Присвячується Ксюнічу.

Попередження: для емоційного забарвлення автор був вимушений «насипати» в текст трохи матюків і грубих слівець, які старанно замасковано, щоб не наносити шкоду психологічному здоров’ю читача.



Попереднє слово

Ця історія – вигадка, але де гарантія, що вона хоч раз в житті із кимось не відбулася, не відбувається чи не відбудеться ще.
Літературні герої також вигадані, проте, їх прообразами є реальні люди, які труться із нами спинами і ліктями в громадському транспорті, щодня вітаються, телефонують.
Головні герої – Хуанетта і Хуан, двоє закоханих, яким сімейні традиції не дозволяють поступати так, як їм хочеться.
Події відбуваються в мальовничій місцині Київщини, в селі Мексиканські Кучі, що за 15 кілометрів від Києва. Край, де сонце щоранку прокидається і вмивається в Дніпрі, а щовечора закочується спати за м’якеньку сіру гору. Де люди такі працьовиті і до пліткарства охочі, що, мабуть, не їли б і хліба, і сала, тільки дай їм про когось поговорити, осудити, оббрехати і рознести на всі круги. Особливо на найулюбленіші теми: про весілля, вагітність, сімейну вірність і короткі спідниці, чешуться народні язики.
Розповідь про Хуанетту і Хуана – це запашний коровай, замішаний на доброті, коханні й щирості, в якого за розкладкою йде трохи ревнощів, заздрості і пару ложок сліз. Де для кращого смаку, добавлена пристрасть, взаєморозуміння і ніжність. А коли я тісто місила, дивилася «Вечірній Квартал», тому без сміху й жартів тут не обійтись. А ще, коли пакетик ванілі відкривала, то так чихнула, що аж мука на стіну полетіла, а у миску потрапило пару матюків і одне велике «дякую!».


Дві неділі до весілля

На окраїні Мексиканських Куч, біля болота і смужки двох-десяти верб умостилося подвір’я однієї із заможних сімей у селі. У двоповерховій хаті із цегли під очеретяним дахом, загальною площею понад 500 квадратних метрів, проживало п’ятеро осіб: Кончіта, Карліто, Пончіто, Хуанетта і кіт – Міхал Міхалич. Який був постійно у реп’яхах, огидних кувелдиках та лайні, бо на довге хутро все липло і чіплялося.
О пів на дванадцяту блакитні ставні із квіточками відкрилися, ззовні висунулася руда голова у кучерях, які нагадували локшину збільшеного розміру, то Хуанетта прокинулася і вітала новий день піснею:
«Ось я надіну два крила, і ближче ти, ти близько так!
Мене любов відірвала від метушні, і я не жую вже мак.
Хай людям крила не дані, але так легко моїм плечам.
Вже зве в політ мене мій Хуан,
Мій Хуан, мій Хуан».
Поміж дзижчання бджіл і мух, поміж веселого квакання жаб на болоті та лайки сусідів, Кончіта почула ці мелодійні рядки і звернулася до доньки:
- Хуанетта! Хвате уже гланди рвать! Ходи сюди, допоможеш мені зілляку смикати на городі. А то бісова зараза так поросла, що геть усі кактуси заглушить!
- Зараз йду!
- Давай скоріше, сонце вже так пече, а ти тільки з хати виходиш, зірка ти моя!
- Та шо ви таке кажете!
- Я знаю шо кажу, а ти не спорь з мамою!
І вони, стоячи раком, завзято скубали пірей та берізку на кактусах, час від час відмахуючи ґедзів, які набридливо дзижчали над вухом. Кончіта не упускала шансу нагадати доні про обов’язок берегти цноту до заміжжя. Та хіба Хуанетта могла це забути!? Ще у ранній юності батьки начепили на неї кевларові стрінги вірності, ключ від яких надійно зберігали.
Традиція носіння поясу вірності, в даному випадку - кевларових стрінгів вірності в родині Хуанетти, бере свій початок ще з кінця 60-х років, коли її пра-пра-пра-бабуся Ізаура вимушена була одягти залізний пояс вірності, щоб заспокоїти недовірливого але дуже люблячого жениха. З тих пір зовнішній вигляд поясу вірності зазнав значних змін та модернізації, він став легшим, красивішим і зручнішим. Його обклеїли мереживом, атласними стрічками та стразами. В хід пішли нанотехнології та останні досягнення найвидатніших умів у сфері науки та техніки. Короче кажучи, красива штукенція жіночого гардеробу для особливо темпераментних дам. Єдиним недоліком стрінгів було те, що влітку у них було жарко, а взимку – холодно.
Сонце вже вискочило на пару градусів із зеніту, коли Хуанетті набридла і зілляка, і кактуси, і мама, яка постійно теревенила про різні нісенітниці. Проте кинути саму Кончіту на городі у спеку, вона не могла, тому знехотя смикала зілля і знову згадувала Хуана (співає):
«Між нами спогадів туман, ти як уві сні,
Ти як уві сні, ти як уві сні.
Я вірю, тільки ти – мій Хуан,
Знімеш стрінги мені, знімеш стрінги мені...Ай!», Кончіта зупинила цей «разврат» грудкою в голову Хуанетти:
- Ай! – крикнула і схопилася за голову – шо ви грязюкою кидаєтесь!?
- Я зараз тобі цю грязюку у рота запхну! Здуріла ти чи що, щоб таке співати!? Я зараз дам тобі стрінги!
- Та я….тут…та тож скоро весілля!
- Ти краще кактуси поли, до весілля ще аж дві неділі, а ти про стрінги співаєш! Ти ж «ні-ні»? – показуючи пальцем на спідницю дівчини.
- Та ні!
- Ну слава богу! Тоді поли кактуси!
- Але мамо!
- Поли! – Я сказала. А завтра підемо на тростянець збирати сарану, а у вечері насмажимо з часником. Ти ж любиш саранові смажені окороки?
- Ну, звісно люблю!
- Тоді соплі підбери і смикай зілляку! І щоб я більше не чула таких пісень, второпала?
- Добре, мамо.
Цікаво, як могла Хуанетта зробити «так-так», себто порушити сімейну традицію, коли на ній були одягнені останньої моделі кевларові стрінги вірності, іншими словами – надсучасний пояс вірності, ключ від якого надійно зберігався у батьків.
Десь о десятій додому повернувся Карліто, синій від текіли, а за ним годиною пізніше прийшов Пончіто, теж не янголами пеленаний. Так штирило від нього, що аж Міхал Міхалич захмелів, і коли стрибав на стіл за оселедцем, промахнувся і потрапив у відро з відварами трав, яке готувала Хуанетта, щоб помити собі голову.
Наступного дня, як і обіцяла Кончіта, вони з Хуанеттою пішли на дальнє поле збирати сарану. День пролетів, як прудка ящірка тікає від лелеки, напрочуд швидко й легко. Зібрали дванадцять відер сарани, прийшли додому, повідривали комахам окороки і пожали з часником на соняшниковому маслі. Смакота, пальчики оближеш!
Хуанетта, як завжди, захопилася і переїла, потім блювала півночі і глитала активоване вугілля. Та як не погано їй було, вона знову пригадувала свого коханого Хуана, але вже не співала. Мабуть, побоялася закусити грязюкою.
Карліто знову прийшов синій, але цього разу він приніс у дім гарну звістку:
- Ей! Агов! Гав-гав! Няв..в..в! Кончіта! Кончіта, ти де!? В мене для тебе є гарна новина - заходячи в дім.
- І шо то за новина? – витираючи руки об фартух.
- Я знайшов робочих для будівництва балагану для весілля нашої любої, цнотливої і красивої Хуанетти, (гикнув) хай би її чорти покусали!
- Шо ти мелеш!? Який ще балаган?
- Я ж кажу, балаган для Хуанетти і Хуанчика-молдаванчика!
- І коли ж твої робочі прийдуть?
- Завтра! (гикнув)
- Та ти здурів, старий! Місце для балагану ще неготове!
- Вони самі і приготують! Я домовився, не сци!
- Ой, Карліто, Карліто – похитала головою.
А Карліто, закривши очі, упав спати на мокру ганчірку, яка лежала на порозі. Біля нього умостився блохастий Міхал Міхалич. Взагалі то, Карліто не був алкоголіком, просто постійні знущання влади, які виражалися у необґрунтованому підвищенні тарифів та цін на соціальні види товарів, змушували його пити текілу. Так він забувався, відривався від реальності, і літав у своїх світах, де все просто, де все легко, де немає ні ПДВ, ні податкової служби. Батько Хуанетти мав дуже вразливу і ніжну душу, колись він картини аквареллю на офорті писав і слухав Бетховена та Чайковського.
Мати Кончіти – Буяна, так назвала свою доньку, бо відчувала жіночою інтуїцією, що дівка буде «з перцем». Так воно і вийшло, чорнокосе дівча монголо-китайського походження повністю виправдало передчуття мамаші. Кончіта була домогосподаркою з тих самих пір як вийшла заміж за Карліто, а до заміжжя вона жила за широкою спиною батька та пишною спідницею матері. Стріляла горобців з рогатки та смикала корів за хвости.
Корови, мабуть, одне із багатств цього краю, а ще тростяник, кактуси, ананаси і квасоля. На окраїні села дід Сантос-Мантос вирощував банани та полуницю, так там таке на плантаціях у період достигання відбувається, що хоч нову Камасутру пиши!
Пончіто – молодший брат Хуанетти, до безтями любив пончики, не працювати і сьорбати текілу з друзями. Нічим особливим не вирізнився, ріс, як бамбук у бамбуковій хащі. Час від часу встрявав у погані історії, лупцював гастарбайтерів і сердив міліціонерів. Хуанетта знову лягала спати в пусту холодну постіль, її серце переповнювалося коханням до Хуана, а душа рвалася у політ, але ж мама заборонила співати такі пісні! Тому вона розчесала гребінцем свої руді кучері, одягнула нічну сорочку і лягла спати.
Наступного дня о 9-й ранку приперлися четверо кремезних парубчат з інструментарієм, щоб ставити балаган. Новина про те, що їм спочатку доведеться звільнити ділянку від ананасів зовсім хлопців не порадувала, але що робити, коли хазяїн забрав паспорта і сказав, що не віддасть поки все не зроблять.
Рудоволоса краля поралася на кухні, готувала сніданок для свого коханого, який мав скоро зайти, щоб разом їхати купувати обручки на весілля. Вона дуже його чекала, і хоч бачилися з ним три дні назад, встигла скучити. Хуанетті знову хотілося співати, але вона не знала пристойних пісень, де б не було слів про стрінги чи кохання. І тоді її осяяла думка про танці. Так, танці! Самба чи бачата, або ча-ча-ча чи модерн. Як понесло її у танець! Це був якийсь кумедний невизначеного стилю танець.
У голову дівчини цього разу вже полетів віник, Кончіті не сподобався її танець:
- Хуанетта, хвате спідницю задирати і світити сракою!
- Ай! – скрикнула від болю – шо таке?!
- Що за «разврат»!? Я тобі казала, щоб я більше такого не бачила!?
- Так ви ж казали про пісні, а про танці нічого не казали!
- Якщо я не казала про танці, то це не значить, що треба влаштовувати стриптиз!
- Та шо ви таке кажете, мамо, це не стриптиз!
