Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Публіцистика
Три вiдкриття Христофора Колумба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Три вiдкриття Христофора Колумба
- ЗЕЕЕМЛЯЯЯ! - заволав спостерігач із "воронячого гнізда" на верхівці щогли, десь аж з-під хмар. Виснаженим, зневіреним, наляканим, озлобленим людям на палубі здалося, що то був не голос матроса, а глас Божий, який приніс їм добру звістку, першу добру звістку за весь цей безкінечний рейс невідомими водами, за всю цю безглузду подорож за вітрами, які ніколи не дмуть в бік дому, до берегів рідної Іспанії.
"Земля!" - лунало з-під хмар, і надія зігрівала серця, страх полишав душі, очі світлішали, а вітрила наче самі собою напиналися та несли каравелу до щойно відкритого Нового Світу...
Втім, Колумбовим спостерігачам варто було би сповістити про відкриття ще з місяць тому; ба більше! - про те відкриття вони мали би повідомляти щодня, і в особливий спосіб, доволі несподіваний. Знаєте, як?
- ВОООДААА! - ось що варто було би горлати матросам Колумба.
Адже раніше за нову землю Колумб відкрив нову... воду. Вода посеред води! - чи таке можливо?
Так! - перша подорож Колумба зачепила краєчок велетенського, у сім мільйонів квадратних кілометрів водного масиву в екваторіальній зоні Атлантики. Це - море посеред океану, "море без берегів", те саме прикро звісне Саргасове море. Воно отримало свою назву завдяки саргасам, водоростям, яких під Північну Америку зносять потужні повільні течії, що є своєрідними берегами цього унікального моря. Тут океан подекуди більше нагадує зелені луки Кастилії, ніж води Атлантики, - стільки тут трави серед хвиль! - та тут і хвиль немає, адже це - чи не найспокійніша ділянка Світового океану, так звані "кінські широти". Через особливий збіг природних умов у цих широтах панують погоди, чудові для погойдування на надувному матраці, але вкрай несприятливі для вітрильного флоту. Ну геть немає вітру! - через те подорожі затягуються, а провіант і вода вичерпуються; і першими жертвами цієї райської погоди стають коні; їх, вивезених з Європи в якості сухопутного транспорту та бойових машин для підкорення Нового Світу, викидали за борт як найпожадливіших споживачів води... Тому ці широти отримали назву "кінські"; в цій назві закарбована страшна доля коней на відміну від "ревучих сорокових", "шалених п'ятдесятих" і "пронизливих шістдесятих" по той бік екватору, названих на честь лейтмотиву вітрів у тих широтах.
Та Саргасове море є прикро відомим не стільки через нещасних коней, скільки через... байки. Навігація завжди мала характер змагання та навіть битви, тому що морська торгівля давала неабиякий зиск, а подорожі морем у порівнянні із подорожами сушею відбувалися швидше; водночас море було набагато менше відомо людству, ніж суша. Тому, аби полегшити судноплавство, ще з часів найдавнішої Античності, аж із VI ст. до н.е., мореплавці складали лоції, в яких наводили описи своїх подорожей. Такий опис – «періпл» (від грецького periplous, «плити навколо») – містив вказівки на порти та відстані між ними, небезпеки, орієнтири та прикмети, розташування безпечних гаваней і зручних якірних стоянок, можливості поповнення запасів води та провіанту. Завдяки періплу, складеному одним мореплавцем, тисячі інших могли безпечно вирушати у подорожі новими для них водами та маршрутами.
Та згадаємо про змагання та конкуренцію; тому іноді в періпли вносили описи чудовиськ і вигаданих небезпек, аби відсахати конкурентів від багатств і можливостей, які пропонувала морська торгівля та відкриття нових берегів. Так, карфагенський моряк V ст. до н.е. Гімількон склав опис своєї мандрівки уздовж атлантичного узбережжя Європи – а він дістався аж до Ірландії та Англії; за переказами, в його періплі містилися численні попередження про океанських монстрів і скарги на водорості, що нібито заважають рухові судна. Ясна річ, що про ті небезпеки Гімількон писав суто про грецьке око – аби відсахати еллінів від берегів, де ті могли здибати олово, необхідне для виробництва бронзи, а з неї – зброї (а заліза світ ще не знав, хіба що у вигляді уламків метеоритів). Так чи ні, але думка про здатність водної рослинності перешкоджати рухові суден виникла аж он як давно.
Та повернемося до Колумба. В його щоденнику постійно згадуються водорості в морі, а також містяться скарги на повільне просування до "Індії". Млявість руху, ясна річ, зумовлювалася тихою погодою, але загальновідомою причиною цього стали саргаси. Вони, мовляв, не просто затримують корабель, вони його тримають, судно в'язне в клятій траві, не рухається зовсім! - Хто-хто, а Колумб і всі пізніші мандрівники до Америки напевно знали, що то - маячня та суцільні байки, але спростовувати їх не поспішали: а нехай конкуренти не лізуть!
