
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
За упокій
Йшов 1992-й рік. В країні лютував економічний хаос. Ламалися стереотипи, людські долі, родини. Ще жили пліч-о-пліч кати та їхні жертви, не було збудовано квадрильйона квадратних метрів височенних парканів між однотипними садибами керівників підприємств та робітниками. І морок минулого ще дихав у потилицю громадянам, які вирішили будувати власну незалежну державу.
У восьмидесятишестилітньому віці помер академік Фіалко. Хороший був чоловік. Викладав теоретичну механіку та опір матеріалів у танковому училищі. Помер прямо під під'їздом нашого будинку, впавши під час розмови з моїм братом йому на руки. Оскільки ми були сусідами, то дружина покійного попросила мою матір допомогти з похороном. Звичайно, вона погодилася.
Цілий день та ніч готувала стіл для родичів та знайомих покійного. Ми з братом теж не стояли осторонь.
Як і належить – провели покійного в останню путь: людина була непересічною, знаним науковцем. Але на похорон прийшла у повному складі…комуністична організація тоді ще Леніградського (нині Святошинського) району міста Києва!
Звичайно, покійник не зміг би працювати на своїй посаді, якби не платив внески в партійну кабзу. Хоча міг би й не платити, бо вже кілька років як був на пенсії.А ми з братом були членами Народного Руху України.
- Давай годувати комуністів,- сказав весело брат і тицьнув мені таріль з холодцем. – Став це блюдо ближче до керівника парторганізації. Вони у нас люблять свининку. І не забудь баняк із хроном!
Нарешті, гуртом накрили стола та присіли на краєчку. І от, брязнувши орденами, які гронами звисали з казенного піджака, очільник підняв тост:
- Яков Ізевич прожив непросте життя,- розпочав оповідач.- У молодості він підпав під вплив підривних елементів, але партія зробила усе можливе аби витягти молоду людину з біди. П’ять років тюрми пішли Якову Ізевічу на користь, він став корисним суспільству і вірним ідеалам комуністичної партії. Я ж його і приймав до лав нашої організації. І хоч він часто сперечався зі мною з приводу Голодомору в Україні, я мушу тут, на його похоронах, сказати вам усім, що ніякого Голодомору не було. Це все вигадки українських націоналістів, які намагаються поставити істинну історію нашої країни з ніг на голову. Вип’ємо за покійника. Пухом йому земля.
Дядя хвацько вковтнув горілку і захрумкотів маринованим огірком.
Я подивився на зблідлу матір, на її побілілі вуста і зрозумів, що її страшно образили. Брат поклав мені руку на плече, почекав кілька хвилин аби люди трохи перекусили і теж попросив слова.
- Царство небесне цій хорошій людині, яка виховала не одного чудового фахівця своєї справи,- промовив брат. І людиною він був хорошою, і сусідом чудовим. Я б і обмежився цими словами, оскільки це - похорон, а не партійні збори. Проте хочу звернутися до присутніх з іншими словами.
Щойно сказали, що Голодомору не було. Можливо, у деяких сім’ях і не було. Або дехто жив у той час не на Україні. Але він таки був! Запитайте у нашої матері, яка накрила вам цей стіл. Половина її сім’ї лежить на цвинтарі, бо померла в ті страшні часи. Вона сама ледь вижила. І виною цьому – комуністи, які спланували і здійснили масове винищення нашого народу. Так давайте заодно вип'ємо за всіх тих, кого відправили на той світ кати з партійними квитками в кишенях і подякуємо жінці, яка годує вас на цих похоронах. І яка вижила всупереч комуністичним планам масового знищення українців.
За столом запанувала гробова тиша. Дружина покійного зі сльозами на очах вибігла в сусідню кімнату. Я знав, що вона після суду над чоловіком поїхала за ним у Сибір. Там вчителювала. А коли його звільнили – повернулася разом з ним до Києва.
Ці люди за столом були зайвими. Вони і самі це зрозуміли, тому хутенько зібралися і пішли геть.
Але і досі чується, що злочину не було, Голодомор – фікція. Скоро взагалі не залишиться свідків тієї трагедії і можна буде як завгодно маніпулювати фактами нашої з вами історії. А Москва зробить усе можливе аби стерти нашу націю з лиця землі. Випаде нагода – влаштує ще тисячу таких голодоморів. Не забуваймо про це ніколи.