- Так, мовчи, ато зараз дрючка візьму! Виростила на свою голову! Он вийдеш заміж, будеш Хуану танцювати!
- Ех! Мамо, мамо! Невже ти не бачиш, що я кохаю. А людина, коли кохає, трохи несповна розуму стає. Я живу у світі, де править Кохання, де замість дощів – зливи поцілунків, а найбільший злочин – зрада. Я дурію від Хуана і готова заради нього на все!
- Доню, ти так не розганяйся, і затям собі, що той, хто готовий на все, часто лишається з нічим. А чи Хуан готовий на все заради тебе, ти краще ось що з’ясуй собі.
- Я все зрозуміла. Ми сьогодні з ним їдемо купувати обручки.
- Добра справа, ти ж тільки не скромничай, вибирай побільше каратів.
- Мамо, ну ви як завжди! Та хіба то головне! Головне, що ми одружимося.
- Дай бог, дай бог!
Хуанетта пропустила повз вуха останні слова мами і побігла у свою кімнату чепуритися до приходу Хуана.
Обдурені Карліто робітники корчували ананаси на грядці. Пил стояв стовпом, чулися матюки і лайка на західноукраїнському діалекті. Від спеки хлопці захотіли пити, і, щоб не пити з болота, розрізали один ананас. Смачно поласувавши тропічним фруктом, робітники попадали спати, як тля від дихлофосу. Річ в тім, що напередодні Карліто наколов ананаси самогоном, і забув. А там на повну міць відбувалося бродіння. Десь біля двох годин робочі пролежали на сонці, як мертві. У когось потилиця обгоріла, у когось - мордяка, у когось – спина. А ананаси й досі надійно трималися за землю і тихо собі бродили.
О пів на дванадцяту прийшов Хуан, усміхнений і красивий, як пряник у глазурі. Хуанетта зустріла його палкими обіймами і поцілунком, а потім повела на кухню обідати сніданком. Підігріла йому котлет власного приготування, нарізала салату із помідорів і огірків, насмажила яєць і цілу склянку молока налила. Хуан усе поїв, облизав після яєць тарілку та й питає свою майбутню жінку:
- А шо це у вас на городі мужики валяються?
- Де валяються? Які мужики?
- На грядці в ананасах.
- А..а..а! Так то робітники, прийшли ставити для весілля балаган.
- Я так і зрозумів, тільки чого вони валяються, а не працюють?
- Та хіба я знаю, коханий. Там за бригадира батько, хай він і керує.
- Якщо так, тоді хай воно і буде. Тільки ж вони на сонці спепеляться і перетворяться на активоване вугілля.
- Ну ти й скажеш! (регоче)
- Еге ж! (зареготав)
Хуана не можна було назвати високо інтелектуальною людиною, звісно, він не був дурнем, але і займати високі посади не судилося йому. Він працював на заводі, точив деталі для комбайнів. А ще раз в неділю допомагав переправляти контрабандою побутову хімію через кордон. Тим і жив, і дякуючи саме порушенням кримінального закону, назбирав собі на трьохкімнатну квартиру на Усанівці і нову «Ауді».
На «Ауді» і поїхали за обручками до найближчого магазину Київського ювелірного заводу, того що на Колосіївській вулиці біля РУ ГУ МВС. Майбутні молодята як зайшли до ювелірного магазину, ледь не попадали від захоплення. Блиск діамантів вдарив у очі, золото напустило чарів і ноги самі пішли до вітрин. Усміхнені продавці-феї привітно запрошували підійти і приміряти що забажається.
Хуан підсвідому засунув руку у карман і почав напомацки перераховувати гроші, кровно зароблені та ті, що кримінальним шляхом.
А Хуанетта ринула до найближчої вітрини із золотими прикрасами і як прилипла до неї очами, то поки все не обдивилися і половину не переміряла, далі не пішла. Хуан був стурбований у кармані соромно шелестіло дві тисячі гривень, а Хуанетта все міряла і міряла каблучки, сережки, браслети. Це просто кошмар!
- Сонечко, а ти чого сережки і браслети міряєш? Ми ж за обручками приїхали.
- Та я знаю, просто воно все таке красиве, так і проситься саме то на зап’ястя, то на палець, то на вуха.
- Але ж ти розумієш…(подумки) – що в мене тільки дві тисячі гривень!
- Та я все розумію, Хуанчик! Не переймайся, я тільки міряю, тільки міряю.
- Тільки міряєш? Навіщо? Коли ми тільки за обручками приїхали.
- Та шо я буду тобі об’ясняти! Я краще поміряю, а потім і за обручками підемо.
- Ну добре, як скажеш.
На вулиці піднявся сильний вітер, пальми що росли біля Колосіївського відділу міліції пригинало до землі, а з голів міліціянтів кумедно злітали кашкети, за якими вони ганялися по вулиці, як дітвора за метеликами.
Хуанетта, здається, заспокоїлася, від примірок аж палець посинів, а мочки вух були червоними, і смикала Хуана за рукав, щоб скоріше купувати обручки на весілля.
Вони довго не обирали, бо знали, які саме їм були потрібні обручки, тому обравши потрібного розміру і форми прикраси, Хуан відслюнавив дві тисячі гривень і нашкріб по іншим кишеням сто двадцять п’ять гривень. А потім радісно вручив коханій оксамитовий мішечок з самими дорогими у світі каблучками. Вони поцілувалися.
Дорогою додому майбутнє подружжя заїхало в кафе поласувати піцою. Смачно поївши та попивши, вони поїхали до дому Хуанетти.
Традиція носіння поясу вірності передбачала відсутність будь-яких сексуальних контактів до весілля, дозволялися лише поцілунки, обійми та інші невинні ніжності. Тому з метою дотримання сімейних традицій у цьому ракурсі, Кончіта і Карліто надійно оберігали Хуанетту від Хуана, а коли він лишався на ніч, то батьки по черзі слідкували, щоб він не ліз у ліжко до дочки.
Кевларові стрінги вірності натирали шкіру і давили у поясі, здається, Хуанетта вже виросла з них, проте поки вона не вийде заміж за Хуана чи будь-кого іншого, то зняти їх не зможе. Ключі від дивної білизни зберігалися в надійному місці – висіли на шиї у батька. Одного разу, коли вони були самі, Хуан спробував зняти стрінги, але тільки він почав колупати у замку канцелярською скріпкою, відразу засвітився якийсь зелений індикатор і стрінги почали пищати. Через пів години приїхав Карліто і добряче нам’яв боки парубку за його посягання на безцінне. З тих пір бідний парубчина боїться навіть руками чіпати ті кляті труси.
Від щастя зривало дах, а від піци трохи нудило, та це не завадило Хуанетті бігти через увесь город, щоб показати мамі обручки. Вона навіть пару разів падала, чіплялася за гарбузиння, за плющ, за кротовини, але жодного разу завітний оксамитовий мішечок не упав на землю.
Захекавшись, дівчина підбігла до мами, і розв’язавши мішечок, витягла на божий світ дві обручки із жовтого металу. Кончіта взяла їх у руки покрутила, облизала, спробували на зуб. А потім дістала із кишені збільшувальне скло і стала перевіряти проби:
- Добре, що хоч золоте. А чого таке тоненьке?! Знову скромничала!?
- Ні, нам такі сподобалися.
- Не бреши, я знаю, що у Хуана на краще грошей не вистачило! Що з нього взяти, пролетар-контрабандист.
- Тс..с..с! Шо ж ви так кричите! Кожен заробляє як може.
- Ото воно і вірно. Подумай, доню, доки не пізно, навіщо тобі цей голодранець! Он подивися на Петрусіо! Красень! Велет! Босс! У нього своя машина, квартира, дача, двадцять голів корів, коза, а ще криниця і робота перспективна. Його поважають, його бояться, і він не переправляє контрабанду через кордон.
- Так у нього ж імпотенція!!!!
- Шо!???(здивовано).
- Кажу, що йому імпонує Лукреція!
- Лукреція? – це та Пізанська вежа клишонога, у якої центр тяжкості зміщено через шостий розмір грудей?
- Саме так!
- Тю! Та плюнь і розітри! Знайшла суперницю! Якщо ти захочеш, я тобі допоможу. З Петрусіо ти ходитимеш вся у діамантах і золоті, взимку грітимеш душу у норці. Відпочиватимеш на Балі чи Гоа, де засмаглі якути будуть приносити тобі сік і копчені сосиски прямо на пляж. А саме головне: тобі не прийдеться більше працювати, замість роботи ти будеш займатися тим, чим захочеш.
- Не хочу Петрусіо!!!! Хочу Хуана!!!
- Стули пельку, і йди краще вмийся!
- Мамо! (невдоволено)
- Зараз дрючка візьму!
На цім і закінчили розмову, добре що її не чув Хуан, вона б добряче вдарила по його чоловічому «я», прим’яла б трохи самооцінку.
Кончіта часто меле язиком, не думаючи що і кому вона говорить, а слово ж не горобець, вилетить і його вже ніколи не зловиш. Образити людину справа нескладна, а от зробити так, як було до сказаного – неможливо, слова назавжди приклеюються до серця.
Хуан поїхав додому, Хуанетта пішла спати, Кончіта піднімала граблями розморених робітників. Балаган ще не стояв, а на грядці досі росли наколоті ананаси. Карліто затримувався на роботі, а Пончіто доповів мамі, що йде у більярдний клуб.
Наступного дня удосвіта без сніданку і чарки, взялися за будівництво балагану гуцульські гасторбайтери. Спочатку викорчували всі ананаси і знесли їх у берег, хай їх гадюки гризуть. Десь о десятій прийшов Квасіто, ліпший товариш Карліто, допомагати робити столи та лавки для гостей.
Квасіто був заслуженою п’яничкою з п’ятнадцятирічним досвідом. Про нього говорили: «Мудак ще той, але у нього золоті руки!», так воно й було. Кому ослін зробити, чи підлатати дах, або дроти електроживлення протягнути, робив усе за що наливали і саджали за стіл, не гидував ні сараями, ні клітками для ондатр.
Коли Карліто з Квасіто рубанком стругали дошки для лавок, повз двір проходив батюшка Педро, місцевий божий слуга з хитрими очима.
- Бог в поміч!
- Спасибі! Педро, не хочеш скласти нам компанію, тут роботи вистачить на всіх!?
- Ні, мої справи при церкві, негоже слузі божому стругати дошки.
- Та тож для доброї справи, для весілля! Невже, Педро, не заправиш ти рясу в штани заради доброї справи?
- Діти мої, вам обов’язково треба сповідатися, приходьте завтра на сповідь, а зараз мені пора, паства чекає.
- А може за здоров’я молодих чарчину?
- За здоров’я випити – то свята справа! Але не чарчину - дістав з-за поясу потир – наливай сюди!
- Але ж то потир, Педро! Богохульство!
- Бог дозволяє, лий!
Троє чоловіків, один із яких у чорних одежах, на свіжоструганому столі застеленого газетами «Сельская жизнь», смакували немиті помідори, які запивали ананасівкою.
- Гарна чортівка! – батюшка витираючи бороду рукавом, перехрестився.
- Дві неділі на сонці спіла! Ледь Кончіта свиням не віддала! Ото б кумедія була! П’яні свині на городі, а розлючена Кончіта ганяється за ними з дрючком! (зареготав)
- Дав же бог тобі жінку! (сміючись)
- А що ти маєш до моєї жінки, в тебе й такої немає! Втекла!