Нагадаю, на дворі - 1492 рік, на мапі повно білих плям, а в уяві людей - чудовиськ і химер, які мешкають в невідомих частинах світу; щойно до тих химер додалася ще одна - саргаси. І прикра репутація Саргасова моря протрималася на диво довго - через 400 років Жюль Верн, романи якого по суті є цікавенними підручниками з географії, і той не минув пастки саргасів. А може, навпаки, це Верн створив ту пастку для нашої уяви, навмисно зобразив саргаси куди страшнішими, ніж вони є? Так чи ні, але в романі "20000 л'є під водою" вони постають вагомою перешкодою для судноплавства:
"...кораблі відважного дослідника [Колумба] заглибилися в Саргасове море, водорості й трави затримували їхній рух, наводячи жах на команди, а плавання затягнулося на три довгих тижні.
Таким було місце, яке тепер пропливав «Наутілус». Це була справжня прерія, вкрита килимом водоростей, натанових фукусів, тропічного винограду, причому килим був такий щільний і густий, що ніс судна лише з великим зусиллям розрізав його. Тому капітан Немо, боячись пошкодити гвинт заростями, тримався на відстані кількох метрів нижче поверхні води." (Частина Друга, розділ ХІ). – Ха, зарості! - нагадаю, що в іншому розділі «Наутілус» впорався з цілим стадом кашалотів, яких просто пошматував своїм гострим носом.
І пізніше ці уявлення про нездоланність хащ Саргасова моря ще довго спливали на поверхню; так, вже у 20-х роках ХХ ст. вийшов роман о. Бєляєва "Острів загиблих кораблів". Автор розташував свій острів у самісінькому серці Саргасова моря, куди потрапити можуть тільки загиблі кораблі, а вибратися звідти - взагалі ніхто. Мабуть, таких прикладів художнього втілення античних побрехеньок можна знайти сотні, а то й тисячі.
А насправді Саргасове море - це доволі безпечна для судноплавства ділянка Атлантики, яка відзначається перш за все фантастичним кольором води (тут вона насичено блакитна), а ще - її надзвичайною прозорістю, яка дозволяє бачити під водою на відстані понад 60 метрів.
На жаль, нині природні умови Саргасова моря грають із ним злий жарт; його "береги", тобто потужні течії, що оточують це море звідусіль, стягують до нього все, що кидає в Атлантику недбале людство. Завдяки цьому в унікальному морі посеред моря утворився велетенський острів зі сміття. І якби Колумб рушив відкривати Новий світ тепер, 2018 року, то відкрив би першими не воду і не землю, а з верхівки щогли його "Санта-Марії" пролунав би крик, який ніхто на палубі не сплутав би з гласом Божим:
- С-М-І-І-І-І-Т-Т-Я-Я-Я-Я!
12 жовтня 2018 року
*12 жовтня вважається днем відкриття Америки
"Земля!" - лунало з-під хмар, і надія зігрівала серця, страх полишав душі, очі світлішали, а вітрила наче самі собою напиналися та несли каравелу до щойно відкритого Нового Світу...
Втім, Колумбовим спостерігачам варто було би сповістити про відкриття ще з місяць тому; ба більше! - про те відкриття вони мали би повідомляти щодня, і в особливий спосіб, доволі несподіваний. Знаєте, як?
- ВОООДААА! - ось що варто було би горлати матросам Колумба.
Адже раніше за нову землю Колумб відкрив нову... воду. Вода посеред води! - чи таке можливо?
Так! - перша подорож Колумба зачепила краєчок велетенського, у сім мільйонів квадратних кілометрів водного масиву в екваторіальній зоні Атлантики. Це - море посеред океану, "море без берегів", те саме прикро звісне Саргасове море. Воно отримало свою назву завдяки саргасам, водоростям, яких під Північну Америку зносять потужні повільні течії, що є своєрідними берегами цього унікального моря. Тут океан подекуди більше нагадує зелені луки Кастилії, ніж води Атлантики, - стільки тут трави серед хвиль! - та тут і хвиль немає, адже це - чи не найспокійніша ділянка Світового океану, так звані "кінські широти". Через особливий збіг природних умов у цих широтах панують погоди, чудові для погойдування на надувному матраці, але вкрай несприятливі для вітрильного флоту. Ну геть немає вітру! - через те подорожі затягуються, а провіант і вода вичерпуються; і першими жертвами цієї райської погоди стають коні; їх, вивезених з Європи в якості сухопутного транспорту та бойових машин для підкорення Нового Світу, викидали за борт як найпожадливіших споживачів води... Тому ці широти отримали назву "кінські"; в цій назві закарбована страшна доля коней на відміну від "ревучих сорокових", "шалених п'ятдесятих" і "пронизливих шістдесятих" по той бік екватору, названих на честь лейтмотиву вітрів у тих широтах.
