Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
2026.09.02
15:32
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
2026.09.02
14:52
Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
2026.09.02
13:21
Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Берегиня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берегиня
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинки м’яко лоскотали оголене тіло. Шовкова коса, що діставала красуні аж до п’ят м’яко світилася пурпурово-фіолетовим світлом. Я трохи намотав її на руку, вдихнув п’янкий запах різнотрав’я та заплющив очі від насолоди.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
