
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
За упокій
Йшов 1992-й рік. В країні лютував економічний хаос. Ламалися стереотипи, людські долі, родини. Ще жили пліч-о-пліч кати та їхні жертви, не було збудовано квадрильйона квадратних метрів височенних парканів між однотипними садибами керівників підприємств та робітниками. І морок минулого ще дихав у потилицю громадянам, які вирішили будувати власну незалежну державу.
У восьмидесятишестилітньому віці помер академік Фіалко. Хороший був чоловік. Викладав теоретичну механіку та опір матеріалів у танковому училищі. Помер прямо під під'їздом нашого будинку, впавши під час розмови з моїм братом йому на руки. Оскільки ми були сусідами, то дружина покійного попросила мою матір допомогти з похороном. Звичайно, вона погодилася.
Цілий день та ніч готувала стіл для родичів та знайомих покійного. Ми з братом теж не стояли осторонь.
Як і належить – провели покійного в останню путь: людина була непересічною, знаним науковцем. Але на похорон прийшла у повному складі…комуністична організація тоді ще Леніградського (нині Святошинського) району міста Києва!
Звичайно, покійник не зміг би працювати на своїй посаді, якби не платив внески в партійну кабзу. Хоча міг би й не платити, бо вже кілька років як був на пенсії.А ми з братом були членами Народного Руху України.
- Давай годувати комуністів,- сказав весело брат і тицьнув мені таріль з холодцем. – Став це блюдо ближче до керівника парторганізації. Вони у нас люблять свининку. І не забудь баняк із хроном!
Нарешті, гуртом накрили стола та присіли на краєчку. І от, брязнувши орденами, які гронами звисали з казенного піджака, очільник підняв тост:
- Яков Ізевич прожив непросте життя,- розпочав оповідач.- У молодості він підпав під вплив підривних елементів, але партія зробила усе можливе аби витягти молоду людину з біди. П’ять років тюрми пішли Якову Ізевічу на користь, він став корисним суспільству і вірним ідеалам комуністичної партії. Я ж його і приймав до лав нашої організації. І хоч він часто сперечався зі мною з приводу Голодомору в Україні, я мушу тут, на його похоронах, сказати вам усім, що ніякого Голодомору не було. Це все вигадки українських націоналістів, які намагаються поставити істинну історію нашої країни з ніг на голову. Вип’ємо за покійника. Пухом йому земля.
Дядя хвацько вковтнув горілку і захрумкотів маринованим огірком.
Я подивився на зблідлу матір, на її побілілі вуста і зрозумів, що її страшно образили. Брат поклав мені руку на плече, почекав кілька хвилин аби люди трохи перекусили і теж попросив слова.
- Царство небесне цій хорошій людині, яка виховала не одного чудового фахівця своєї справи,- промовив брат. І людиною він був хорошою, і сусідом чудовим. Я б і обмежився цими словами, оскільки це - похорон, а не партійні збори. Проте хочу звернутися до присутніх з іншими словами.
Щойно сказали, що Голодомору не було. Можливо, у деяких сім’ях і не було. Або дехто жив у той час не на Україні. Але він таки був! Запитайте у нашої матері, яка накрила вам цей стіл. Половина її сім’ї лежить на цвинтарі, бо померла в ті страшні часи. Вона сама ледь вижила. І виною цьому – комуністи, які спланували і здійснили масове винищення нашого народу. Так давайте заодно вип'ємо за всіх тих, кого відправили на той світ кати з партійними квитками в кишенях і подякуємо жінці, яка годує вас на цих похоронах. І яка вижила всупереч комуністичним планам масового знищення українців.
За столом запанувала гробова тиша. Дружина покійного зі сльозами на очах вибігла в сусідню кімнату. Я знав, що вона після суду над чоловіком поїхала за ним у Сибір. Там вчителювала. А коли його звільнили – повернулася разом з ним до Києва.
Ці люди за столом були зайвими. Вони і самі це зрозуміли, тому хутенько зібралися і пішли геть.
Але і досі чується, що злочину не було, Голодомор – фікція. Скоро взагалі не залишиться свідків тієї трагедії і можна буде як завгодно маніпулювати фактами нашої з вами історії. А Москва зробить усе можливе аби стерти нашу націю з лиця землі. Випаде нагода – влаштує ще тисячу таких голодоморів. Не забуваймо про це ніколи.