- Вона не втекла, я її сам у три шиї вигнав, багато говорила та все не поділу, билася і сметану робити не вміла.
- Так, сметана тобі потрібна! – збиткуючись.
- Що ти маєш на увазі? – розгнівано.
- Так, шо тут відбувається? – до них підійшла Кончіта – шо це? – взяла пляшку з горілкою.
- Лимонад – вмить отверезів Карліто.
- Який в біса лимонад! Шо ти мелеш, п’яна твоя морда! Ану бігом молоток в зуби і збивати лавки!
- Зараз, зараз все буде, ти тільки не злись!
- Батюшка Педро! І ви туди!? Що ж ви, мужики, усі такі? Без тієї клятої горілки і прожити не можете!
- Я..я..я…сестро, пив за здоровіє молодих (гикнув)…а за здоровіє випити, то велике благородіє…(гикнув)
- Яке в біса благородіє!? Несіть свій зад до церкви, поки я дрючка не взяла. Боже! Не дай мені згрішити, ато я вже втрачаю над собою контроль.
Саме в цей день мали доставити шоколадні фонтани, Кончіта через десятих знайомих знайшла в глобальній мережі, на підпільному сайті ці чудо-нано-техно витвори кращих кондитерських майстрів, які після скорочення із «Божен», сиділи вдома без роботи. І щоб заробити копійчину на життя, витворяли подібні штукенції на замовлення і за валютні гроші.
За п’ять шоколадних фонтанів об’ємом по 140 літрів кожний, Кончіта відслюнавила кур’єру в чорній балаклаві 5 тисяч доларів. Фонтани занесли в сарай, кур’єр щез.
Ви можете уявити собі 700 літрів гарячого шоколаду?.. І я ні! Це треба коштувати, вдихати, і пити, пити, пити.
Був один грішок за Хуаном, про який не знав ніхто, навіть кохана. В тяжкі часи, коли країна страждає від владного Іга, а ціни на продукти такі, що зарплатні вистачає тільки на туалетний папір, має з’явитися герой, борець за справедливість. Ним і став Хуан, який подібно Зорро, захищав обездолених українських задрипанців, усував прояви свавілля і безпрєдєла чиновників і їх дітей – мажорів. Характерним підписом під своїми розправами над гнобителями українського народу була бука «П», тобто Порно.
Український герой мав свій лозунг: «Пороти всіх ворогів українського народу!», про що нагадувала буква «П» написана чорним маркером на стіні чи на огорожі. Замість рапіри у Порно була гвинтівка і електрошокер. А їздив він не на Торнадо, а на метро, а коли вершив суд над «злочинцями», чіпляв на очі маску.
Як вже вище згадувалося, на Порно була маска, чорна пов’язка на очах, чорна шкіряна куртка, чорні стрейчеві джинси і чорні кросівки марки «Рібок». Таємно від всіх хлопець займався паркуром і джиу-джитсу.
Хуан не знав, як відкрити таємницю Хуанетті, більше того, він сумнівався чи варто взагалі це робити. Чим менше дівчина знає, тим солодше спить! А Хуанетта була такою красивою і такою сонею, що краще б її не турбувати, хай собі сонечко спить. Так думав Хуан, але всеодно вагався, і разів з сорок підкидував монетку, лежачи на дивані.
На п’ятий день з горем і ананасівкою пополам стояв красень-балаган. Загальною кількість посадкових місць – 300, не рахуючи 10 табуретів, які стояли по кутках і двох ослонів про всяк випадок. Кончіта з облегчіння видихнула, нагодувала обідом робітників, а потім вигнала їх геть на всі чотири сторони. Хлопці працювали задарма і за ананасівку, бо Карліто жодної гривні їм не заплатив, тільки віддав паспорти і потис кожному руку за зроблену роботу.
Лишалося тепер святково прикрасити тимчасову споруду стрічками і шариками, по фен-шую розставити шоколадні фонтани і вазони з кактусами.
На весілля було потрібно м'ясо, багато м’яса. Кончіта заходилася капати на мізки Карліто, щоб той заколов декілька кабанчиків для весільних страв.
Карліто не зміг довго терпіти капання на мізки, покликав Квасіто, і взявши найбільшого ножа, пішов колоти кабанчиків.
Тим часом у хвіртку дерлася двоюрідна сестра Хуанетти – Гордіта, рідна сестра Драчіто, якого за очі всі називали Бандітос, за непорозуміння з міліцією, з приїжджими, з місцевими парубками. Гордіта наче відчувала, що буде свіжина, і шкрябалася своїм рожевим акриловим манікюром по металевій хвіртці у гості. Шкрябіт почула Кончіта і покликала Хуанетту:
- Хуанетта! Хуанетта! Хуанетта!
- Шо мамо?
- Де ти лазиш!? Там до тебе Гордіта прийшла, вже півгодини дереться у хвіртку! Іди відкрий, ато здере всю фарбу!
- Вже йду!
- Забирай її і йдіть прикрашати балаган стрічками, стрічки на кухні у шафі над мийкою.
- Добре!
- А коли попрацюєте на славу, свіжини вам нажарю. Може й кров’яночки уріжу і зельцу покладу!
- Добре!
Кончіта допомагала Карліто і Квасіто із свинями, а Хуанетта з Гордітою прикрашали балаган стрічками.
Кричали різані свині, десь угорі пролітав вертоліт, а на болоті жаби і гадюки пирували наколотими ананасами.
Герой на прізвисько Порно вже вкотре рятував робочих заводу «Бетон і Сталь» від знущання керівництва. Те відмовлялося платити зарплату за три місяці, мовляв немає чим, а генеральний директор два дні тому купив собі новенького «Бентлі». Заручившись допомогою одного із сталеварів заводу, винахідливий супергерой влаштував бойкот з легким бунтом на вищезгаданому заводі, а генерального директора взяв у заручники до тих пір, поки кожному робітнику не виплатять всю заборгованість по зарплаті. Через маленьке віконце за ходом подій слідкував лисуватий стерв’ятник вітчизняного ЗМІ, Пабло Куку. Він знімав все на відеокамеру, яку скрізь і всюди носив із собою.
Розібравши туші кабанчиків, розприділивши що на котлети, що на кров’янки, а що на голубці. Кончіта побігла по сусідах збирати охочих допомогти начинити кров’янки. Із пів-села назбиралося тільки троє бажаючих: Марія-Ісабель Помело, місцева пліткарка, Дойка Окоплюнь, в якої у господарстві було семеро корів і Розітта Гречкосій, торговка яйцями і курми. До речі, Марія-Ісабель була місцевою ворожкою, ворожила на яйцях, воску і молоці. Хто був у неї, кажуть все збувається.
Навіть кума Кончіти – Дульсія Щур відмовилася допомогти, буцімто у неї голова болить. Звісно, болить, вона ж так п’є горілку, що її ще ніхто не перепив. Це як кликати Дульсію на весілля, то треба готувати цілу цистерну горілки, хай би її чорти смолою напоїли!
Робота по прикрашанню балагану підходила до завершення, втомилася Хуанетта, Гордіта нанесла шкоду своєму манікюру. Зате ж яка була краса! «Це просто неопісуємо!» - сплеснувши у долоні, промовила Кончіта, і тареля із свіжиною та зельцем впала на землю, - «афігєнно красіво!».
Заколовши трьох кабанчиків Карліто дуже стомився і пішов спати, Квасіто, отримавши пляшку ананасівки за допомогу, пішов квасити.
До речі, про кабанчиків, відкинувши копитця та інше неїстівне і непотрібне, кожна свиняча тушка важила понад 100 кілограмів. А це означає, що вистачить і на котлети, і на відбивні, і на зельць з голубцями.
Операція по приборканню бойкотуючих на заводі «Бетон і Сталь» закінчилася не розпочинаючись, поки приїхали спецпідрозділи і міліція, робочі знову приступили до своєї роботи, місити бетон і сталь відливати. Генеральний директор вже був без «Бентлі» зате з цілою головою. На опорній колонні, в центрі цеху по замісу бетону красувалася рівно виведена чорним маркером буква «П».
А «П» вже був на півшляху до коханої, в село Мексиканські Кучі. В багажнику авто лежав свіжоспечений київський тортик «Божен», пляшка шампанського і сім рожевих троянд. В барсетці із телячої шкіри, між гаманцем і водійськими правами була ніжно втиснута маленька оксамитова коробочка у формі серця.
Шостий день розпочався рясним дощем, який старанно вмив зелене личко Мексиканських Куч від пилюки. Та вже до обіду вся зелена рослинність була сухою, можна було працювати на городі, сушити сіно, і, навіть, кропити картоплю від колорадських жуків.
Хуанетта від радості не знала куди себе діти, бо на витонченому зап’ясті мерехтів золотий браслет з фіанітами, який дуже сподобався їй в магазині на Колосіївській вулиці. Та вона навіть уявити не могла, що цей ювелірний шедевр може стати її.
Порно, себто Хуан продав «Бентлі», справедливо конфісковане у генерального директора заводу «Бетон і Сталь», який під прицілом гвинтівки з усмішкою віддав від нього ключі та документи. А виручені гроші роздав робітникам, тим самим повністю погасив тримісячну заборгованість по зарплаті. Винахідливий молодик, звісно, не забув і про себе, на гроші, які лишилися він купив торт, букет троянд і золотий браслет для коханої Хуанетти.
Кончіта разом із подругами полоскали свинячі кишки біля болота, всього біля 56 метрів кишок, і дещо, про що не слід писати.
Сільські баби полоскали не тільки кишки, а й чужі кості «обмивали», пліткувати, осуджували, вигадували, що аж жаби на латаття повилазили, щоб їх слухати.
Дойка Окоплюнь: а я чула, що зараз модно на святкових бенкетах до столу суші подавати.
Кончіта Цибуля: я знаю, накатаємо ролів, хосомаків з огірками, нігірі з квасолею і сашімі наліпимо з п’явками. Все буде, як людей, і навіть краще!
Дойка Окоплюнь: а ще я чула, що для дівчат на стіл замість ананасівки якесь «Мартіні» ставлять.
Кончіта Цибуля: і про «Мартіні» знаю, ще не замовляла, але обов’язково на столі буде. Дойка! Шо ти мені виносиш мізки, мий краще кишки!
Розітта Гречкосій: правильно, стули пельку й мий! То все нісенітниці, дівчата! Ви придивіться краще до нашого батюшки (посміхнулася).
Марія-Ісабель Помело: а що з Педро не так???
Розітта Гречкосій: усьо!!!
Марія-Ісабель Помело: тобто, усьо??? Як це усьо??? Він шо гей?? (здивовано)
Кончіта Цибуля: та який в біса гей!! Марія, в тебе якщо щось, то відразу гей. Ні, не гей, а цей, дай пам'ять згадати, із-вра-щє-нєц!
Розітта Гречкосій: точно! Із-вра-ще-нєц! (з лукавою посмішкою).
Марія-Ісабель Помело: і шо він робить? (перелякано).
Розітта Гречкосій: загалом нічого поганого, а навіть навпаки, але…(посміхаючись)
Марія-Ісабель Помело: шо «але»??? (здивовано).
Розітта Гречкосій: але я побоююсь за свою Чічіль, така вдалася гарна дівка! Повнолиця, пишногруда, довгорука…
Кончіта Цибуля: (перебиваючи)…і кривонога! (сміючись).
