантомна корона ще стискує скроні,
Чи то просто густішає сіра імла.
Як повірити в те, що тепер ти стороння,
Адже рідною серцю настільки була?
Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
Не обходить вже нас це,
Чи то просто густішає сіра імла.
Як повірити в те, що тепер ти стороння,
Адже рідною серцю настільки була?
Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
Не обходить вже нас це,
2024.05.26
22:51
Я заблукав у пущі
хаотичних і диких думок.
Де мені знайти лісника,
який виведе із манускрипту
заплутаних і загадкових питань?
Я продираюся крізь гілки
буттєвих пасток і капканів,
крізь тенета нерозв’язних апорій.
хаотичних і диких думок.
Де мені знайти лісника,
який виведе із манускрипту
заплутаних і загадкових питань?
Я продираюся крізь гілки
буттєвих пасток і капканів,
крізь тенета нерозв’язних апорій.
2024.05.26
22:00
І
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,
2024.05.26
17:11
Місто Андрія Святого.
Місто Шевченка і Підмогильного.
Місто Амосова і Патона.
Місто Майдана Гідності.
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Місто Шевченка і Підмогильного.
Місто Амосова і Патона.
Місто Майдана Гідності.
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.05.26
14:02
Горять вогні у долині, вся долина сяє.
Стомилося в путі військо, тепер спочиває.
Круг багать сидять солдати, нічого робити,
Повечеряли та й байки узялись травити.
Хто про жінок, хто про долю, хто про дива світу.
А там якось і до відьом дійшли непоміт
Стомилося в путі військо, тепер спочиває.
Круг багать сидять солдати, нічого робити,
Повечеряли та й байки узялись травити.
Хто про жінок, хто про долю, хто про дива світу.
А там якось і до відьом дійшли непоміт
2024.05.26
12:30
Тут повсюди криваві сліди Медеї,
Що дихає сирістю стін із підвальних могил
Роздвоєне серце подвоєне божевіллям
Обманом Цірцеї, обманом драконових крил.
Подорожній, повідай як прийдеш колись у Спарту
Про острів блаженних, що знищили зикурат
Пожеж
Що дихає сирістю стін із підвальних могил
Роздвоєне серце подвоєне божевіллям
Обманом Цірцеї, обманом драконових крил.
Подорожній, повідай як прийдеш колись у Спарту
Про острів блаженних, що знищили зикурат
Пожеж
2024.05.26
11:55
Нумо, браття, йдіть до мене в хату,
Розкажу про диво, НЛО.
Бо на сайті вилупивсь піратик,
Непростий дядина і не лох.
Скавучить потужно. Діви врозтіч
Від його всльозавлених "трудів".
А от графомани прямо в очі
Розкажу про диво, НЛО.
Бо на сайті вилупивсь піратик,
Непростий дядина і не лох.
Скавучить потужно. Діви врозтіч
Від його всльозавлених "трудів".
А от графомани прямо в очі
2024.05.26
11:53
На днях Олександр Сушко публічно заявив, що я, Юрій Гундарєв, - ніхто і звати мене ніяк, а от він, Сушко, - член НСПУ!
Гадаю, що, з одного боку, членство у будь-якій творчій організації - це передусім грандіозний аванс - на свої справді майстерні твори,
2024.05.26
11:44
І буде дощ, що зронять небеса,
Коли затулять хмарами півсвіту,
Та розпочнуть незборену сюїту,
Про головне, що ти не розказав.
Вже й не розкажеш, обірвалось те,
Що називалось щиро: душ єднання.
І упаде додолу лист останній,
Коли затулять хмарами півсвіту,
Та розпочнуть незборену сюїту,
Про головне, що ти не розказав.
Вже й не розкажеш, обірвалось те,
Що називалось щиро: душ єднання.
І упаде додолу лист останній,
2024.05.26
11:30
Є поет міцний, неначе кремній,
хоч стило об лисину теши,
не піїт, а самородок, геній,
поетичних скорювач вершин.
Я ж писака – графоман не більше,
доля хисту скупенько дала.
Чи Пегас мій жадібний на вірші,
чи не відчуваю слів тепла?