Та Саргасове море є прикро відомим не стільки через нещасних коней, скільки через... байки. Навігація завжди мала характер змагання та навіть битви, тому що морська торгівля давала неабиякий зиск, а подорожі морем у порівнянні із подорожами сушею відбувалися швидше; водночас море було набагато менше відомо людству, ніж суша. Тому, аби полегшити судноплавство, ще з часів найдавнішої Античності, аж із VI ст. до н.е., мореплавці складали лоції, в яких наводили описи своїх подорожей. Такий опис – «періпл» (від грецького periplous, «плити навколо») – містив вказівки на порти та відстані між ними, небезпеки, орієнтири та прикмети, розташування безпечних гаваней і зручних якірних стоянок, можливості поповнення запасів води та провіанту. Завдяки періплу, складеному одним мореплавцем, тисячі інших могли безпечно вирушати у подорожі новими для них водами та маршрутами.
Та згадаємо про змагання та конкуренцію; тому іноді в періпли вносили описи чудовиськ і вигаданих небезпек, аби відсахати конкурентів від багатств і можливостей, які пропонувала морська торгівля та відкриття нових берегів. Так, карфагенський моряк V ст. до н.е. Гімількон склав опис своєї мандрівки уздовж атлантичного узбережжя Європи – а він дістався аж до Ірландії та Англії; за переказами, в його періплі містилися численні попередження про океанських монстрів і скарги на водорості, що нібито заважають рухові судна. Ясна річ, що про ті небезпеки Гімількон писав суто про грецьке око – аби відсахати еллінів від берегів, де ті могли здибати олово, необхідне для виробництва бронзи, а з неї – зброї (а заліза світ ще не знав, хіба що у вигляді уламків метеоритів). Так чи ні, але думка про здатність водної рослинності перешкоджати рухові суден виникла аж он як давно.
Та повернемося до Колумба. В його щоденнику постійно згадуються водорості в морі, а також містяться скарги на повільне просування до "Індії". Млявість руху, ясна річ, зумовлювалася тихою погодою, але загальновідомою причиною цього стали саргаси. Вони, мовляв, не просто затримують корабель, вони його тримають, судно в'язне в клятій траві, не рухається зовсім! - Хто-хто, а Колумб і всі пізніші мандрівники до Америки напевно знали, що то - маячня та суцільні байки, але спростовувати їх не поспішали: а нехай конкуренти не лізуть!
Нагадаю, на дворі - 1492 рік, на мапі повно білих плям, а в уяві людей - чудовиськ і химер, які мешкають в невідомих частинах світу; щойно до тих химер додалася ще одна - саргаси. І прикра репутація Саргасова моря протрималася на диво довго - через 400 років Жюль Верн, романи якого по суті є цікавенними підручниками з географії, і той не минув пастки саргасів. А може, навпаки, це Верн створив ту пастку для нашої уяви, навмисно зобразив саргаси куди страшнішими, ніж вони є? Так чи ні, але в романі "20000 л'є під водою" вони постають вагомою перешкодою для судноплавства:
"...кораблі відважного дослідника [Колумба] заглибилися в Саргасове море, водорості й трави затримували їхній рух, наводячи жах на команди, а плавання затягнулося на три довгих тижні.
Таким було місце, яке тепер пропливав «Наутілус». Це була справжня прерія, вкрита килимом водоростей, натанових фукусів, тропічного винограду, причому килим був такий щільний і густий, що ніс судна лише з великим зусиллям розрізав його. Тому капітан Немо, боячись пошкодити гвинт заростями, тримався на відстані кількох метрів нижче поверхні води." (Частина Друга, розділ ХІ). – Ха, зарості! - нагадаю, що в іншому розділі «Наутілус» впорався з цілим стадом кашалотів, яких просто пошматував своїм гострим носом.
І пізніше ці уявлення про нездоланність хащ Саргасова моря ще довго спливали на поверхню; так, вже у 20-х роках ХХ ст. вийшов роман о. Бєляєва "Острів загиблих кораблів". Автор розташував свій острів у самісінькому серці Саргасова моря, куди потрапити можуть тільки загиблі кораблі, а вибратися звідти - взагалі ніхто. Мабуть, таких прикладів художнього втілення античних побрехеньок можна знайти сотні, а то й тисячі.
А насправді Саргасове море - це доволі безпечна для судноплавства ділянка Атлантики, яка відзначається перш за все фантастичним кольором води (тут вона насичено блакитна), а ще - її надзвичайною прозорістю, яка дозволяє бачити під водою на відстані понад 60 метрів.
На жаль, нині природні умови Саргасова моря грають із ним злий жарт; його "береги", тобто потужні течії, що оточують це море звідусіль, стягують до нього все, що кидає в Атлантику недбале людство. Завдяки цьому в унікальному морі посеред моря утворився велетенський острів зі сміття. І якби Колумб рушив відкривати Новий світ тепер, 2018 року, то відкрив би першими не воду і не землю, а з верхівки щогли його "Санта-Марії" пролунав би крик, який ніхто на палубі не сплутав би з гласом Божим:
- С-М-І-І-І-І-Т-Т-Я-Я-Я-Я!
12 жовтня 2018 року
*12 жовтня вважається днем відкриття Америки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