Розітта Гречкосій: ти, Кончітто не зубоскаль, краще на свою Хуанетту подивися, вона, мабуть, того…залетіла від голодранця Хуана!
Кончіта Цибуля: та хай тобі язик всохне таке казати!!! На моїй Хуанетті кевларові стрінги вірності ще з 15 років!! А Хуан не голодранець, а пролетар! Чесний, працьовитий хлопець!
Розітта Гречкосій: ага, чесний, працьовитий…контрабандист! Кажуть, що він пральні порошки і засоби для миття посуду через кордон поза митним контролем возить!
Кончіта Цибуля: та брешуть! Брешуть люди! Поки не доведено, значить – неправда. Чого регочеш, як коняка???
Марія-Ісабель Помело: ага! Я пойняла, що ви мали на увазі під із-вра-щє-нцєм! А тобі, Розітта, краще думати за свого чоловіка, бо він як дізнається, то порве Педро, як Тузик грілку.
Розітта Гречкосій: як не дізнається, то і не порве! А коли хто із вас щось йому таке бовкне, тоді забудьте назавжди про мої яйця і курей, жодного яєчка, і жодної курочки вам не дам (пауза) і навіть не продам!!!! Затямили? Це особливо тебе стосується, Марія-Ісабель!
Кончіта Цибуля: добре!
Марія-Ісабель: добре!
Розітта Гречкосій: а ти, Дойка, тобі яйця і кури не треба???
Дойка Окоплюнь: звісно, треба! Одним сиром і сметаною не наїсися! А про що мова?
Розітта Гречкосій: да про те, що ти погано кишки помила! (розсміялася).
Поки баби теревенили і пліткували, не помітили, як біля верби, що похилилася над водою, сплив мрець. Це був той стерв’ятник вітчизняного ЗМІ – Пабло Куку, що скрізь і всюди носив із собою відеокамеру. Баби, помітивши мертвого чоловіка, в один голос так заверещали, що з верби половина листя осипалося.
Хуан на своїй кухні складав вірші про Хуанетту, і ось що з того навіженого мозгокрутства вийшло:
Я люблю тебе до нестями.
Я куплю тобі перли і смарагди.
Моє сонечко ясне – кохана,
ти варта всіх коштовностей світу.

Хуанетта, ти як конфета!
На голові кучері,
як локшина покручені.
Щічки-маки, губки-бантик,
статура струнка, наче ти з дисбату.
Поки Хуан мандрував світами поезії, біля болота в Мексиканських Кучах розгорнувся невеличкий «пікнік». Участь в якому приймали: двоє слідчих, криміналіст, дільничний, очевидці, поняті і один блідий мрець. Інших бажаючих до «пікніку», тобто місця події, строго насторого не допускали. Жінок, які знайшли труп журналіста Пабло Куку, по черзі опитували, складали протокол.
Тепер не Пабло фотографував, а його фотографували, перевіряли кишені, шкрябали під нігтями, на підошві, у роті щось шукали. Перевертали, лапали, перевіряли цілісність кісток скелета. Стерв’ятник відлітався, його везли до моргу.
Хабаріто, місцевий дільничний був дуже «на лапу» ласий, і не упускав жодної можливості, щоб щось взяти, не гидуючи, навіть, натурою, бо брав і яйцями, і картоплею, і кукурудзою. Але був напрочуд розумний, практикою навчений, і відмінно знав антикорупційне законодавство, бо сам надавав пропозиції щодо його вдосконалення.
Перелякані знахідкою баби розбіглися по домам, залишивши Кончіту саму із кров’янками та кишками. Та згодом, оговтавшись, все-таки прийшли допомагати, совість замучила, а може дуже хотіли на весілля попасти.
Наполегливо підходив час і для весільної сукні. Кожна дівчина вже з дитинства знає якою буде її весільна сукня. Вона до найменших дрібниць в уяві малює події майбутніх-майбутніх часів. Здебільшого, образи і деталі весілля формуються підсвідомо, інтуїтивно, як генетична інформація, яка «подається» розуму порціями і саме тоді, коли треба.
Цього разу збирати сарану на тростянику Хуанетта пішла сама, Кончіта разом із сусідками чинили ковбаси і кров’янки для весілля.
Зізнатися, Хуанетта не дуже любила працювати, що поробиш, така вродилася, звикла, що все мама да тато, а сама на танці до клубу. О! вона любила танцювати! Вона вміла танцювати і робила це просто незабутньо! Так незабутньо, що стала зіркою місцевого клубу «Капризи Мексики».
Зібравши пару відер угодованої сарани, дівчина викинула їх у болото, що поряд з городом, а сама залізла на копицю загоряти. Скинувши ситцевий сарафан, майбутня дружина Хуана підставила сонцю жіночі принади, які, треба відмітити, були більше ніж просто красивими.
Сіно пахло сіном, батьківщиною і спокусою. Хуанетта відразу згадала Хуана, його ніжні руки, м’які губи і кубики на пресі.
Лежачи на копиці сіна, дівчина мріяла про красиву та водночас незвичайну весільну сукню. Щоб вона була такою як у всіх – весільною, але не схожою на жодну, яку можна на базарі, в бутіку чи на Кроєщині купити. Щоб вона була легкою, як безе, і водночас важкою, як хвиля морська. Звичайно корсет із шнурівкою на спині, і великий бант щоб гордо увінчував саме дороге – сідниці 99 сантиметрів в обхваті.
Батюшка Педро після обідньої служби повертався додому через поле, попід ліском, так довше і цікавіше. З ним частенько відбувалися різні цікавинки еротичні саме в ліску, за яким був город сімейства Цибуля і три сотки коки Квасіто, яку він вирощував на державне замовлення, принаймні він так говорив Карліто.
Йде Педро полем, кадилом розмахує, пісеньку під носа наспівує, аж раптом бачить янгольське світло над копицею. Щоб не сполохати чудо господнє, божий слуга опустився на землю і по-пластунськи поповз до копиці.
А Хуанетта так захопилася своїми мріями, що аж заснула у пахучому сіні. Сниться їй щось приємне, мабуть, бо посміхається і щось шепоче незрозуміле.
Священнослужитель вправно повзе на пузі по полю, а його очі не відриваються від копиці, то прямо у калюжу заповзе, то в коров’яче лайно, то вужа нагонить, що виліз погрітися на сонці.
Педро підповз досить близько, щоб розгледіти янгольську красу з родимками на грудях, і тільки наважився торкнутися її язиком, як звідки не візьмись підлетів товстопузий джміль.
Спляча красуня відразу прокинулася, і не очікуючи побачити когось поряд, закричала. Батюшка теж не очікував такого, і перелякавшись, скотився кубарем униз. Потім підвівся, отрусився, три рази перехрестився, плюнув, і пішов.
Хуанетта думала-гадала, як довго за нею спостерігав Педро, поки вона гола спала, і якого біса він взагалі заліз на копицю. Єдине, що її тішило – це стрінги вірності, які завжди були на ній. Про дивний випадок на городі, вона не розповіла а ні мамі, а ні папі, а ні Хуану. Який би міг з того Педро всі нитки ДНК повисмикувати і заспиртувати в банку для зоологічного музею. Дівчина вирішила не розповідати про цей маленький грішок святого отця 448 приходу.
А Хуан знову рятував знедолених та бідних. На зупинці n-маршруту вже як годину не було маршрутки. Люди нервували, матюкалися і проклинали недобросовісного перевізника. Це не перший випадок, коли люди довго чекають маршрутку, та кожного разу на своє виправдання, водій розповідав байки про затори, про поломку, про дощ, про сніг, про люту міліцію, тощо. Через годину і 45 хвилин приїхала маршрутка, водій вискочив купити курива. Та поки він бігав за цигарками, Хуан, одягнувши свою маску, сів за кермо і повіз пасажирів. Коли водій повернувся, не було вже ні пасажирів, ні маршрутки, а на стовпі, на якому висів знак з номером маршруту, була написана літера «П».
Поки Хуан розвозив пасажирів на маршрутці, Хуанетту осяла думка про те, що батюшка Педро - хтивий сатир, мабуть, збоченець, або гірше того, маніяк, і не варто ходити до нього у церкву. Вона думала, як сказати мамі, щоб вона більше не ходила у церкву. А то щось частенько Кончіта стала сповідуватися, та ще й кожного разу нову сукню для сповіді одягати. Вимога таїнства, чи забаганка Педро?..
«Невже мама так часто грішить?» - задумалась Хуанетта, лежачи на своєму ліжку. І не встигла вона здогадатися в чому насправді річ, як у кімнату зайшов Хуан. Радісний і усміхнений чоловік протягнув їй букетик білих орхідей і коробку цукерок «Мексиканська ніч», присів на краю ліжка.
- Йди до мене – хтиво запросила до себе.
- А як же твоя мама? (перелякано), вона ж мене вб’є, як побачить, що я лізу до тебе в ліжко.
- А ти зараз не в ліжку? (посміхаючись)
- Я сиджу на краю ліжка!
- А..а..! (посміхаючись). Добре, ти сиди на краю ліжка, а я піду чайник поставлю, поп’ємо чаю з цукерками.
- А в тебе «Сєгодня» є, новини треба почитати.
- Є.., там на журнальному столику валяється, порийся!
Хуана цікавили зовсім не економічні, політичні чи бізнесові новини, його цікавило, чи не надрукували в газеті про подвиги Порно на заводі «Бетон і Сталь». Але на газетних шпальтах жодних згадок про Порно не було, влада намагалася всіляко приховувати від суспільства будь-які прояви героїзму, любові до Батьківщини, боротьби за справедливість, та зневаги її – влади. В «Сєгодня» мова йшла про народну злочинницю Шумошенко, розумного Апарова і чесний уряд Адюковича, а також про невгамовну Апозицію і души широкої представників Піонів, про моветони леді Брага, ну, і звичайно, самий «правдивий» гороскоп.
Коли Хуанетта повернулася з кухні, молодий чоловік почав читати їй вірші:
Я люблю тебе до нестями.
Я куплю тобі перли і… - слово «смарагди» заглушив поцілунок Хуанетти.
- Я тебе теж кохаю, Хуане, я тобі подарю всю себе, і навіть, більше. Мені не потрібні ні перли, ні діаманти, мені потрібен ти! – і вони поцілувалися.
- Хуане, а коли ми поїдемо весільну сукню купувати? – обіймаючи його.
- Я думав, що жених не повинен бачити сукню нареченої до весілля?
- А! Точно! (посміхаючись) Ти правий, але жених має її купити.
- Ну, я зрозумів, гроші на сукню я тобі завтра завезу – цілуючи у шию.
- Ти такий в мене догадливий! – поцілувала у губи Хуана.
Хуанетту якогось біса потягнуло залізти в його кишеню. Саме в ту, де лежала чорна маска Порно.
- А шо це? (здивовано)
- Це…це…це – він не міг їй у всьому зізнатися – це мій носовичок!
- Носовичок? (роздратовано) Це твій носовичок? (розлючено) Та це ж жіноча білизна!!!! (дуже розлючено).
- Яка ще білизна??? (здивовано) Ти що! (посміхаючись)
- Це труси! Ти що зраджуєш мені, Хуане????? (перелякано)
- Ну чому відразу зраджуєш!?? Кажу тобі, це носовичок!
- Ага! Чорний, мереживний носовичок!? Я що на дуру схожа!??? Це труси! Ану кажи, хто вона??? Хто ця куриця обскубана??!!! (плачучи).
- Яка ще куриця! Сонечко, це мій носовичок, повір мені! Я кохаю тільки тебе і більше ніхто мені не потрібен!!!!
- А як же труси??? (плачучи)
- Та це не труси! Ще раз кажу тобі, це носовичок!
- Ну раз так, тоді віддай його мені, я його поперу – хитруючи.
- Не треба, він чистий – упіймав хитрість дівчини.
- Ну дивися, Хуане, якщо ти мене обманюєш, ти знаєш, що тоді з тобою буде?
- Знаю! Каструють і повісять (сумно).
- Правильно! (посміхаючись крізь сльози).
Хуан ледь не погорів із маскою, тепер він її ховатиме в іншому місці. Чорна маска Порно була із мережива, яке досить часто використовують для пошиття жіночої білизни. Тому Хуанетта і сплутала її із трусами, але складно припустити, що б було, якби вона дізналася про Порно. Одна проблема лишалася невирішеною, а друга залізла на плечі і взяла за горло – весільна сукня, знову гроші і де їх взяти. Контрабанда хімії буде тільки через тиждень, зарплата на заводі через два тижні, а гроші на сукню треба завтра.


Неділя до весілля

Безжально пекло сонце, через шалену спеку значно спав рівень води у річках і болотах. На кукурудзу і тростяник напала сарана, яка не перебирала харчами і жерла усе підряд, не оминувши і три сотки коки, за які трусився Квасіто, щоб не пронюхала міліція. Тепер вже було нестрашно, клята сарана з’їла всі кущі під корінь, не лишивши, навіть, гілок. Це була якась кара боже, а не сарана! Лихо Мексиканських Куч, яке приходило щороку, як подорожчання комуналки чи свинячий грип.
На головній вулиці села Мексиканські Кучі проходив ярмарок народних майстрів, де були представлені вироби гончарства, ковальства, рукоділля, різьблення по дереву, лозоплетіння, тощо. Поки Кончіта купувала дещо для прикрашання весільного балагану та столів, Хуанетта розводила думки навколо мереживного «носовичка» Хуана, і задавалася питання чому чоловіки теж не носять пояси вірності.
А й справді, чому чоловіки не носять пояси вірності? Чому жінка повинна страждати до весілля, в той час як чоловік може робити все що йому заманеться, гуляти направо, наліво, в бік, в зад уперед? Чому така несправедливість? Чому чоловікам можна, а жінкам – ні? Невже жінка менше хоче, ніж чоловік, невже їй потрібно менше ніж чоловіку? Якщо і одягати пояси вірності, то на всіх, не зважаючи на стать, рівень статку, віри, освіти. Хай чоловіки теж спробують постраждати до весілля, і тоді, впевнена, що вони частіше і раніше будуть одружуватися. Тоді вже до тридцяти років всі будуть одружені, не зважаючи на страхи, фобії, комплекси, образи і смачнючі мамині котлети. Але це все в теорії, на практиці невідомо як може статися, не виключено, що шлюби будуть надто короткострокові, а чоловіки після одруження почнуть безбожно зраджувати своїм жінкам. Як наслідок, може і демографічний вибух статися, або ще щось таке, про що ми навіть не здогадуємося.
Демографічна грижа, яка вилізе на тілі соціуму зненацька і в самому неочікуваному місці, і зіпсує усе. Зіпсує генофонд країни та розітре в пух і прах кращі уявлення про мораль, вихованість, почуття міри, порядку, а також достоїнство і честь. А інститут сім’ї захитається так, що може впасти, причому одразу і надовго.
Та щоб там не відбувалося у соціумі, не годиться жінкам так страждати, не потрібно їм носити пояси вірності і терпіти аж до весілля. Це беззаперечний факт, аксіома. І дурень той, хто думає інакше, тиран і деспот той чоловік, який цього не розуміє.
Хуан розумів усе, та, на жаль, цього не розуміли батьки Хуанетти, зокрема Карліто, який повісив ключ «вірності» собі на шию, тим самим прирікаючи дочку на страждання.
Проблема де взяти гроші на весільну сукну висіла над Хуаном, як чорна хмара, єдине, що спадало на думку – ще одна операція по спасінню народу.
«Кого б «потрусити» із користю для народу?» – мізки Хуана шукали вихід і знайшли: «Мерія!». О, там точно гроші є! Якщо провести шмон по кабінетах! Так і зробив.
Пройшовшись із гвинтівкою по кабінетах високих чиновників, Хуан назбирав на весільну сукню понад 10 тисяч долярів і два золоті сейфи. Якраз вистачить.
Як зраділа Хуанетта, коли побачила гроші на весільну сукню, яких вистачить і на черевички, і на фату, і на намисто із перлів. Як засмутилася Головна антикорупційна спецслужба, якій не дісталися ці гроші, та як зарепетували два Великі-великі начальники, в яких Хуан експропріював золоті сейфи. Народний герой віддав коханій тільки половину грошей, інші він роздав одиноким пенсіонерам та вчителям школи №***. А золоті сейфи сховав на чорний день у землянці, виритій у лісі під Конча-Залпою.
Виявляється, у Хуана була ще одна таємниця – землянка у лісі, в якій він час від часу жив, коли потрібно було «залягти на дно». Саме на ці періоди, для Хуанетти він був у відрядженні по роботі. Та як би ж Хуанетта трошки більше знала про роботу на заводі, то напевно б знала, що не буває відряджень по роботі у простого заточівника деталей.
Хуанетта разом із Гордітою поїхали до міста купувати весільну сукню, черевички, фату, намисто, сережки, білизну і таке інше. Дорогою вона розповідала подрузі, як познайомилася з Хуаном.
Це було торік у нічному клубі «Веселі карамельки». Хуанетта ходила до клубу тільки танцювати, без жодних думок про знайомства з чоловіками. Бо знала, що достойного чоловіка у нічному клубі не знайти. Самі тільки пікапери, обкурені студенти, мажори і йолопи. Тому просто танцювала, пила легкі коктейлі і веселилася. На одному із танців до неї підійшов один явно йолоп, і запропонував дещо явно не джентльменське. Звісно, Хуанетта йому відмовила, та парубчина, мабуть, не звик чути відмови, тому всеодно протягнув руки до сільської кралі. І не встигли ті руки опинитися на сідницях дівчини, як у мордяку нахабі полетів чийсь кулак. Це був він, її герой. Хуан врятував Хуанетту від нахабного парубка і тим самим покорив серце дівчини. Так і познайомилися, стали зустрічатися, але сексу не було.
Версія знайомства Хуана. Народний герой Порно вже другий тиждень стежив за мажором, сином районного *****ра, який зґвалтував дівчину. Міліція не стала порушувати кримінальну справу, мотивуючи це тим, що немає складу злочину. Мовляв, дівчина сама спровокувала нещасного хлопця, напоїла, а потім скористалася його станом, щоб вкрасти гроші. Вона також, сама себе по голові вдарила і зламала руку, щоб все виглядало, наче на неї напали. Хуан збирав докази і деяку інформацію на цього мажора. І заїхав до нічного клубу виключно, щоб віднайти ниточку, за яку можна ухопитися і взяти пихатого синка за дупу. Бо якщо він почав ґвалтувати, і за це не поніс покарання, то він тепер постійно буде ґвалтувати. Та плани Хуана були порушені, один йолоп чіплявся до дівчини на танцполі, яку негайно треба було рятувати. Так і познайомився із Хуанеттою, стали зустрічатися, але сексу не було.
Хуанетта коли спала на копиці, їй наснився сон про весільну сукню, і тепер разом із Гордітою, вони шукали в столичних магазинах, на базарах і бутіках щось схоже на те, що їй наснилося. І знайшли! В одному з найліпших та найдорожчих бутіків столиці на манекені, який стояв на вітрині, висіла вона – весільна мрія Хуанетти. Це була не просто сукня – це була бомба! Бомба зеленого кольору з синіми атласними стрічками, бірюзовим фатином і незліченною кількістю стразів, паєток і бусинок. Корсет був із зеленого гіпюру, на який були наклеєні стрази, позаду шнурувався синьою атласною стрічкою і кілометри бірюзового фатину утворювали бірюзову хмару, яку не можна було охопити чи обійти. До низу кожного шару фатину зрідка був пришитий білий бісер. Образ нареченої завершував головний убір – величезна бузкова хризантема на пелюстках якої були приклеєні з десяток божих корівок, стрекоза і джміль. Зелені черевички, сині атласні рукавички, нитка дрібних перлів і сережки-гвоздики – все, Хуанетта до весілля готова.
Зате Хуан був не готовий, він вагався. Та не женитися, а говорити чи не говорити коханій про Порно, золоті сейфи і землянку у лісі. А раптом вона злякається, і не захоче за нього заміж, побіжить в міліцію і його здасть. Тоді яке це кохання, якщо такі чесноти: як героїзм, правдолюбство і гостре відчуття справедливості можуть його зруйнувати?.. Питання так питання. Але Хуан дуже кохав Хуанетту, і не хотів її втрачати. Вона була йому потрібна, як небу сонце, як крила журавлю. Він вірив, що дівчина все зрозуміє і підтримає його. По правді кажучи, вона і сама була шибайголова, непередбачувана, як буря і непосидюча, як дзиґа.
Остання неділя до весілля проходила досить спокійно, текла рівно, як вода по рівчачку. Підготовка до весілля тривала, монтувалися шоколадні фонтани, готувалися різні страви: суші, сашимі, котлети, налисники і голубці. Закуповувалася горілка, мартіні, вино і шампанське, а ще мінералка і пів-цистерни соків асорті. Запрошувалися гості, розсилалися запрошення у різні кутки України, Росії і Молдови. Навіть із владних запросили на весілля: Апарова, який так не і навчився нормально говорити, і пана Бобова, який вмів говорити і писав непогано.
Петрусіо як довідався про весілля Хуанетти, ледь руки на себе не наложив, бо дійсно кохав її до нестями. І всі його багатства: корови, дачі, машини були неварті нічого без неї, без жінки, яка була для нього усім. Клишонога Лукреція чи пишногруда Чічіль були лиш розвагою на одну ніч, а серце чоловіка завжди належало Хуанетті. Він до останнього вірив, що вона буде його. Але дурнуваті комплекси, фобії, невпевненість та нерішучість не дозволили йому навіть фалангою поворухнути, щоб щось зробити аби Хуанетта була з ним. Натомість місцевий бізнесмен тільки зітхав і «жував соплі» на шкіряних сидіннях свого «Мерседесу», а час невпинно ішов, дівчина хотіла кохання, заміж і дітей.
Хуанетта навіть не здогадувалася, що її майбутній чоловік – народний герой, Порно в чорній масці і гвинтівкою у руці. Насправді їй було всеодно, хто він, герой народу чи його ворог, бо коли кохаєш – немає значення хто він, головне тільки те, що він є і ходить по землі. Якби ж про це знав Хуан, то більше б не хвилювався про свої таємниці. А Хуанетта ще більше б пишалася своїм чоловіком, проте, леле, було так як було.