хоч стило об лисину теши,
не піїт, а самородок, геній,
поетичних скорювач вершин.
Я ж писака – графоман не більше,
доля хисту скупенько дала.
Чи Пегас мій жадібний на вірші,
чи не відчуваю слів тепла?
2024.05.26
10:52
Я все ще вірю, що відтанеш ти.
Повернеться любов, як пташка з вирію.
Нехай і кажеш: там самі чорти -
Це все, що віднайду в твоєму вирі я.
Ти кажеш: що було – те загуло.
Офелія-любов навряд чи дихає.
Мій жар – не те, дорожчим є тепло.
А ніжності в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повернеться любов, як пташка з вирію.
Нехай і кажеш: там самі чорти -
Це все, що віднайду в твоєму вирі я.
Ти кажеш: що було – те загуло.
Офелія-любов навряд чи дихає.
Мій жар – не те, дорожчим є тепло.
А ніжності в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Десятками i двадцятками
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Десятками i двадцятками
Мій улюблений епізод в драмі Джеррі Цукера "Привид" (The Ghost, Paramount Pictures, 1990) - візит шахрайки Оди (Вупі Голдберг) до банку у супроводі привида (Патрік Суейзі). Привид воліє зняти з рахунку гроші, через які його зрадили та вбили; грошей чимало, чотири мільйони доларів; коли ж менеджер банку шанобливо запитує Оду, як вона хотіла би отримати гроші, та видушує з себе перше-ліпше:
- Десятками і двадцятками!
Тоді, у 1990-ому, мені було дуже смішно. Десятками та двадцятками! - от дурепа, це ж 20 або 30 або й 40 мільйонів папірців. Я щиро реготав; мабуть, не я один, тому що Голдберг за ту роль отримала і Оскара, і БАФТу, і Золотий глобус, а Суейзі з Мур - самі номінації, хоча й ліпили горщики вкрай зворушливо.
Минули 30 років; минули непомітно, я й незчувся, як і коли: гоп-ля, і нема. Якщо колись літа були довжелезними, спливали так повільно, що їх аж хотілося підштовхнути, пришвидшити, пришпорити - аби скоріше новий рік; день народження; канікули; до бабусі; на село... - згодом все змінилося. Рахунок інший пішов, спершу на десятки, а далі на двадцятки, і не зупинився на тому. Десять... двадцять... аж ось і тридцять років - від закінчення школи; від випуску з універу; у професії; в цьому офісі; у дружніх стосунках; у недружніх стосунках; у хворобливих стосунках; у шлюбі; немає бабусь і дідусів...
Колись незбагненні, просто неможливі проміжки часу; цілі епохи, якими варто вимірювати хіба що відстань, яку долає світло, аж ніяк не моє життя! - тепер вони розходяться так само, як десятки та двадцятки з потертого гаманця, придбаного... еге ж, двадцять років тому. Що ті 10 або 20 гривень! - їх нині й волоцюзі не шкода подати, й музиці вуличному сором менше кинути, а коли товар який за таку ціну трапиться - бестбай, береш-хапаєш, не тому, що треба, а тому, що дешево, задарма.
Власне, гроші, навіть не гроші, а грубі гроші, статки, цілі маєтки саме так і розтринькують. Я не бережу гривню, а вона мститься й не пильнує мені тисячу. Триньк-триньк! - і гаманець спорожнів. А що я придбав? Де мої закупки? Чому я зрадів? Чим втішився? - ніц нема, пустка, як у гаманці. Порозліталася геть уся зарплатня разом із заначкою - десятками та двадцятками, й сліду не лишилося.
Отак і час тепер минає; і довго мені було не в тямку, що так - десятками і двадцятками - розтринькуєтся моє життя. Тому я присвятив десять років; на це викинув двадцять; туди пожертвував десятку; тоді схаменувся, наче прокинувся: а що там у гаманці, чи ж він іще не порожній? Та хай Бог милує, які там здобутки, чи ж наразі до того! То все марнота; хіба тим втішатимуся, що невідомо, скільки в гаманці лишилося.
