Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Публіцистика
Нотатки непритомного батька
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нотатки непритомного батька
Як вихователь-аматор, я схильний до іронії та глузування, хоча жінка моя стверджує, що найбільше я полюбляю виголошувати "мораль".
Це твердження мене дивує: коли виголошуєш "мораль", очі об'єкта швидко робляться порожніми, а вигляд - відсутнім, і мораліст-декламатор страждає. Він починає шукати дошкульніших слів, вдається до красномовніших риторичних прийомів і промовистіших жестів, але все марно: очі об'єкта остаточно порожніють; паніка охоплює мораліста - "МИ ЙОГО ВТРАЧАЄМО!" - і чергові відчайдушні спроби врятувати об'єкт завершуються черговою безнадійною поразкою. Знесилений, зневірений і зневоднений мораліст видушує крізь порепані губи: "О, яка мука виховувати дітей…" - Та ні, ні, ні, це не про мене! Ну, хто б оце при здоровому глузді полюбляв такі екзерсиси?
Інша справа - іронія та глуз; ці штуки поціляють об'єкт несхибно; до того ж, будемо відверті, об'єкту років 10, а на іронізатора він дивиться як на рідного батечка; він уже відчуває приховану в кпинах отруту, але йому ще не втямки, що тут і до чого, як саме над ним познущалися, тому й захист спорудити не в змозі, та й як його боронитися від рідного батечка?... Отут вже об'єкт випромінює страждання, а іронізатор не мучиться марністю зусиль, спрямованих на благу справу: направити малого на путь істинну, врятувати від погибелі, виплекати з нього людину...
Бр. Бр! Брррр! Отой дурний язик зазвичай біжить поперед розуму; не дивиться, що й кому ляпає; але неправильні вчинки (і не те що неправильні, а недоречні, такі як шикарні вбивчо-іронічні випади, адресовані малій дитині) - оті неправильні вчинки, на відміну від правильних і доречних, вони як вир: затягують. Коло за колом, коло за колом - і коловорот неправильного й недоречного поглинає, паморочить голову, і вибратися туди, де вчинки - правильні, слова - доречні, лани засівають - виключно розумним, добрим, вічним, порядним, гідним, високим, спрямованим до ідеалів і кращих ґатунків, вільним будь-якого зла, свідомим тіко вищого добра, неухильно прихильним чеснот, спраглим сяючих морально-етичних звитяг.......
...Перепрошую, захопився. Про що я? А, вир! - Отже, вибратися з того виру на твердий ґрунт притомного батьківства вкрай складно; нещодавно я знову втрапив у режим недоречного й жорстокого глузування, мене закрутило й понесло, об'єкт виразно й слухняно страждав, а далі мучитися почав я сам: що ж це я таке роблю, нащо дитя катую? Аж тут і дитя вибухнуло промовою, плутаною, граматично некоректною, з бризканням слиною та безладним вимахуванням руками... - а я зупинив його античним жестом і урочисто промовив:
- Максе, ці двісті слів твоїх - щира правда; мало не тиждень я сам над цим наполегливо міркував і знайшов коротку формулу тої правди. Ось вона: діти не потребують нашої іронії.
- Саме це я тобі й кажу! - вигукнув він, і ми потиснули одне одному руки.
Ні, таки правда: діти – невиховані, неслухняні, жадібні, непоступливі, зухвалі, зарозумілі, необережні, недбайливі, розбещені та взагалі будь-які, якими вони нам цієї миті здаються, - вони не потребують нашої іронії.
...А чого вони потребують, ми й так усі знаємо.
2018
Це твердження мене дивує: коли виголошуєш "мораль", очі об'єкта швидко робляться порожніми, а вигляд - відсутнім, і мораліст-декламатор страждає. Він починає шукати дошкульніших слів, вдається до красномовніших риторичних прийомів і промовистіших жестів, але все марно: очі об'єкта остаточно порожніють; паніка охоплює мораліста - "МИ ЙОГО ВТРАЧАЄМО!" - і чергові відчайдушні спроби врятувати об'єкт завершуються черговою безнадійною поразкою. Знесилений, зневірений і зневоднений мораліст видушує крізь порепані губи: "О, яка мука виховувати дітей…" - Та ні, ні, ні, це не про мене! Ну, хто б оце при здоровому глузді полюбляв такі екзерсиси?
Інша справа - іронія та глуз; ці штуки поціляють об'єкт несхибно; до того ж, будемо відверті, об'єкту років 10, а на іронізатора він дивиться як на рідного батечка; він уже відчуває приховану в кпинах отруту, але йому ще не втямки, що тут і до чого, як саме над ним познущалися, тому й захист спорудити не в змозі, та й як його боронитися від рідного батечка?... Отут вже об'єкт випромінює страждання, а іронізатор не мучиться марністю зусиль, спрямованих на благу справу: направити малого на путь істинну, врятувати від погибелі, виплекати з нього людину...
Бр. Бр! Брррр! Отой дурний язик зазвичай біжить поперед розуму; не дивиться, що й кому ляпає; але неправильні вчинки (і не те що неправильні, а недоречні, такі як шикарні вбивчо-іронічні випади, адресовані малій дитині) - оті неправильні вчинки, на відміну від правильних і доречних, вони як вир: затягують. Коло за колом, коло за колом - і коловорот неправильного й недоречного поглинає, паморочить голову, і вибратися туди, де вчинки - правильні, слова - доречні, лани засівають - виключно розумним, добрим, вічним, порядним, гідним, високим, спрямованим до ідеалів і кращих ґатунків, вільним будь-якого зла, свідомим тіко вищого добра, неухильно прихильним чеснот, спраглим сяючих морально-етичних звитяг.......
...Перепрошую, захопився. Про що я? А, вир! - Отже, вибратися з того виру на твердий ґрунт притомного батьківства вкрай складно; нещодавно я знову втрапив у режим недоречного й жорстокого глузування, мене закрутило й понесло, об'єкт виразно й слухняно страждав, а далі мучитися почав я сам: що ж це я таке роблю, нащо дитя катую? Аж тут і дитя вибухнуло промовою, плутаною, граматично некоректною, з бризканням слиною та безладним вимахуванням руками... - а я зупинив його античним жестом і урочисто промовив:
- Максе, ці двісті слів твоїх - щира правда; мало не тиждень я сам над цим наполегливо міркував і знайшов коротку формулу тої правди. Ось вона: діти не потребують нашої іронії.
- Саме це я тобі й кажу! - вигукнув він, і ми потиснули одне одному руки.
Ні, таки правда: діти – невиховані, неслухняні, жадібні, непоступливі, зухвалі, зарозумілі, необережні, недбайливі, розбещені та взагалі будь-які, якими вони нам цієї миті здаються, - вони не потребують нашої іронії.
...А чого вони потребують, ми й так усі знаємо.
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
