Ні перемог, ні подвигів, ні слави
Не прагнув на згорьованій землі,
Коли твоє лице в простій оправі
Мене сліпило сяйвом на столі.

Та час настав, і ти пішла із дому.
Я заповітне викинув кільце.
Ти іншому свою вручила долю,
Забулося те сяюче лице.

Летіли дні, кружляли клятим роєм…
Вино й жага розкраяли життя…
Тебе згадав я перед аналоєм,
І кликав із твого не вороття.

Я кликав, але ти не озирнулась,
Я плакав, невблаганна ти була.
У синій плащ ти сумно загорнулась.
У ніч сиру із дому ти пішла.

Не знаю, де притулок для гордині
Моя ти мила, ніжна, віднайшла…
Я міцно сплю і сниться плащ твій синій,
В якому ти у ніч сиру пішла…

Мені вже не до ніжності та слави,
Минуло все і молодість пройшла!
Твоє лице в його простій оправі
Я власноруч прибрав геть зі стола.

23.12.2018
 

Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

***

О доблестях, о подвигах, о славе
Я забывал на горестной земле,
Когда твоё лицо в простой оправе
Передо мной сияло на столе.

Но час настал, и ты ушла из дому,
Я бросил в ночь заветное кольцо,
Ты отдала свою судьбу другому,
И я забыл прекрасное лицо.

Летели дни, крутясь проклятым роем…
Вино и страсть терзали жизнь мою…
И вспомнил я тебя пред аналоем,
И звал тебя, как молодость свою…

Я звал тебя, но ты не оглянулась,
Я слёзы лил, но ты не снизошла.
Ты в синий плащ печально завернулась,
В сырую ночь ты из дому ушла.

Не знаю, где приют своей гордыне
Ты, милая, ты, нежная, нашла...
Я крепко сплю, мне снится плащ твой синий,
В котором ты в сырую ночь ушла...

Уж не мечтать о нежности, о славе,
Всё миновалось, молодость прошла!
Твоё лицо в его простой оправе
Своей рукой убрал я со стола.

08.12.1908