До Мексиканських Куч стали потроху з’їжджатися гості, і без того напружена криміногенна ситуація, ставала ще напруженішою. Часті сутички з місцевими, випадки збуту кокаїну, хуліганство, крадіжки, і все це на фоні розслідування вбивства журналіста Пабло Куку додавало значного клопоту місцевому дільничному Хабаріто. Та в цілому, все передвіщало велике свято – весілля по всім традиціям і звичаям українського народу, який жив мексиканським життям.
На свято свят прилетіли далекі родичі із Росії: Комаров, Жуков, Мухін, Бляхін і тітонька Жужу, яка без упину говорила, і щоб зупинити потік російських слів, треба було дати їй щось з’їсти. З собою гості привезли фірмовий презент – пляшку горілки часів царя Івана Грозного, яка по традиції, мала бути розпита близькими родичами молодих з обох сторін та великий шмат копченого м’яса, який теж, мали їсти тільки близькі родичі. Російські гості суттєво підосрали і загидили колись майже зразкову дільницю Хабаріто.
А тітонька Жужу, як довідалася про батюшку Педро, відразу побігла до нього на сповідь, і сповідувалася два дні, не виходячи із церкви. Чим викликала справжній гнів у місцевих жінок, які нагострили кігті, вила, голки. Зате Педро був щасливий, скільки заблудлих овець до нього привалило.
Свій весільний костюм Хуан купував за день до весілля, довго обирав колір, чорний або синій, та й краватку все ніяк не міг знайти потрібну. Поїхав до ТРЦ «Океан Фаза», щоб придбати сорочку. Йде по красивій підлозі, дивиться то в одну сторону, то в іншу, шик і блиск сліплять очі, розкіш віддає у скронях. Раптом із одного магазину вибігає не української зовнішності чоловік з одягом у руках, а за ним продавець з матюками на язиці. Цей напіводягнений бідолаха біжить до виходу, де його вже чекає охоронник. Розставивши руки у сторони, наче чекає, щоб обійняти, охоронник ловить зловмисника. Хлопець тріпається в руках охоронника, як куріпка, і говорить щось незрозуміле. Коли до них підійшла продавщиця, то з’ясувалося, що це не грабіжник, а її чоловік, який прийшов провідати дружину на новому робочому місці.


День весілля

І щоб там не казали люди, а весілля – це чудово. Гарний привід розпочати все з чистого листа, відкрити нову сторінку свого життя. Душа від радощів рветься на волю, до хмар, де гуляють вітри і великі думи.
Від щастя захлинаєшся, і немає слів, щоб виразити багато чого, а так хочеться, що аж пищиш. І добре, що не можеш, бо є речі, які неможливо виразити словами, надрукувати у «Ворді» чи написати фломастером.
Ранні сонячні промені передвіщали тільки хороше, багатоочікуване і видовищне. По небу не швендяли хмари, вони десь зібралися в купі і чекали, коли можна буде вискочить на небосхил. Вітри затихли, птахи поховалися, і ледь чутно пахли гладіолуси.
Хвіртка сімейства Цибулі вже з самого ранку була знята з завісів і мирно лежала в траві. Сьогодні гості будуть швендяти з ранку до ночі і завтра, мабуть, цілий день. Чим більше гостей, тим більше подарунків – але то давно було, а зараз все інакше, часто, і навпаки. Люди такі нещирі пішли, охочі на дурняк поїсти, попити, попісяти у твій туалет, а потім розвернутися і піти, як ні в чому не було. Запхають тобі 50 гривень у конверт, а міну зроблять наче там тисяча. Ну чому не дарують гроші у прозорих конвертах?! А було би так зручно і доцільніше! Або подарують якийсь керамічний глечик з приклеєною ручкою, набір металевого рихтованого посуду, постільну білизну уже не білизну, скляний кришталь виробництва «Чайна», тощо. І питається, навіщо дарувати непотріб і лахміття, коли таке свято у людей?..
Хуанетта вже була справжньою нареченою, у весільній сукні, панчохах і черевичках. Над зачіскою дівчини, як над квіткою, гуділи Гордіта і Анна-Марія. Вони, як дві бджілки, літали від її голови до столу, і назад. Щоб укласти кучері у пристойну зачіску, потрібні були сотні шпильок, защипів, два флакончики лаку для волосся і пригоршня стразів. Але вийшло дуже гарно! На голові Хуанетти була бабетта, яка була накручена на звичайні шкарпетки і закріплена шпильками і лаком для волосся. Весільну зачіску довершувала велика бузкова хризантема на якій сиділи різні комахи.
Дівчина не могла дочекатися, коли зніме ті кляті стрінги вірності, і її законний чоловік заявить на неї всі права та візьме на себе частину обов’язків. Клята жіноча штукенція так набридла їй за стільки років, що вона мріяла про свободу, і все, що з нею пов’язано. Хуанетта уявляла, як Хуан вихопить у батька ключ вірності, вставить його у замок вірності, і, нарешті, звільнить її від страждань.
Поки Хуанетта мріяла про свободу, Хуан думав, як зізнатися їй про Порно. Адже, він понад усе хотів, щоб дружина знала і про цю сторону його життя, він надіявся, що вона його зрозуміє, підтримає, а, може, колись буде ще пишатися. Чоловік – герой, це вам не просто додатковий бонус, а чудо, яке треба прийняти, а потім обійняти і ніжно поцілувати.
Хуан теж чепурився і збирався на своє перше в житті весілля. Хвилювався страшно, аж руки тремтіли, тому попросив маму застебнути ґудзики на сорочці, зав’язати краватку, шнурки. З ширінкою впорався сам.
Трапилася одна чудасія у Хуана, коли він купував краватку, то не додивився повної назви бренду, і замість знаменитого «Армані» на лейбі було написано «Жармані», та це й не дивно, бо придбав її на Обубківському ринку за 45 гривень. Там були і «Абібаси», і «Леукси» і таке інше, яке при першому погляді не відразу виказувало підробку. Все «клепала» «Чайна» або «Туркіш». Винахідлива мама жениха швидко зорієнтувалася, і обрізала ножицями зайву літеру «Ж», тепер назва модного бренду починалася з маленької літери «а». Та хіба мексиканокучські задрипанці знаються в подібних речах, зрештою, навіть «Ж» не потрібно було обрізати, просто мама Хуана хотіла, щоб на весіллі сина все було ідеально.
Весільний балаган стояв у центрі подвір’я, на городі де колись росли ананаси. Святкова тимчасова споруда понад міру була прикрашена повітряними кульками, стрічками, бантиками, плакатами та витворами народних майстрів. Поряд з ним Кончіта насадила пальм та дивних екзотичних квітів, які «плювалися» насінням, коли до них хтось підходив. Біля хати, льоху та один у центрі балагану, стояли шоколадні фонтани, і кожен міг відсьорбнути з них гарячого шоколаду та промочити горло неперевершеним ароматним напоєм.
Друг Карліто Квасіто приніс із собою на весілля свого ліпшого друга – папугу Бабуїноса, пернатого алкоголіка, який харчувався наколотими ананасами, бананами та їв сушене листя коки. Кмітлива пташка відразу знайшла собі зручне для обзору місце, і всілася на пальмі поряд із хатою.
Молодята дуже хвилювалися, але попри хвилювання і паніку Кончіти, яка півгодини шукала весільні обручки, які чомусь були у холодильнику, поїхали о 8 годині ранку в місцевий РАГС на розпис.
Свідками молодих були: подруга Хуанетти Анна-Марія і друг Хуана Перкуціо-бля. Між свідками відразу виникла симпатія, яку вони не змогли довго приховувати. Пристрасті, як лава, кипіли в молодих серцях. Перкуціо-бля першим не стримався і поліз своїми руками під спідницю Анни-Марії, за що отримав такого ляпаса, що аж упав на кактус. Родичі з обох сторін витягали колючки із сідниць Перкуціо-бля, щоб той зміг продовжувати свою місію свідка.
У РАГСі все пройшло гладко: зайшли, послухали, стали на рушник, обмінялися обручками, поцілувалися, розписалися, випили шампанського і гайда по пам’ятним містам Києва, робити фото на згадку.
Святковий ескорт складався із білого «Ланозу», білої «Волги», двох білих «Жигулів» та білої «Шевроле Матіс». Симпатично і без зайвих «понтів», в «Матісі» їхала Хуанетта з Анною-Марією, а у «Волзі» - Хуан з Перкуціо-бля, який постійно скаржився на свій поколотий зад, коли автівка наїжджала на горбик чи ямку. Зате було весело.
Хуанетта досі не вірила, що вона тепер заміжня. Вона так довго цього чекала, мабуть, все життя.
Хуану і досі не вірилося, що він тепер одружений чоловік. Він все життя навіть думати про це не хотів, а тут раз і все, обручка на безіменному пальці.
Батьки були неймовірно щасливі, Кончіта так раділа, що аж плакала, а Карліто спускав одинокі чоловічі сльози, які намагався сховати від людей. Плакали від щастя і батьки Хуана – Марісіта і Розаріо. Все склалося так, як і повинно було скластися, думали вони, на жаль, так думали не всі. Зокрема, Петрусіо, який молив бога, щоб він повернув йому жінку, яку він кохає, а Хуана жорстоко покарав.
Поїздка містом у «білому ескорті» принесла очікувані плоди – понад сотню різнокольорових та різноформатних фотографій, на яких було двоє, які починали своє нове життя разом, наче зв’язані на кораблі. Гарний настрій так і виплескувався із молодих, як хороше вино виплескується із келиху. Вони були щасливі.
У парку Клави вони фотографувалися біля вічного вогню, на зеленій травичці і на оглядовому майданчику. У Каріїнському парку - у кумедних позах та з ідіотськими личинами. Потім поїхали до Фечерської лаври і там теж зробили багато фотографій у епіцентрі українського православ’я, невимушеної розкоші і краси. Один молодий монах, який проходив повз, так заздрісно підігнув свої губки, що став схожим на милого янгола. Який одразу запав у душу Анні-Марії, якій невідомо з яких причин дуже подобалися «заборонені» чоловіки: монахи, священнослужителі, геї і одружені. А Перкуціо-бля дуже подобалася Анна-Марія, і не те, що він закохався з першого погляду, просто хотів додати ще одне ім’я до свого списку мачо, який треба сказати, був немалим.
Хуанетта була проти присутності Педро на весіллі, але Кончіта всеодно запросила хтивого батюшку. А як же без божого слуги, а як благородіє і чарчина за здоровіє молодих!?..
На весілля до Хуанетти і Хуана приперлося майже все село, і ті, кого кликали, і ті, кого не кликала, і ті, хто приїхав із прилеглих сіл на дурняк поїсти, попити, попісяти.
Пончіто, брат нареченої покликав на весілля своїх друзів: Павліто, Косіто і Драчіто. Які, поки сходилися гості, курили каннабіс у льоху. І від того заняття так валив дим із труби, що Кончіта подумала, що в льоху щось зайнялось. А коли відчинила двері, ледь не зомліла, коли серед диму побачила свого сина і троє його товаришів, які жерли консервацію.
На весілля онучки приїхала бабуся Хуанетти, мати Карліто - Брехліта, яка неперевершено складала байки про односельців, та так старанно обмивала їм кістки, що її прозвали бабою Ягою. В неї були вставні щелепи, які час-від-часу випадали і кишенькова Конституція України.
Останні пів години перед приїздом молодих із РАГСу, були присвячені сервіруванню столу, на білі скатертини ставили: суші, сашимі, нагімаки, тарелі із салом, зельцем, заливним язиком, рибою і фаршированими нирками. На кожному столі стояли акваріуми з живими карасями.
Ще до того, як гості сіли за столи, Карліто і Квасіто були «готові», а Бабуїнос наївся стільки хлібу змоченого у горілці, що не міг літати і тільки кричав: «Ху*ня! Ху*ня! Ху*ня!»
Прямо із Молдови на весілля в Україну приїхала тітка Хуанетти, Лоло Веніхуєлівна, яка одразу опинилася в полі зору батюшки Педро. Молдаванська жіночка була напрочуд гарною, амбіційною і реготала, як коняка. Із радощів, вона стала розціловувати всіх присутніх, і так захопилася, що віддирати її від Педро, прийшлося силоміць, попередньо давши ляпаса. Та поки її віддирали, вона встигла запхнути батюшці під рясу записочку. Це відразу виказало страшну таємницю: у сорокалітньої жінки давно не було особистого життя, і вона перебивалася чим прийдеться, особливо не перебираючи кавалерами. Підвищений інтерес Педро до іноземки, став помітним для місцевих жінок, які через ревнощі воліли одного – видрати патли Лоло. І не упускали жодного шансу, щоб підосрати її репутацію чи підмочити випивкою сукню, звичайно, випадково. Та Педро, наче зачарований, не відводив очей від самої гарної жінки на святі, яка крім всього, дуже добре танцювала. Чим далі, Педро все більше і більше розігрівався, і будь-якої миті міг вибухнути, як вулкан. Йому потрібна була жінка і не яка-небудь, а Лоло. Щоб хоч трохи остудити пристрасті, Педро пішов до шоколадного фонтану, і став пити прямо із нього. Вийшло не незграбно, а еротично. Сцена шоколадопою чоловіка у рясі привернула увагу всіх жінок на святі, які без вагань, кинулися до нього.
Тим часом дурман від конопель у Пончіто пройшов і він захотів їсти. На столі стояли апетитні свіжоспечені пиріжки з горохом. А Пончіто любив горох і дуже хотів їсти.
П’яний Бабуїнос лежав під квіткою, яка плюється, і ловив насіння дзьобом, промовляючи: «піз*ць, яка смакота!»
Павліто, друг Пончіто стояв у позі павича і дудлив текілу прямо із пляшки. А потім розказував про свої захопливі, але вигадані, історії про зв’язки із столичним криміналітетом. Про пошуки загубленого скарбу Богдана Хмельницького, який він знає, де лежить, і про таємниче зникнення двох мільйонів гривень із місцевого бюджету.
За громадським порядком на святі слідкував Хабаріто із дружиною Хавронею. Він всюди ходив із нотатником і записував, та що саме там карлюкав представник правопорядку так ніхто і не дізнався, - закривався, гад! Проте, це якимось чином вплинуло на добропорядність гостей, та виконало роль превентивного заходу проти бійок, лайок і колективного куріння наркотичних рослин.
О пів на другу «білий ескорт» із звуками клаксонів повернувся додому. Щойно одружених чекало понад три сотні гостей з подарунками, серед яких двоє високопосадовців, один з яких погано говорив і писав, гарячі наїдки, заморські делікатеси, тамада, артисти і цілий океан алкоголю.
Співати на святі запросили, насправді, тупо заплатили 2 тисячі долярів, співака Іваса Бабаса, який співав так чудово, що отримав звання народного. Вести програму свята та дивитися, щоб усі пили, мав тамада із Інтернету Хуліо-Дуріо, який трохи заїкався.
О другій всі посідали за столи, і тоді почалося. Аж балаган захитався, коли гості взялися їсти. Як полетіли кістки, шкірки, хрящі під стіл, заскреготіли виделки по тарілкам, хтось гріб ложкою куліш, а хтось смоктав хвоста оселедця. Лунали тости і побажання щастя, кохання і довголіття молодим. Летіла слина на всі боки - хтось подавився запеченою жабою і кашляв, або розмовляв, коли жував голубці. Місцеві алкоголіки без упину пили, не закусуючи, не заїдаючи, не моргаючи.
Плямкання і сьорбання можна було б почути у радіусі кілометру, якби не регіт, голосні розмови і спів Іваса Бабаса, який так надривав горлянку, що аж кришталь дзвенів.
Під столами кишіло друге життя, там на колінах повзала дітвора, терлися об ноги гостей коти і сурікати. Собаки заривали хліб і кістки, і, стомившись пити, спали алкоголіки. Хтось тихенько блював або за ляшку чужу жінку лапав. Насправді, автор не в змозі написати про все, що коїлося під весільними столами, де не повзали діти, де не було ні котів, ні собак, не сурікатів.
На краю одного із столів, біля заливного язику і бичачих яєць під банановим соусом, сидів друг Пончіто, Косіто, який вже був «синім» і покосився на Анну-Марію, яка, як квітка, сиділа біля Хуанетти. Він давно її кохав, та сільському парубку не вистачало сміливості сказати дівчині про свої почуття. Замість цього він пив, багато і один. Проте, у Косіто була дівчина – Стерволючія, яка знала про його відношення до Анни-Марії і слабкість до алкоголю. Стерволючія всім серцем ненавиділа Анну-Марію і щовечора проводила ритуали і заговори, щоб щось погане удіялося ні в чім невинній молодиці.
У балагані смерділо, і то не від сурікатів, а від Пончіто. З’їдені ним усі пиріжки з горохом не забарилися про себе нагадувати кожні п'ятнадцять хвилин. Це було просто жахливо, і щоб хоч якось освіжити приміщення, Кончіта принесла ароматичні свічки, які запалили на всіх столах.
Батько нареченої Карліто вже було взяв келих горілки, і прочищав горло для тосту, як до балагану поважною ходою зайшли пан Бобов і вельмишановний Апаров. Всі затихли, навіть п’яний Бабуїнос. Високопосадовці привіталися, низько вклонилися, а Апаров навіть зняв своє сомбреро, і пішли до столу, куди їх відвела перелякана Кончіта. Всі були у шоці! Ніхто не міг зрозуміти, як такі люди прийшли на весілля до простолюдинів! Найліпші місця були зайняті, але це не завадило Кончіті пересади родичів, щоб звільнити місця для дорогих у всіх сенсах гостей.
Коли Бобов вже сидів за столом, і накладав у тарілку котлети прямо руками, що, звісно, всіх здивувало, захмелілий Бабуїнос, який літав під дахом балагана, перехвилювавшись, насрав йому на голову. Це був не конфуз, це був шок! П’ятихвилинна мить, яка застигла, як кров, а потім знову потекла по жилам. Не розгубившись, Кончіта кинулася за серветками, а потім в дві-три хвилини витерла все лайно із волосся дорогого гостя. І знову всі сміялися. Жартували і раділи за молодих.
Нарешті, Карліто дочекався, коли гості надивляться на чиновників, взяв свій келих горілки і став говорити тост:
- Дорогі мої діти, Хуанетта, Хуан! Я вас вітаю із новим життям, яке ви розпочинаєте разом, як то кажуть, пліч о пліч, ніс до носа, сідниця до сідниці, Я хочу побажати вам самосвал щастя, тракторний ківш удачі і цілу цистерну солодкого і корисного кохання! – розстібаючи сорочку – Хуанетто, моя красуня, донечко! Ні! Хуан, мій дорогий зять – достаючи із пазухи ключ від стрінгів вірності дочки – я віддаю тобі найдорожче, що у мене є – показуючи у руці ключ – На, бери!! Бережи її, як я беріг! (заплакав)
- Дякую, тату! Але ми вже! (посміхаючись)
- Що ви «вже»??? (перелякано)
- Ми вже…вагітні!? (радісно) – гості затихли переводячи погляд то з Карліто на Хуана, то навпаки.
- Як це вагітні!? – хапаючись за серце – Як це вагітні! А як же стрінги вірності!!??
- Болгарка творить чудеса, тато! (посміхаючись)
- Яка болгарка!!!??? Там же тисяча індикаторів і запобіжних систем від зломів! (перелякано).
- Та так, тато! Товариш – сисадмін, і тисяча гривень можуть перехитрити будь-які запобіжні системи і індикатори! (посміхаючись)
- Кончіта!!! Кончіта!! Ти це чула??? Хуанетта, суча ти дочка, чого мовчиш???
- А що казати, тату! Природа сама знайшла вихід, а я не змогла їй опиратися (посміхаючись). Я люблю Хуана і хочу мати від нього дітей, хіба цього мало?
- Та що ти мелеш! Та ще й при людях, при дорогих гостях! Я ж думав, що ти цнотлива, а ти…(заплакав).
- Тату, та не переживайте ви так! Ви краще радійте, що скоро будете дідом! (посміхаючись).
Після слова «дідом» Карліто втратив свідомість і впав на стіл, прямо мордякою у риб’ячу юшку. І якби не Хуан, то захлинувся б у ній, а так лишився жити у новому статусі - тесть, а скоро і дід.
Коли Карліто прийшов у себе, то спросив у молодих:
- Хто?
- Хлопчик – радісно відповіла Хуанетта.
- Хлопчик? (пауза) Хлопчик то добре, буде ходити зі мною на рибалку.
- Звісно, буде ходити! – посміхаючись відповів Хуан.
Прийшов час і для тостів високопосадовців. Бобов, взявши свій келих із шампанським, сухо і коротко побажав молодятам щастя, здоров’я і діточок, як на небі зірочок. А от Апаров вирішив виокремитися і пішов на сцену до мікрофону, щоб краще було чути його жаливу мову:
- Дарагіє малядажьони! Ат абліччя власті хачю прівітаті вас с етім вєлікім і свєтлім святам – свайбай! Хачю пажєлаті вам многа-многа щастя, любві і удачі. Штоби ваша сємья стала дастойнай ячєйкай суспільства і абщества вцєлом. Штоби у нашей країни билі красівиє і законапаслушающіє гражданє, каторіє нікада нє забівалі платіті всє падаткі і сбори. Гарька! Гарька! Гарька!
Після цих слів молодята не знали, що робити, бо вони не знали, хто така Гарька і чому її гукає Апаров, та все ж таки вирішили поцілуватися, бо на весіллях це завжди проходило, коли вже ніхто нічого не розуміє.
Бабуїнос був в останній стадії оп’яніння, і не подаючи жодних слідів життя, лежав під пальмою.
Два із п’яти шоколадних фонтанів вже були пустими, вилизаними до останньої краплі шоколаду. На столі закінчилося сало і часник, гості безрадісно жували напів-приготовані суші і сашимі. Педро десь зник із молдаванською красунею Лоло.
Квасіто безбожно квасив, тільки час від часу згадуючи про пернатого друга, він звав Бабуїнаса, який, мабуть, здох під пальмою.
Кіт Міхал Міхалих так наївся котлет, які йому зі столу скидала Гордіта, що ледь міг дихати і вже не ходив.
Після невеличкого перериву і трьох десятків пиріжків з горохом, Пончіто знову курив каннабіс в льоху. Та цього разу його протизаконний грішок помітив Хабаріто, який, як відданий енкаведіст, скрізь лазив із своїм нотатником. До якого він, до речі, записав і про численні грішки батюшки Педро: із Розіттою, із Жужу, із іноземкою Лоло, і, навіть, із Кончітою, але її прелюбодіяння, дільничний списав на п’яний безпорадний стан, яким нахабно скористався чоловік у рясі. Така вже була у нього робота. Хоча, дятли – це, мабуть, єдині божі створіння, яких він не любив, не рахуючи, звісно, злочинців, вбивць, брехунів, тощо.