25.11.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
За упокій
Йшов 1992-й рік. В країні лютував економічний хаос. Ламалися стереотипи, людські долі, родини. Ще жили пліч-о-пліч кати та їхні жертви, не було збудовано квадрильйона квадратних метрів височенних парканів між однотипними садибами керівників підприємств та робітниками. І морок минулого ще дихав у потилицю громадянам, які вирішили будувати власну незалежну державу.
У восьмидесятишестилітньому віці помер академік Фіалко. Хороший був чоловік. Викладав теоретичну механіку та опір матеріалів у танковому училищі. Помер прямо під під'їздом нашого будинку, впавши під час розмови з моїм братом йому на руки. Оскільки ми були сусідами, то дружина покійного попросила мою матір допомогти з похороном. Звичайно, вона погодилася.
Цілий день та ніч готувала стіл для родичів та знайомих покійного. Ми з братом теж не стояли осторонь.
Як і належить – провели покійного в останню путь: людина була непересічною, знаним науковцем. Але на похорон прийшла у повному складі…комуністична організація тоді ще Леніградського (нині Святошинського) району міста Києва!
Звичайно, покійник не зміг би працювати на своїй посаді, якби не платив внески в партійну кабзу. Хоча міг би й не платити, бо вже кілька років як був на пенсії.А ми з братом були членами Народного Руху України.
- Давай годувати комуністів,- сказав весело брат і тицьнув мені таріль з холодцем. – Став це блюдо ближче до керівника парторганізації. Вони у нас люблять свининку. І не забудь баняк із хроном!
Нарешті, гуртом накрили стола та присіли на краєчку. І от, брязнувши орденами, які гронами звисали з казенного піджака, очільник підняв тост:
- Яков Ізевич прожив непросте життя,- розпочав оповідач.- У молодості він підпав під вплив підривних елементів, але партія зробила усе можливе аби витягти молоду людину з біди. П’ять років тюрми пішли Якову Ізевічу на користь, він став корисним суспільству і вірним ідеалам комуністичної партії. Я ж його і приймав до лав нашої організації. І хоч він часто сперечався зі мною з приводу Голодомору в Україні, я мушу тут, на його похоронах, сказати вам усім, що ніякого Голодомору не було. Це все вигадки українських націоналістів, які намагаються поставити істинну історію нашої країни з ніг на голову. Вип’ємо за покійника. Пухом йому земля.
Дядя хвацько вковтнув горілку і захрумкотів маринованим огірком.
Я подивився на зблідлу матір, на її побілілі вуста і зрозумів, що її страшно образили. Брат поклав мені руку на плече, почекав кілька хвилин аби люди трохи перекусили і теж попросив слова.
- Царство небесне цій хорошій людині, яка виховала не одного чудового фахівця своєї справи,- промовив брат. І людиною він був хорошою, і сусідом чудовим. Я б і обмежився цими словами, оскільки це - похорон, а не партійні збори. Проте хочу звернутися до присутніх з іншими словами.
Щойно сказали, що Голодомору не було. Можливо, у деяких сім’ях і не було. Або дехто жив у той час не на Україні. Але він таки був! Запитайте у нашої матері, яка накрила вам цей стіл. Половина її сім’ї лежить на цвинтарі, бо померла в ті страшні часи. Вона сама ледь вижила. І виною цьому – комуністи, які спланували і здійснили масове винищення нашого народу. Так давайте заодно вип'ємо за всіх тих, кого відправили на той світ кати з партійними квитками в кишенях і подякуємо жінці, яка годує вас на цих похоронах. І яка вижила всупереч комуністичним планам масового знищення українців.
За столом запанувала гробова тиша. Дружина покійного зі сльозами на очах вибігла в сусідню кімнату. Я знав, що вона після суду над чоловіком поїхала за ним у Сибір. Там вчителювала. А коли його звільнили – повернулася разом з ним до Києва.
Ці люди за столом були зайвими. Вони і самі це зрозуміли, тому хутенько зібралися і пішли геть.
Але і досі чується, що злочину не було, Голодомор – фікція. Скоро взагалі не залишиться свідків тієї трагедії і можна буде як завгодно маніпулювати фактами нашої з вами історії. А Москва зробить усе можливе аби стерти нашу націю з лиця землі. Випаде нагода – влаштує ще тисячу таких голодоморів. Не забуваймо про це ніколи.
25.11.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію