- ЗЕЕЕМЛЯЯЯ! - заволав спостерігач із "воронячого гнізда" на верхівці щогли, десь аж з-під хмар. Виснаженим, зневіреним, наляканим, озлобленим людям на палубі здалося, що то був не голос матроса, а глас Божий, який приніс їм добру звістку, першу добру звістку за весь цей безкінечний рейс невідомими водами, за всю цю безглузду подорож за вітрами, які ніколи не дмуть в бік дому, до берегів рідної Іспанії.

"Земля!" - лунало з-під хмар, і надія зігрівала серця, страх полишав душі, очі світлішали, а вітрила наче самі собою напиналися та несли каравелу до щойно відкритого Нового Світу...

Втім, Колумбовим спостерігачам варто було би сповістити про відкриття ще з місяць тому; ба більше! - про те відкриття вони мали би повідомляти щодня, і в особливий спосіб, доволі несподіваний. Знаєте, як?

- ВОООДААА! - ось що варто було би горлати матросам Колумба.

Адже раніше за нову землю Колумб відкрив нову... воду. Вода посеред води! - чи таке можливо?

Так! - перша подорож Колумба зачепила краєчок велетенського, у сім мільйонів квадратних кілометрів водного масиву в екваторіальній зоні Атлантики. Це - море посеред океану, "море без берегів", те саме прикро звісне Саргасове море. Воно отримало свою назву завдяки саргасам, водоростям, яких під Північну Америку зносять потужні повільні течії, що є своєрідними берегами цього унікального моря. Тут океан подекуди більше нагадує зелені луки Кастилії, ніж води Атлантики, - стільки тут трави серед хвиль! - та тут і хвиль немає, адже це - чи не найспокійніша ділянка Світового океану, так звані "кінські широти". Через особливий збіг природних умов у цих широтах панують погоди, чудові для погойдування на надувному матраці, але вкрай несприятливі для вітрильного флоту. Ну геть немає вітру! - через те подорожі затягуються, а провіант і вода вичерпуються; і першими жертвами цієї райської погоди стають коні; їх, вивезених з Європи в якості сухопутного транспорту та бойових машин для підкорення Нового Світу, викидали за борт як найпожадливіших споживачів води... Тому ці широти отримали назву "кінські"; в цій назві закарбована страшна доля коней на відміну від "ревучих сорокових", "шалених п'ятдесятих" і "пронизливих шістдесятих" по той бік екватору, названих на честь лейтмотиву вітрів у тих широтах.

Та Саргасове море є прикро відомим не стільки через нещасних коней, скільки через... байки. Навігація завжди мала характер змагання та навіть битви, тому що морська торгівля давала неабиякий зиск, а подорожі морем у порівнянні із подорожами сушею відбувалися швидше; водночас море було набагато менше відомо людству, ніж суша. Тому, аби полегшити судноплавство, ще з часів найдавнішої Античності, аж із VI ст. до н.е., мореплавці складали лоції, в яких наводили описи своїх подорожей. Такий опис – «періпл» (від грецького periplous, «плити навколо») – містив вказівки на порти та відстані між ними, небезпеки, орієнтири та прикмети, розташування безпечних гаваней і зручних якірних стоянок, можливості поповнення запасів води та провіанту. Завдяки періплу, складеному одним мореплавцем, тисячі інших могли безпечно вирушати у подорожі новими для них водами та маршрутами.

Та згадаємо про змагання та конкуренцію; тому іноді в періпли вносили описи чудовиськ і вигаданих небезпек, аби відсахати конкурентів від багатств і можливостей, які пропонувала морська торгівля та відкриття нових берегів. Так, карфагенський моряк V ст. до н.е. Гімількон склав опис своєї мандрівки уздовж атлантичного узбережжя Європи – а він дістався аж до Ірландії та Англії; за переказами, в його періплі містилися численні попередження про океанських монстрів і скарги на водорості, що нібито заважають рухові судна. Ясна річ, що про ті небезпеки Гімількон писав суто про грецьке око – аби відсахати еллінів від берегів, де ті могли здибати олово, необхідне для виробництва бронзи, а з неї – зброї (а заліза світ ще не знав, хіба що у вигляді уламків метеоритів). Так чи ні, але думка про здатність водної рослинності перешкоджати рухові суден виникла аж он як давно.

Та повернемося до Колумба. В його щоденнику постійно згадуються водорості в морі, а також містяться скарги на повільне просування до "Індії". Млявість руху, ясна річ, зумовлювалася тихою погодою, але загальновідомою причиною цього стали саргаси. Вони, мовляв, не просто затримують корабель, вони його тримають, судно в'язне в клятій траві, не рухається зовсім! - Хто-хто, а Колумб і всі пізніші мандрівники до Америки напевно знали, що то - маячня та суцільні байки, але спростовувати їх не поспішали: а нехай конкуренти не лізуть!

Нагадаю, на дворі - 1492 рік, на мапі повно білих плям, а в уяві людей - чудовиськ і химер, які мешкають в невідомих частинах світу; щойно до тих химер додалася ще одна - саргаси. І прикра репутація Саргасова моря протрималася на диво довго - через 400 років Жюль Верн, романи якого по суті є цікавенними підручниками з географії, і той не минув пастки саргасів. А може, навпаки, це Верн створив ту пастку для нашої уяви, навмисно зобразив саргаси куди страшнішими, ніж вони є? Так чи ні, але в романі "20000 л'є під водою" вони постають вагомою перешкодою для судноплавства:

"...кораблі відважного дослідника [Колумба] заглибилися в Саргасове море, водорості й трави затримували їхній рух, наводячи жах на команди, а плавання затягнулося на три довгих тижні.
Таким було місце, яке тепер пропливав «Наутілус». Це була справжня прерія, вкрита килимом водоростей, натанових фукусів, тропічного винограду, причому килим був такий щільний і густий, що ніс судна лише з великим зусиллям розрізав його. Тому капітан Немо, боячись пошкодити гвинт заростями, тримався на відстані кількох метрів нижче поверхні води." (Частина Друга, розділ ХІ). – Ха, зарості! - нагадаю, що в іншому розділі «Наутілус» впорався з цілим стадом кашалотів, яких просто пошматував своїм гострим носом.

І пізніше ці уявлення про нездоланність хащ Саргасова моря ще довго спливали на поверхню; так, вже у 20-х роках ХХ ст. вийшов роман о. Бєляєва "Острів загиблих кораблів". Автор розташував свій острів у самісінькому серці Саргасова моря, куди потрапити можуть тільки загиблі кораблі, а вибратися звідти - взагалі ніхто. Мабуть, таких прикладів художнього втілення античних побрехеньок можна знайти сотні, а то й тисячі.

А насправді Саргасове море - це доволі безпечна для судноплавства ділянка Атлантики, яка відзначається перш за все фантастичним кольором води (тут вона насичено блакитна), а ще - її надзвичайною прозорістю, яка дозволяє бачити під водою на відстані понад 60 метрів.

На жаль, нині природні умови Саргасова моря грають із ним злий жарт; його "береги", тобто потужні течії, що оточують це море звідусіль, стягують до нього все, що кидає в Атлантику недбале людство. Завдяки цьому в унікальному морі посеред моря утворився велетенський острів зі сміття. І якби Колумб рушив відкривати Новий світ тепер, 2018 року, то відкрив би першими не воду і не землю, а з верхівки щогли його "Санта-Марії" пролунав би крик, який ніхто на палубі не сплутав би з гласом Божим:

- С-М-І-І-І-І-Т-Т-Я-Я-Я-Я!

12 жовтня 2018 року
*12 жовтня вважається днем відкриття Америки