Мій улюблений епізод в драмі Джеррі Цукера "Привид" (The Ghost, Paramount Pictures, 1990) - візит шахрайки Оди (Вупі Голдберг) до банку у супроводі привида (Патрік Суейзі). Привид воліє зняти з рахунку гроші, через які його зрадили та вбили; грошей чимало, чотири мільйони доларів; коли ж менеджер банку шанобливо запитує Оду, як вона хотіла би отримати гроші, та видушує з себе перше-ліпше:
- Десятками і двадцятками!

Тоді, у 1990-ому, мені було дуже смішно. Десятками та двадцятками! - от дурепа, це ж 20 або 30 або й 40 мільйонів папірців. Я щиро реготав; мабуть, не я один, тому що Голдберг за ту роль отримала і Оскара, і БАФТу, і Золотий глобус, а Суейзі з Мур - самі номінації, хоча й ліпили горщики вкрай зворушливо.

Минули 30 років; минули непомітно, я й незчувся, як і коли: гоп-ля, і нема. Якщо колись літа були довжелезними, спливали так повільно, що їх аж хотілося підштовхнути, пришвидшити, пришпорити - аби скоріше новий рік; день народження; канікули; до бабусі; на село... - згодом все змінилося. Рахунок інший пішов, спершу на десятки, а далі на двадцятки, і не зупинився на тому. Десять... двадцять... аж ось і тридцять років - від закінчення школи; від випуску з універу; у професії; в цьому офісі; у дружніх стосунках; у недружніх стосунках; у хворобливих стосунках; у шлюбі; немає бабусь і дідусів...

Колись незбагненні, просто неможливі проміжки часу; цілі епохи, якими варто вимірювати хіба що відстань, яку долає світло, аж ніяк не моє життя! - тепер вони розходяться так само, як десятки та двадцятки з потертого гаманця, придбаного... еге ж, двадцять років тому. Що ті 10 або 20 гривень! - їх нині й волоцюзі не шкода подати, й музиці вуличному сором менше кинути, а коли товар який за таку ціну трапиться - бестбай, береш-хапаєш, не тому, що треба, а тому, що дешево, задарма.

Власне, гроші, навіть не гроші, а грубі гроші, статки, цілі маєтки саме так і розтринькують. Я не бережу гривню, а вона мститься й не пильнує мені тисячу. Триньк-триньк! - і гаманець спорожнів. А що я придбав? Де мої закупки? Чому я зрадів? Чим втішився? - ніц нема, пустка, як у гаманці. Порозліталася геть уся зарплатня разом із заначкою - десятками та двадцятками, й сліду не лишилося.

Отак і час тепер минає; і довго мені було не в тямку, що так - десятками і двадцятками - розтринькуєтся моє життя. Тому я присвятив десять років; на це викинув двадцять; туди пожертвував десятку; тоді схаменувся, наче прокинувся: а що там у гаманці, чи ж він іще не порожній? Та хай Бог милує, які там здобутки, чи ж наразі до того! То все марнота; хіба тим втішатимуся, що невідомо, скільки в гаманці лишилося.

А ще кажуть, гроші - еквівалент прожитого життя; мовляв, щодовше жив, тим більше маєш. Та обидва мої гаманці, здається, порожніли разом, одночасно, у дивовижному, ані в мистецтві, ані в спорті недосяжному синхроні. Втім, коли я вже схаменувся, отямився, прокинувся, здригнувся, вкрився гусячою шкірою, все збагнув і усвідомив цю моторошну арифметику - можливо, тепер я візьмуся за розум, припиню, врешті-решт, тринькати й марнувати, почну зберігати й заощаджувати, візьмуся перекладати з гаманця мого часу - скільки там іще?! - до портмоне моїх статків?!

...Але ж як легко, як просто, як невимушено, як непомітно і швидко спливає життя... Десятками і двадцятками... десятками і двадцятками...

вересень 2018 року