Після одинадцятого тосту гості кинулися у вир танцю і незрозумілих рухів. Танцювали усі, навіть високі чиновники. Хуанетта танцювала підготовлений танець чуча, а Хуан намагався за нею повторити, але дарма, бо повторити було неможливо.
По суті, чуча – це була спотворена версія ча-ча-ча з домішками джайву і дурнуватими стрибками вгору. У Хуанетти дуже добре виходило танцювати, бо вона сама придумала цей танець.
Проспавшись під пальмою, Бабуїнос відкрив очі, і став нервово кричати «Ідіота! Ідіота!», до кого він звертався було неясно, мабуть, щось приснилося. Проте він знову полетів до квітки, яка «плювалася» насінням. Думаю, те насіння було галюциногенним чи наркотичним. Поставало інше питання: де взяла її Кончіта, щоб прикрасити веранду. Та у дільничного Хабаріто не було часу на з’ясування подібних речей, на його плечі ліг обов’язок пошуку доказів по справі вбивства журналіста Пабло Куку.
На весіллі прийнято викрадати наречену, цей звичай не оминув і Хуанетту. Її викрали не п’яні гості, а чоловік з розбитим серцем - Петрусіо. Спочатку ніхто не кинувся шукати молоду, думали, що то весільний жарт. Але коли до балагану забігла заплакана Анна-Марія і закричала, що Хуанетту вкрали. Бідний Хуан ледь не подавився яйцем і обляпав штани майонезом. Карліто, схватившись за серце, упав, а Кончіта з переляканими очима тільки сказала «піз*ць!».
Стали з’ясовувати, хто вкрав, яким чином і на якому транспортному засобі він був. Перелякана Анна-Марія не переставала плакати і відповіла на всі поставлені питання:
- Це був Петрусіо, падло бізнесменське, він підхопив Хуанетту на руки і запхнув до білого «Мерседесу», а потім поїхав в сторону міста.
- От….падло! – не втримався Хуан – а ти знаєш куди він її повіз??
- Да звідки ж мені знати! (плачучи) – Ні, не знаю! Але Лукреція може знати чи Чічіль.
Хуан знав, що неодмінно згадані молодиці присутні на весіллі, і він почав голосно звати спочатку Лукрецію, а потім і Чічіль. Лукреція вже другу годину «сповідувалася» у Педро, а Чичіль сиділа за столом і крадькома пила херес. Вона була така п’яна, що реготала без причини і ловила виделкою опеньки в тарілці. Та коли Хуан в два стрибки подолав відстань від середини балагану до столу, за яким сиділа Чичіль, взяв її лице в руки, дівка вмить витрезвіла і запитала:
- Шо таке? (здивовано)
- Петрусіо викрав Хуанетту і повіз її у місто. Ти знаєш куди саме???
- Петрусіо??? Він гівнюк, він мене обманув, використав і викинув, як фантик. Козел!
- Я знаю, що він козел, куди він повіз Хуанетту????
- Так у нього квартира на Келемках, десь на Мільямса, скотина така! У нього маленький – показуючи пальцями – ну ти розумієш?
- Я все зрозумів. Чічіль, сконцентруйся, де саме на Мільямса, який номер дому і квартири?
- Здається, 25 будинок і квартира на сьомому поверсі, це все що я пам’ятаю. А ти коли знайдеш його, то дай йому у око і під зад тричі! За мене!
- Добре, дам!
Чічіль забулася сном, а Хуан поїхав рятувати кохану. Але їхати до Петрусіо з голими руками було самогубством, і він відважився на відчайдушний крок – одягнути маску Порно. Питання, що Хуанетта про все довідається вже не поставало, бо важливішим була безпека її і дитини, яку вона носила.
Петрусіо дійсно повіз Хуанетту в свою квартиру на Келемках у новобудові сучасної архітектури, яка захоплювала подих своєю красою та новітнім дизайном.
Сільський бізнесмен довго наважувався викрасти Хуанетту, він розумів, якщо зараз цього не зробить, то втратить її назавжди. А потім все життя буде корити себе за те, що нічого не зробив, щоб повернути кохану.
Але Хуанетта ніколи не була його, вона ніколи не кохала Петрусіо, і ті часи, коли вони разом пасли корів на дальньому полі, а потім валялися в траві, анічогісінько не значили. Вони були дітьми, і просто пасли корів. Проте Петрусіо покохав її ще дівчинкою, і кохав усе своє життя.
Звістка про весілля Хуанетти не на жарт розлютила Петрусіо, і він вирішив йти на крайні міри, які не схвалює ні Конституція, ні Кримінальний кодекс.
Врятувати дружину Хуану допомогли друзі-паркурщики, які без зайвих складнощів, залізли на сьомий поверх і відкрили двері квартири. А далі був вихід Порно, народного героя, захисника бідних і знедолених. Звісно, не обійшлося без електрошокеру і гвинтівки.
Хуанетта дуже зраділа, що в додачу до всього іншого, отримує і чоловіка-героя. Вона пишалася ним, бо, як і Хуан, теж була правдоборцем і бунтарем, яких у нас в країні один-два. Та більше за все вона любила Україну, землю, яка дала їй життя.
Хуан переодягнувшись, повернувся з Хуанеттою, тепер з дружиною, на своє весілля. Де гості допивали останні літри гарячого шоколаду з фонтанів, вилизували тарілки і били одне одному мордяки. Хтось з гостей змикитив, що Хабаріто записує до свого нотатнику, схопили його, зв’язали і закрили в льоху. Саме в тому льоху, де Пончіто з друзями курив каннабіс. Нотатник, звісно, спалили, і першим, хто запропонував це зробити, був батюшка Педро, на якого там скільки компромату було занотовано, що хоч одразу піддавай анафемі.
Батьки Хуана, Марісіта і Розаріо довго не змогли бути на весіллі, і після того, як Хуан поїхав визволяти Хуанетту з пазурів Петрусіо, поїхали додому.
Карліто відпоювали Корвалолом, а потім він знову взявся пити, коли побачив свою кохану донечку на руках свого любого зятя, які, як два сонечка, зайшли до балагану. Він вже не сердився на них за стрінги вірності, і з радістю розказував родичам, що він скоро стане дідом. Розказував, як буде разом з внуком ходити на рибалку і міняти гальмівні колодки на «Жигулях», а розсудливі, ще не зовсім п’яні гості, питали його, що він робитиме, раптом народиться дівчинка. Та Карліто нічого і чути не хотів про онучку.
Зраділа і Кончіта, коли побачила свою доньку живою і неушкодженою, вона тільки сказала «піз*ць!», а потім кинулася обіймати дітей: Хуанетту і Хуана.
Хавроня, дружина Хабаріто, слізно просила Карліто випустити чоловіка з льоху, але батько нареченої не міг вибачити такого «свинства» дільничного, і пообіцяв його випустити наступного дня.
Далекі родичі із Росії: Мухін, Комаров, Жуков і Бляхін на спір пили горілку з кумою Кончіти, Дульсією Щур. Яку і справді складно було перепити, навіть чотирьом російським мужикам.
Доля подарованої пляшки горілки часів Івана Грозного невідома.
Кота Міхал Міхалича розірвало від переїдання.
Бабуїнос ще довго не міг літати, бо насіння екзотичної квітки яка «плювалася», виявилося галюциногенним.
Високопосадовці пан Бобов і вельмишановний Апаров після танців теж поїхали додому, веселі і трошки п’яні. Апаров подарував своє сомбреро Пончіто, який спав в обнімку із сурікатом під столом.
Тітонька Жужу подавилася кісткою смаженої риби, коли розповідала про свого другого чоловіка, і тепер майже не говорила, тільки кивала головою, посміхалася, морщила ніс і, як жаба, роздувала щоки. В той момент, коли кістка перегородила їй вільний доступ до повітря, балакуча жіночка, наче заглянула в очі Смерті, і те що вона там побачила їй не сподобалося. Погляди міняються, так само як і звички, тепер замість язикатої Жужу, за столом сиділа мовчазна Жужу.
Отець Педро набув великої слави серед місцевого і приїжджого жіноцтва на кшталт Дон Жуана чи Казанови. Ну що поробиш, любив він жінок! А жінки любили його. Піднявши трохи занавіс, вірніше рясу, автор розкриває деякі таємниці минулого життя священнослужителя 448 приходу. Він був стриптизером в найліпшому нічному клубі столиці. О, да! Там було на що подивитися і помацати руками! І «воно» досі збереглося під чорним вбранням лже-аскетизму і нібито цноти.
Мексиканокучській модниці Гордіті запав у серце Перкуціо-бля, але стосунки так і не склалися, бо наодеколоненому бабію потрібен був лише секс. А яка жінка погодиться на один секс, без подарунків, без кіно, без ресторанів, без квітів і без знайомства з батьками.
Слід також згадати і про молдаванську тітку Хуанетти, Лоло, яка після дев’яти місяців після повернення на батьківщину, народила хлопчика, якого назвала Барвініо. Хто здогадався про батька дитини – добре, а хто – ні, то автор розщедрившись, відкриває його ім’я – Педро. Так-так, це був саме той Педро, який славився в Мексиканських Кучах і прилеглих селах своєю слабкістю до жінок, але знімати рясу і йти під вінець він не думав. Лоло дуже його кохала, тому і вирішила народити для себе дитину від коханого чоловіка.
Всі вищезазначені і не зазначені події та емоції заливав голосистий спів Іваса Бабаса, який абсолютно виправдовував своє звання народного. Бо ще ніхто не чув «Несе Галя воду» в такому неперевершеному виконанні.
Тамада із Інтернету Хуліо-Дуріо від горілки став так заїкатися, що цю роль взяв на себе Квасіто, бо чолов’яга був завзятий до будь-яких справ, коли вип’є, звісно, чарчину або літер.
У цілому, весілля пройшло на високому рівні, всі були п’яні та щасливі, крім, звичайно, Міхал Міхалича, якого на смерть розірвало від котлет. Весілля було таким «гірким», що у молодят від поцілунків посиніли губи.
Через сім місяців Карліто став дідом, його очікування про рибалку виправдалися, родився хлопчик, назвали Віто.
У столиці все частіше і частіше на парканах, стінах, автомобілях чиновників і депутатів, дверях кабінетів державних установ стала з’являтися літера «П», написана чорним маркером.


Епілог

Запашний коровай, замішаний на доброті, коханні й щирості, в якого за розкладкою йде трохи ревнощів, заздрості і пару ложок сліз, був успішно з’їдений. Не було обділених чи ображених, всім перепало хоч по маленькому шматку.
Той, хто, боже упаси, раптом поперхнувся, то хай ображається тільки на власне нетерпіння чи ненаїдство.
А кому не сподобалося, то що тут вдіє бідний автор, на смак і колір, на смак і колір…Щастя вам і любові!



Написано 09.02.2013 року під попереднім псевдонімом П***** **куй

Примітки: всі імена, прізвища героїв повністю вигадані.
Будь-яке співпадіння у іменах, прізвищах, посадах та подіях – випадковість.
Історія цілком і повністю є вигадкою.
Деякі події, факти, згадані у розповіді, є віддзеркаленням реальних подій та фактів, які на той час були актуальними для автора.