А ще кажуть, гроші - еквівалент прожитого життя; мовляв, щодовше жив, тим більше маєш. Та обидва мої гаманці, здається, порожніли разом, одночасно, у дивовижному, ані в мистецтві, ані в спорті недосяжному синхроні. Втім, коли я вже схаменувся, отямився, прокинувся, здригнувся, вкрився гусячою шкірою, все збагнув і усвідомив цю моторошну арифметику - можливо, тепер я візьмуся за розум, припиню, врешті-решт, тринькати й марнувати, почну зберігати й заощаджувати, візьмуся перекладати з гаманця мого часу - скільки там іще?! - до портмоне моїх статків?!
...Але ж як легко, як просто, як невимушено, як непомітно і швидко спливає життя... Десятками і двадцятками... десятками і двадцятками...
вересень 2018 року
- Десятками і двадцятками!
Тоді, у 1990-ому, мені було дуже смішно. Десятками та двадцятками! - от дурепа, це ж 20 або 30 або й 40 мільйонів папірців. Я щиро реготав; мабуть, не я один, тому що Голдберг за ту роль отримала і Оскара, і БАФТу, і Золотий глобус, а Суейзі з Мур - самі номінації, хоча й ліпили горщики вкрай зворушливо.
Минули 30 років; минули непомітно, я й незчувся, як і коли: гоп-ля, і нема. Якщо колись літа були довжелезними, спливали так повільно, що їх аж хотілося підштовхнути, пришвидшити, пришпорити - аби скоріше новий рік; день народження; канікули; до бабусі; на село... - згодом все змінилося. Рахунок інший пішов, спершу на десятки, а далі на двадцятки, і не зупинився на тому. Десять... двадцять... аж ось і тридцять років - від закінчення школи; від випуску з універу; у професії; в цьому офісі; у дружніх стосунках; у недружніх стосунках; у хворобливих стосунках; у шлюбі; немає бабусь і дідусів...
Колись незбагненні, просто неможливі проміжки часу; цілі епохи, якими варто вимірювати хіба що відстань, яку долає світло, аж ніяк не моє життя! - тепер вони розходяться так само, як десятки та двадцятки з потертого гаманця, придбаного... еге ж, двадцять років тому. Що ті 10 або 20 гривень! - їх нині й волоцюзі не шкода подати, й музиці вуличному сором менше кинути, а коли товар який за таку ціну трапиться - бестбай, береш-хапаєш, не тому, що треба, а тому, що дешево, задарма.
Власне, гроші, навіть не гроші, а грубі гроші, статки, цілі маєтки саме так і розтринькують. Я не бережу гривню, а вона мститься й не пильнує мені тисячу. Триньк-триньк! - і гаманець спорожнів. А що я придбав? Де мої закупки? Чому я зрадів? Чим втішився? - ніц нема, пустка, як у гаманці. Порозліталася геть уся зарплатня разом із заначкою - десятками та двадцятками, й сліду не лишилося.
Отак і час тепер минає; і довго мені було не в тямку, що так - десятками і двадцятками - розтринькуєтся моє життя. Тому я присвятив десять років; на це викинув двадцять; туди пожертвував десятку; тоді схаменувся, наче прокинувся: а що там у гаманці, чи ж він іще не порожній? Та хай Бог милує, які там здобутки, чи ж наразі до того! То все марнота; хіба тим втішатимуся, що невідомо, скільки в гаманці лишилося.
А ще кажуть, гроші - еквівалент прожитого життя; мовляв, щодовше жив, тим більше маєш. Та обидва мої гаманці, здається, порожніли разом, одночасно, у дивовижному, ані в мистецтві, ані в спорті недосяжному синхроні. Втім, коли я вже схаменувся, отямився, прокинувся, здригнувся, вкрився гусячою шкірою, все збагнув і усвідомив цю моторошну арифметику - можливо, тепер я візьмуся за розум, припиню, врешті-решт, тринькати й марнувати, почну зберігати й заощаджувати, візьмуся перекладати з гаманця мого часу - скільки там іще?! - до портмоне моїх статків?!
...Але ж як легко, як просто, як невимушено, як непомітно і швидко спливає життя... Десятками і двадцятками... десятками і двадцятками...
вересень 2018 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію