Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Калі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Калі
“Ми так тебе любимо, що ми тебе з’їмо»* -- казали чудовиська.
«Дика любов» не жаліла нікого. Вона рухалась вогняною стіною,пожираючи все живе на своєму шляху.
Мозок б’ється пійманим птахом у клітці вбогого розумінння і шукає виходу.
Там – пожежа, тут – дим, і виходу немає.
Це називається «регресія» -- повернення назад, в утробу, у початковість, у захисток.
Дитячі книги складаєш у посилки і -- читаєш, читаєш...
Шукаєш сенсу у тих, які кращі,
без цукру, без патоки.
І знаходиш ту, в якій – дитина і вічна погроза їй: «We love you so we’ll eat you up!»*.
Це земля і природа, це їхня «любов» до нас – стискання в палаючих обіймах смерті.
Друга -- про Вінні та компанію**.
Тут усе – психоделічне, ніби в туманному стані враженої свідомості,
яка живе повільно, підвішена між світами, сном і дійсністю,
щоб не бути ні там, ні тут, щоб бути невловимою, чути й бачити – наполовину.
Це так, ніби хочеш виборсатись, і вириваєшся із власного відчуття реальності.
Хтось каже: «Яка страшна трагедія!», а ти не відчуваєш, бо ти – в анабіозі.
Хтось за хвилину говоритиме про розпродаж у «чорну п’ятницю», про наближення Різдва,
а ти й не розумітимеш,
бо що є справжнім – «яка трагедія!» чи оглушене мовчання перед світом,
який «любить» -- аж до смерті?
Природи-матері немає. Є Калі***, яка вимагає жертв.
Коли вона насититься і задрімає, на світі з’являться квіти й заспівають птахи,
але прийде мить -- вона прокинеться і знову «любитиме» --
до хрипу, до неповернення, до попелу, до кісток.
Тому що земля – це «Там, де живуть чудовиська».
«Дика любов» не жаліла нікого. Вона рухалась вогняною стіною,пожираючи все живе на своєму шляху.
Мозок б’ється пійманим птахом у клітці вбогого розумінння і шукає виходу.
Там – пожежа, тут – дим, і виходу немає.
Це називається «регресія» -- повернення назад, в утробу, у початковість, у захисток.
Дитячі книги складаєш у посилки і -- читаєш, читаєш...
Шукаєш сенсу у тих, які кращі,
без цукру, без патоки.
І знаходиш ту, в якій – дитина і вічна погроза їй: «We love you so we’ll eat you up!»*.
Це земля і природа, це їхня «любов» до нас – стискання в палаючих обіймах смерті.
Друга -- про Вінні та компанію**.
Тут усе – психоделічне, ніби в туманному стані враженої свідомості,
яка живе повільно, підвішена між світами, сном і дійсністю,
щоб не бути ні там, ні тут, щоб бути невловимою, чути й бачити – наполовину.
Це так, ніби хочеш виборсатись, і вириваєшся із власного відчуття реальності.
Хтось каже: «Яка страшна трагедія!», а ти не відчуваєш, бо ти – в анабіозі.
Хтось за хвилину говоритиме про розпродаж у «чорну п’ятницю», про наближення Різдва,
а ти й не розумітимеш,
бо що є справжнім – «яка трагедія!» чи оглушене мовчання перед світом,
який «любить» -- аж до смерті?
Природи-матері немає. Є Калі***, яка вимагає жертв.
Коли вона насититься і задрімає, на світі з’являться квіти й заспівають птахи,
але прийде мить -- вона прокинеться і знову «любитиме» --
до хрипу, до неповернення, до попелу, до кісток.
Тому що земля – це «Там, де живуть чудовиська».
*Maurice Sendak “Where the Wild Things are”, 1963
**A. A. Milne “Winnie-the-Pooh” (1926)
***Калі – індійська богиня змін, смерті і знищення.
Каліфорнія, 2018
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