25.11.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
За упокій
Йшов 1992-й рік. В країні лютував економічний хаос. Ламалися стереотипи, людські долі, родини. Ще жили пліч-о-пліч кати та їхні жертви, не було збудовано квадрильйона квадратних метрів височенних парканів між однотипними садибами керівників підприємств та робітниками. І морок минулого ще дихав у потилицю громадянам, які вирішили будувати власну незалежну державу.
У восьмидесятишестилітньому віці помер академік Фіалко. Хороший був чоловік. Викладав теоретичну механіку та опір матеріалів у танковому училищі. Помер прямо під під'їздом нашого будинку, впавши під час розмови з моїм братом йому на руки. Оскільки ми були сусідами, то дружина покійного попросила мою матір допомогти з похороном. Звичайно, вона погодилася.
Цілий день та ніч готувала стіл для родичів та знайомих покійного. Ми з братом теж не стояли осторонь.
Як і належить – провели покійного в останню путь: людина була непересічною, знаним науковцем. Але на похорон прийшла у повному складі…комуністична організація тоді ще Леніградського (нині Святошинського) району міста Києва!
Звичайно, покійник не зміг би працювати на своїй посаді, якби не платив внески в партійну кабзу. Хоча міг би й не платити, бо вже кілька років як був на пенсії.А ми з братом були членами Народного Руху України.
- Давай годувати комуністів,- сказав весело брат і тицьнув мені таріль з холодцем. – Став це блюдо ближче до керівника парторганізації. Вони у нас люблять свининку. І не забудь баняк із хроном!
Нарешті, гуртом накрили стола та присіли на краєчку. І от, брязнувши орденами, які гронами звисали з казенного піджака, очільник підняв тост:
- Яков Ізевич прожив непросте життя,- розпочав оповідач.- У молодості він підпав під вплив підривних елементів, але партія зробила усе можливе аби витягти молоду людину з біди. П’ять років тюрми пішли Якову Ізевічу на користь, він став корисним суспільству і вірним ідеалам комуністичної партії. Я ж його і приймав до лав нашої організації. І хоч він часто сперечався зі мною з приводу Голодомору в Україні, я мушу тут, на його похоронах, сказати вам усім, що ніякого Голодомору не було. Це все вигадки українських націоналістів, які намагаються поставити істинну історію нашої країни з ніг на голову. Вип’ємо за покійника. Пухом йому земля.
Дядя хвацько вковтнув горілку і захрумкотів маринованим огірком.
Я подивився на зблідлу матір, на її побілілі вуста і зрозумів, що її страшно образили. Брат поклав мені руку на плече, почекав кілька хвилин аби люди трохи перекусили і теж попросив слова.
- Царство небесне цій хорошій людині, яка виховала не одного чудового фахівця своєї справи,- промовив брат. І людиною він був хорошою, і сусідом чудовим. Я б і обмежився цими словами, оскільки це - похорон, а не партійні збори. Проте хочу звернутися до присутніх з іншими словами.
Щойно сказали, що Голодомору не було. Можливо, у деяких сім’ях і не було. Або дехто жив у той час не на Україні. Але він таки був! Запитайте у нашої матері, яка накрила вам цей стіл. Половина її сім’ї лежить на цвинтарі, бо померла в ті страшні часи. Вона сама ледь вижила. І виною цьому – комуністи, які спланували і здійснили масове винищення нашого народу. Так давайте заодно вип'ємо за всіх тих, кого відправили на той світ кати з партійними квитками в кишенях і подякуємо жінці, яка годує вас на цих похоронах. І яка вижила всупереч комуністичним планам масового знищення українців.
За столом запанувала гробова тиша. Дружина покійного зі сльозами на очах вибігла в сусідню кімнату. Я знав, що вона після суду над чоловіком поїхала за ним у Сибір. Там вчителювала. А коли його звільнили – повернулася разом з ним до Києва.
Ці люди за столом були зайвими. Вони і самі це зрозуміли, тому хутенько зібралися і пішли геть.
Але і досі чується, що злочину не було, Голодомор – фікція. Скоро взагалі не залишиться свідків тієї трагедії і можна буде як завгодно маніпулювати фактами нашої з вами історії. А Москва зробить усе можливе аби стерти нашу націю з лиця землі. Випаде нагода – влаштує ще тисячу таких голодоморів. Не забуваймо про це ніколи.
25.11.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію