Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Філософська казка про образу...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософська казка про образу...
Філософська казка про образу
Ось як варто вчити і дітей і себе не ображатися:
Образа, маленька тваринка, на вигляд зовсім нешкідлива. При правильному поводженні ніякої шкоди не приносить. Якщо не намагатися її одомашнити, образа прекрасно живе на волі і нікого не чіпає.
Але всі спроби заволодіти нею закінчуються плачевно ... Звірятко цей маленький і спритний, може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина це одразу відчуває. Йому стає прикро.
Звірятко починає кричати людині: «Я ненавмисно попався! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Відпусти! »Але люди давно розучилися розуміти мову тварин. Є такі, які відразу відпускають образу, поки вона маленька - це кращий спосіб розпрощатися з нею.
Але є такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають її своєю і носяться з нею, як з писаною торбою. Постійно думають про неї, дбають ... А їй все одно не подобається в людині.
Вона крутиться, шукає вихід, але так як у неї зір поганий, сама вихід знайти не може. Такий ось недолугий звірок. Та й людина теж ... стиснув весь, і ні за що не випускає образу.
А звір-то голодний, їсти хочеться - ось і починає потихеньку їсти, що знайде. І людина відчуває це. То там заболить, то тут ... Але не випускає людина з себе образу. Тому що звик до неї. А вона їсть і росте ... Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і гризе. Так і кажуть: «Образа гризе».
І в кінці кінців приростає до чого-небудь в тілі людини і проти своєї волі стає його частиною. Слабшає людина, хворіти починає, а образа всередині продовжує рости ... І невтямки людині, що тільки і треба - взяти і відпустити образу! І їй без людини краще, і людині без неї легше живеться ...
Мораль: Образа - це стан душі. По суті, ми самі приймаємо рішення бути скривдженими. І коли в черговий раз ви захочете образитися, подумайте: чи так уже приємно жаліти себе? Хижак завжди відчуває слабкого і нападає саме на нього. Не дарма в народі кажуть: «На скривджених воду возять». Відпустіть образу, нехай собі біжить! Переклала на українську мову 14.12.18 13.06
Ось як варто вчити і дітей і себе не ображатися:
Образа, маленька тваринка, на вигляд зовсім нешкідлива. При правильному поводженні ніякої шкоди не приносить. Якщо не намагатися її одомашнити, образа прекрасно живе на волі і нікого не чіпає.
Але всі спроби заволодіти нею закінчуються плачевно ... Звірятко цей маленький і спритний, може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина це одразу відчуває. Йому стає прикро.
Звірятко починає кричати людині: «Я ненавмисно попався! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Відпусти! »Але люди давно розучилися розуміти мову тварин. Є такі, які відразу відпускають образу, поки вона маленька - це кращий спосіб розпрощатися з нею.
Але є такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають її своєю і носяться з нею, як з писаною торбою. Постійно думають про неї, дбають ... А їй все одно не подобається в людині.
Вона крутиться, шукає вихід, але так як у неї зір поганий, сама вихід знайти не може. Такий ось недолугий звірок. Та й людина теж ... стиснув весь, і ні за що не випускає образу.
А звір-то голодний, їсти хочеться - ось і починає потихеньку їсти, що знайде. І людина відчуває це. То там заболить, то тут ... Але не випускає людина з себе образу. Тому що звик до неї. А вона їсть і росте ... Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і гризе. Так і кажуть: «Образа гризе».
І в кінці кінців приростає до чого-небудь в тілі людини і проти своєї волі стає його частиною. Слабшає людина, хворіти починає, а образа всередині продовжує рости ... І невтямки людині, що тільки і треба - взяти і відпустити образу! І їй без людини краще, і людині без неї легше живеться ...
Мораль: Образа - це стан душі. По суті, ми самі приймаємо рішення бути скривдженими. І коли в черговий раз ви захочете образитися, подумайте: чи так уже приємно жаліти себе? Хижак завжди відчуває слабкого і нападає саме на нього. Не дарма в народі кажуть: «На скривджених воду возять». Відпустіть образу, нехай собі біжить! Переклала на українську мову 14.12.18 13.06
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
